Бумеранг повертається і війна приходить в Росію

Путінську Росію чекає той же шлях, по якому вже пройшли нацистська Німеччина та комуністичний Радянський Союз

 

 

Іван Січень

В лютому 2014 року Москва прийшла з війною в Україну. Спочатку в Крим, а потім на Донбас. І хто міг подумати тоді, в особливості, в самій Росії, що через вісім років ця війна повернеться на російську територію. Втім, так завершується більшість із «бліцкригів», в особливості, коли їх розпочинають різного роду авантюристи або відверто неадекватні особи типу Гітлера, Сталіна чи Путіна. Розвиток сьогоднішньої ситуації підтверджує таке правило. А тому путінську Росію чекає той же шлях, по якому вже пройшли нацистська Німеччина та комуністичний Радянський Союз. Подивимось на ці питання більш детально.

 

Звичайно, поточна ситуація в Росії поки що далека не тільки від часів Другої світової війни, але й від наслідків путінського нападу на Україну. Масових бомбардувань російських міст на сьогодні ще немає, а масштабні бойові дії поки не ведуться на російській території. Попри це, війна вже стоїть на порозі Російської Федерації та, навіть, в буквальному сенсі слова переступила його. У прикордонних з Україною районах Росії вже відбувається щось подібне до обстановки на лінії фронту. Дарма що ця проблема створена самою Росією, місцевим жителям від цього не легше. А з ними не легше і всьому населенню всієї Росії, яке все більше потерпає від російської війни проти України.

Поділом їм усім. Досить лише подивитися на публікації російських ЗМІ про «наступ українських націоналістів» на місто Курськ. Або згадати не менш показові істерики російських медіа з приводу «підготовки українськими спецпризначенцями терактів» у Курській, Білгородській, Воронізькій та Ростовській областях РФ. Зокрема, нещодавно було оголошено про можливість таких провокацій на Курській атомній електростанції, яка знаходиться буквально поблизу російсько-українського кордону – за п’ятдесят кілометрів від нього. І це зовсім не якась там «гіпотетична» загроза. З урахуванням захоплення та пограбування російськими військами Чорнобильської та Запорізької АЕС, в такому розвитку немає нічого неймовірного.

Тим паче, коли російські провокатори вже здійснюють систематичні обстріли своїх же прикордонних пунктів, видаючи їх за дії українців. Крім того, зафіксовані факти ведення російськими військами артилерійського вогню по населених пунктах Росії з окупованих територій України.

Хоча, найбільш показова ситуація склалася у м. Бєлгород, який, по суті, є вихідним районом наступу російських військ на Харків та Донбас. Саме там російські провокації мають особливо масштабний характер. Згадаємо підрив сховища боєприпасів 29 березня ц. р. та обстріл вертольотами нафтобази на околицях міста 1 квітня.

Такі провокації мають єдину мету, а саме – виправдання війни Росії проти України, а також підвищення мотивації росіян до служби в армії та участі у бойових діях на українській території. При цьому російських «сценаристів» жодним чином не хвилює те, що від російських провокацій страждає власне населення.

Те ж стосується і жителів Білорусі, які хвилюють Росію ще менше. Зокрема, в березні поточного року російські літаки завдали ракетно-бомбового удару по двох прикордонних з Україною білоруських селищах. З відомою та ясною для всіх метою – втягнути Білорусь у війну проти України. І Москві дійсно вдалося це зробити, а точніше – поширити війну на білоруську територію.

Втім, навіть і без подібних провокацій населення Росії вже починає зазнавати втрат від дій російської армії. Прикладом цього стало падіння російської ракети на житловий будинок в одному із селищ в Ростовській області на початку квітня поточного року. І це зовсім не випадковість. Ще у 2015 році під час обстрілу Сирії російською стратегічною авіацією із регіону Каспійського моря близько третини ракет впали на території Ірану.

Однак, якими б не були причини згаданих подій, вони вже змусили російську владу вводити в дію систему цивільної оборони сусідніх з Україною районів Росії. А на кордоні Білгородської області ще й зводяться інженерні загородження. В результаті панічні настрої серед місцевого населення набувають ще більшого поширення. В особливості, в умовах систематичних хакерських атак на електронні ЗМІ прикордонних з Україною російських міст, у тому числі із закликами негайної евакуації.

Крім того, там вже починається реальна партизанська «рейкова» війна. В цьому плані білгородські учасники антипутінського руху є гідними послідовниками білоруських партизан, які в березні поточного року паралізували залізничні переміщення російських військ у своїй країні.

 

Водночас розглянуті події ще не є справжньою війною в Росії, але вона може розпочатись вже у найближчій перспективі. Як зазначалося вище, Росія неминуче повторить шлях колишнього СРСР з усіма проблемами, що виникли після його розпаду. В тому числі – зі збройними конфліктами на території країни. Тим паче, що їх причини так нікуди не зникли.

Насамперед це стосується Північного Кавказу, який є найбільш проблемним регіоном Росії. Чого тільки варта одна лише Чечня, яка залишається лояльною до Росії тільки через її гроші, а фактично – данину, яку Москва змушена платити Р. Кадирову та його банді. А коли режим Путіна втратить таку можливість через власні фінансові проблеми, Р. Кадиров відразу ж відмовиться від нього і знайде собі іншого покровителя. Зокрема, когось з ісламських монархів з Близького Сходу чи зони Перської затоки. А до того ж ще і прихопить з собою підконтрольні території, що неминуче буде означати чергову війну на Північному Кавказі. Не дарма ж Москва відправляє кадировських бійців на вірну смерть в Україні. І це знову ж таки зрозуміло. Як інакше Кремль може позбутися Р. Кадирова та його бойовиків, а з ними – і загроз з їхнього боку.

Хоча, навіть якщо Росії вдасться це зробити, вона навряд чи зможе розв’язати всі конфлікти Північного Кавказу. Окрім Чечні там проблемними залишаються Інгушетія, Північна Осетія, Дагестан і Кабардино-Балкарія, які мають власні амбіції та взаємні претензії. І якщо раніше конфлікти в регіоні Росія стримувала силами Південного військового округу, то тепер більшість із сил округу знищені у безплідних боях в Україні.

Те ж саме очікує і Поволзький регіон поки що Росії, де ісламізм та сепаратизм ще більш поширені, ніж на Північному Кавказі. До останнього часу такі настрої жорстко придушувалися Москвою із застосуванням військ Центрального військового округу. Але зараз вони, як і всі інші російські війська, знайшли свою смерть у війні на українській території.

Однак, відокремлення Північного Кавказу та Поволжя є лише частиною того, що очікує Росію. Справжнім «армагеддоном» для неї може стати напад з боку Китаю, який спить і бачить як відновити контроль над своїми «північними територіями». А це не більше і не менше, а вся обжита територія Російської Федерації від Уралу до Далекого Сходу.

Причому Китаю не треба докладати особливих зусиль для досягнення своїх цілей. Йому достатньо лише зайти та закріпити за собою всі згадані вище території. А російська армія знову ж таки не зможе завадити цьому. Як і війська Південного та Центрального військових округів, з’єднання та частини Східного військового округу ЗС Росії також вже знищені в Україні.

Разом із ними в Україні знайшла свою смерть і морська піхота Тихоокеанського флоту Росії. І як тепер Москва зможе утримати у своїх руках острів Сахалін та Курильські острови, які вона «віджала» у Японії в кінці Другої світової війни. Неспроможність Росії захистити свої далекосхідні рубежі показала невдала спроба проведення військових навчань в цьому регіоні у березні поточного року. Для них просто не вистачило сил, за виключенням декількох кораблів, які мали продемонструвати «військову потужність» Російської Федерації.

Не допоможуть Москві і її союзники по ОДКБ, які самі знаходяться у вкрай важкому стані, а їх армії в кращому випадку можуть боротися лише з місцевими опозиційними силами. Яскравим підтвердженням стала відмова Білорусі взяти безпосередню участь у війні Росії проти України. А керівництво Вірменії навіть запросило іноземних військових аташе на свою авіабазу, щоб спростувати передачу Єреваном бойових літаків Російській Федерації. Про Казахстан, Киргизстан та Таджикистан не може бути й мови. Всі їх сили кинуті на захист своїх південних кордонів від загрози вторгнення ісламських екстремістів з Афганістану. Для цього залучені також і російські військові бази в Центральній Азії з усім їх особовим складом, який Москва так і не наважилася перекинути в Україну.

А наприкінці статті хотілося б згадати ще одну проблему Росії. Це антиросійські санкції США, ЄС та їх партнерів. Ще на початку березня поточного року В. Путін назвав їх «оголошенням війни Російській Федерації». А в квітні поточного року даний факт визнав голова російського уряду М. Мішустін, який назвав нинішнє положення Росії «найскладнішим за останні тридцять років».

 

Схожі публікації