У Грузії політика правлячої команди обов’язково викличе масовий суспільний протест

Команда Іванішвілі може й надалі намагатися деактивувати протестні суспільні настрої. Але це може не спрацювати, якщо не змінювати своєї політики щодо Москви

Михайло Басараб

Нещодавні масові протести у Грузії продемонстрували, що після десяти років правління відносини «Грузинської мрії» з громадянами країни входять у зону турбулентності. Хоча приводом для масових акцій був урядовий законопроєкт про так званих іноземних агентів, реальні причини невдоволення грузинського суспільства владою криються значно глибше.

По-перше, загальний контекст негативного ставлення до влади зумовлений електоральною втомою. Коли одна й та ж сама команда тривалий час знаходиться при владі, то їй дедалі складніше чимсь здивувати виборців, пропонувати нові ідеї та рішення. Накопичується багаж негативних історій і скандалів, якими так чи інакше супроводжується діяльність будь-якої правлячої команди. Усе це викликає у суспільства об’єктивне бажання позбутися звичного й вже нецікавого та демонструвати свою відкритість до свіжих політичних віянь та пропозицій.

По-друге, попри непогані макроекономічні показники Грузії минулого року, соціально-економічне становище пересічних грузин погіршилося. На фоні зростання цін купівельна спроможність звичайної грузинської сім’ї зменшилася. Певною мірою це стало наслідком раптового прибуття до Грузії великої кількості платоспроможних росіян. За інформацією з різних відкритих джерел, упродовж останнього року в Грузії могло оселитися від 150 до 300 тисяч громадян Росії. Для країни з населенням менше 4 мільйонів така цифра відчутна.

По-третє, (і це основна причина негараздів у відносинах грузинської влади з суспільством) невдоволення більшості грузин накопичувалося внаслідок сталої лояльності грузинської правлячої команди до Росії. Аби як політична команда Бідзіни Іванішвілі не намагалася заявляти про відданість прозахідному зовнішньополітичному курсу, та реальна політика офіційного Тбілісі вигідна для Кремля. Влада Грузії уникає визначеності у ставленні до російсько-української війни. Прем’єр-міністр країни своїми постійними заявами обрав виразно антиукраїнську позицію.

У західних ЗМІ поширювалася інформація, що Грузія допомагає Росії оминати санкції. Російський бізнес володіє величезними активами в найважливіших енергогенеруючих та енергорозподільчих підприємствах Грузії, впливає на важливі інфраструктурні та промислові підприємства. Економічна залежність Грузії від Росії збільшується. У 2022 році частка торгівлі з Росією досягла максимального значення за останні 16 років. Частка російського ринку в структурі експорту грузинських вин у 2022 році зросла на 68 %. У минулому році в Грузії було зареєстровано близько п’ятнадцяти тисяч російських компаній, що в 16 разів більше, аніж у 2021 році.

Отож така велика залежність від Росії дисонує з суспільними настроями у Грузії. Згідно з даними соціологічного дослідження на замовлення International Republican Institute, проведеного наприкінці 2022 року, 78 % грузин виступає за приєднання своєї країни до НАТО, а 85 % — за входження до ЄС. Трійка найважливіших політичних партнерів Грузії, на думку грузин, це ЄС, США і Україна. 89 % грузин вважають, що найбільша зовнішня загроза для їхньої країни надходить з Росії. Таке ж співвідношення суспільних настроїв у Грузії підтверджують дані осінніх досліджень National Democratic Institute. Також, за даними опитування NDI, проведеного у вересні 2022 року, серед перепон на шляху до європейської інтеграції грузини найчастіше вказували на відсутність політичної волі уряду.

У підсумку маємо ситуацію, коли правляча команда, що викликає електоральну втому у суспільстві, дотримується зовнішньої і безпекової політики, яка категорично суперечить світоглядним та ідеологічним установкам більшості громадян. Така диспозиція і надалі генеруватиме напругу в країні, коли будь-яка помилка чи невдала дія влади одразу ж дратуватиме суспільство. Влада ж у відповідь намагатиметься запобігти суспільному протесту або гаситиме будь-які його прояви. Це неодмінно призводитиме до надмірного насильства і обмежень, що, своєю чергою, ставатиме новими приводами для суспільного невдоволення. Таким чином ситуація впевнено прямує висхідною траєкторією по спіралі конфронтації.

Тож ми однозначно спостерігаємо за визріванням системного і тривалого громадянського протесту в Грузії. Перепоною для структурування масового протесту станом на сьогодні є відсутність лідера чи лідерів з високим рівнем суспільної довіри. Представники попередньої правлячої команди не пройшли репутаційної реабілітації. Ні Міхеіл Саакашвілі, ні інші відомі представники його політичної команди поки що не мають необхідної підтримки. Опозиційне поле досить роздроблене на різноманітні осередки аби могло діяти єдиною командою. Зрештою, лідерів не призначають. Ними стають внаслідок закономірних суспільних процесів. Якщо ж конфлікт влади з більшістю громадян країни має об’єктивну основу, то масовий протест громадянського суспільства і поява лідерів цього протесту є неминучими.

Команда Бідзіни Іванішвілі може й надалі намагатися деактивувати протестні суспільні настрої популістськими вчинками або залякуванням ймовірною війною з Росією. Але це може не спрацювати, якщо не змінювати своєї політики щодо Москви. Уникнути системного конфлікту із суспільством в такому випадку не вдасться. Особливо під час російсько-української війни та в умовах ескалації протистояння між Росією та усім Заходом, коли у більшості грузин традиційно є проукраїнський та прозахідний настрій.