Завершення війни у Нагірному Карабаху

Наслідки для Вірменії

 

 

Німецьке видання Tagesschau («Щоденні новини») запропонувало читачам статтю власного кореспондента в Єревані Сильвії Штьобер, де йдеться про наслідки для Вірменії від підписання домовленості про мирне врегулювання війни у Нагірному Карабаху. Зазначається, що мирні домовленості частково полегшують ситуацію для Вірменії, але лише щодо фронту. А ось роздратування, пов’язане з прем’єр-міністром Ніколом Пашиняном, проблеми, що виникли через велику кількість біженців, і пандемія коронавірусної хвороби довели державу до межі її можливостей. Така атмосфера відчувається на вулицях Єревану. Чоловіки різних вікових категорій збиралися минулих вихідних групами та обговорювали ситуацію у Нагірному Карабаху. Найбільш часто згадували назви ключових міст Шуша та Степанакерт. Людей цікавила позиція центрального уряду, повідомлення з уст учасників бойових дій та, зокрема, щодо місцезнаходження збройних сил  Азербайджану.

Фотографії у столиці Вірменії нагадують про понад 1 тис. полеглих солдат-вірменів

І так тривало доти, поки минулого понеділка прем’єр-міністр Н. Пашинян не оголосив про де-факто капітуляцію Вірменії. Війна закінчилася. Він повідомив, що змушений був погодитися на «невимовно болючий крок для себе та для свого народу» і підписати документ з Азербайджаном та Росією про мирне врегулювання.

І після цього вибухнув народний гнів. Сотні людей вийшли на вулицю, увірвалися до урядової і парламентської резиденцій. Вони оголосили Н. Пашиняна «зрадником». Тільки тоді всі зрозуміли, наскільки серйозна виникла ситуація в зоні бойових дій: президент невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки (НКР) Араїк Арутюнян заявив, що мирний договір не дав азербайджанцям змоги захопити столицю Степанакерт та решту території. Після 43 днів безперервних боїв збройні сили вже не могли чинити опір.

Протести проти підписання мирної угоди на площі біля Оперного театру в Єревані

Опозиція вимагає змінити владу

Характеризуючи настрої суспільства в країні, німецьке видання зазначає, що навіть якщо неминучість поразки і усвідомлює вірменське населення, то Н. Пашинян все одно його дуже розчарував. Адже склалося враження, що він одноосібно вів переговори і поставив підпис під такою мирною угодою. Йому швидко пригадали, як саме він розпочинав демократизацію країни в 2018 році та повернув її у протилежному від Москви напрямку — на Захід.

Президент Вірменії Армен Саркісян заявив, що не знайомий зі змістом угоди і її не підписуватиме. Однак пізніше міністр оборони Давід Тоноян повідомив, що перед ухваленням такого рішення уряд Вірменії консультувався зі своїм військовим керівництвом і зважав на його висновки про безнадійність ситуації.

Своїми заявами міністр оборони Вірменії та президент невизнаної НКР підтримали прем’єр-міністра, на якого опозиція чинить тиск, вимагаючи його відставки. Наразі ультранаціоналістичні партії поки що не мають широкої підтримки громадськості. А такі звинувачені у корупції політики, як олігарх Гагік Царукян, втратили довіру суспільства. Це ж стосується і колишньої правлячої партії республіканців, під орудую якої Вірменія втратила в боях з Азербайджаном у 2016 році частину своєї території.

 

Прихильники Пашиняна також відвертаються від нього

Прихильники Н. Пашиняна також починають відвертатися від нього. Якщо вони раніше й критикували, але приязно ставилися до прем’єр-міністра, погоджувалися виконувати його розпорядження, то підписану мирну угоду тепер відверто не сприймають. Деякі з них вважають, що прем’єр не мав права погоджуватися з умовами такого миру і тому повинен піти з посади.

Окрім невирішеного питання статусу, вони критикують останній пункт мирної угоди, де йдеться не про Нагірний Карабах, а про південні території Вірменії. Там Азербайджану надається коридор до його ексклаву Нахічевань, отже, формується і сухопутний зв’язок з Туреччиною. Цей коридор повинні забезпечувати російські прикордонні війська, які десятки років дислоковані там на кордоні з Іраном. Ця поки що не уточнена угода може стати причиною нових суперечок.

Статус регіону Нагірного Карабаху також досі не визначений, а виселення звідти вірмен ще не остаточне, навіть якщо російські миротворці й забезпечуватимуть для них коридор і утримуватимуть лінію фронту. Для того, щоб і надалі мати змогу домовлятися про гарантії безпеки, уряду Н. Пашиняна було б потрібно мати принаймні об’єднану країну. А зараз активна опозиція, яку підтримує Росія, у будь-який момент може інспірувати смуту.

Карта регіону Нагірного Карабаху

Велика солідарність з біженцями з Нагірного Карабаху

Наразі кількість біженців з Нагірного Карабаху становить близько 100 тис. осіб. Вони поселились в урядових будинках, готелях, у друзів чи родичів. Саме завдяки досить оперативним діям уряду та згуртованості вірмен ситуація у країні поки що контрольована. Вірменська діаспора організувала центри з надання гуманітарної допомоги для біженців, виділила необхідні ресурси. Зокрема, завдяки пожертвам закордонної вірменської громади біженці отримують продукти харчування, засоби гігієни і одяг. Мешканці Нагірного Карабаху заробляють дрібною торгівлею, готують національні страви і продають їх на вулицях Єревану, збирають добровільні пожертви тощо.

Біженці з Нагірного Карабаху печуть та продають національний хліб, збираючи гроші на потреби регіону

Клініки переповнені, багато хворих не мають засобів для захисту дихання

Президент невизнаної НКР А. Ааронян та багато його однодумців переживають, чи можуть бути забезпечені всім необхідним біженці в довгостроковій перспективі, тим більше, що пандемія коронавірусу майже безперешкодно вирує в країні. Вірус послаблює боєздатність солдатів у Нагірному Карабаху, як це визнав А. Арутюнян. Інфекція поширюється серед біженців під час поховання загиблих солдатів і померлих цивільних. Зараз вірменські лікарні вже не спроможні приймати важкохворих людей: їхнє число сягає десятків тисяч…

Уряд закликає населення повсякчас носити маски, оскільки не хоче вдруге обмежувати заборонами вже ослаблену економіку країни. Щоправда, хоча мало хто наразі наважиться без захисних засобів вийти на вулицю, проте є ще такі, особливо серед чоловічої статі, які ігнорують небезпеку і не дослухаються до вимог уряду і порад медиків.

На вулицях Єревану акції на підтримку Нагірного Карабаху та урядові заклики щодо заходів убезпечення від пандемії

Розчарування Європою

Мирна угода приносить Вірменії певний спокій лише на фронті. Але є ще інші серйозні виклики, з якими країна навряд чи може самотужки впоратися. Більшість людей знаходяться під впливом Росії, чимало і таких, які розчарувалися у європейських цінностях.

Досить відчутна підтримка вірменської діаспори, яка займається ще й активним політичним лобіюванням. Це спостерігається, наприклад, у Франції, уряд якої явно на боці Вірменії і активно критикує Туреччину, як союзника Азербайджану. Однак Франція не брала участі в переговорах про мирну угоду, хоча разом з Росією і США вона є членом Мінської переговорної групи ОБСЄ.

* * * * *

Все, що відбувається, в тому числі припинення війни за Нагірний Карабах, свідчить про неспроможність Європи за допомогою традиційних інструментів утримувати під контролем ситуацію у вибухонебезпечних районах чи запобігати ескалації напруженості.

Створена під проводом Росії система колективної безпеки на пострадянському просторі свідчить, що вона не здатна гарантувати цю безпеку своїм партнерам, або, принаймні, не має бажання цього робити. Введенням у Нагірний Карабах російського миротворчого контингенту Росія у тактичній перспективі дещо виграла. Але зі стратегічної точки зору, себто геополітично, вона таки програє. Як і Вірменія, яка зазнавши великих втрат, фактично війну програла.

Взаємна ненависть, що спостерігається у народів Вірменії та Азербайджану, загострилася і зберігатиметься невизначений час. Ситуація у регіоні аналогічна з тією, яка виникла у колишній Югославії — країни зруйновані, молоде покоління було свідками смерті своїх батьків і родичів від рук знайомих чи сусідів. Загоєння таких ран у свідомості людей та повернення етносів до процесу мирних переговорів окреслюється терміном у щонайменше два людських покоління, тобто не менше п’ятдесяти років. І це за умови, що не виникнуть рецидиви національної ворожнечі із застосуванням сили. Щодо Кавказького регіону, то стримані сценарії розвитку подій видаються малоймовірними.

 

Схожі публікації