Закінчення політичної ери Ангели Меркель

Була видатним канцлером і кризовим менеджером, але канцлером успішних реформ вона не стала

 

 

 

Закінчується політична ера федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель. Експерти різних політичних і геополітичних центрів, підбиваючи підсумки її багаторічного знаходження на такій відповідальній посаді, прогнозують одночасно, як це може позначитися на подальших подіях у Європі. Інакше кажучи, йдеться про те, що А. Меркель залишає у спадок своїм колегам для подальшої роботи. Адже, за визнанням головного редактора німецького видання Die Zeit Тео Зоммера, тривале її перебування на такій посаді дещо «законсервувало» прогресивний розвиток не лише Німеччини, але і загалом Європи. А катаклізми, що супроводжують нині трансатлантичну співпрацю, чи, з огляду на реальні загрози з боку Китаю, на оновлені пріоритети США та на тлі ослаблених інституцій Євросоюзу на безупинну агресію путінської Росії, лише підкреслюють економічний егоїзм німецького керівництва за меркелівських часів.

Окремий епізод — її ставлення до будівництва Росією газогону «Північний потік-2». Адже пані канцлерка постійно наголошувала на винятково економічному забарвленні цього проекту, мовляв, він не порушує принципи Енергетичної хартії ЄС, потенційно нікому не загрожує і нікого не ставить в залежність від Росії. І Україну з її національними інтересами А. Меркель почала згадувати у своїй риториці вже на завершальному етапі будівництва газогону, коли вже необхідно було разом зі США визначатися з позицією щодо «Північного потоку-2». Тоді і почали заспокоювати світову спільноту можливістю запровадження санкцій стосовно Москви, якщо вона використає газ в якості енергетичної зброї.

…Російський газ таки стає зброєю і засобом тиску на уряди Європи і США не у майбутті, а напередодні цієї зими…

Автор статті у Die Zeit вказує, що іронія таких дій у тому, що коли А. Меркель і Дж. Байден погоджували довершення будівництва газогону та його сертифікацію, Москва вкотре брутально розвіяла ілюзії учасників домовленостей, прискорюючи процедуру згаданої сертифікації підвищенням цін на газ в Європі. Тобто, газ таки стає зброєю і засобом тиску на уряди Європи і США не у майбутті, а напередодні цієї зими. А на сході України в цей час знову концентруються збройні сили Росії, формується ударне угруповання російських військ, що вже не пов’язується з запланованими навчаннями. І це вже не викликає у західних політиків якоїсь традиційної «стурбованості», вони не намагаються тиснути на агресора, тоді як застосування бойового ударного безпілотного літака українськими військовими та знищення артилерійської гармати окупантів викликало у Брюсселя «занепокоєність». Поцікавитеся: «чому?» Відповідь очевидна — це звичка до так званих подвійних стандартів у політиці і відверте небажання порушувати свій спокій, що стали характерною рисою європейського благополуччя, зокрема, і Німеччини за часів А. Меркель.

Автор допису у Die Zeit нагадує і інший факт, коли Німеччина була заскочена раптовим наступом талібів в Афганістані і вимушена поспіхом виводити свій військовий контингент, не дбаючи про подальшу долю значної частини своїх прихильників та помічників з числа місцевого населення. Ті, хто не встиг евакуюватися з контингентами США та Німеччини, приречені на знищення талібами. Сполученим Штатам Америки така політична поразка завдала не лише суттєвих іміджевих, але й матеріальних втрат. Адже за двадцятирічне перебування в Афганістані вони витратили на військове озброєння, технічне оснащення та підготовку збройних сил урядових військ Афганістану загалом близько трильйона доларів.

Бундесвер залишає Афганістан

І хоча видатки Німеччини з цього приводу менші, але й їх достатньо, щоб переконатися у її неспроможності дотримуватися зовнішньополітичного курсу без супроводу чи підтримки США. Це чимало їй вартуватиме у подальшому, коли завершиться політика «путінфершеерін» (тих, хто розуміє Путіна) Ангели Меркель, яка ще з місяць формально залишатиметься на посаді федерального канцлера і протягом перехідного періоду, тобто до призначення на початку грудня ц. р. нового лідера Німеччини, здійснюватиме прощальні офіційні візити до своїх європейських і світових колег.

Ангела Меркель на саміті G20 у Римі представляє свого наступника, лідера партії-переможниці на парламентських виборах у Німеччині, соціал-демократа Олафа Шольца

Тео Зоммер зовсім не заперечує заслуг Ангели Меркель і погоджується, що не все їй вдалося успішно втілити. Тому своїй політичній партії ХДС А. Меркель залишає непростий спадок. Фото із останніх за її участі заходів часом навіть дивують. То вона сидить одна на гостьовій трибуні Бундестагу, бо вже не має мандату члена Бундестагу. То під час свого світового турне приязно вітається з тими, з ким тривалий час формувала світову політику. Найсвіжіші знімки — про саміт G20 у Римі, кліматичну конференцію у Глазго та зроблені у Бургундії під час прощального візиту до президента Франції Еммануеля Макрона.

Ангела Меркель та Еммануель Макрон у Бургундії. Чоловік Ангели Меркель Йоахім Зауер — ліворуч

Знаходження на посаді канцлера добігає кінця 6 грудня ц. р., коли Олафа Шольца призначать новим федеральним канцлером Німеччини. Якщо так, то Ангелі Меркель, ймовірно, не вистачить двох тижнів, щоб досягти терміну перебування на посаді канцлера Німеччини Гельмута Коля. Він знаходився на цій посаді 5869 днів, встановивши «рекорд» серед усіх федеральних канцлерів. Та А. Меркель неперевершена в іншому: протягом 16 років вона формувала німецьку політику більш впевнено, аніж будь-хто інший з її колег.

Аналітик німецького видання вважає, що її спадок можна охарактеризувати однією фразою: була видатним канцлером і кризовим менеджером, але канцлером успішних реформ вона не стала.

Криз у світі під час її каденції не бракувало, зазначається у Die Zeit. «Усвідомлення кризи», за словами А. Меркель, було її постійним викликом у все більш складному та нестабільному світі. Фінансова криза, криза валюти євро, криза в Україні, криза біженців, криза Brexit, кліматична криза і криза пандемії коронавірусу виникали одна за одною. А. Меркель не завжди знаходила прийнятних і ефективних засобів для їх подолання, але за роботу бралася і проблеми розв’язувала, наполягаючи на діалозі, співпраці та на пошуку компромісу. І таким чином в багатьох випадках досягала бажаного.

Хоча вона і залишалася канцлером, який спроможний реагувати на події і виклики, але не таким, що завжди подає слушну ініціативу. Хіба що це не стосується кризи з біженцями.

Загалом, її переконання не позначалися на підходах до вирішення проблем зовнішньої і внутрішньої політики. Вона змінювала свої погляди так само, як і свої кольорові жакети, зауважує Тео Зоммер. Характерними прикладами може бути рішення про скасування загального військового обов’язку, її панічний вихід з програм ядерної енергетики, різні соціальні пристосування до духу часу, що не типові і не притаманні для партії ХДС. Такі, наприклад, як теза про шлюб для всіх. Вона була таким собі гросмейстером різких політичних вчинків.

Кольорові жакети політичного гросмейстера Ангели Меркель

На її адресу часто лунали звинувачення, що вона була борцем за владу, яка рішуче переслідувала не лише своїх політичних опонентів, а й суперників зі свого табору. Вона усунула з посади Гельмута Коля, спровокувала політичний занепад свого давнього політичного суперника та однопартійця Фрідріха Мерца, який не сприймав її бюджетну та міграційну політику, придушила активність міністра з охорони довкілля, природи та ядерної безпеки в коаліційному уряді Норберта Рьоттгена і не дозволила однопартійцю по ХДС, голові Бундестагу Вольфгангу Шойбле переїхати до офіційної резиденції федерального президента Німеччини у палаці Бельвю. Їй було ніяково тиснути на всіх, їй було шкода колег, але оскільки політика — це боротьба за владу, в тому числі й особисту, то відступу вона не могла собі дозволити. Вона діяла за принципами класичного макіавеллізму, тобто, керуючи державою, вдавалася до хитрощів й лукавства.

 

Макрон марно чекав на відповідь

Ангела Меркель абсолютно невибаглива, приземлена і скромна. Однак те, в чому можна її звинуватити, так це в рішучому самовиправданні власних вчинків. Все, що робила, вона представляла як «безальтернативність». Це рятує її від необхідності надавати згодом якісь пояснення. Її вислів — «Ви мене знаєте» — перетворився на комунікаційну слабкість, яка надзвичайно заважала роботі її уряду.

Ангела Меркель, безумовно, не була канцлером-реформатором, вважає автор допису у Die Zeit, але майже все після неї залишається на своїх звичних місцях і пандемія коронавірусу відверто це демонструє: політика цифровізації, система охорони здоров’я, пенсійна реформа, система освіти, модернізація занедбаної інфраструктури. Проблеми кліматичних і енергетичних змін урядом розглядалися досить мляво. До цього додалося накопичення фатальних рішень в галузі енергетики, ухвалені ще й у неправильній послідовності, а саме — спочатку поступова відмова від ядерної енергії, а вже потім від використання кам’яного і бурого вугілля. За багатьма показниками Німеччина має лише середні показники в ЄС, часом навіть нижчі за середні.

В європейській політиці стратегічні рішення не можна вважати вирішальними. А. Меркель так і не дала належної відповіді на численні ініціативи французького президента Е. Макрона, насамперед порушені у його промові в Сорбонні у 2017 році. Відтоді французько-німецький європейський двигун працює на холостому ходу.

…Роки Меркель були втраченими роками. Їх міжнародне значення було означене повзучою втратою сенсу…

Тео Зоммер пише, що тривалий час А. Меркель вважалася найбільш впливовою жінкою у світі, за що міжнародна спільнота і поважала Німеччину. Та він же наводить хоча й не коректне, але влучне зауваження головного редактора швейцарської газети Neue Zürcher Zeitung: «…Роки Меркель були втраченими роками. Їх міжнародне значення було означене повзучою втратою сенсу». Така втрата означає також занепад партії А. Меркель — ХДС. Як лідер вона не подбала про спадкоємців, а отже, і про життєздатну тривалу політичну спадщину. Як і всі федеральні канцлери, за винятком Віллі Брандта, вона пішла зі свого посту занадто пізно. Хоча вона могла прийняти його прощальні слова на свою адресу: «Чому б мені не додати відверто, що я хотів би інакшого відходу».

Ті, хто зараз бере до своїх рук керівництво справами у Німеччині, можуть багато в чому навчитися на помилках А. Меркель. Але зараз вони відчуватимуть отриману у спадок насамперед недалекоглядну ідеологічну зовнішню політику. А не втрачати з поля зору один одного навіть в опозиції, — це має залишатися орієнтиром німецької зовнішньої політики.

Автор: Тео Зоммер — ветеран німецького видання Die Zeit, де працює з 1958 року, і дослужився до посади головного редактора та видавця.

Вважається у Німеччині одним з провідних фахівців з міжнародних відносин.

 

Схожі публікації