Пам’яті Віктора ГВОЗДЯ

Пам’яті засновника і президента НАЦГД «Борисфен Інтел»
доктора військових наук
генерал-лейтенанта
ГВОЗДЯ Віктора Івановича

Минув рік відтоді, як трагічно загинув Віктор Гвоздь — Президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень  «Борисфен Інтел». Істинним друзям і колегам Віктора Івановича досі важко сприйняти його відхід у потойбічний світ: так завжди буває, коли ми втрачаємо друзів, з якими тривалий час переймалися по-справжньому важливими справами, передусім — з відстоювання незалежності України. Тим більше, що він, як військовик-розвідник, мав до цього безпосередній стосунок, яку б державну посаду не обіймав, де б не випадало йому виконувати службові обов’язки.

Не сумніваємося, аби його не спіткав трагічний випадок, то він сьогодні перебував би на передових рубежах разом з тими, хто відбиває напади підступного ворога. І робив би це з такими запалом і відповідальністю, як це було колись, на Майдані Незалежності під час Революції гідності. Саме так, а не інакше ми вважаємо, бо щоразу переконувалися у його завзятті, коли справа торкалася святої для кожного справжнього українця теми — української державності, на яку посягали наші недруги потягом минулих століть і посягають на неї сьогодні.

Хто б не брався підсумовувати досягнення Віктора Івановича, з якою б прискіпливістю не гортав сторінки його долі, але у кінцевому рахунку змушений буде погодитися, що він був непересічною людиною, яка змогла досягти значних висот. Як військовий, він дослужився до поважного звання генерал-лейтенанта; як науковець, він — удостоївся звань доктора військових наук та заслуженого юриста України. Зрештою, Віктору Івановичу, як розвіднику, випало очолювати діяльність двох відповідальних державних структур — Головного управління розвідки МО України та Служби зовнішньої розвідки України, що стало поки що унікальним для нашої держави випадком, який лише підкреслює його особистість.

А розпочинав він свою військову службу у далеких 80-х роках минулого століття у колишньому Забайкальському військовому окрузі, де почергово призначався на посади перекладача окремого розвідувального батальйону, командира розвідувальної роти мотострілецького полку, командира розвідувально-десантної роти окремого розвідувального батальйону.

Саме таким, як він, вихідцям із Західної України, тодішнє керівництво, як правило, довіряло службу у далеких від цивілізації краях. Саме лише такі, як він, могли виконувати доручені справи і доводити командуванню, що воно не помилилося з призначенням і має давати можливість достойникам проявити себе на більш відповідальних службових постах.

Віктор Іванович був одним із таких, хто подавав надію у військовій службі і згодом зміг це довести на поважних посадах офіцера командно-розвідувального центру та розвідувального центру на той час Розвідувального управління штабу Прикарпатського військового округу. Адже серед його колег мало хто міг похвалитися знаннями кількох іноземних мов чи бути готовим без вагань вирушити у відповідні райони виконувати непрості, а часом й небезпечні завдання. Серед перших таких стало виконання у 1993–1995 роках обов’язків офіцера-миротворця у складі миротворчої місії ООН на території колишньої Югославії.

Хоча минуло з тих часів близько тридцяти років, та багато хто з нас не забув тодішню службу українця-миротворця Віктора Гвоздя, який разом з іноземними колегами опікувався миротворчими операціями у екс-Югославії, виконував завдання з контролю за ворогуючими сторонами в Хорватії та Боснії і Герцеговині, всебічно підтримував український миротворчий контингент в Югославії.

Його завзяття і професійність були настільки відчайдушними і ефективними, що всі колеги підтримали і привітали призначення на посаду аташе з питань оборони при Посольстві України в Хорватії та Боснії і Герцеговині (за сумісництвом). На той час, крім китайської мови, він вільно володів англійською, хорватською, сербською, не кажучи вже про російську чи польську.

У подальшому його призначення представником Міністерства оборони України при Постійному представництві України в ООН, а незабаром і членом делегації України в Раді Безпеки ООН було логічним і беззаперечним і, відверто кажучи, пояснювалося не лише лінгвістичними здібностями і вишуканістю поведінки. Віктор Іванович завжди був готовий виконувати (і виконував!) найважливіші для Батьківщини завдання, через що відзначався своїм керівництвом, колегами-іноземцями. А українська діаспора вважала за належне запрошувати його на свої заходи, щоб не лише долучати до своїх справ, але й продемонструвати, що Україна має справжніх офіцерів, яким можуть позаздрити партнери-іноземці.

У січні 2008 року Віктора Гвоздя призначили начальником Головного управління розвідки МО України. Під його керівництвом істотно вдосконалилася структура ГУР МО України, яке стало основним органом з визначення воєнних загроз і викликів національній безпеці держави та надійно захищало її інтереси у жорстких зовнішніх умовах того часу, надавало вищому керівництву держави ґрунтовні прогнози розвитку ситуації довкола України.

Внаслідок перебудови та активізації діяльності всіх підрозділів воєнної розвідки України вдалося підняти її міжнародну співпрацю зі всього спектру питань безпеки на новий рівень, що дало змогу розширити справу протистояння сучасним загрозам. Та через розбіжності з тогочасним військово-політичним керівництвом України у питаннях національної безпеки та оборони, розвитку воєнної розвідки та Збройних Сил у серпні 2010 року генерал-лейтенант Віктор Гвоздь звільнився з лав Збройних Сил.

Під час Революції гідності разом з надійними колегами-однодумцями опікувався питаннями безпеки Майдану, неодноразово виступав з його трибуни, у т. ч. ще 1 грудня 2013 року зі зверненням ветеранів розвідки України, зустрічався з іноземними політиками, представниками зарубіжних ЗМІ, які згодом публікували його інтерв’ю на сторінках своїх видань.

З початком анексії Криму у лютому 2014 року державне керівництво призначило Віктора Гвоздя Уповноваженим Верховної Ради України з контролю за діяльністю українських розвідок, а згодом — Головою Служби зовнішньої розвідки України і членом Ради національної безпеки і оборони України, що стало ще однією важливою сторінкою у його біографії, коли він завдяки своєму професіоналізму спромігся за короткий час виконати необхідний обсяг важливих завдань і згуртувати підлеглих навколо справи з відстоювання української державності.

В Україні він став першим, хто очолював два основні розвідувальні органи: воєнну розвідку — ГУР МО України і політичну розвідку — СЗР України. У найбільш важкі роки анексії Криму та російської воєнної агресії на сході України йому вдалося перебудувати роботу Служби, зокрема запровадити у її діяльності нові підходи, коли ухвалюються непрості і серйозні управлінські рішення з проведення необхідних змін і реформ у СЗР, а також удосконалити систему всебічного і своєчасного інформаційно-аналітичного забезпечення для ухвалення рішень вищого військово-політичного керівництва держави.

За ініціативою та під керівництвом Віктора Гвоздя вдалося на законодавчому рівні покращити правові основи організації та діяльності розвідувальних органів в умовах збройної агресії Росії, відновити втрачену у попередні роки довіру партнерів по НАТО, розпочати процес повноправного входження СЗР України до євроатлантичної розвідувальної спільноти.

У цей же час Віктор Іванович знаходив можливість цікавитися діяльністю Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», заснованого ним разом з однодумцями за два роки до тих бурхливих подій. Адже центр продовжував працювати і став помітною аналітичною структурою, що відстоювала позицію української державності у напруженому протистоянні недругам України.

Повернувшись згодом на посаду очільника НАЦГД «Борисфен Інтел», Віктор Гвоздь зміг надати дослідницькій роботі нового імпульсу і, як наслідок, до нього почали звертатися з пропозицією співпрацювати також іноземні дослідники і науковці. Віктор Іванович у ролі доповідача постійно брав участь у роботі поважних міжнародних конференцій з безпекових питань як в Україні, так і за її межами.

Наукова робота Віктора Гвоздя заслуговує на окрему розмову. У 2013 році він захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата військових наук, а у 2019 році — доктора військових наук за спеціальністю «Воєнна безпека держави», став автором понад трьох десятків наукових праць. По суті, він перший в Україні порушив тему правового поля розвідувальної діяльності, про що до цього не йшлося не лише у нас, але й на усіх теренах колишнього СРСР. Не даремно його монографія «Історичні, правові і політичні аспекти розвідувальної діяльності держави» (2018) розійшлася серед читачів України і за її межами, і до того ж з’явилася пропозиція перекласти на інші мови. Та навіть більше, зважаючи на поради фахівців, автор доопрацював і доповнив її кількома розділами та підготував до перевидання, плануючи зробити це у першій половині 2021 року. Та не встиг…

Перевидання книжки стало одним з основних першочергових завдань членів Центру «Борисфен Інтел». Упевнені, що це вдасться зробити, як трапилося з першою книжкою Віктора Гвоздя «Воєнна розвідка України на зламі другого тисячоліття», що вийшла друком ще у 2017 році і стала настільною як для ветеранів, так і молодого покоління українських розвідників, якому випало нині у жорстокому протистоянні так доводити ворогові свою правоту, як це успішно робив її автор під час своєї військової служби.

Серед багатьох позитивних рис його характеру сьогодні необхідно також згадати притаманну українцям людяність. Саме вона допомагала Віктору Гвоздю долати значні життєві перешкоди, що викликало повагу як у його однодумців, так і у супротивників.

Добре відома і публічна діяльність Віктора Івановича. Так, з 2017 року він викладав свій щорічний авторський курс у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», згодом — в Національному авіаційному університеті.  Неодноразово він виступав в Національній академії державного управління при Президентові України, Воєнно-дипломатичній академії та інших вищих навчальних закладах України. Його досвід, професійність і особиста харизма викликали не абиякий інтерес з боку національних і міжнародних ЗМІ. Віктора Івановича часто запрошували  до радіо- і телестудій,  де він фахово коментував історичні і поточні події з питань національної безпеки, розвідки, геополітики.

Україна відзначила заслуги генерал-лейтенанта Віктора Гвоздя, нагородивши орденом «За заслуги» III ступеня за вагомий особистий внесок у зміцнення національної безпеки і обороноздатності Української держави та зразкове виконання військового обов’язку, а також орденом Богдана Хмельницького III ступеня за особливі заслуги у справі захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, зміцнення обороноздатності та безпеки України.

Ще раз зазначимо: аби рік тому Віктор Іванович уникнув такого трагічного випадку, що призвів до смерті, то нині ми бачили б його у бойових лавах Збройних Сил України, де його знання, професіоналізм і бойовий досвід надавав би наснаги нашим захисникам…

 Вічна наша шана і пам’ять, Вікторе Івановичу!

 

«Зібрати всіх». Присвячується світлій пам’яті Віктора Гвоздя

 

Пісня «Зібрати всіх» присвячена захисникам України, полеглим за її незалежність.

Творчим поштовхом до завершення роботи над піснею стала трагічна загибель Віктора Івановича Гвоздя.
Автор пісні (музика і слова) Людмила Побережець — дочка офіцера, учасника бойових дій та миротворчих операцій.
Виконавець Павло Скляров — співак, лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів.
Аранжувальник Олександр Машевський — композитор, аранжувальник, піаніст.

Схожі публікації