Президент Туреччини має намір зробити свою країну «одним із провідних світових центрів виробництва»

Die Welt, Німеччина

Вже більше 300 днів триває героїчний захист українського народу від навали росії. Тривають бої на полях війни, триває спротив українського народу, продовжується масована допомога міжнародної спільноти українському народу у боротьбі проти загарбника і агресора. У Вашингтоні успішно завершився візит президента України до свого колеги, президента США. Отримані запевнення у двопартійній підтримці України з боку американського Конгресу та особисто від Джозефа Байдена. У законопроекті про державний бюджет США на наступний рік передбачено 45 млрд доларів для підтримки України. Незважаючи на зростання опору у праворадикальному крилі Республіканської партії США, яка намагається торпедувати законопроект та перенести його розгляд на наступний рік, коли вони зможуть його блокувати на етапі розгляду, експерти розраховують на прийняття важливого для України законопроекту вже протягом цього тижня. Оголошене рішення щодо передачі Україні зенітно-ракетної системи Patriot означає не просто посилення спроможностей ППО і ПРО України. Цей крок ознаменував принципову зміну у ступені довіри до України з боку США та їх керівництва. Боротьба проти російського агресора виходить на якісно новий технологічний рівень, в якому москві нічого протиставити єдності Заходу і України. Наближаються вирішальні битви на полях війни в Україні.

Тим часом геополітичні змагання між провідними країнами світу тривають. Одним з геополітичних центрів у регіоні Середземного моря та в Європі загалом тривалий час залишається Туреччина. Ця трансконтинентальна держава розташована переважно в Азії, вона є членом НАТО, але все ще ніяк не може долучитися до європейської спільноти та стати членом ЄС. Проте її керівнику та автократичному лідеру Реджепу Тайїпу Ердогану вдається тримати владу та придушувати найменші спроби протестних рухів всередині країни, що власне є причиною поки що небажання країн ЄС долучити Туреччину до Євросоюзу.

Ще одним фокусом уваги до політики Ердогана є його непримириме ставлення до вступу до НАТО Швеції і Фінляндії, яким турецький лідер виставив умову передати політичних діячів, яких у Туреччині звинувачують у антидержавній діяльності. Зрозуміло, що такий крок є неприйнятним для демократичних скандинавських країн, в яких усвідомлюють наслідки для людей, у випадку їх потрапляння до Туреччини. Водночас така непоступливість Ердогана відіграє негативну роль для перспектив вступу Туреччини до ЄС і в Анкарі це добре розуміють. Але наполегливо продовжують свій деструктивний курс та вимагають погодитися на умови Ердогана. Зрозуміло, що така політика лідера Туреччини спрямована, насамперед, на внутрішнього споживача у країні, в якій незабаром відбудуться чергові вибори. Підтримання статусу вольового лідера вкрай необхідне Ердогану, що він і намагається демонструвати.

Реджеп Тайїп Ердоган привертає увагу німецьких ЗМІ, оскільки у Німеччині мешкає найбільша діаспора з Туреччини, що має суттєвий вплив на формування громадянського суспільства цієї найбільш економічно розвиненої країни Європи. Ердоган давно зарекомендував себе жорстким прагматичним політиком, здатним силою власної волі диктувати умови як всередині країни, так і для міжнародних партнерів. Проте останнім часом Туреччина набуває ще більшого значення, зважаючи на світові тенденції в економіці, рецесію в Китаї та в Європі внаслідок пандемії коронавірусу, невизначені перспективи росії через розв’язану нею агресію проти України та неминучим переглядом геополітичної карти світу. Ердоган постійно займає проактивну позицію між сторонами війни в Україні, намагаючись виступити посередником у врегулюванні протистояння та здобути, водночас, для себе і для своєї крани додаткові геополітичні переваги.

Видання Німеччини Die Welt надрукувало статтю власного кореспондента у Туреччині, Греції та на Балканах Кароліни Дрютен (Carolina Drüten), в якій аналізується політика президента Реджепа Тайїпа Ердогана у контексті його намірів перетворити власну країну на один з провідних центрів виробництва.

Після проблем у Китаї через пандемію коронавірусу багато компаній хочуть перенести своє виробництво до Європи. Ердоган намагається, щоб вони знайшли для цього місце базування в Туреччині і пропонує привабливі переваги. Однак інвестиції в Туреччину пов’язані зі значним ризиком, зазначає німецьке видання.

Морський порт DP World Yarimca поблизу турецького мегаполісу Стамбула є відносно невеликим у міжнародному порівнянні. Щороку тут оформлюється близько 1,3 млн контейнерів, кожен з них довжиною близько шести метрів. Для порівняння: порт Гамбурга, третій за величиною в Європі, має обсяги обробки 8,7 млн таких контейнерів.

Керівник компанії DP World Yarimca Кріс Адамс (Kris Adams) бачить великі можливості в контейнерному терміналі на Мармуровому морі, що пов’язано в першу чергу з розташуванням порту і терміналу. Бізнесмен заявляє, що «ми доброзичливо дивимось на інвестиційні можливості в Туреччині». Багато представників логістичної галузі поділяють його думку та вважають, що «країна має величезний потенціал зростання».

Оскільки довгі ланцюжки постачань виявилися вразливими під час пандемії коронавірусу, компанії все більше покладаються на повернення виробничих процесів кінцевого збирання із Далекої Азії до більш близьких країн і регіонів. Від цього виграють такі країни, як Мексика — для американського ринку, та Балкани, Північна Африка та Туреччина — для європейців.

Німецькі компанії також бачать хороші перспективи в Туреччині. Але інвестиції в цю країну пов’язані з ризиками, що не в останню чергу спричинені близькістю президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана з його російським колегою владіміром путіним.

Керівник компанії DP World Yarimca Кріс Адамс.
Джерело: DP World Yarimca

Довгий час глобалізація була рецептом успіху для великих корпорацій: їхні ланцюжки поставок були переважно інтернаціоналізованими та фрагментованими. Виробництво товарів відбувалося за кордоном, бо для бізнесменів там більш привабливі умови, зокрема нижча заробітна плата. Ще й дотепер приблизно половина iPhone від Apple збирається у Китаї; сировина та сировинна продукція, у свою чергу, надходять з інших регіонів світу. Концерн Volkswagen також виробляє більшість своїх автомобілів за кордоном.

Але локдауни по всьому світу, спричинені пандемією коронавірусу, призвели до краху цієї системи. Наразі починається нова ера, яку консалтингова компанія AlixPartners у звіті про збої, спричинені коронавірусом, визначає так: «Компанії повинні будуть повністю переосмислити свої ланцюги поставок. Для цього їм потрібно більше зосередитися на місцевих і регіональних варіантах доставки».

Така тенденція розвитку на технічному жаргоні називається «неаршоринг» (Nearshoring) або «решоринг» (Reshoring), що означає повернення виробництва ближче до себе. Зростаючий політичний скептицизм щодо залежності від Китаю та війни Росії проти України підживлюють переосмислення технологічних процесів у штаб-квартирах компаній. До того ж, що є не менш важливим, коротші ланцюжки постачання можуть зменшити негативний екологічний вплив на навколишнє середовище.

Контейнерний термінал поблизу Стамбула можливо розширити додатково.
Джерело: DP World Yarimca

Туреччина хоче бути одним із бенефіціарів цієї тенденції — і, як оголосив Ердоган, готується стати «одним із провідних світових центрів виробництва». Умови для Туреччини сприятливі для реалізації такого наміру, адже у Туреччині молоде та добре освічене населення, рівень заробітної плати значно нижчий, ніж у країнах ЄС, інфраструктура значно розширена та модернізована за нинішнього уряду. Розташування країни між Європою, Азією та Африкою робить її оптимальним центром сполучення. Крім того, є вільним рух товарів з ЄС, оскільки Туреччина є членом Митного союзу ЄС.

Вже є перші ознаки реалізації таких намірів компаній-виробників, зазначає Die Welt. Зокрема, німецька компанія Tesa, яка виробляє клейові матеріали, у майбутньому має намір розширити свою діяльність на Близькому та Середньому Сході з позицій у Туреччині. Речник компанії заявив для Die Welt, що «Стамбул стане штаб-квартирою наших відділів продажів, оскільки мегаполіс є важливим логістичним центром та географічним хабом для Європи, Азії та Африки».

Італійський виробник одягу Benetton оголосив, що з кінця цього року вдвічі скоротить виробництво в Азії та розширить потужності в Сербії, Хорватії, Туреччині, Тунісі та Єгипті. Меблевий магазин Ikea також хоче мати більше товарів, вироблених у Туреччині.

Відомо, що там, де більше виробляється, там більше потрібно транспортувати готової продукції. Логістична галузь готується до розширення, що зокрема стосується німецької експедиторської групи Rhenus. Генеральний директор компанії Тобіас Барц (Tobias Bartz) повідомив для видання Handelsblatt, що «зараз компанія інвестує значні кошти в розширення турецьких логістичних послуг». Компанія вже має у Туреччині 14 відділень та, відповідно до заяви Барца, «планує подвоїти свою діяльність до 2024 року».

За словами експертів у Туреччині, цей розвиток ще перебуває в зародковому стані. Керівник компанії DHL Express Türkiye, регіонального відділення німецького судноплавного концерну, Мустафа Тонгук (Mustafa Tonguc) переконаний, що «Туреччина стане одним із бенефіціарів змінених ланцюгів поставок». Про це свідчать переговори, які ведуться за лаштунками, хоча наразі ще невідомо, чи виграє Туреччина для себе місце логістичного хабу в довгостроковій перспективі.

Але, наскільки б сприятливими не були загальні умови у Туреччині, деякі експерти вважають, що настільки ж серйозними для інвесторів є ризики. Економіст і професор міжнародних економічних відносин Ердал Ялчин (Erdal Yalcin) вважає безпідставною ейфорію в частині турецької політики та бізнесу. Країна, як найбільший переможець наближення ринків відповідно до Nearshoring, є лише «бажанням турецького уряду».

Навпаки, останнім часом компанії відвернулися від Туреччини. Професор Ялчин заявляє, що «протягом кількох років ми спостерігаємо у Туреччині значне падіння інвестицій, і ключовим фактором є загальна політична ситуація в країні». Суттєво зросли прямі іноземні інвестиції в Туреччину лише у 2021 році.

Ризики інвестування в Туреччині

Концерн Volkswagen лише два роки тому відмовився від планів будівництва нового заводу у Туреччині. Окрім пандемії коронавірусу, причиною цього експерти також вважають авторитарний стиль правління Ердогана. Під його керівництвом турецька конституційна система держави була послаблена, а права і свободи людини стали обмеженими. Його економічна політика також піддається критиці. Незважаючи на високу інфляцію, Центральний банк Туреччини цього року кілька разів знижував ключову процентну ставку.

Роблячи це, центробанк в Анкарі виконує волю Ердогана, який є принциповим противником високих процентних ставок, оскільки він не бажає поставити під загрозу зростання благополуччя у Туреччині. З іншого боку, більшість економістів Туреччини рекомендують здійснювати підвищення процентних ставок як засіб проти високої інфляції. Поки що турецький уряд зосередив свої зусилля на тому, щоб компенсувати зниження купівельної спроможності населення. Влітку він вдруге за цей рік підняв мінімальну зарплату, у грудні 2022 року відбудеться ще й третій етап компенсуючих інтервенцій.

За словами Ялчина, європейські компанії повинні особливо непокоїтися політикою Туреччини щодо росії. Наразі Анкара не бере участі в санкціях ЄС проти росії. Експерт заявив, що «навпаки, турецькі компанії масово торгують з Росією». Обсяг торгівлі між двома країнами зріс приблизно на 200 відсотків після російського вторгнення в Україну, зазначає німецьке видання.

ЄС запровадить нові санкції проти Туреччини. Причина — несанкціонована розвідка Туреччиною природного газу біля Кіпру. Президент Туреччини Ердоган тепер хоче вступити в діалог.
Джерело: СВІТ / Nicole Fuchs-Wiecha

На думку Ялчина, «оскільки Туреччина є членом Митного союзу ЄС, вона може на 100 відсотків обходити санкції ЄС». Проте, коли турецькі банки тимчасово запровадили російську платіжну систему «Мир», у справу втрутилася влада США. Через побоювання покарання банки Туреччини були змушені знову припинити використання російської системи.

Брюссель також посилює тиск на ті країни, які ухиляються від підтримання режиму санкцій. Нещодавно така зміна політики була відзначена пакетом санкцій, оскільки нові повноваження дозволяють ЄС накладати санкції на «фізичних або юридичних осіб, організації або установи», якщо вони обходять антиросійські санкційні заходи.

На думку професора Ялчина, для європейських компаній, які розглядають доцільність і можливість інвестицій в Туреччину, це становить «дуже реальний ризик». Якщо Туреччина одного разу потрапить під вторинні санкції, підприємцям доведеться побоюватися суттєвих фінансових втрат. Професор Ялчин вважає, що «країна сама по собі має привабливі рамкові умови. Але саме політичні рішення перетворили цей позитивний потенціал на негатив».

* * * * *

У Німеччині уважно слідкують за процесами політичних змагань у Туреччині та впливами на інші країни, що здійснює Анкара. Авторитарний президент Ердоган продовжує відігравати у регіоні роль силового арбітра, який намагається жорстко диктувати свою волю як партнерам, так і противникам, впливати на перебіг міжнародних конфліктів та, водночас, не забуває геополітичні інтереси власної держави, навіть якщо доводиться співпрацювати з лідером кремля путіним. Та навіть у стосунках з путіним Ердоган демонструє свою зверхність до керівника московського кремля, примушуючи його подовгу чекати на себе на офіційних зустрічах. Ердоган та його країна відіграють важливу роль для України в галузі військово-технічного співробітництва, зокрема у постачанні бойових дронів «Байрактар» та розробці Туреччиною нових БПЛА з використанням українських двигунів. Анкара залишається центром впливу на ситуацію у північному Іраку, де мешкає домінуюча частина азербайджанців, на перебіг вірменсько-азербайджанського протистояння, та одним з найбільш важливих чинників впливу на ситуацію в українському Криму.

Привертають увагу економічні намагання Туреччини використати своє вигідне геополітичне розташування, скористатися наслідками пандемії коронавірусу та зайняти нішу технологічного хабу між країнами Європи та Азії. Україні доцільно не втрачати можливість для декларування власних намірів у регіоні та пропонувати свої технічні, технологічні та інші можливості, зокрема інфраструктурні. Наближається час, коли будуть поставлені питання щодо відновлення економіки та інфраструктури України, створення нової архітектури європейської і світової безпеки. Не можна втрачати час і можливості.