Диктатор Лукашенко чіпляється за Путіна, та війна привела його через це до певної дилеми
19.03.2022 р. «Focus», Німеччина
У статті видання запрошеного експерта видання «Focus» Якоба Волленнштайна (Jakob Wöllenstein), президент Білорусі Олександр Лукашенко заперечує участь військ Білорусі у вторгненні Росії в Україну.
Він стверджує, що «немає їм там що робити» та їх не «запрошували». Перед Лукашенком постала дилема, — краще доводити свою лояльність Росії, чи дослухатися до власного народу?
Президент Олександр Лукашенко на зустрічі з Путіним. Невизнаний лідер Білорусі має намір змінити конституцію, щоб дозволити розміщення в країні російської ядерної зброї.
Sergei Guneyev/Pool Sputnik Kremlin/AP/dpa
У прямому ефірі щодо перебігу війни Росії в Україні та навколо неї вже неодноразово повідомлялося, що білоруські війська також активно втручалися у війну на боці Росії, проте цю новину щоразу відкликали.
Мінський режим рішуче наголошує, що білоруські збройні сили не беруть активної участі в бойових діях, — це підкреслював Лукашенко чотири рази лише у своїй промові 4 березня ц.р. з приводу набрання чинності новою конституцією.
Таку оцінку поділяють і американські служби, і президент України Зеленський. На перший погляд, експертні оцінки ролі Мінського режиму в загарбницькій війні Путіна здаються суперечливими — одні наголошують, що Білорусь де-факто є активною стороною війни, інші приходять до висновку, що Лукашенко практично втратив суверенітет країни на користь Росії, а отже не має повноважень приймати рішення.
Військові, використання інфраструктури, російська зброя — це говорить про надання допомоги росіянам з боку Білорусі
Перша теза стверджує, що російські війська у війні використовують не лише білоруську територію, що дає їм вирішальну стратегічну перевагу під час вторгнення в Україну. Вони також мають широкий доступ до військової та цивільної інфраструктури, такої як залізничні лінії, аеродроми, заправні станції, лікарні та морги, вони також забезпечені продуктами харчування, паливом, запасами консервованої крові та житлом. З точки зору пропаганди, Мінськ також повністю перебуває на боці Москви. Замість «війни» говорять про «профілактичну хірургічну спецоперацію», яка начебто лише ледве випередила український напад на Донбас і Білорусь. Ще у листопаді 2021 року Лукашенко заявив, що підтримуватиме Москву у війні проти України, вказавши як можливу причину «події на Донбасі». Але протягом року військова присутність Росії в Білорусі значно зросла. Створено два спільних військових «тренувальних центри», їх планується створити ще більше.
Мінськ хоче закупити російські багатоцільові системи озброєння. Важливим вважається також, що великим навчанням «Союзна рішучість», які логістично підготували російський напад у лютому 2022 року, передувала щільна місячна програма послідовно проведених військових навчань і спільне з Росією придушення повстання в Казахстані в січні ц.р. Лукашенко надавав великого значення тому, що він сам попросив Путіна залишити свої війська після навчань «на деякий час у Білорусі» з огляду на українську загрозу. Але він, здавалося, до кінця не вважав за можливе справжню війну і висміяв американські попередження про майбутню атаку Росії.
Лукашенко змінює курс
Коли почалася війна, Лукашенко заявив, що йому про це повідомили лише постфактум і що про запуск ракет з території Білорусі він почув через ЗМІ. Це підтверджує другу гіпотезу. У соціальних мережах повідомлялося, що Лукашенку навіть погрожують смертю від російського спецназу, щоб він був слухняним. Демократичні сили в еміграції зараз вимагають від міжнародної спільноти визнати Білорусь «тимчасово окупованою територією», на якій режим діє лише як маріонетка Москви.
Більшість аналітиків погоджуються, що Лукашенку мало буде протистояти Путіну, якщо той вирішить змусити його використовувати у війні з Україною білоруську армію. Той факт, що Росія планує завербувати тисячі арабських бійців і, як повідомляється, попросила Китай про військову допомогу, свідчить, що підтримка їй потрібна. Участь білоруських військ була би логічно обґрунтованою. Але для Лукашенка головним є питання, як забезпечити власне політичне виживання. У зв’язку з цим, він припускає різні тези у своїх висловлюваннях.
У перші дні війни, коли швидка перемога Росії ще здавалася вірогідною, він відкрито заявляв, що білоруські війська також можуть бути розгорнуті, якщо «виникне необхідність». Спільне перебування на боці переможця могло б принести йому такі переваги, як доступ до українських експортних маршрутів.
Участь у війні в Україні, ймовірно, наразиться на критику з боку білоруського населення
Але непевний перебіг війни, великі втрати Росії та жорстка реакція Заходу ускладнюють ситуацію для білоруського режиму. Росія стала важливою економічною рятівною колією для Лукашенка після західних санкцій, зокрема таких як заборона Литви на експорт на калійні добрива в лютому ц.р., наразі ж вона стала небезпечною для виживання загрозою і джерелом проблем.
Не тільки світогляд Путіна про те, що сусідні держави є «штучними утвореннями», і це фактично заперечує право Білорусі на існування. Нові санкції Заходу також двічі вдарили по Білорусі — з одного боку безпосередньо, з іншого боку, тому що російська економіка, яка занепадає, все менше може підтримувати Білорусь.
Безпосередня участь у війні була би вкрай непопулярною в Білорусі як серед продемократичних громадян, так і серед дотепер існуючих прихильників Лукашенка. Протягом десятиліть його основною політичною обіцянкою були мир і стабільність, а офіційна заборона на здійснення агресії проти сусідніх країн, від 15 березня ц. р. навіть має конституційний статус.
Бійці білоруської армії мають невеликий бойовий досвід, але водночас, у багатьох з них є родичі в Україні. Тому не варто очікувати від білоруської армії високого морального духу, а велика кількість жертв у війні в сусідній країні в поєднанні з економічним спадом може призвести до нової хвилі протестів.
Лукашенко намагається не допустити активної участі у війні
Лукашенко намагається балансувати на тонкому дроті між претензіями Москви на вірність, тиском західних санкцій і бунтівною, жорстоко пригнобленою більшістю населення. По-перше, він спробував знову запропонувати себе нейтральним посередником, виходячи з того, що у 2014 році перші три раунди переговорів між Києвом і Москвою проходили на білоруській території. Але хоча Путіну потрібні переговори, як для пошуку рятівного виходу з цієї війни, яку можна було б виграти лише шляхом масової ескалації, але не можна виграти політично, або просто щоб виграти час для перегрупування військ, ці переговори не прив’язані до Білорусі. Деякі переговори вже відбулися в режимі відеоконференції, інші — в Туреччині.
Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко на фоні карти України виправдовує вторгнення Росії в Україну і запевняє, що Білорусь не виступає стороною конфлікту.
Джерело: підконтрольний Лукашенку телеграм-канал «Пул первого», https://www.pravda.com.ua/
Тепер Лукашенко користується давнім іміджем противника Москви щодо «неминучого вторгнення НАТО». Щоб «запобігти» західним військам «вдарити ножа в спину» росіянам через Білорусь, чого Лукашенко, за його власними словами, «ніколи не міг би собі пробачити», білоруська армія змушена тепер використовувати свої обмежені ресурси для охорони північно-західного кордону країни. Але і вздовж українського кордону дислоковані «сили оборони», — на випадок, якщо Київ вирішить відкрити вогонь у бік Білорусі.
З точки зору міжнародного права, Білорусь є співагресором у війні Путіна, оскільки вона зробила доступною для нього свою територію, — хоча й під час режиму, який втратив свою внутрішню легітимність півтора року тому і діє проти декларованої волі власної більшості населення. Але оскільки Лукашенко опирається на Кремль і позбавив власне суспільство сили опору за допомогою безпрецедентних репресій, він навряд чи може щось протиставити Москві.
Що б не сталося для самої Білорусі, на цей час можна припустити, що російські військові у значній кількості залишаться в країні в якості «гостей» в осяжному майбутньому.
https://www.focus.de/politik/ausland/ukraine-krise/eiertanz-auf-dem-vulkan_id_69996202.html
У заголовку матеріалу: фото «focus.de»
