Частина 2

Олексій Волович
кандидат історичних наук

Частина 1

Москва і Анкара мають бажання розмежувати сфери впливу в Лівії з урахуванням перш за все своїх національних інтересів, які, як і в Сирії, абсолютно не співпадають. Як і до того у Сирії, Москва і Анкара намагаються мінімізувати можливості прямого зіткнення між своїми військовими контингентами і зберегти свої нинішні позиції щодо сторін внутрішнього лівійського конфлікту.

Слід також зазначити, що вони, декларуючи на публіку спроби з врегулювання конфліктів у Сирії та Лівії, дедалі більше розходяться у своїх позиціях. Демонстрація спроб посередництва у лівійському конфлікті є не що інше, як намаганням замаскувати справжні наміри Р. Ердогана і В. Путіна: встановити контроль бодай над частиною лівійської території, яка, до речі, більш як удвічі перевищує територію Туреччини.

На думку багатьох аналітиків, у Лівії, як і в Сирії Р. Ердоган і В. Путін поводять себе радше як суперники, ніж партнери, якими вони намагаються себе публічно подати. Як в Сирії, так і в Лівії, проблеми між Анкарою і Москвою постійно наростають, тому взаєморозуміння досягти їм що раз складніше. Головна причина в тому, що в і в Сирії, і в Лівії кожна з країн, тобто, Туреччина і Росія, підтримують протиборчі сторони. На початку грудня 2019 року в телефонній розмові Р. Ердоган запропонував В.Путіну обговорити ситуацію в Лівії у зв’язку з наступом армії «путчиста» Х. Хафтара на Тріполі. При цьому Р. Ердоган дав зрозуміти, що у разі, якщо у Лівії вже знаходяться російські ПВК для підтримки ЛНА, то і Анкара також має право ввести в цю країну підрозділи своєї армії, щоб захистити законний УНЗ Ф. Сараджа. Р. Ердоган також висловив надію на те, що В. Путін перегляне свою позицію щодо підтримки маршала Х. Хафтара, так само як вже багато років він умовляє В. Путіна переглянути свої стосунки з президентом САР Б. Асадом, що, власне, певною мірою Р. Ердогану вдалося, зважаючи на погіршення останнім часом відносин Б. Асада з Кремлем. Але це вже інша історія.

Наприкінці грудня минулого року Р. Ердоган стверджував, що в Лівії знаходяться щонайменше 2 тис. вагнерівців. Ці питання президенти ТР і РФ обговорювали 8 січня в Стамбулі в рамках відкриття газопроводу «Турецький потік». Незважаючи на абсолютні розбіжності між Р. Ердоганом і В. Путіним в оцінці ситуації в Сирії та Лівії, вони як президенти розуміють можливі катастрофічні наслідки від прямого військового зіткнення між їх країнами. Тому вони намагаються поширити на Лівію сирійський алгоритм їх співпраці, так званий Астанинський процес, бажано з огляду на інтереси і побажання один одного, Хоча в умовах Лівії це зробити значно важче, оскільки там в даний час діє значно більше зовнішніх акторів, аніж у Сирії.

Міністр закордонних справ Туреччини М. Чавушоглу

15 грудня 2019 року в кулуарах традиційного ділового форуму в Досі (Катар) турецький міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу заявив, що між Туреччиною і Росією можуть бути розбіжності в деяких сферах, але, незважаючи на це, вони мають можливість домовлятися. У лютому ц. р. Р. Ердоган заявив, що «Росія керує війною в Лівії на найвищому рівні», використовуючи найманців, на що в МЗС РФ відреагували стандартною фразою про «невідповідність тверджень президента Туреччини дійсності». Хоча уряд Ф. Сараджа і підтримує контакти з Москвою, але все ж в Триполі ставляться з недовірою до її політики в Лівії. Так, глава МЗС УНЗ Мухаммед Сіяла нещодавно заявив, що, «незважаючи на слова Москви про підтримку ініціатив Радбезу ООН з врегулювання кризи у Лівії, проблема полягає в тому, що вона заявляє одне, а потім робить щось інше». Втім, контакти Триполі з Москвою продовжувалися. Так, 3 червня в МЗС РФ відбулися переговори міністра закордонних справ С. Лаврова і його заступника М. Богданова з делегацією УНЗ в особі віце-прем’єра Ахмеда Майтіги і глави МЗС Мухаммеда Сіяли.

Через поразки армії Х. Хафтара В. Путін для обговорення ситуації в Лівії вимушено ініціював проведення турецько-лівійських консультацій на рівні заступників міністрів закордонних справ ТР і РФ. Про те, що саме Москва ініціювала переговори з Анкарою свідчить той факт, що 14 червня до турецької столиці повинні були прибути С. Лавров і С. Шойгу. Але узгоджений візит з метою обговорення ситуації в Сирії та Лівії турецька сторона скасувала буквально останньої миті. Очевидно, це відбувалося в той час, коли Р. Ердоган ще планував продовження наступу на сили ЛНА, дислоковані в Сирті і Джуфрі. Але після того, як Ф. Сарадж несподівано для Анкари оголосив 21 серпня про припинення вогню в односторонньому порядку і закликав до оголошення районів Сирту і Джуфри демілітаризованою зоною, Р. Ердоган погодився на проведення турецько-російських консультацій, перший раунд яких відбувся 21–22 липня в Анкарі. Російську делегацію на переговорах очолив заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Вершинін, турецьку — заступник глави МЗС ТР Седат Онал. Другий раунд російсько-турецьких міжвідомчих консультацій стосовно Лівії відбувся 31 серпня – 1 вересня у Москві. За підсумками консультацій досягнуто домовленості сприяти, за координації з ООН, мирному врегулюванню лівійського конфлікту відповідно до рішень січневої Берлінської конференції по Лівії. У заяві МЗС Туреччини, за підсумками переговорів з російською стороною, йдеться, що турки вважають важливою демілітаризацію Сирту і Джуфри для забезпечення сталого режиму з припинення вогню в Лівії.

Заступники міністрів закордонних справ РФ і ТР С. Вершинін і С. Онал

Після того, як у червні 2020 року війська ЛНА Х. Хафтара були відкинуті від Триполі на сотні кілометрів, лінія розмежування пролягла по лінії Сирт — Джуфра, які поки що залишаються під контролем ЛНА і найманців ПВК «Вагнера».

Прес-секретар президента Туреччини І. Калин

18 серпня прес-секретар президента Туреччини Ібрагім Калин заявив, що його країна виступає за демілітаризацію лівійського міста Сирт і району Джуфра, бо це сприятиме досягненню політичного врегулювання конфлікту в Лівії. Втім, ця заява виглядає зовсім протилежною тим ультимативним вимогам, які раніше надходили від турецького керівництва до Х. Хафтара, — негайно вивести свої війська із Сирту і Джуфри і передати їх під контроль силам УНЗ.

Захоплення Сирту і району Джуфри силами УНЗ відкрило б шлях до нафтових родовищ на сході Лівії, які поки що Ініціатива Анкари і УНЗ Ф. Сараджа про формування демілітаризованої зони навколо Сирту і Джуфри була відкинута Палатою представників у Тобруку і Х. Хафтаром, оскільки відхід військ ЛНА з цих районів означатиме їх фактичну здачу туркам і УЗН. На наш погляд, розмови про демілітаризацію Сирту і Джуфри не інакше, як маскування справжніх намірів Анкари і Триполі, які просто хочуть виграти час для підготовки масштабного наступу на ці міста. Таким чином, вирішальна битва за Сирт і Джуфру неминуча і шанси ЛНА утримати їх практично дорівнюють нулю.

Суперництво Анкари і Москви в Лівії відбувається на тлі загального погіршення турецько-російських відносин, як у сфері політики, так і економіки. Так, за даними соціологічного дослідження Стамбульського університету Кадір Хас, виконаного на початку 2020 року, якщо у 2018 році серед опитаних турецьких громадян Росію назвали «другом і союзником» 37,4 %, то у 2019-му — лише 23,2 %. Наприкінці поточного 2020-го року очікується подальше зниження прихильності турецьких громадян до Росії. У серпні 2020 року директор російського Інституту стратегічного планування і прогнозування О. Гусєв зазначив, що «русофобія на території Туреччини — реальна проблема, яка загострюється з кожним роком». 14 травня 2020 року колишній міністр оборони Туреччини Фікрі Ишик заявив, що відносини між Росією і Туреччиною є «не стратегічними, а тактичними і ситуативними». Ця теза простежується в заявах інших турецьких високих посадовців, включно з президентом ТР Р. Ердогана.

Слід зазначити, що погіршення в турецько-російських відносинах спостерігається не лише в політичних деклараціях, а й в економіці. Наведемо лише один приклад. Головною складовою турецько-російських економічних відносин є енергетика, точніше постачання до Туреччини російських енергоносіїв. Протягом останніх трьох років частка РФ в поставках газу до Туреччини неухильно скорочується. Якщо нещодавно Росія посідала перше місце серед постачальників газу до Туреччини, то у 2019 році вона опинилася лише на п’ятому місці, поступившись Азербайджану, Катару, Ірану і Алжиру. На даний час, після введення в дію газопроводу «Турецький потік» у січні ц. р., частка російського газу на турецькому газовому ринку становить лише 9 %. У 2020 році експорт російського газу в країну може впасти до 8–9 млрд куб. м, в порівнянні з 44 млрд куб. м у 2013 році.

Міжусобиці у Триполі

Як не дивно, але наприкінці серпня ц. р. міжусобиці посилилися серед переможців — ополчення УНЗ, якому за підтримки Туреччини вдалося відкинути війська ЛНА маршала Х. Хафтара на сотні кілометрів від Триполі. Отже, щойно поменшала загроза з боку спільного ворога, як знову відновилися чвари, інтриги та сутички серед різних угруповань ополчення УНЗ і оточення його глави Ф. Сараджа, що ускладнює досягнення консенсусу щодо подальших дій УНЗ.

Міністр внутрішніх справ Лівії Ф. Башага

Все розпочалося 29 серпня з відставки впливового міністра внутрішніх справ Фатхі Башаги (58 років), який має турецьке коріння («кологлу»). В молодості Ф. Башага був військовим льотчиком, згодом зайнявся бізнесом. 29 серпня, за підсумками засідання Президентської ради, Ф. Сарадж також змінив керівництво Збройних сил УНЗ. Так, новим міністром оборони став Салахеддін ан-Намруш, який обіймав раніше посаду заступника глави оборонного відомства. Начальником Генштабу армії УНЗ призначено Мухаммеда Алі аль-Хаддада, колишнього командувача Центрального військового округу.

У квітні цього року Ф. Башага зустрічався в Анкарі з представниками президента Р. Ердогана, де переконував їх у тому, що може просувати інтереси Туреччини в Лівії. Крім того, за деякими даними, він налагоджував відносини зі спецслужбами Заходу, а також з впливовими американськими і британськими політиками. Ф. Башага послідовно виступає проти присутності Росії в Лівії. Раніше він неодноразово заявляв, що саме вона розпалює конфлікт у Лівії. Ф. Башага підтримує ідею розгортання американських військових баз на території Лівії, «щоб захиститися від Росії».

Формально причиною відставки Ф. Башаги стало використання вогнепальної зброї органами правопорядку 23 серпня під час розгону мирних демонстрантів, які висловлювали своє невдоволення погіршенням соціально-економічної ситуації, зубожінням широких верств населення, розгулом корупції і бандитизму. Раніше Ф. Башага заявляв, що його міліція не в змозі гарантувати належний рівень безпеки в Триполі та інших населених пунктах на північному заході Лівії, оскільки «рівень криміналу і злочинності в цьому регіоні зашкалює».

Очільник Уряду національної згоди Лівії Ф. Сарадж

Насправді ж розкол в УНЗ викликало припинення вогню, оголошене Ф. Сараджем в односторонньому порядку 21 серпня, і його закликом до оголошення районів Сирту і Джуфри демілітаризованою зоною. Цим обурилися клани Місурати, що представлені в УЗН Ф. Башагою і віце-прем’єром А. Майтігою, які, за деякими даними, нібито намагалися провокувати масові виступи з метою усунути Ф. Сараджа від влади. Річ у тому, що клани Місурати відкидають ідею створення демілітаризованої зони навколо Сирту, висунутої в. о. глави місії ООН в Лівії американкою Стефані Вільямс з метою забезпечення стійкого перемир’я, оскільки створення такої зони фактично залишило б нафтові родовища під контролем ЛНА Х. Хафтара на тривалий період часу, що явно не влаштовує не лише місуратовців, а й триполітанців.

У день прийняття рішення Ф. Сараджа про відставку Ф. Башаги останній разом з головою Вищої державної ради Халідом аль-Мішрі перебував в Анкарі, де вони зустрічалися з міністром оборони Хулусі Акаром, до речі, без попереднього узгодження з Ф. Сараджем. Очевидно, Ф. Башага шукав в Анкарі підтримки на той випадок, якщо б він зважився на силове усунення Ф. Сараджа з поста прем’єр-міністра.

Третього вересня під тиском деяких військових угруповань з Місурати («Сьома бригада», «Сили оборони Триполі») Ф. Сарадж був змушений повернути Ф. Башагу на пост глави МВС УЗН, щоб уникнути збройних сутичок між угрупованнями Місурати і «Спеціальними силами відсічі» у Триполі під командуванням Абдель-Рауфа Карри, який вже давно виступає проти «засилля» місуратовців у структурах УНЗ і звинувачує Ф. Башагу в розподілі турецької зброї в першу чергу серед своїх прихильників.

За деякими даними, Р. Ердоган був дуже спантеличений оголошенням Ф. Сараджа про припинення вогню. Адже президент Туреччини мав намір і можливості продовжити військовий тиск на ЛНА. При цьому, Ф. Сарадж нібито не спромігся повідомити Р. Ердогана про свій намір припинити вогонь під тиском американців. Але, незважаючи на вельми доброзичливе ставлення турецького керівництва до Ф. Башаги, все ж Р. Ердоган поки що не може розірвати свої відносини з Ф. Сараджем, завдяки якому Анкара істотно посилила свої позиції в Лівії і Східному Середземномор’ї. З іншого боку, розрив відносин Анкари з Ф. Сараджем поставив би під сумнів підписані наприкінці 2019 року лівійсько-турецькі двосторонні угоди, під якими стоять підписи Ф. Сараджа.

Висновки і прогнози

1. …Спроби Росії відновити свої позиції в Лівії приречені на невдачу…

   Росія, яка нічого не зробила у 2011 році, щоб запобігти втручанню країн НАТО в лівійський конфлікт, сьогодні намагається відновити свої позиції в Лівії. Але ці спроби приречені на невдачу з наступних причин: по-перше, Росія, яка знаходиться під міжнародними санкціями, не має для цього достатніх фінансових, матеріальних і головне — політичних ресурсів; по-друге, Туреччина, яку не публічно підтримують США і деякі країни НАТО, не дозволить Росії реанімувати повною мірою свій вплив у Лівії; по-третє, ставка Москви на 77-річного маршала Х. Хафтара не виправдається, саме через його вік і залежність від інших країн — США, Франції, Єгипту, ОАЕ і КСА, які не дозволять Росії відігравати вирішальну роль в Лівії; по-четверте, країни НАТО не допустять нарощування скільки-небудь істотної російської військової присутності в Лівії. Не для того вони усували режим М. Каддафі, щоб пустити в Лівію Росію; по-п’яте, з огляду на зростання в самій Росії протестного потенціалу, скоро її керівництву буде не до заморських військових авантюр.

2. …Фрагментарний характер лівійського суспільства стоїть на заваді досягненню національної згоди…

   Як ми вже неодноразово зазначали, у Лівії немає єдиної лівійської нації, оскільки її суспільство мозаїчне за своїм характером і складається з десятків різних племен, кланів і родів. Тому практично для кожного лівійця пріоритетом насамперед є своє плем’я, а потім вже все населення країни, яке ще не можна назвати нацією. Очевидно, що фрагментарний характер лівійського суспільства стоїть на заваді досягненню національної згоди, яка все ще далека від реалізації. Наочно сьогодні ця проблема спостерігається в північно-західному регіоні Лівії, центром якого є Триполі, умовна столиця країни в нинішніх умовах двовладдя і міжусобних війн. Якби ж то в Лівії було лише двовладдя, то це була б не така вже й біда. Але в Лівії, на жаль, скільки племен, стільки і влад. А племен у Лівії нараховується близько 140 і практично кожне з них має своє збройне формування розміром від роти до батальйону. Все це, на жаль, не надто сприяє мирному врегулюванню лівійської кризи.

3. …Слід очікувати, що Кремлю доведеться піти на значні поступки не лише в Лівії, але й в Сирії…

   Очевидно, що Туреччина і Росія всіляко намагатимуться виключити можливість прямого військового зіткнення між ними в Лівії, як це вони робили досі в Сирії. Природно, великою проблемою є те, що Туреччина і Росія підтримують у Лівії різні сторони конфлікту, як це має місце і в Сирії. На наш погляд, на даний час Анкара веде консультації з Москвою щодо врегулювання ситуації в Лівії з сильних позицій на фоні поразки маршала Х. Хафтара і його російських спонсорів. Тому слід очікувати, що Кремлю доведеться піти на значні поступки не лише в Лівії, але й в Сирії. І, скоріш за все, йтиметься якщо не про відмову Москви від підтримки Б. Асада і Х. Хафтара, то, принаймні, про зменшення її обсягів. Не виключено, що Москва зважиться на це, щоб не втратити все і в Лівії, і в Сирії, оскільки Туреччина надто потужний і непередбачуваний «партнер», а радше — конкурент.

4. …Середземноморський напрямок військової експансії В. Путіна є одним із головних елементів військово-політичного протистояння Кремля з країнами НАТО…

   Лівія для В. Путіна сьогодні настільки ж тісно пов’язана з його престижем і формуванням іміджу Росії у якості «великої держави», як Сирія, Грузія, Крим і Донбас. Замість того, щоб по-справжньому взятися за підвищенням рівня життя росіян, В. Путін робить ставки на авантюри за межами Росії. І його не зупиняє в цьому ні складна економічна ситуація всередині країни, ні втома росіян від агресивної зовнішньої політики Кремля, єдиним «досягненням» якої стають нові міжнародні санкції і посилення ізоляції Росії. Середземноморський напрямок військової експансії В. Путіна є одним із головних елементів військово-політичного протистояння Кремля з країнами НАТО і в цьому протистоянні В.Путін намагається спиратися на Туреччину, мріючи якщо не про відрив її від Північноатлантичного альянсу, то хоча б якесь її дистанціювання від нього. Але ці мрії кремлівських стратегів марні, оскільки Анкара сама прагне бути лідером у Східному Середземномор’ї, спираючись на НАТО, з якого вона ніколи не вийде.

5. …Анкара і Москва продовжують камуфлювати своє суперництво деклараціями про партнерство та ініціативами мирного врегулювання лівійської кризи…

   У найближчій перспективі, очевидно, Анкара і Москва залишатимуться основними зовнішніми акторами, що впливатимуть на військово-політичну ситуацію в Лівії, продовжуючи разом з тим камуфлювати своє суперництво деклараціями про партнерство та ініціативами мирного врегулювання лівійської кризи. Найімовірніше їх зусилля призведуть до заморожування конфлікту, збереженню двовладдя в країні, де-факто розділеної на два регіони — Триполітанію і Кіренаїку при збереженні певного нейтралітету провінції Феццан, що дозволить приблизно порівно розподіляти доходи від реалізації вуглеводнів і до продовження млявого та позірного мирного процесу з боку функціонерів тимчасових владних структур у Триполі й Тобруку у якості прикриття їх дійсних намірів встановлення влади над усією Лівією.