Щодо необхідності діалогу Євросоюзу з Росією

Praemonitus, praemunitus — «попереджений, значить озброєний»

 

 

 

У ліберально-центристській німецькій газеті Die Zeit нещодавно з’явилася стаття за авторством відомого німецького публіциста Тео Зоммера. Вона присвячена ініціативам лідерів Німеччини і Франції щодо прямого діалогу Європейського Союзу з Росією. Цікаво, що така публікація з’явилася на сторінках видання після надрукованого там же інтерв’ю В. Путіна, де йдеться про наслідки женевського саміту і зустрічі з Дж. Байденом. Пропозиція про відмову від ізоляції кремлівського режиму знайшла своє відображення і у деяких німецьких ЗМІ. У цій же газеті Die Zeit і раніше друкувалися проросійські статті та тенденційні матеріали. Серед її засновників і керівників, що визначають редакційну політику, — прихильники ліберальної «Вільної соціал-демократичної партії Німеччини» (FDP), яка сповідує відповідні позиції і поширює їх серед численних однодумців. Оскільки для публікації путінської статті обрано саме Die Zeit, то можна передбачити і характер стосунків редакції газети з проросійськими колами у Німеччині, і бути упевненим у тому, що вона з готовністю підтримає будь-які подібні ініціативи лідерів Німеччини і Франції.

Також не викликає сумніву, що Росія виконала значну підготовчу роботу у ЗМІ та у політикумі Німеччини перед самітом у Женеві, а матеріал політичного аналітика Т. Зоммера — частина німецької медійної політики, сформованої згідно з останніми політичними трендами та несподіваним для багатьох членів ЄС рішучим поворотом до спілкування з Путіним. Очевидно, що учасники «акції» прораховували і можливу різку негативну реакцію на пропозицію щодо залучення Москви до діалогу з Брюсселем. Але якщо Меркель і Макрону довелося виправдовуватися і якось реагувати на рішучий протест Польщі та країн Балтії, то Путін для європейців і США, а також для населення Росії виступив у ролі «ініціатора примирення стосунків з Заходом».

…Лідери Німеччини і Франції готові до конфронтації з іншими членами ЄС…

Емоційна проросійська стаття у Die Zeit свідчить також, що лідери Німеччини і Франції готові і до конфронтації з іншими членами ЄС, і до того, що їм доведеться переконувати незгодних з їх позицією. Очевидно також, що внутрішні суперечки між членами ЄС щодо політики стосовно Росії вигідні Кремлю та повністю відповідають його стратегічній меті — дискредитувати спільні європейські цінності та розвалити ЄС як інституцію. У деяких формулюваннях статті Т. Зоммера містяться відверті погрози на адресу незгодних з лібералізацією відносин ЄС з Росією та пропагується рішуча відміна чинного наразі принципу одностайного ухвалення рішень в ЄС з найбільш важливих питань в спільній зовнішній та безпековій політиці, політиці фіскальній і регіональній тощо. На заміну Німеччина пропонує ухвалювати рішення двома більшостями — кваліфікованою та звичайною. Тобто, позицію незгідних країн можуть просто проігнорувати.

Як виникла така ситуація у політикумі провідних країн ЄС і чому відбулася координація дій Німеччини і Франції з Росією — незабаром продемонструють підсумки парламентських виборів у Німеччині восени ц. р. та вибори у Франції 2022 року.

* * * * *

Автор статті у Die Zeit Тео Зоммер — німецький історик і публіцист, інтелектуал, колишній головний редактор газети Die Zeit, якого вважають одним із головних фахівців Німеччини з питань міжнародних відносин, переконаний, що європейці не можуть погоджуватися з тим, що лише Сполучені Штати Америки можуть вести прямий діалог з російським президентом. Німеччина та Франція також повинні працювати у цьому напрямі.

Колишній головний редактор Die Zeit Тео Зоммер

Зокрема, уряди країн-членів ЄС від Східної Європи минулого тижня відхилили пропозицію канцлерки Німеччини Ангели Меркель та президента Франції Еммануеля Макрона стосовно того, що Європейський Союз, за прикладом президента США Джо Байдена, повинен зустрічатися з президентом Росії «на рівні керівників». Зважившись на таке, вони роблять решту країн-членів ЄС заручниками своїх історичних травм і сподівань на майбутнє. Автор статті вважає неприйнятною ту ситуацію, коли надзвичайно важливі переговори з керівництвом у Москві про проблеми Європи можуть вести лише США.

Країни, які не в захваті від такої перспективи, — це, насамперед, три республіки Балтії і Польща. У 1990–1991 рр. вони перші, хто скинув з себе чотири десятиліття радянсько-комуністичної диктатури. Їх національні історичні травми зрозумілі. Однак вони не повинні, вважає Т. Зоммер, домінувати і паралізувати російську політику всього ЄС.

Насамперед мається на увазі Федеративна Республіка Німеччини і особливо федеральна канцлерка Німеччини. Уряд у Берліні підтримує всі санкції, які вже запроваджені чи ще будуть запроваджені проти Росії через анексію Криму та неправомірне ставлення до лідера опозиції Олексія Навального. У зв’язку з побудовою газогону «Північний потік-2» уряд Німеччини потурбувався, щоб Україна залишалася транзитною країною і надалі отримувала транзитні збори. І перш за все, в якості частини Посиленої передової присутності НАТО, Бундесвер бере у повному обсязі участь у справі військової охорони прикордонних районів силами НАТО. У Литві він керує дислокованою там багатонаціональною бойовою групою.

Довідково:

Посилена передова присутність НАТО (NATO Enhanced Forward Presence) — програма НАТО, за якою у країнах Східної Європи знаходяться посилені батальйонні тактичні групи. Програма ухвалена на Варшавському саміті НАТО у 2016 році. Для її реалізації в Естонії, Латвії, Литві та Польщі розгорнуто 4 багатонаціональні батальйонні групи.

Зазвичай, коли в документах Бундесверу йдеться, що «діалог залишається центральним для НАТО», то це означає, що таке твердження більш, ніж оманливе. Рада НАТО-Росія не збиралася вже протягом тривалого часу. До того ж відносини з Росією аж ніяк не визначаються лише військовими проблемами. Обсяг дискусії повинен бути набагато ширший, більш політичний. Саме такою була мета наступу Меркель та Макрона.

 

Крим залишатиметься… російським

Ініціатива щодо організації саміту ЄС-Росія відверто не сподобалася деяким країнам ЄС можливо тому, що її запропонували несподівано. Але у рішучих запереченнях ініціативи, особливо з боку Польщі, Естонії, Латвії та Литви, більш глибокі причини. Вони гальмують складений у Берліні та Парижі план, «оскільки наші відносини погіршуються і погіршуються, і ми спостерігаємо нову агресивну поведінку з боку Росії», — заявив президент Литви Гітанас Науседа.

Він не надав жодних таких доказів, зазначається у Die Zeit. Детальний аналіз може свідчити, що особисті відчуття президента Литви сильніші за наявні факти. Заяви, зроблені його балтійськими колегами, також можуть братися під сумнів. «Звичайно, я за діалог, але Росія повинна заплатити за це», — сказав прем’єр-міністр Латвії Артурс Кріш’яніс Каріньш. Якою саме є ціна? Путін повинен змінити свою політику, інтерпретує висловлювання латвійського політика кореспондент видання Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ) у Брюсселі Томас Гучкер.

Звичайно, тут починаються мрії, констатує проросійський німецький аналітик Т. Зоммер. На його думку, ані Путін, ані будь-який інший президент Росії ніколи не відмовляться від Криму. Адже він був російським від 1783 року. Під час Кримської війни з французами, англійцями та турками він став сагою національного героїзму. Як формулює автор, «нетверезий Микита Хрущов запропонував його тодішній Радянській Республіці Україна в 1954 році». Тим часом, у лютому 2014 року уряд незалежної України проголосував проти зміни умов договору про військово-морську базу Росії у Севастополі в Криму. Росія не буде її евакуювати так само, як США не евакуюватимуть свою військово-морську базу у Норфолку, штат Вірджинія.

На погляд автора статті, заморозити відносини з Росією означало б приректи Захід до невиправданої бездіяльності, яка була б такою ж марною, як американська блокада Куби, що триває вже 60 років.

 

Зовнішня політика означає, насамперед, комунікацію

Однак зберігається чимало й інших проблем для обговорення. Термінові — це організація переговорів у форматі «Мінськ-2», врегулювання ситуації на Донбасі (автор називає цей регіон «Східною Україною»). Далі є спірні питання стосовно Грузії, Придністров’я, не в останню чергу — безпека та стратегічна стабільність, перш за все майбутній контроль над озброєннями в Європі, включно зі стримуванням небезпек у кібернетичному просторі.

Автор вважає, що «такі питання, як дезінформація, втручання у внутрішню політику та шпигунство, не повинні у цьому процесі висуватися на перший план, оскільки вони є частиною повсякденного буття і здійснюються всіма країнами».

На його погляд, подолання наслідків пандемії COVID-19 вимагає співпраці з Росією, так само як і усунення екологічних проблем та наслідків зміни клімату. Порятунок «ядерної угоди» із Іраном, перешкоджання програмі ядерного озброєння у Північній Кореї та реалізація планів з надання гуманітарної допомоги Сирії також потребує сприяння Путіна.

Коли стільки проблем, то виникає необхідність спілкуватися, пояснює автор. Тому було б неправильно вилучати Росію з усіх дискусійних груп, і саме тому правильно, що Меркель і Макрон зараз наполягають на поверненні до діалогу. Ще Бісмарк застерігав, що лінія зв’язку з тодішньою столицею Росії, Петербургом, повинна залишатися робочою. Лінія зв’язку з вихідцем з Петербургу Путіним є наразі не менш важливою, резюмує Т. Зоммер.

У контексті останніх промосковських заяв нинішньої поки ще канцлерки Німеччини А. Меркель та вже непопулярного президента Франції Е. Макрона німецький аналітик доходить висновку, що зовнішня політика ЄС стосовно Росії передбачає насамперед спілкування. На підтвердження цієї тези він згадує британського фахівця у галузі зовнішньої політики кінця XIX століття лорда Солсбері. Той казав, що спілкування з Росією слід підтримувати за будь-яких обставин, «з безперервним невсипущим темпом, нестримним спокоєм і терпінням, яке не може похитнути жодна безглуздість, жодна провокація та підштовхування». За сучасних обставин, вважає німецький експерт, необхідно говорити про розбіжності, не можна дозволяти їм накопичуватися.

Колишній головний редактор Die Zeit також наводить слова Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозепа Борреля, який такими дієсловами визначив доцільну зовнішню політику всіх 27 країн-членів ЄС щодо Росії: «давати відсіч, стримувати та залучати».

Жозеп Боррель: «Ми пропонуємо одночасно давати відсіч, стримувати та залучати Росію»

І вже у наступній фразі німецького аналітика криється прихована погроза на адресу інших країн-членів ЄС, що спроможна розколоти Євросоюз та похитнути його спільні цінності. Він зазначає, якщо Брюссельський союз відмовляється взяти на себе такі зобов’язання щодо діалогу з Росією і, тим самим засуджує себе до недієздатності, то уряди Берліна та Парижа повинні спільними зусиллями забезпечити своє залучення до переговорів з Москвою. Роблячи такий крок, зазначає експерт, вони не зраджують європейські цінності та інтереси. Навпаки, вони надають їм чинності.

 

Путіна загнали в обійми Пекіна

Т. Зоммер відверто пише, що «такі великі політичні події, як Віденський конгрес 1815 р., Берлінський конгрес 1878 р. або Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі у Гельсінкі 1975 р. необхідні для того, щоб знову надати відносинам з Росією передбачуваної форми і організаційного виміру». Перспективи з цього приводу поки що негативні. Також і тому, що обидві сторони загубились у протиставленні історичних подій, які роблять досягнення співіснування практично неможливим. Зокрема, Путін, який у 2001 році все ще був переконаним європейцем у промовах у Бундестазі, а потім на Мюнхенській конференції з безпеки в 2007 році виступав за співробітництво з ЄС, ніколи не пояснював, чому він тоді відвернувся від Заходу і звернувся до неопанславізму, який передбачає майбутнє Росії в євразійському співіснуванні.

Проте Захід ніколи не розумів, зазначає німецький аналітик, що включення до НАТО, за розумінням Росії, «ближнього зарубіжжя» аж до України та Грузії і, отже, просування сфери впливу США до російського кордону, не може розглядатися жодним президентом у Москві інакше, як недружнім та навіть ворожим актом. Це загнало Путіна в обійми Пекіна.

Зараз президент Росії Путін пише в Die Zeit: «Ми просто не можемо дозволити собі нести тягар попередніх непорозумінь, образ, конфліктів і помилок» та наголошує: «Росія закликає до відновлення всебічного партнерства з Європою».

Що б за цим не малося на увазі, повчає німецький аналітик, але реакція Заходу повинна бути такою ж, якою була свого часу реакція на Михайла Горбачова з боку колишнього федерального міністра внутрішніх справ, міністра закордонних справ та віце-канцлера Німеччини Ганса-Дітріха Геншера: «Повіримо йому на слово!».

Т. Зоммер зазначає, що Макрон і Меркель повинні створити власний формат спілкування ЄС з Путіним та дедалі більше наголошувати на можливості ухвалення зовнішньополітичних рішень більшістю голосів членів ЄС, що запобігатиме накладанню вето меншинами та навіть окремими державами.

* * * * *

…Конфронтація всередині Євросоюзу цілком відповідає інтересам Росії…

Ситуація всередині провідних країн Євросоюзу, їх керівництва в особі Меркель та Макрона, які втрачають свої посади і популярність у своїх країнах, інспірована ліберальною позицією до Москви президента США Байдена та розвинена на свою користь президентом Росії Путіним, залишається новим трендом та яблуком розбрату всередині ЄС.

Не виключено, що зовнішньополітичні ініціативи і дії щодо розвороту ЄС до Росії погоджені всіма провідними учасниками останніх самітів та спрямовані на досягнення поки що непублічних інтересів зацікавлених сторін. Водночас, чи політична пенсіонерка Меркель та проросійськи налаштований Макрон презентують інтереси більшості населення своїх країн? Тут виникають сумніви. Деякі країни ЄС відповіли рішучим «ні» та пригрозили, що не братимуть участі у подібних самітах ЄС з Росією. Але ж конфронтація з такого приводу всередині ЄС цілком відповідає інтересам Росії та проросійськи налаштованим політичним лідерам деяких країн ЄС.

Німеччина вважає своєю заслугою організацію фінансових компенсацій для України внаслідок можливих втрат від зменшення транзиту російського газу через українську територію. Але таке питання повинне бути узгоджене на рівні ЄС.

Маловірогідною видається також заява Німеччини про транзит до ЄС частини газу Росії через трубопровід територією України після введення в експлуатацію «Північного потоку-2». Питання щодо добудови газогону вже не обговорюється, бо вважається доконаним фактом. Остаточне рішення щодо такого транзиту по трубопроводам України ухвалюватиметься суб’єктом господарювання в Росії, на якого постанови ЄС обов’язкової до виконання дії не мають.

Кардинальна зміна пріоритетів зовнішньої політики США щодо Росії, яку продемонструвала адміністрація президента Байдена та подальші ініціативи щодо особистої зустрічі з Путіним, а також скоординована проросійська позиція європейських лідерів можуть свідчити про певні міждержавні домовленості та розподіл геополітичних перспектив. Аби що там, але до глобальних пріоритетів країн-суб’єктів світової геополітики інтереси України не включаються.

Поза політичним дискурсом поки що залишається Китай, який не поспішає брати участь у публічних геополітичних суперечках Заходу на чолі зі США та його васала, Росії. Серед невирішених питань з Китаєм, які турбують США, наразі є конфлікт між основними світовими супротивниками навколо домінування у Світовому океані, ядерні і конвенційні системи озброєнь і новітні розробки в цій галузі, управління рухом суден Північним морським шляхом, Арктика, реалізація в Європі елементів стратегічної ініціативи Китаю «Пояс і шлях», суперечка у справі освоєння космічного простору тощо.

Не виключено, що об’єктами переговорів та підсумками досягнутого компромісу щодо відносин ЄС та Росії стануть державні інтереси інших країн Євросоюзу.

 

Схожі публікації