Російсько-європейська криза

Від ускладнення відносин до «залізної завіси»

 

 

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

 

Загострення відносин між Росією і Заходом фактично до рівня «холодної війни» залишається одним із визначальних чинників, що впливає на ситуацію у світі. Донедавна це в основному стосувалося посилення конфронтації РФ зі США та НАТО. А ось співпраця Росії з Європейським Союзом, незважаючи на існуючі проблеми, не припинялася. І навіть більше, в 2019 році ЄС дещо зменшив дію запроваджених стосовно Росії політичних санкцій, зокрема, погодився відновити її повноваження у Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).

Але ситуація зазнала помітних змін у 2021 році через рішення ЄС запровадити стосовно Росії санкції у зв’язку з отруєнням і арештом одного із опозиційних російських лідерів О. Навального. У Європі це сприйняли як факт перетину Москвою ще однієї «червоної лінії».

…Загострення відносин між Росією і Заходом фактично до рівня «холодної війни» залишається одним із визначальних чинників, що впливає на ситуацію у світі…

Ну а Москва це назвала прямим втручанням ЄС у внутрішні справи Росії і підтримкою російської опозиції, що для режиму В. Путіна особливо небезпечно під час ускладнення соціально-економічних проблем в країні та з наближенням парламентських виборів. Тому російське керівництво навіть заявило про готовність розірвати стосунки з ЄС. При цьому в якості першого такого кроку може стати вихід РФ зі складу того ж ПАРЄ.

Не зважаючи на нібито очевидний привід, пов’язаний з О. Навальним, у згаданих змін більш глибоке підґрунтя: це наслідок загострення принципових протиріч між Росією і Європейським Союзом, а також розширення можливостей ЄС у протистоянні російській експансії. Оскільки Україна знаходиться на перетині інтересів Росії і Заходу (включно з ЄС), то це безпосередньо позначається на обстановці довкола неї і, зокрема, стосується її національної безпеки. Зважаючи на важливість зазначених питань, доцільно розглянути їх більш уважно, зокрема, глибинні причини ускладнення відносин між Росією та ЄС, а також наслідки від цього для світу і України.

 

…У Росії та Євросоюзу зберігаються як спільні інтереси, так і суттєві протиріччя у політичній, економічній та безпековій сферах…

Так, Росія і ЄС об’єктивно зацікавлені розвивати свої відносини. Насамперед, це пояснюється їх спільними інтересами у політичній, економічній та безпековій сферах. Разом з тим, у них зберігаються і суттєві протиріччя.

Щодо головних цілей ЄС у співробітництві з Росією, то йдеться про: зміцнення стабільності в Європі; гарантування безпеки на її кордонах; поглиблення торговельно-економічних зв’язків; задоволення енергетичних потреб європейських країн за рахунок постачання з Росії газу і нафти.

В економічній галузі Росія переслідує аналогічні цілі. В першу чергу це розвиток співробітництва з ЄС у торговельно-економічній та енергетичній сферах, а також розширення доступу до європейських кредитів і передових технологій.

Загалом економічні цілі Росії та ЄС збігаються. Про це свідчить стрімке зростання їх товарообігу з початку 2000-х років. Зокрема, до 2013 року (до початку російської агресії проти України) згаданий показник збільшився майже вчетверо, до 410 млрд дол. США. При цьому ЄС посів перше місце серед торговельних партнерів Росії, а вона, відповідно, опинилася на 3–4 позиції серед торговельних партнерів Європейського Союзу (після США і Китаю).

Крім того, за станом на 2013 рік обсяги європейських інвестицій у російську економіку склали 288 млрд дол. США, а російських інвестицій в європейську економіку — 80 млрд дол.

 

А ось у воєнно-політичній сфері характер їх стосунків зовсім інший. Так, на офіційному рівні що Росія, що і ЄС виступають за зміцнення у Європі стабільності та поглиблення співробітництва сторін у справі з розв’язання проблем європейської безпеки. Зважаючи на це, у 1994 році Європейський Союз і Росія уклали угоду про партнерство і співробітництво. А в 2005 році з’явилася ще одна угода, що передбачала налаштування стратегічного партнерства сторін у сферах економіки, зовнішньої і внутрішньої безпеки та правосуддя. Розглядалось також створення Росією і ЄС зони вільної торгівлі.

…Ще з часів СРСР Росія вважає Європу одним зі своїх суперників і об’єктом своєї експансії…

Однак, насправді, ще з часів СРСР Росія вважає Європу одним зі своїх суперників і об’єктом своєї експансії. Отож справжні цілі Росії у відношенні ЄС наступні: посилити російський вплив в Європі; зберегти енергетичну залежність ЄС від Росії; підірвати єдність європейських країн в рамках Європейського Союзу і НАТО; протидіяти політиці США в Європі; перешкодити співробітництву ЄС з колишніми радянськими республіками.

У своїх зусиллях Росія вдається до застосування політичних, економічних, інформаційних, військових та спеціальних методів впливу. Це такі, як: формування російського лобі у політичних та економічних колах європейських країн; підтримка в Європі націоналістичних, лівих, антиамериканських та екстремістських сил; інформаційний вплив на європейське суспільство у вигідному для Росії світлі; використання енергетичних та економічних важелів впливу на ЄС.

РФ веде активну підривну роботу у цьому напрямі. Основні її елементи: дезінформаційні кампанії; організація заворушень та провокування безладу в Європі; втручання у вибори; кібернетичні атаки на комп’ютерні системи критично важливих об’єктів європейської інфраструктури.

Росія ще й намагається тиснути на ЄС у військовій сфері, демонструючи силу поблизу європейських кордонів та вдаючись до ядерного шантажу.

 

…С середини «нульових» років В. Путін обрав курс на конфронтацію з Заходом…

Таку політику Росія проводить з середини «нульових» років, коли В. Путін обрав курс на конфронтацію з Заходом. З 2014 року дії Росії проти Європи вийшли на інший рівень, що не могло не викликати негативної реакції Європейського Союзу. Але саме на початковому етапі такої реакції він був змушений поступатися Росії у основних питаннях, які стосувалися її інтересів.

Наприклад, в 2007 році, під тиском РФ провідні європейські країни, які входять до ЄС і НАТО, відмовились визначити чіткі перспективи європейської та євроатлантичної інтеграції України, Грузії і Молдови. Європейський Союз навіть практично погодився, щоб вони повернулися до сфери російського впливу. Зокрема, в 2008 році керівництво ЄС утрималось від запровадження санкцій проти Росії за напад на Грузію. А в 2009 році заплющило очі на обрання В. Януковича президентом України.

Подібне спостерігалося певною мірою і після 2014 року. Незважаючи на запровадження ЄС санкцій проти Росії та фактичне припинення дії вищезгаданих угод в галузі побудови стратегічного партнерства сторін, керівництво Європейського Союзу не наважилося на критичне загострення стосунків з РФ. Причиною такої позиції ЄС стала передусім його економічна і енергетична залежність від Росії. Як зазначалося вище, Росія і ЄС налагодили тісні торговельно-економічні зв’язки і були зацікавлені у їх розвитку. Водночас, до початку 2010-х років РФ забезпечувала 24 % потреб ЄС у природному газі та 27 % — у нафті.

Росія помітно переважала Європу у військовому плані. Так, з 2007–2008 років РФ почала військові реформи, які включали вдосконалення ракетно-ядерного потенціалу, переоснащення збройних сил новим озброєнням, а також нарощування угруповань військ на європейському напрямку. А ось країни-члени ЄС та НАТО до 2014 року продовжували скорочувати свої збройні сили. Тривало також скорочення американський військ в Європі.

На європейську політику відчутно впливало російське лобі в ЄС. Зокрема, у другій половині «нульових» років та у 2010-х роках його основними представниками стали: президент Франції Н. Саркозі та колишній федеральний канцлер Німеччини Г. Шредер; власники провідних європейських компаній (E.ON, BASF та ін.), які мали свій бізнес в Росії; різного роду політичні сили, які фактично знаходились на російському утриманні.

В країнах ЄС відчувався досить активний інформаційний вплив Росії на формування суспільної думки. В основному за допомогою теле- та радіоканалів, а також мережі Інтернет (в тому числі різного роду соціальних ресурсів). Завдяки цьому Росії вдалося поширити проросійські настрої в Європі, що стосувалося, насамперед, найбільш проблемних країн-членів ЄС. Це все стримувало ЄС від запровадження жорсткої політики щодо Росії, а також підривало єдність європейських країн у справі проведення спільної політики як на російському, так і на українському напрямах.

 

В 2017–2018 роках така ситуація набуває якісно нового характеру, що стало наслідком усунення керівництвом ЄС більшості зі згаданих проблем. Так, з початку 2010-х років ЄС, за підтримки США, реалізував низку програм зі зменшення своєї енергетичної залежності від Росії. В основному за рахунок розширення постачання скрапленого газу на європейський ринок зі США і Катару. Одночасно країни ЄС розширили спектр своїх торговельно-економічних партнерів, що дало їм змогу компенсувати втрату частини російського ринку через санкції та контрсанкції. В період 2014–2019 років товарообіг між ЄС і Росією скоротився на 132 млрд дол. США, до 278 млрд дол. Приблизно на таку ж суму збільшилась торгівля членів ЄС з іншими партнерами. В цей же період європейські інвестори забрали з Росії значну частину своїх коштів.

В той же час, у зв’язку зі зростанням рівня загроз з боку Росії, в 2014 році керівництво НАТО та ЄС почали посилювати оборону Європи на східному напрямку. Як наслідок, на теперішній час НАТО та ЄС фактично урівняли свої сили з Росією на Європейському театрі можливих військових дій. Крім того, керівні органи ЄС вжили низку заходів з протидії підривній діяльності Росії, в тому числі в інформаційній сфері. За рахунок цього зменшилися можливості Москви щодо використання свого лобі та інформаційного впливу в Європі.

Важливо також, що новий президент США Дж. Байден відновив тісне співробітництво Америки з Європою, включно у питаннях стримування Росії.

 

…З 2014 року Євросоюз посилив політику протидії агресивному курсу Росії…

Все це дало змогу ЄС зробити свою політику стосовно Росії більш жорсткою, в тому числі в плані: протидії російській експансії в Європі; стримування агресивних дій Москви на пострадянському просторі та в інших регіонах світу; збільшення підтримки європейських партнерів, які є об’єктами агресії з боку РФ; нарощування санкцій проти Росії як через Україну, так і з інших питань.

Крім того, проявом такої політики ЄС на пострадянському просторі стало укладення угод про асоціацію з Україною, Грузією та Молдовою, а також визнання їх права на членство в Європейському Союзі. А європейські країни-члени НАТО погодились з тим, що Україна і Грузія можуть вступити до Північноатлантичного союзу, та підтримали процес їх євроатлантичної інтеграції.

Незмінність курсу Європейського Союзу підтверджено під час зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЄС в лютому ц. р. Наголошувалось на необхідності надати рішучої відсічі всім діям Росії, що порушують права людини і принципи правової держави, а також відзначалася важливість питання стримування тиску з боку РФ, включно з її кроками з нарощування та демонстрації військової сили, дезінформації і кібератак.

Саме це і стало підґрунтям для рішення керівництва ЄС про запровадження нових санкцій проти режиму В. Путіна через отруєння і арешт О. Навального. ЄС спільно зі США можуть навіть посилити таку санаційну політику, включно з застосуванням обмежень критичної дії.

У відповідь РФ також зайняла більш жорсткі позиції стосовно ЄС, а саме: активізувала підривну роботу в Європі; розширила масштаб демонстрацій військової сили перед європейськими країнами (насамперед у Балтійському регіоні); посилила жорсткість риторики і різного роду погроз на адресу Європейського Союзу. Зокрема, одним із таких прикладів стала заява Москви про можливість повного розриву зв’язків з ЄС.

 

…Відновлення елементів «залізної завіси» та посилення протистояння між Росією і ЄС стають додатковими чинниками дестабілізації обстановки в Європі і світі…

Внаслідок таких процесів відновлюються елементи «залізної завіси» та посилюється протистояння між Росією і ЄС, що стає додатковими чинниками дестабілізації обстановки в Європі і світі. При цьому, зважаючи на тісну координацію дій США та ЄС, а також на входження до НАТО більшості із членів Європейського Союзу, суперечності між Росією і Європою у політичній і економічній сферах переходять у військову площину.

Втім, як Росія, так і ЄС вважають за краще уникати у своїх відносинах критичного загострення напруженості. Адже вони прагнуть, щоб можливості для реалізації взаємних інтересів в економічній сфері не втрачалися. Крім того, Росія і ЄС намагаються не допустити переростання таких проблем у військовий конфлікт в Європі, щоб не спричинити катастрофу регіонального та світового рівнів.

 

Розглянуті тенденції досить неоднозначні за своїми наслідками для України. Так, через суперечності у відносинах Росії та ЄС ускладнюється ситуація довкола нашої держави. В цьому плані найбільш небезпечне остаточне припинення російсько-європейського діалогу з усіх проблемних питань.

…Як Росія, так і Євросоюз прагнуть розширити свої можливості пливу на Україну…

Водночас, як Росія, так і ЄС прагнуть розширити свої можливості пливу на Україну. Як і раніше в рамках такого протистояння РФ намагається відновити свій вплив на Україну та перешкодити розвиткові її відносин з ЄС. Своєю чергою, Європейський Союз збільшує підтримку України. Зокрема, в лютому ц. р. Європейський парламент підтвердив, що Україна, виконавши передбачені завдання, може подати заявку про вступ до ЄС. Водночас Брюссель погодився пожвавити співробітництво за угодою про асоціацію між Україною і ЄС. Такі плани ЄС конкретизовані під час візиту до України голови Європейської Ради Ш. Мішеля на початку березня ц. р.

Все це надає Україні можливість залишитись на європейському боці нової «залізної завіси», яка може з’явитися на лінії протистояння між Росією та Європейським Союзом.

 

Схожі публікації