Прагнення чеченців бути незалежними і мати власну державу може послужити прикладом для інших народів Північного Кавказу

Олег Березюк

Розпад Російської Федерації обов’язково розпочнеться у недалекому майбутньому, оскільки у нинішньому вигляді вона існувати більше не спроможна. І розпочнеться це з Північного Кавказу, у якому сучасна імперська політика РФ вкрай неефективна, нераціональна і деструктивна. Розв’язана у 1994 році Російською Федерацією війна проти незалежної Чеченської Республіки Ічкерія триває до цього часу, з негативними наслідками для регіону. Та чеченці не змирилися з поразкою, незважаючи на російську окупацію і диктаторський режим Путіна-Кадирова. Після знесилення Росії у війні з Україною патріоти Ічкерії налаштовані вигнати окупантів і відновити свою державність. Про це так і заявляють лідери чеченського національно-визвольного руху, рядові бійці, які поруч з українцями сьогодні воюють проти Росії у добровольчих військових формуваннях.

Прагнення чеченців бути незалежними і мати власну державу може послужити прикладом для інших народів Північного Кавказу. Не виключено, що незабаром ми станемо свідками виходу цілого регіону зі складу РФ і створення на його базі конфедерації незалежних держав Північного Кавказу.

Північний Кавказ, з точки зору геополітики, займає важливе стратегічне положення, оскільки знаходиться на перехресті важливих транспортних шляхів Схід-Захід, Північ-Південь. Незважаючи на свій значний торговельно-економічний потенціал, він залишається одним із найнезаможніших і найбільш нестабільних регіонів РФ. Єдиний спосіб усунути таку проблему — вихід республік Північного Кавказу зі складу Російської Федерації. Та скоріш за все це може статися після того, як Росія у війні з Україною зазнає поразки і зруйнується на зразок розвалу Російської імперії.

Відомо, що народи Північного Кавказу вже давно намагаються вийти з-під російської колоніальної залежності. Ще наприкінці XVIII століття збройну боротьбу проти окупації Великої Чечні Російською імперією очолив перший кавказький імам шейх Мансур. У 1834 році, під час Кавказької війни, лідером національно-визвольного руху народів Північного Кавказу став імам Шаміль.

Створений ним імамат об’єднував Західний Дагестан, Чечню і Черкесію і на той час був повноцінною теократичною державою. На початку XX століття народи Північного Кавказу знову намагалися звільнитися від російської колоніальної залежності. І вже у 1917 році, після розпаду Російської імперії, на території Дагестану та гірських округів Терської області було утворено Гірську республіку, яка проіснувала до весни 1919 року.

Наступний етап боротьби народів Північного Кавказу за незалежність припадає на початок 90-х років минулого століття. Так, у жовтні 1990 року у Нальчику пройшов II з’їзд народів Кавказу, на якому проголошується створення Конфедерації гірських народів Кавказу і оголошується, що вона є правонаступницею Гірської республіки. В подальшому розпад СРСР прискорив відцентрові процеси на території колишньої «радянської імперії», але Російська Федерація, яка вважала себе правонаступницею Радянського Союзу, не хотіла відпускати зі свого складу колишні радянські республіки.

Незважаючи на це у 1990 році чеченці проголосували за незалежність і пішли шляхом створення власної держави. У листопаді 1991 року всенародно обраний президент Чечні Джохар Дудаєв видав свій перший Указ — «Про проголошення державного суверенітету Чеченської Республіки». У 1994 році всупереч фундаментальному принципу рівноправності та самовизначення народів, закріпленому у Статуті ООН, РФ взялася насильно захоплювати територію Чеченської Республіки Ічкерія, розпочавши військове вторгнення — повномасштабну війну. Збройну боротьбу за незалежність тоді очолив Джохар Дудаєв. Врешті-решт, Росія зазнала поразки і змушена була визнати незалежність Чеченської Республіки Ічкерія, що й було зафіксовано у Хасавюртівській мирній угоді, яку РФ і ЧРІ офіційно уклали у серпні 1996 року.

Однак обрання на посаду президента РФ В. Путіна різко змінило зовнішню і внутрішню політику Росії. Його широковідома публічна заява про те, що розпад СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою XX століття, пояснює всю подальшу логіку його дій. Практичне втілення своєї неоімперської політики Росія розпочала з окупації Чеченської Республіки Ічкерія і позбавлення її державного суверенітету. У 1999 році РФ знову вторгається до Чечні: розпочинається Друга російсько-чеченська війна, яка цього разу закінчилася поразкою ЧРІ і встановленням на її території промосковської диктатури Кадирових.

Відсутність належної міжнародної реакції на факт збройної агресії проти незалежної держави і на її окупацію в подальшому, по суті, стало негласним дозволом на аналогічні дії стосовно колишніх радянських республік. Продовженням такої загарбницької політики Росії став збройний віроломний напад на Грузію у 2008 році. Того разу РФ не вдалося повністю реалізувати свої злочинні плани, але частину грузинської території їй вдалося загарбати.

Наступною жертвою агресивної зовнішньої політики Росії, як і передбачалось, стала Україна, напад на яку відбувався у два етапи. Перший — у 2014 році, а другий триває вже з лютого 2022 року. Загальна картина сьогодні має наступний вигляд: найбільшу допомогу Україні у війні з Росією, крім США, Великобританії, Польщі, країн Балтії та інших країн Заходу, надають чеченці і грузини, які безпосередньо воюють у складі Інтернаціонального легіону, створеного при ГУР МО України. Грузинські патріоти сподіваються після поразки Росії відновити територіальну цілісність своєї країни, а чеченці прагнуть деокупувати ЧРІ і відновити її державний суверенітет.

Ще з самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну лідери чеченського національно-визвольного руху, такі як Ахмед Закаєв, Ах’яд Ідігов, Муслім Мадієв, Алла Дудаєва і Анзор Масхадов оголосили, що підтримують український народ і, по мірі своїх сил і можливостей, продовжують допомагати Україні у її боротьбі проти російських окупантів.

Активну участь у війні з Росією беруть і рядові чеченці, які у складі добровольчих батальйонів імені Джохара Дудаєва і Шейха Мансура захищають Україну від російської збройної агресії. Своєю чергою, Верховна Рада України 18 жовтня 2022 року ухвалила Постанову, за якою Чеченська Республіка Ічкерія визнається «тимчасово окупованою російською федерацією», а також засуджується вчинення геноциду чеченського народу. Ухвалення цієї Постанови засвідчило про повну підтримку з боку України прагнення чеченського народу до незалежності.

Слід зазначити, що українці давно визнають право чеченського народу на самовизначення і підтримують його прагнення до незалежності. Ще у середині 90-х років минулого століття відомі українські політики і народні депутати України В’ячеслав Чорновол, Степан Хмара, Тарас Процев’ят, Юрій Тима, Євген Лупанов та Роман Круцик активно допомагали чеченцям відстоювати свій державний суверенітет. Правду про ситуацію в Чечні в період російської збройної агресії широко висвітлювали українські журналісти, громадські діячі і правозахисники, такі як Наталка Чангулі, Людмила Коханець, Анатолій Лупинос, Юрій Мурашов і Євген Дикий. У війні з Росією на боці чеченської армії безпосередньо брали участь українські добровольці з УНА-УНСО. Найбільш відомими серед них є Ігор Мазур (Тополя), Олександр Музичко (Білий), Олег Челнов (Беркут) і Владислав Субеліані (Дощ). Усі вони удостоїлися бойових нагород ЧРІ, а троє останніх були представлені до найвищої бойової нагороди Чеченської Республіки Ічкерія — ордена «Герой Нації».

Тепер дещо про нинішні суспільно-політичні процеси на території Чечні та інших республік Північного Кавказу.

Відомо, що на початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну у лютому 2022 року у їх складі було чимало вихідців з Чечні, Інгушетії і Дагестану. Особливу активність тут проявив нинішній керівник Чечні Рамзан Кадиров, як він ще сам про себе каже — «вірний піхотинець путіна». Те, що він зробив, посилаючи підпорядкованих йому військових на війну в Україну, по суті, було продовженням геноциду чеченського народу у завуальованій формі, а стосовно українців — вищим проявом людської підлості і цинізму. Сьогодні стає очевидним, що Росія програє цю війну і дуже скоро настане той час, коли Кадирову і його соратникам доведеться за все відповідати і сповна отримати по їх «заслугах».

Очікується, що поразка Росії у війні з Україною сприятиме відновленню зруйнованої РФ системи глобальної міжнародної безпеки. Це дасть реальну можливість чеченцям відновити свій державний суверенітет на основі визначених у Статуті ООН принципів та норм міжнародного права. Не виключено, що своїм правом на самовизначення також скористаються й інші народи Північного Кавказу.

Зважаючи на спорідненість їх культур та схожість менталітету, а також на наявність спільних політичних та економічних інтересів, не виключено, що вони захочуть створити об’єднання незалежних Північно-Кавказьких держав у вигляді конфедерації чи навіть федерації. Цей процес може розпочатися найближчим часом, що свідчитиме про початок розпаду сучасної «російської імперії» і утворення на її території нових незалежних держав.

Тут варто згадати уроки історії і звернути увагу на досвід заснованої у 1917 році Гірської республіки. Якщо врахувати помилки минулого і творчо підійти до утворення нового Північно-Кавказького державного об’єднання, то цілком можливо, що на Кавказі може з’явитись новий, але досить впливовий суб’єкт міжнародної політики, за формою державного устрою схожий на Швейцарську Конфедерацію.

Очевидно, що Росія не хоче втрачати Кавказ і тому усіма силами перешкоджатиме виходу республік Північного Кавказу з-під свого підпорядкування. І тому єдиним гарантом звільнення народів Північного Кавказу від російської колоніальної залежності є повна і безумовна перемога України.

Але для того, щоб деокупувати Ічкерію і налагодити ефективну систему державного управління на звільненій території, чеченцям вже зараз потрібно подбати про створення тимчасового уряду і про підготовку кадрового резерву для майбутньої державної адміністрації, збройних сил, судових і правоохоронних органів. Це дасть їм можливість легалізуватися, отримати міжнародне визнання і на основі норм міжнародного права розпочати процес відновлення незалежності і державного суверенітету Чеченської Республіки Ічкерія. Це стосується й інших народів Північного Кавказу, які вирішили позбутися «опіки» з боку Росії і стати на шлях власного державотворення.

Сьогодні так склались обставини, що тільки Україна може надати їм усім необхідну політичну підтримку, організаційну, військову, юридичну та практичну допомогу у розв’язанні питань державного управління, військового будівництва та організації діяльності судових і правоохоронних органів. А це — можливість швидше домогтися незалежності, побудувати свої держави, щоб стати повноцінними членами міжнародного співтовариства.