Геостратегічне перехрестя. Які сценарії можливі далі

26 липня 2022 р., «Лівий берег»

Матеріал публікується за ініціативою віце-президента Незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» Олександра Бєлова.

 

Володимир Горбулін, Валентин Бадрак

Позаду четверте засідання країн-партнерів України у форматі «Рамштайн» та 150 днів виснажливої кривавої путінської війни. Цей період війни надає підстави стверджувати, що, з одного боку, Москва за цей період не досягла стратегічних цілей, а з іншого, що кінця розгорнутої Путіним війни поки що не видно.

Після отримання українською армією систем високоточної дальньої артилерії – РСЗВ HIMARS та M270 18 липня у головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного з’явилися підстави заявити, що після окупації Сєвєродонецька та Лисичанська Збройним Силам вдалося стабілізувати ситуацію.

Насправді відбулося цементування ситуації, що вже почала складатися у червні – коли війна на виснаження досягає своїх пікових форм із майже патовим паритетом: ворог вже не здатен активно наступати, захисники ще не можуть перейти у контрнаступ.

На тлі цього глава ЦРУ Вільям Бернс заявив 21 липня, що президент Путін помиляється, якщо вважає, що зможе виграти війну на виснаження в Україні. А голова Об’єднаного комітету начальників штабів Збройних сил США генерал Марк Міллі, який ще в останні дні травня казав про позиційну війну як одну з можливостей, нині з більшою впевненістю прогнозує: війна Росії проти України не завершиться найближчим часом та у майбутньому перейде у затяжну форму.

Напевно, така думка генерала Міллі базується на розумінні, що позиція Заходу та передусім США вже остаточно викристалізувалася – у сенсі того, у якій кількості, та якими темпами переозброювати Україну. Якщо казати про загальну інтерпретацію керівника ЦРУ та головного військового США, то вона може виглядати так: Україну Росії не віддадуть, однак із перемогою не поспішатимуть, бо швидка перемога таки небезпечна й тому гірша за поступове виснаження РФ. Усе це вимушує оглянути українські перспективи – крізь призму подій, що відбуваються.

Відчайдушний захист України: на що він може вплинути

Майже кожного дня влада та народ України знаходять неприємні підтвердження залежності України від зовнішніх факторів. Ця залежність тотальна, фундаментальна та – що гірше за усе, – сформована нами самими. Можливо, саме ця війна є такою собі ініціацією нації та стане передвісником розвитку нації й держави в цілому.

Поки що спостереження за подіями дозволяє скласти складну та дещо тупикову панораму чинної фази війни. Путінський Кремль робить титанічні зусилля з чергового відновлення сил та засобів ведення війни та прагне виснажити Україну, щоб захопити хоча б одне велике місто. Зрозуміло, Путін цілить на Харків – символічне, сакральне місто, яке було і «першою столицею» Української Радянської Республіки. Окупація Харкова дозволила б кривавому диктатору за допомогою репресій та інформаційно-психологічних маніпуляцій створювати з частини захопленої держави «паралельну», путінську Україну.

Місцеві мешканці прибирають вулиці після обстрілів Харкова

Для досягнення такої мети Кремль готовий втрачати величезні ресурси, безліч людей та час. Путін воюватиме до своєї смерті, тому що припинення війни призведе до смерті через приниження. Краще за усе сьогоднішнього Путіна можна позначити словами російського ж письменника Пєлєвіна – «недо-людина». Однак ця недолюдина одержима, безжалісна до інших людей, має необмежену владу та ядерний арсенал. Саме останнього понад усе бояться на Заході, через що й Захід сформував особливу, дещо дивну систему підтримки України в цьому протистоянні.

Поки що російський правитель намагається у будь-який спосіб сформувати резерви. Крім доручення васалам у регіонах набрати «добровольчі батальйони» та залучити засуджених, він робить чергову спробу затягнути на війну найманців – для чого фінансовані кишеньковими олігархами приватні військові компанії різко й відчутно знизили вимоги до кандидатів. До цього додав примусову мобілізацію вже окупованих територій України, де інколи людей вводять в оману, щоб просто зібрати. А своїх вояків, що відмовляються воювати, майже катують, силою вибиваючи рішення.

А ще в Росії масово відкривають кадетські та юнармійські класи – дані української воєнної розвідки свідчать про відкриття тільки у Білгороді та прикордонному районі Білгородської області 500 нових кадетських класів та 1000 молодших армійських класів. Показово, що на війну в РФ вербують і курсантів, а сама юнармія приймає добровольців у віці від восьми до 18 років. Свою особисту ненависть до України Путін намагається перенести на російську молодь, щоб залишити по собі ворожнечу на багато десятиліть.

Що ж до зброї, то окрім старої радянської техніки, яку в РФ поступово розконсервовують, Москва намагається отримати зброю в Ірані, а комплектуючі до військової техніки – в Китаї. Для реалізації такого завдання Путін навіть відвідав Тегеран. Однак американці, які пильно стежать за Іраном, поки не підтвердили жодного факту таких поставок. Між іншим, Росії все більш складно наступати – для активізації наступу на одній ділянці військове командування вимушене послабляти інші… І результати відчутні – українська армія на таких ділянках здійснює результативні вогневі атаки.

Отримавши РСЗВ HIMARS, ЗСУ почали філігранно нищити склади боєприпасів та особовий склад загарбників. Українці швидко вчаться. Наприклад, 20 липня задля знищення дуже цінного новітнього радіолокаційного комплексу «Підліт-К1» (здійснює наведення та вказівки для зенітно-ракетних систем С-300 та С-400) українські захисники завдали потужного ракетного удару по російських військах у Лазурному Херсонської області. При цьому група Walter Report, яка ретельно відстежує ракетні пуски, повідомила, що високоточна ракета M31A1 GMLRS подолала 84 км, тобто граничну дальність пуску.

Завдяки таким високоточним ударам ЗСУ випалюється на тільки склади й техніка, але також і штаби та скупчення особового складу. Сили оборони України суттєво наростили темпи ліквідації командного складу російської армії. Спостерігачі повідомили про справжній сплеск кількості загиблих саме впродовж двох тижнів з початку застосування високоточних реактивних систем залпового вогню. Так, BBC та російське видання «Медиазона», які відстежують публічні повідомлення про втрати армії РФ, в день завершення «Рамштайн-4» повідомили про визнання загиблими понад 80 офіцерів, з яких аж 10 полковників. Згідно з їх підрахунками, це близько 10% від 852 зафіксованих повідомлень про втрати серед офіцерів. Корисна статистика.

РЛС «Підліт-К1», яка була знищена на Херсонщині

Крім того, на тлі високоточних ударів Україна продемонструвала, що повністю відновила традиції спецпризначенців. 18 липня розвідувальна група Головного управління розвідки Міноборони (ГУР МОУ) «Кедр» під час спецоперації в селі Дементіївка Харківської області вогневими ураженнями знищила 36 окупантів, ще чимало окупантів отримали поранення різного ступеню тяжкості.

Пікантний момент цієї історії полягає у тому, що то були військовослужбовці 140 загону спеціального призначення боротьби з підводними диверсійними силами та засобами Північного флоту ВМФ РФ. До речі, пораненого командира взводу морської піхоти українські розвідники полонили та забрали у якості трофея. До цього спецпідрозділ ГУР МО України у ході спецоперації на тимчасово окупованих територіях Херсонської області звільнив п’ятьох громадян України, які перебували в полоні російських окупантів.

Група «Кедр» ГУР МО готується до бойової операції

Таких епізодів російсько-української війни стає все більше. Не менш показово, що вони відбуваються на тлі жорсткої критики росіянами своїх військових з елітних формувань. Так, вашингтонський Інститут вивчення війни (Institute for the Study of War, ISW) 20 липня оприлюднив повідомлення про те, що російські військові блогери все більш відкрито критикують російське військо за неспроможність розв’язувати структурні проблеми російських повітряно-десантних військ, звертаючи увагу на нездатність ПДВ вести війну. «Цей провал зіграв не останню роль у загальній російській невдачі під час первинного вторгнення», – стверджує ISW. У повідомленні інституту також можна знайти й конкретику: російські десантники не запровадили нову організаційну структуру, а броньована техніка ПДВ виявилася надто важкою для успішного десантування і недостатньо міцною для дієвого захисту від вогню.

«Нездатність російського війська винести уроки – чи правильні уроки – з навчань чи бойових дій, це тренд, який ISW помічає все частіше», – підсумовували аналітики. Це – показовий факт, оскільки свідчить про зростання розчарування у путінській авантюрі всередині російського суспільства.

Отже, позиційна війна триває – поки що в ній важко визначити переможця. Протягом липня загарбницькі війська дещо просунулися вперед на окремих напрямках, але відступили на інших. ЗСУ чи не кожного дня завдають результативні удари. Однак військові більш ніж ніколи раніше, чекають на рішення політиків. Тож, напевно, небезпідставною є заява колишнього верховного головнокомандувача Об’єднаними збройними силами НАТО в Європі Джеймса Ставрідіса – про те, що у майбутньому цілком можливо, що війна трансформується у заморожений конфлікт. На думку генерала, це може відбутися «через чотири-шість місяців», оскільки військове протистояння «захлинулося з обох боків». Власне, як Корейська війна, яка тривала з 1950 до 1953 року та завершилася перемир’ям між Північною та Південною Кореєю – при цьому офіційний мирний договір досі не підписаний і формально обидві країни все ще перебувають у стані війни. Генерал Ставрідіс бачить та оцінює ситуацію як професійний військовий, але для українців його слова несуть найважливіше послання: українські інтереси мають відстоювати українці, ані американці, ані британці цього не робитимуть.

Найважливіші фронти літа: яка карта виявиться козирною

Наскільки вдалим та результативним для України став «Рамштайн-4». Щоб зрозуміти це, варто зазирнути в побажання української сторони. Україні треба 50 систем HIMARS та M270, щоб ефективно стримувати ворога, а для ефективного контрнаступу – принаймні 100 таких систем. Так вважає міністр оборони України Олексій Резніков.

«Рамштайн-4» визначив, що США разом із союзниками виділяють Україні загалом понад 20 реактивних систем залпового вогню HIMARS. Це вже із заяви глави Пентагону Ллойда Остіна. Достатньо чи ні, сказати важко. Тим більше, що на війні зброї замало не буває. Але чи не ідеалізує українське військово-політичне керівництво якийсь один тип зброї?!

Якщо йдеться справді про контрнаступ, він має бути ретельно підготовлений. Та всебічно, що передбачає якщо не домінування, то ефективне стримування противника у повітрі та на морі. До реального контрнаступу ще досить велика відстань, і РСЗВ HIMARS його точно не забезпечити, як би цього не хотілося міністру оборони. І західні партнери це дуже добре усвідомлюють. А може й моделюють ситуацію.

HIMARS працює на передовій

Бо цілком зрозуміло, що виснажлива війна день за днем послабляє ядерну Росію. Наприклад, колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт вважає, що перша зміна повинна відбутися в Кремлі. «Адже це війна Владіміра Путіна». Політик натякає: треба чекати таких змін у Кремлі. Можливо, натяк на усунення Путіна від влади, а може, на його раптову смерть. Що ж, пан Більдт висловив чергову ілюзію, бо очікування будь-яких змін всередині РФ може лише послабити поки що беззубе політичне зібрання, яке одного дня може стати антипутінською коаліцією.

На жаль, в євроатлантичному світі є чимало політиків і чиновників, які мислять саме так, як колишній прем’єр-міністр Швеції, хоч і не кажуть це вголос. І поставки зброї Україні, вірніше, їх зміст та темпи, і є чітким віддзеркаленням міркувань лідерів «колективного Заходу».

Спочатку Україна отримала 4 РСЗВ HIMARS, потім їх кількість зросла 12, тепер мова про 20. Напевно, що колись (поки невідомо, коли саме, хоча обговорення триває) ЗСУ отримають і оперативно-тактичні ракети MGM-140 ATACMS, різні типи яких здатні вражати цілі на відстанях до 165 або до 300 км.

Щодо неба питання також остаточно не розблоковане. В середині липня командування Повітряних Сил ЗСУ, що очікується постачання до України зенітних ракетних комплексів NASAMS. Але ці комплекси виготовляються на підприємстві Kongsberg у Норвегії, а не будуть передані зі складу збройних сил країни-союзника. То ж, скоріше за усе, як і схожі за характеристиками німецькі ЗРК IRIS-T, ЗРК NASAMS можуть надійти Україні до кінця 2022 року, а може й пізніше…

ЗРК NASAMS

«Ми розуміємо, що таке високотехнологічне озброєння має не велика кількість країн і за ним стоять у черзі. Нам норвезький виробник передасть ці системи… Загалом, передача NASAMS, як і IRIS-T, це не швидкий процес, тому це буде відбуватись поступово і не так швидко, як би нам хотілось вже сьогодні», – повідомив днями речник ПС ЗСУ Юрій Ігнат.

Звісно, є тут і добра новина – виробництво означає, що Україні буде передано найсучаснішу версію ЗРК – NASAMS-3. З ракетами AMRAAM ER вона дозволить вражати цілі до 40 км. Також стало відомо, що йдеться про дві батареї таких систем ППО. Але скільки українців мають загинути до кінця 2022 року, щоб подовжити життя іншим, забезпечити послаблення Росії та добробут демократичного Заходу?!

Не виключено, найближчим часом буде вирішено питання щодо передачі Україні багатоцільових винищувачів F-16. Наразі напередодні «Рамштайн-4» було оприлюднено, що українські військові льотчики навчатимуться використовувати багатоцільові винищувачі F-15 та F-16 на американській авіабазі в штаті Міссурі. Палата представників ухвалила проект закону про військовий бюджет США, в частині якого буде виділено 100 мільйонів доларів на навчання українських льотчиків. А найближчим часом очікується голосування в Сенаті і надалі президент США поставить свій підпис.

При цьому пілот 1-го класу, полковник Юрій Булавка в сюжеті проекту FreeДом зазначив, що ПС ЗС України потрібні сучасні літаки, щоб протистояти ворогові. Американські Falcon, F-15 та F-16 і, можливо, F-18 – цього було б достатньо, щоб схилити перевагу на бік України. «Бо ці літаки мають сильні бортові радари, технологічне обладнання, а головне – ракети з активною головкою самонаведення. У нас є план дій для максимально швидкого перенавчання пілотів», – заявив Булавка.

 

 

Один із головних лобістів українських інтересів конгресмен Дан Кінзінгер поступово відстоює думку про необхідність більш жорсткої відповіді російській агресії і зокрема щодо «закритого» неба над Україною. То ж, на думку фахівців, ПС ЗС України можуть таки отримати як F-15 Eagle в експортному варіанті, так і F-16, які йдуть на експорт. При цьому найімовірнішими вважаються постачання саме F-16 – багатоцільовий літак, здатний завдавати ударів як по повітряних цілях, так і по наземних. А ще F-16 надійний, працює на великій швидкості, здатний набирати висоту вертикальним польотом та нести при цьому до 10,5 тонн озброєння.

Однак після «Рамштайн-4» той самий генерал Міллі зауважив: остаточного рішення про навчання українських пілотів у США поки немає, хоч це питання вивчається. Здається, передача Україні бойових літаків вибудовується як довготривалий процес, бо «відібрати» у Москви українське небо може стати початком кінця путінського режиму. Цього на Заході багато хто відверто побоюється більше, ніж залишити Путіну окуповані у 2022 році території.

Між іншим, вже 22 липня, через два дні після засідання, The New York Times повідомила: керівництво ВПС США порушило питання про можливість навчання українських пілотів та надання Україні американського парку інших літаків – штурмовиків A-10 Warthog. Видання переконує, що в цій ідеї є багато сенсу як з точки зору потреб України, так і для інтересів американських ВПС. Згідно з The New York Times, міністр ВПС США Френк Кендалл у своїх нещодавніх заявах припускав можливість передачі А-10 Україні.

F-16 під час навчань ‘Swift Response 22’ на аеродромі «Стенковец» поблизу Скоп’є, Північна Македонія, 08 травня 2022 р.

Трішки про море. Заступник міністра оборони України Володимир Гаврилов заявив напередодні «Рамштайн-4», що Україна нарощує свої протикорабельні можливості, які дозволять знищити російські кораблі, убезпечивши український народ. Генерал згадав і нарощування власного протикорабельного ракетного потенціалу, щоб розпочати операцію зі звільнення Чорного моря. Але натяк був адресований західним партнерам – щодо необхідності отримати новітні протикорабельні ракетні комплекси NSM (Naval Strike Missile), які дозволяють вражати цілі на відстані 185 км та більше. Звісно ракетні комплекси Harpoon – потужна зброя, але вони служать з 70-х років минулого століття. Крім того, ударна дальність берегових комплексів близько 120 км, що недостатньо для удару по базі ЧФ РФ у Севастополі.

NSM (Naval Strike Missile)

До речі, саме ракетні комплекси NSM українські ВМСУ хотіли бачити на восьми ракетних катерах Р-50, які мали будуватися в межах британського кредиту – тоді Україні відповіли негативно. Але сьогодні, з початком масштабної війни, ситуація дещо змінилася й для країн НАТО. Поки невідомо, чи почули партнери голос українського оборонного відомства. Хоча у Москві напевно почули, бо відвели кораблі аж до Новоросійська.

Отже, загальна картина виглядає так: усі вагомі теми щодо потужної зброї в роботі, однак на результат треба чекати, можливо, довго. Україна нині вмонтована в загальну систему безпеки НАТО – ігнорувати її інтересами Альянс дозволити собі не може. Але задовольняти Україну у питаннях зброї та санкцій будуть лише в межах дії цих натівсько-європейських інтересів, не більше, і не менше.

Показовий, як лакмусовий папірець, приклад із титаном. 22 липня видання The Wall Street Journal повідомило, що під час ухвалення сьомого пакету санкцій Євросоюзу проти Росії виникли запеклі суперечки, в ході яких вирішили відмовитися від запровадження обмежень на найбільшого у світі виробника титану – російського ВСМПО-Авісма. Зокрема, виступали проти таких обмежень Франція, Німеччина та Італія, аргументуючи тим, що це призведе до відмови Москви експортувати титан. От так, між своїми інтересами та інтересами України євроатлантисти обиратимуть свої.

Щоправда, внаслідок російсько-української війни «в атаку» за свої інтереси пішли вже відверто та відкрито пішли інші гравці. «Війна в Україні демонструє, що домінування Заходу добігає кінця, оскільки Китай досягає статусу наддержави у партнерстві з Росією», – висловився колишній прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер. «Місце Китаю як наддержави є природним і виправданим. Це не Радянський Союз. Його союзниками, ймовірно, будуть Росія та Іран», – процитувало політика 17 липня агентство Reuters.

Між іншим, вже 19 липня Китай зажадав, щоб Сполучені Штати негайно скасували останню угоду щодо продажу зброї Тайваню. Китайська державна телекомпанія з посиланням на міністерство національної оборони країни повідомила, що йдеться про схвалений Держдепартаментом США пакет військово-технічної допомоги Тайваню на суму близько 108 мільйонів доларів. При цьому Китай черговий раз попередив про намір розпочати війну, якщо Тайвань проголосить незалежність. Так само активізувався і Іран, і не тільки у готовності надати Росії кілька сотень безпілотників. Тегеран у липні проголосив про технічну готовність створити ядерну зброю. Путіну вдалося підірвати не тільки систему міжнародної безпеки, але й систему світового ядерного стримування.

Отже, Україна опинилася у геостратегічному центрі розвитку подій. Багато у світі сьогодні залежить саме від здатності українців та передусім її армії, здійснити активну спробу результативного стримування путінської орди та підготовки успішного контрнаступу. Цілком ймовірно, що успішні бойові дії на півдні країни, особливо, звільнення Херсону та очищення півдня від російських окупантів аж до моря, тобто позбавлення загарбників сухопутного коридору до Криму, може суттєво вплинути на баланс сил та змінити хід усієї війни. З іншого боку, ймовірне просування кривавої путінської окупації вглиб Харківської та Запорізької областей здатне закріпити побоювання Заходу та поширення настроїв щодо замороження війни.

Для України у цій війні занадто багато зовнішніх чинників, на які вона не може впливати. Тоді як самі вони – позиції Китаю й Ірану, Саудівської Аравії й ОАЕ, Туреччини, Німеччини й Франції, – разом можуть виявитися визначальними у впливах на подальші сценарії війни. Україна здатна перемогти – якщо їй це дадуть зробити.

Про авторів:

Володимир Горбулін, голова Наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень, перший віце-президент Національної академії наук України, академік

Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Джерело: «Лівий берег»

 

Схожі публікації