Пріоритети та реформування системи забезпечення національної безпеки України в сучасних умовах
О. Зіневич, студентка ФПвН
Вступ
Загальна теорія національної безпеки особливе місце відводить системі забезпечення національної безпеки. В сучасних умовах для України це абсолютно виправдано і небезпідставно, адже виникнення загроз, пов’язаних, наприклад, із геополітичними змінами або тиском збоку потужних іноземних держав вимагає негайного реагування. Забезпечення національних інтересів — ось чого має прагнути і відстоювати наша держава. Усвідомлення того, що у кожної держави власні національні інтереси — ключ до успішного ведення політики, реформування законодавства та визначення пріоритетів.
Інститут забезпечення національної безпеки і оборони посідає не останнє місце у сфері відстоювання національних інтересів та захищеності державного суверенітету, адже відсутність даної системи унеможливить надійний захист основ, базису національної безпеки, і з часом це призведе до фатальних, часто невиправних наслідків [1, с. 25].
Система забезпечення національної безпеки: загрози та виклики
Система забезпечення національної безпеки України (СЗНБ) створюється і розвивається відповідно до Конституції України та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері управління національною безпекою [5, с. 14].
Закономірно, що усередині кожної системи існують недоліки, однак необхідно усвідомлювати, що ціна такого недоліку може бути занадто високою, що відобразиться на роботі усього механізму роботи системи. Така ж ситуація і з системою національної безпеки: необхідно раціонально поглянути на ситуацію, що склалася, і пропорційне співвіднести загрози і виклики, що нависли над Україною у сучасних умовах.
Зовнішні та внутрішні суб’єкти забезпечення національної безпеки
Стан системи забезпечення національної безпеки
В аналітичній доповіді Національного інституту стратегічних досліджень зазначено: «Система забезпечення національної безпеки України виявилася неспроможною ефективно протистояти російській агресії. Сектор безпеки та оборони як основний складовий елемент системи забезпечення національної безпеки донині остаточно не сформований і не готовий діяти як єдина функціональна структура. Переважна частина озброєння, військової і спеціальної техніки його суб’єктів морально і фізично застаріла. Система управління військовими формуваннями та правоохоронними органами, їх розвідувальне, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення не відповідають вимогам сучасних воєнних конфліктів» [2, с. 7].
За таких умов, що склалися, у «Стратегії реформ-2020» акцентується увага на необхідності реформи системи національної безпеки і оборони [3].
Загрози національної безпеки
Пропоную для початку здійснити невеликий екскурс в інститут забезпечення національної безпеки як такий, визначити його завдання і функції, адже без розуміння загальних речей, неможливо говорити про визначення пріоритетів та реформування цього інституту. Закон «Про національну безпеку України» не дає нам конкретного визначення, однак відсилає нас до терміну «національна безпека», від якого ми маємо відштовхуватися. Згідно ст. 1 це — «захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз» [4].
Тобто головне призначення СЗНБ — у досягненні цілей національної безпеки: відвернення реальних та потенційних загроз. Загрози національній безпеці України — явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України [4]. Я погоджуюся з думкою М. М. Шевченко щодо того, що реалізація цієї мети можлива лише через налагодження усіх функцій забезпечення національної безпеки, а також визначення конкретних завдань (Додаток 1) [5, с. 17].
Отож, першим розумним кроком до успішного реформування та визначення пріоритетів СЗНБ буде визначення таких загроз з метою захищеності від реальних та відвернення потенційних. На сьогоднішній день такими загрозами є:
- посягання на державний суверенітет та територіальну цілісність (зокрема, конфлікт на сході та анексія Криму);
- посягання на безпеку державних інформаційних ресурсів;
- негативний вплив іноземних неурядових структур на органи державної влади та місцевого самоврядування;
- зростання рівня недовіри населення до органів державної та місцевої влади;
- наслідки світової фінансово-економічної кризи;
- «тінізація»» національної економіки;
- розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб [6, с. 74].
Визначення пріоритетів та основних напрямів реформування СЗНБ
Система забезпечення національної безпеки є не просто сукупність взаємодіючих структур, а й певний процес формування правового поля та прийняття політичних рішень у сфері забезпечення національної безпеки. В структурі СЗНБ має бути підсистема, головною функцією якої є не тільки розробка та прийняття державно-управлінських рішень щодо реалізації політики національної безпеки, а й формування правового поля вказаної політики. Вказану функцію виконує система державного управління забезпеченням національної безпеки, яка є підсистемою СЗНБ, що визнається пріоритетним напрямком реформування всього інституту [5, с. 15].
Визначальними чинниками, що впливають на стан національної безпеки України, є внутрішньополітична обстановка, зовнішньополітичний курс та ефективність державної політики в секторі безпеки [7, с. 18]. Це і будуть пріоритети-орієнтири забезпечення національної безпеки, однак їх перелік не є вичерпним. Показово, що зі зміною геополітичної ситуації, розвитком економіки, глобалізаційних та інших процесів, що стають причиною злетів та падінь, такі пріоритети будуть змінюватися, а відтак І шляхи реформування також.
На мій погляд, просто чіткого визначення загроз та викликів для успішного реформування видається недостатньо, потрібно удосконалювати завдання системи забезпечення національної безпеки під визначальним впливом сукупності тих пріоритетів, врахування яких вимагає обстановка. І тільки тоді можна говорити про успішність застосування тих чи інших шляхів реформування системи, про що в наступному розділі.
Шляхи реформування СЗНБ
Доцільність та актуальність реформування СЗНБ в сучасних умовах
З огляду на аналіз чинників розвитку міжнародної обстановки та наявних зовнішніх і внутрішніх політичних проблем, виникає нагальна потреба сформувати ефективну систему захисту національних інтересів держави, здатну адекватно реагувати на сучасні загрози й виклики [7, ст. 19]. Задля цього вбачається провести такі реформи, які видаються доцільними і доступними у тій ситуації, яка склалися.
Особливо актуально для України на даний момент зосередити реформування СЗНБ у таких сферах: зовнішньополітична, у сфері держбезпеки, у воєнній сфері і сфері безпеки Державного кордону України та інші [7, с. 18]. Тому необхідно виділити такі основні шляхи реформування:
У зовнішньополітичній сфері:
- створення ефективних гарантій нейтралізації зовнішніх загроз національним інтересам та умов їх виникнення, забезпечення Україні гідного її значенню геополітичного статусу як рівноправного суб’єкта у системі міжнародних відносин;
- приєднання до міжнародних інституцій, які засновані на гуманних цінностях, участь у їх діяльності є істотною частиною Стратегії, яка визначає як пріоритет європейську та євроатлантичну інтеграцію України;
- очищення законотворчого процесу від небезпечних зовнішніх впливів, з боку фондів, центрів, PR-агенцій, мас-медіа, що фінансуються з-за кордону.
У сфері державної безпеки:
- ефективна боротьба з політичним екстремізмом і тероризмом, організованою злочинністю і корупцією;
- забезпечення реальної безпеки громадян, суспільства і держави;
- удосконалення чинного законодавства та організаційно-правових механізмів боротьби зі злочинами терористичної спрямованості, організованою злочинністю та корупцією [8].
У воєнній сфері та сфері безпеки Державного кордону України:
- надійна охорона території України від можливої збройної агресії, забезпечення непорушності кордонів;
- забезпечення стабільного і ефективного функціонування Воєнної організації держави як найважливішої складової загальної стабільності у державі, вирішального фактора зміцнення її суверенітету і національної безпеки;
- підготовка та реалізація загальнодержавних програм розвитку Збройних сил України, озброєння та військової техніки, інших державних програм.
Державою безумовно може ініціюватися пошук шляхів реформування системи забезпечення національної безпеки і у інших сферах національної безпеки.
Місце розвідки у реформуванні системи забезпечення національної безпеки України
Розвідувальні органи як важливі суб’єкти забезпечення національної безпеки і оборони України беруть участь у формуванні і реалізації державної політики з питань національної безпеки і оборони у визначених законодавством сферах. Повноваження розвідувальних органів визначаються законодавством України.
Законодавство України визначає основні завдання, які покладені на розвідувальні органи України, щодо забезпечення національної безпеки держави а саме:
- добування, аналітична обробка та надання визначеним законом органам державної влади розвідувальної інформації;
- здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, воєнній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку, захисту та охорони державного кордону;
- забезпечення безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у країні перебування, а також відряджених за кордон громадян України, які обізнані у відомостях, що становлять державну таємницю;
- участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологією її виготовлення, незаконною міграцією у порядку, визначеному законом;
- вжиття заходів протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України, життю, здоров’ю її громадян та об’єктам державної власності за межами України [9, с. 448].
Роль розвідки у системі забезпечення національної розвідки
(за поглядами фахівців США)
Діяльність розвідувальних органів Україні у сфері захисту національної безпеки України має належні законодавчі засади. Ухвалення законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують цю діяльність, створило умови для функціонування розвідувальних органів України в чітко окресленому правовому полі, передбаченому законодавством держави з урахуванням специфіки їх діяльності [9, с. 451].
На мою думку, роль розвідки у системі забезпечення національної безпеки важко переоцінити: вона є вагомим і необхідним елементом у механізмі захисту національних інтересів України. Звернімося щонайменше до основного законодавчого акта, який регулює діяльність розвідки — Закону «Про розвідувальні органи України». Він визначає, що «на розвідувальні органи України покладається здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, воєнній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку, захисту та охорони державного кордону» [10].
Діяльність зовнішньої розвитки стає у нагоді при реформуванні системи забезпечення національної безпеки в аспекті, наприклад, боротьби із організованою злочинністю [11, с. 251], тероризмом, вжиттям заходів протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України, у тому числі у кіберпросторі, життю, здоров’ю її громадян та об’єктам державної власності за межами України [10], та захистом державних інтересів в цілому.
На сьогодні міжнародний тероризм є одним із викликів національній безпеці України, який потребує адекватного реагування з боку СЗР України. Тому виходячи з визначених завдань, підрозділами агентурної і технічної розвідки СЗР України системно ведеться робота зі здобування розвідувальної інформації про загрози національним інтересам України з боку міжнародних екстремістських організацій і груп. Для більш ефективної роботи за цими напрямами спеціально було створено підрозділ протидії міжнародному тероризму та організованій злочинності [9, с. 453].
У першій редакції Закону України «Про основи національної безпеки України» 2003 р. зовнішня розвідка не була визначена у якості окремого суб’єкта забезпечення національної безпеки, вона входила до складу суб’єктів під формулюванням «інших військових формувань». Але після підписання Президентом України Указу «Про Службу зовнішньої розвідки України» від 14 жовтня 2004 р., яким вона відокремлювалась від СБ України, цілком зрозуміло постало питання про надання знову створеній розвідувальній структурі статусу окремого суб’єкту забезпечення національної безпеки. Так, у преамбулі Указу прямо було зазначено, що створювана зовнішня розвідка є інструментом формування політики держави, забезпечення її національних інтересів, а у пункті 2 Указу вказано: «Визначити, що Служба зовнішньої розвідки України здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технологічній, інформаційній та екологічній сферах, бере участь у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, тероризмом, забезпечує безпеку установ і громадян України за кордоном і є відповідальним виконавцем та координатором програм розвідувальної діяльності».
У 2005 р. у Закон України «Про основи національної безпеки України» було внесено доповнення, і СЗР України набула статусу окремого суб’єкта забезпечення національної безпеки України. Це цілком справедливо, бо СЗР України має всі підстави для того, щоб бути окремим самостійним суб’єктом забезпечення національної безпеки (не у складі воєнної організації або у статусі іншого військового формування), оскільки її функціональне призначення знаходиться у сфері реалізації основної складової національної безпеки і чітко визначене ]українським законодавством [9, с. 459–460].
Висновки
Визначальними чинниками, що впливають на стан національної безпеки України, є внутрішньополітична обстановка, зовнішньополітичний курс та ефективність державної політики в секторі безпеки. З огляду на аналіз чинників розвитку міжнародної обстановки та наявних зовнішніх і внутрішніх політичних проблем, виникає нагальна потреба сформувати ефективну систему захисту національних інтересів держави, здатну адекватно реагувати на сучасні загрози й виклики.
Першочергово необхідно виявити коло реальних та потенційних загроз, а також удосконалювати завдання системи забезпечення національної безпеки під визначальним впливом сукупності тих пріоритетів, врахування яких вимагає обстановка — сучасні умови. І тільки тоді можна говорити про успішність застосування тих чи інших шляхів реформування зазначеного інституту.
Основною умовою ефективності реалізації завдань захисту національних інтересів від реальних і потенційних загроз є прискорене реформування структур безпеки й оборони держави та підвищення ефективності функціонування всіх, без винятку, суб’єктів забезпечення національної безпеки. Звісно, це, як і будь- яка якісна зміна, вимагає часу, однак результат вчинення або невчинення таких дій прямо впливатиме на стан держави як такої, що може належним чином забезпечити, захист своїх інтересів. Крім того, окреме місце у системі забезпечення національної безпеки належить зовнішній розвідці, що свідчить про нагальну потребу реформування цієї структури та приведення відповідного законодавства у стан, який вимагають сучасні виклики та загрози.
Додаток 1. Функції та основні завдання системи забезпечення національної безпеки України (варіант)
Функції |
Основні завдання |
| Цілепокладання |
Концептуалізація національних інтересів. Своєчасне прийняття та контроль виконання дежавноуправлінських рішень у сфері забезпечення національної безпеки, і внесення коректив по результатам їх реалізації. |
| Цілевизначення |
Формування національних цілей забезпечення безпеки. |
| Цілереалізації |
Захист недоторканості національних цілей забезпечення безпеки, їх носіїв та гаранта на протязі всього періоду їх юридичної дієвості. Збереження смислу національних цілей забезпечення безпеки в рішеннях, які приймаються на всіх рівнях управління і в галузях права на протязі всього періоду їх юридичної дієвості. Визначення форм взаємодії між суб’єктами забезпечення національної безпеки. Визначення концептуальних засад формування системи забезпечення національної безпеки з урахуванням контексту політичного режиму конкретної держави, домінуючої парадигми національної безпеки, зовнішньополітичного курсу держави, характеру воєнної доктрини, засад застосування силових структур до виконання завдань у безпековій та оборонній сферах у державі та за її межами. Визначення форм взаємодії між різними підсистемами системи забезпечення національної безпеки. Визначення форм взаємодії між різними підсистемами системи забезпечення національної безпеки. Визначення форм взаємодії між різними підсистемами системи національної безпеки та міжнародними системами безпеки. Відбір і композиційна побудова впливу на систему міждержавних відносин на кожному етапі досягнення цілей державної політики забезпечення національної безпеки. |
| Організаційно- управлінська |
Організація функціонування системи забезпечення національної безпеки в цілому; прийняття державноуправлінських рішень; відповідальність за прийняті рішення. Впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави. Впровадження системи взаємодії між державним та недержавним секторами системи забезпечення національної безпеки. Впровадження системи інформаційно-пропагандистського супроводження державної політики забезпечення національної безпеки. |
| Прогностична |
Моніторинг процесів, що відбуваються в усіх складових сфери національної безпеки; прогнозування змін, що стануться в них, та загроз життєво важливим національним інтересам. Спостереження за проявами міжнародного тероризму. Виявлення зовнішніх небезпек, загроз національним інтересам та дестабілізаційних чинників. Виявлення внутрішніх небезпек, загроз національним інтересам та дестабілізаційних чинників. Виявлення внутрішніх небезпек, загроз зниження рівня ефективності функціонування системи забезпечення національної безпеки. Оцінювання загроз національним інтересам. Виявлення причин виникнення загроз національним інтересам та прогнозування наслідків їх прояву. |
| Основоположна (фундаментальна) |
Вжиття заходів щодо захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів. Вжиття заходів щодо відстоювання національних інтересів у різних сферах життєдіяльності суспільства Використання можливостей Ради безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС та інших структур колективної безпеки в питаннях захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів України. Охорона державного кордону, повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України. Вжиття заходів щодо запобігання воєнному конфлікту. Боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України та виключну (морську) економічну зону України. Вжиття заходів щодо стримування розв’язання воєнного конфлікту та недопущення його переростання в локальну або регіональну війну. Проведення інформаційно-психологічних і спеціальних операцій для запобігання воєнному конфлікту та стримування його. Переведення національної економіки, окремих її галузей або підприємств, у тому числі транспортних, і комунікацій на функціонування в умовах особливого періоду |
| Програмнотеоретична |
Розроблення концепцій, доктрин, стратегій і програм у сфері національної безпеки. Планування і вжиття конкретних заходів щодо протидії та нейтралізації загроз національним інтересам. Створення та удосконалення нормативної бази для ефективного функціонування системи забезпечення національної безпеки. Удосконалення організаційної структури системи забезпечення національної безпеки. Розробка державної ідеології, ідеології державотворення та ідеології національної безпеки. Розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття державно-управлінських рішень для захисту національних інтересів України. |
| Планування |
Прискорення реформування структурних елементів системи забезпечення національної безпеки, й зокрема Збройних Сил України та інших військових формувань для забезпечення максимальної ефективності виконання ними завдань за призначенням. Спільне проведення планових та оперативних заходів у межах міжнародних організацій і договорів у галузі безпеки. Участь у дво- та багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України Комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення діяльності складових (структурних елементів) системи для виконання завдань за призначенням. Підготовка сил і засобів силових елементів системи забезпечення національної безпеки до застосування їх за призначенням. Прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України. Виконання державних програм модернізації наявних і розроблення та впровадження новітніх зразків військової техніки та озброєнь. |
