Гарантії безпеки для України: принципи, стан та перспективи

США, НАТО і ЄС не можуть надати Україні реальних гарантій військового захисту, оскільки намагаються уникнути відкритого зіткнення з Росією

Іван Січень

Для України залишається стратегічно важливою іноземна допомога у справі зміцнення безпеки та оборони нашої держави. Така допомога надається з початку становлення України як незалежної держави. Однак на якісно новий рівень вона вийшла після нападу Росії.

З 1990-х років підтримка України з боку її партнерів регламентується різноманітними дво- та багатосторонніми угодами. Найбільш відомою з таких у безпековій сфері став укладений у 1994 році так званий Будапештський меморандум, в рамках якого США, Велика Британія і Росія гарантували Україні безпеку в обмін на її відмову від ядерної зброї. Однак меморандум не стримав Росію від агресії проти України. А сьогодні певні політичні сили, зокрема у США, або відмовляються надалі надавати Україні допомогу, або зволікають з її виділенням. Отож за своїм характером гарантії безпеки Україні повинні бути реальними, а не віртуальними.

Певні кроки у даному напрямі вже зроблені. У 2016 році на саміті НАТО у Варшаві було ухвалено Комплексний пакет допомоги Україні у сфері безпеки та оборони. По суті, він став продовженням Хартії про особливе партнерство України з НАТО від 1997 року та конкретизував обов’язковий для виконання зміст співробітництва сторін. А вже у вересні 2022 року Україна підписала з партнерами «Київський безпековий договір. Міжнародні гарантії для України: рекомендації». І, нарешті, в липні 2023 року на саміті Північноатлантичного союзу у Вільнюсі країни «Групи семи» (G7) узгодили Спільну декларацію про підтримку України. Наразі виконуються кроки з укладання двосторонніх договорів між Україною та країнами-гарантами. Щодо гарантій безпеки Україні, то вони відомі, але це питання залишається складним і потребує подальшого вивчення. Що мається на увазі?

Розпочнемо, відповідно до хронології подій, з «Київського безпекового договору. Міжнародні гарантії для України: рекомендації». Як відомо, його розробляла міжнародна консультативна група на чолі з керівником Офісу Президента України А. Єрмаком та колишнім генеральним секретарем НАТО А. Расмуссеном. У документі найпершою гарантією безпеки для України визначається її здатність захищатись від нападу агресора відповідно до статті 51 Статуту ООН. Як зазначено у Київському безпековому договорі, для цього Україні необхідні:

• достатні ресурси для утримання багаточисельних збройних сил, здатних протистояти Російській Федерації;
• багаторічні стабільні інвестиції в оборонно-промислову базу України, масштабна передача зброї та розвідувальна підтримка з боку союзників, інтенсивні тренувальні місії та спільні навчання під егідою Європейського Союзу та НАТО;
• тверді та чітко сформульовані гарантії безпеки, якими окреслюються зобов’язання відповідної групи країн-гарантів разом з Україною. Вони мають бути обов’язковими для виконання на основі двосторонніх угод;
• офіційне об’єднання країн-союзників та України у рамках єдиної групи. Вона може включати США, Велику Британію, Канаду, Польщу, Італію, Німеччину, Францію, Австралію, Туреччину, а також країни Північної Європи та Балтії, Центральної та Східної Європи.

По суті, Київський безпековий договір став прологом Спільної декларації лідерів G7 про підтримку України. У декларації:

• підтверджується непохитна відданість країн-партнерів стратегічній меті створення вільної, незалежної, демократичної та суверенної України в межах її міжнародно визнаних кордонів, здатної захистити себе та стримати майбутню агресію;
• визнається, що безпека України є невід’ємною частиною безпеки євроатлантичного регіону. Виходячи з цього, наголошується на намірах країн-партнерів підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно;
• констатується спільність демократичних цінностей та інтересів України і її партнерів, заснованих на повазі до Статуту ООН і принципів територіальної цілісності та суверенітету. Саме вони є тим, на чому ґрунтується підтримка України;
• оголошується про початок переговорів з Україною з метою формалізації підтримки нашої держави через двосторонні безпекові зобов’язання і домовленості;
• визначаються шляхи притягнення агресора до відповідальності, а також дії у разі нових нападів на Україну.

Крім того, визначаються зобов’язання України, зокрема стосовно:

• здійснення позитивного внеску у безпеку партнерів та посилення заходів прозорості та підзвітності щодо партнерської допомоги;
• подальшого реформування правоохоронних органів, судової системи, боротьби з корупцією, корпоративного управління, економіки, оборонної сфери, сектору безпеки та державного управління;
• просування оборонних реформ і модернізації.

Одним з перших практичних кроків у справі реалізації зазначених планів стало підписання в січні 2024 року Угоди про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Великою Британією (у ЗМІ її ще називають «Угодою про гарантії безпеки Україні»). Документом формалізується підтримка, яку Велика Британія надає Україні, і у ньому міститься низка зобов’язань з боку Лондона, основні з яких наступні:

• всебічна допомога Україні для захисту та відновлення її територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах, включно з територіальним морем і вільною економічною (морською) зоною, а також відбудови національної економіки та захисту українських громадян;
• запобігання та активне стримування і протидія будь-якій військовій ескалації та/або новій агресії з боку Російської Федерації;
• підтримка майбутньої інтеграції України до євроатлантичних інституцій, зокрема шляхом підтримки реформ в країні та сумісності з НАТО;
• поглиблення співпраці з Україною у військово-технічній сфері, виробництві озброєнь, підготовці українських військовослужбовців, обміні розвідувальними даними та у сфері кібернетичної безпеки.

Крім того, Велика Британія виділила Україні найбільший пакет оборонної допомоги з початку широкомасштабної війни в обсязі 2,5 млрд фунтів стерлінгів. Зобов’язання та дії Великої Британії підтвердили її роль і значення як стійкого партнера України та супротивника режиму Путіна.

Наразі тривають переговори та консультації про укладення безпекових договорів зі США, Польщею та іншими партнерами нашої держави. Свою готовність до партнерства з Україною у питанні гарантій безпеки вже висловили близько 30 країн. Зважаючи на можливості та позиції кожної із них, формати двостороннього співробітництва матимуть певні відмінності. Зокрема, зважатимуть і на те, яку кількість і які види озброєння наші партнери можуть надати Україні.

Плани підписання таких угод тісно пов’язані з питаннями схвалення світовою спільнотою «Української Формули миру» та її практичною імплементацією. Її положення також відомі, хоча не зайве про них нагадати ще раз. Зокрема, ними передбачається: гарантування радіаційної, ядерної, продовольчої та енергетичної безпеки; звільнення всіх полонених і депортованих; дотримання Статуту ООН і відновлення територіальної цілісності України та світового порядку; виведення російських військ з української території та припинення бойових дій; відновлення справедливості; протидія екоциду; недопущення ескалації; фіксація закінчення війни. На теперішній час «Українську Формулу миру» вже підтримали 32 країни, погодившись брати участь у відповідній міжнародній конференції.

Разом з тим, ані підписанням безпекових угод, ані схваленням «Формули миру» не вдасться приборкати Росію. Вони лише сприятимуть зміцненню України за рахунок активізації та розширення масштабів дій партнерів з надання їй військово-технічної допомоги. Вкрай важливим залишається і посилення західних санкцій проти Росії, що ще більше підриватиме її економіку.

Однак західні та інші партнери України ніколи не направлятимуть свої війська для її безпосереднього захисту, оскільки намагаються уникнути свого втягнення у війну проти ядерної держави. З тієї ж причини обмежене і постачання зброї Україні. Крім того, США та інші країни-члени НАТО (через зменшення міжнародної напруженості після розпаду СРСР) відчутно скоротили власне виробництво озброєнь і боєприпасів, через що їм потребується певний час для нарощування відповідних виробничих потужностей. Втім, Вашингтон та Брюссель послідовно усувають дану проблему.

Зокрема, до початку березня 2024 року Європейський Союз планує передати Україні, як мінімум, половину з одного мільйона обіцяних їй снарядів. Саме їх нестача і є зараз головною проблемою для українських військових на фронті. Фактично врегульоване також виділення Україні 50 млрд євро з боку Європейського Союзу, що стало відчутним внеском у зміцнення обороноздатності і підвищення безпеки нашої держави та, загалом, всього євроатлантичного простору. Найближчим часом рішення щодо виділення 60 млрд доларів для потреб оборони України може бути ухвалене і Конгресом Сполучених Штатів Америки.

Загалом згадані обставини дають змогу зробити наступні висновки стосовно інтересів нашої держави.

Так, західні країни і міжнародні організації і надалі вважають Україну одним із «наріжних каменів» європейської безпеки, а також вагомим чинником стримування експансії Росії. З огляду на це, партнери України посилюють її підтримку, в тому числі в рамках покладання на себе додаткових зобов’язань щодо активізації співробітництва з Україною у безпековій сфері. При цьому Захід жодним чином, як мовиться, не втомився від України і не збирається відмовлятись від неї.

Разом з тим США, НАТО і ЄС не можуть надати Україні реальних гарантій військового захисту, оскільки намагаються уникнути відкритого зіткнення з Росією. Саме тому їх дії обмежуються лише військово-технічною, економічною та політичною допомогою Україні, а також поглибленням взаємодії сторін за деякими іншими напрямами.

У такому разі єдиними надійними гарантіями безпеки для України залишаються її Збройні сили та майбутній вступ нашої держави до Північноатлантичного союзу. Важливим кроком у даному питанні буде створення міжнародної робочої групи з питань безпеки та євроатлантичної інтеграції України.