Європа опинилася на периферії пріоритетів зовнішньої політики США

Зважаючи на турбулентні події в Афганістані, пов’язані з виведенням звідти міжнародного військового контингенту на чолі зі США, на подальше блискавичне захоплення влади в країні «Талібаном» та на розгубленість з цього приводу світової спільноти, корисно звернутися до статті кореспондента з міжнародних питань німецького тижневика Zeit Маттіаса Наса.

Автор статті вказує, що такі зовнішньополітичні кроки США не випадкові і що після провалу зовнішньої політики США в Афганістані її центр ще помітніше наблизився до Індо-Тихоокеанського регіону. А ось Європа щодо пріоритетів цієї політики опинилася на периферії.

Новий Захід — на Далекому Сході

В Афганістані зазнали поразки не тільки США, не тільки НАТО та, зокрема, Німеччина. Зазнав колективної поразки Захід, запевняє автор статті, стверджуючи, що найближчим часом військового втручання до Афганістану не слід сподіватися. Хіба що безпосередня терористична загроза не залишить іншого вибору. Щоправда, така загроза існувала і перед початком операції міжнародних військових сил в Афганістані. Були й інші причини, через які Захід 20 років вів війну, не оголошуючи для цього якихось підстав, не оприлюднюючи своїх партнерів, розрахунків і шансів на успіх, зазначає Zeit.

Колективний Захід зазнав поразки в Афганістані

Автор статті намагається дати конкретну відповідь на запитання: хто саме і через що зазнав поразки в Афганістані? І вказує, що для цього слід критично оцінити способи ведення війни Заходом, ефективність як його політичної єдності, так і доцільність самої ідеї його колективного існування. Та й взагалі, цікавиться автор, чи Захід практично ще існує сьогодні?

Одне наразі не викликає сумнів, упевнений Маттіас Нас, — Захід 21-го століття більше не можна вважати таким, який він був у другій половині 20-го століття, за часів «холодної війни» і конфронтації з Радянським Союзом та Варшавським договором. Тоді Захід був переважно об’єднанням північноатлантичного простору, більш-менш ідентичним з блоком НАТО.

У 21-му столітті Захід географічно і геополітично вже зовсім інший, переконує автор статті. І для США нинішнє суперництво з Китаєм прийшло на зміну попередньому конфлікту по лінії Схід — Захід. Боротьба між двома домінуючими сьогодні державами триває вже не в Північній Атлантиці, а в Індо-Тихоокеанському регіоні. Вони конкурують не тільки у військовому плані, але щонайменше настільки ж безкомпромісно й у економічному та технологічному. Економічно успішний Китай став для Заходу якісно іншою, більш серйозною проблемою, ніж бюрократично застиглий та, зрештою, збанкрутілий Радянський Союз.

Нові пріоритети уряду США

Президент США Джозеф Байден однозначно заявив, що «ми залишаємо Афганістан також і тому, що маємо намір сконцентруватися на більш важливих, пов’язаних з Китаєм викликах». Віце-президент США Камала Харріс під час візиту до Сінгапуру та В’єтнаму наприкінці серпня ц. р. (у той час, коли аеропорт Кабула охоплював хаос) оприлюднювала нові пріоритети адміністрації своєї країни. Зокрема, вона наголошувала, що «коли буде написана історія 21-го століття, багато що буде вирішено тут, в Індо-Тихоокеанському регіоні».

«Коли буде написана історія 21-го століття, багато що буде вирішено тут, в Індо-Тихоокеанському регіоні», — віце-президент США Камала Харріс

Старий Захід, як союз Америки з Європою, згодом відіграватиме лише незначну роль. Маттіас Нас звертає увагу, що один із найбільш яскравих експертів у галузі зовнішньої політики у Берліні нещодавно сформулював поточну ситуацію наступним чином: «Німеччина, як і Європа загалом, стає периферією США».

Серед пріоритетів — Японія, Південна Корея та Австралія

Внаслідок ситуації, що виникла у світі, пріоритетними стають інші союзники США, а саме Японія, Південна Корея та Австралія. До них долучаються й нові партнери, зокрема Індія. Ці чотири держави протягом останніх років утворили цікавий перспективний союз під ні до чого не зобов’язуючою назвою «Чотиристоронній безпековий діалог» (Quadrilateral Security Dialogue, Quad).

Quad не є союзом, який можна прирівняти до НАТО. Але згуртованість його членів, зокрема військова, стає все більш міцною. Нещодавно військові кораблі цих чотирьох держав провели масштабні військові навчання навколо тихоокеанського острова Гуам.

Не випадковим було те, що Джо Байден після свого вступу на посаду президента США першими прийняв у Білому домі прем’єр-міністра Японії та президента Південної Кореї, провів віртуальний саміт з керівниками урядів держав-членів Quad і лише після цього вирушив до Європи завітати до НАТО і ЄС. Тим самим він підтвердив, що американська зовнішня політика переорієнтовується на Індо-Тихоокеанський регіон.

Зовнішня політика США переорієнтовується на Індо-Тихоокеанський регіон

Європейці поступово пристосовуються до такого стану речей. А колишні колоніальні держави, Великобританія і Франція, і донині не лише присутні в Індійському та Тихому океанах, але й дедалі частіше намагаються продемонструвати свої цілі за допомогою військової сили. Великобританія нещодавно відправила до Південно-Китайського моря свій новий авіаносець HMS Queen Elizabeth, а Франція доправила власний атомний підводний човен через спірну морську зону.

Німеччина відрядила фрегат Bayern

Німеччина, намагаючись не пасти задніх, відправила до Індо-Тихоокеанського регіону фрегат Bayern. У керівних «Настановах щодо Індо-Тихоокеанського регіону», які федеральний уряд Німеччини оприлюднив у вересні 2020 року, зазначається: «Німеччина налаштована зробити свій внесок у забезпечення дотримання правил та норм у регіоні». Питання стосовно того, як саме Німеччина намагатиметься досягати таких цілей, поки що залишається без відповіді.

Німеччина відправила фрегат Bayern до Індо-Тихоокеанського регіону

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг також хотів би активізувати співпрацю з партнерами в Індо-Тихоокеанському регіоні. В одному з інтерв’ю він заявив, що «слід створити більш тісну платформу між державами НАТО та країнами Тихоокеанського регіону, які відстоюють спільні цінності, зокрема такі, як свобода, права людини та такий спосіб організації міжнародних відносин, як мультилатералізм». Наразі Альянс працює над стратегічною концепцією щодо Індо-Тихоокеанського регіону, яку ухвалюватимуть на наступному саміті НАТО…

* * * * *

Очевидно, що події, пов’язані зі зміною влади в Афганістані, з приходом «Талібану» та міжнародно визнаною поразкою політики США в країні і регіоні, знаменують собою також принципову зміну в пріоритетах зовнішньої політики США. Такі зміни передбачалися ще до вступу на посаду президента США Джо Байдена і продовжуються, не зважаючи на суттєві матеріальні та іміджеві втрати для США та на інтереси країн-союзників. Переорієнтування Вашингтона на співробітництво з країнами Індо-Тихоокеанського регіону покликане мінімізувати загрози для США з боку Китаю, створити нові перспективи як в економічному, так і в безпековому сенсах. Звична дотепер як проблематика щодо трансатлантичного співробітництва, ролі Європи для США, ефективності НАТО в Європі, так і проблеми ЄС відходять для США на другий план, поступаючись новим стратегічним баченням. Що це означатиме для Афганістану та країн регіону, а також для Європи та України — свідчитимуть події недалекого майбутнього.