День Незалежності України. Тридцять років без Росії і СРСР

Іван Січень

 

 

В серпні 2021 року Україна святкує тридцяту річницю своєї незалежності. У нинішньому ж році виповнюється і тридцять років з часу розпаду СРСР, а фактично — «реінкарнації» Російської імперії, яку насильно побудувала Москва в 1922 році. Як і слід було очікувати, Росія не привітала Україну з такою датою, а лише вдалася до нових військових провокацій поблизу східного кордону нашої держави та на її окупованих і анексованих територіях. І навіть більше, режим В. Путіна цього року посилив свої дії з відновлення у новому вигляді самознищеного Радянського Союзу. Однак йому не вдасться залякати нас і змусити відступити. Ми вже побудували свою незалежну державу і ніколи не поступимося нею.

 

…Режиму В. Путіна не вдасться залякати нас і змусити відступити. Ми вже побудували свою незалежну державу і ніколи не поступимося нею…

Тридцять років для нової незалежної України. Багато це, чи ні? Історична мить і ціла вирішальна епоха у розвитку українського суспільства. Не будемо зараз про здобутки України, досягнуті за цей час, та втрати, яких вона зазнала. Все це добре всім відомо і широко висвітлюється у ЗМІ в цей знаменний час для нашої держави. Додамо лише дещо на цю тему.

Отже, за останні тридцять років основні здобутки України наступні:

  • побудова реальної демократичної державної системи з вільними виборами керівників на всіх рівнях та їх підзвітності громадськості;
  • забезпечення засобам масової інформації, як «четвертої» влади в країні, вільної і незалежної діяльності;
  • створення нової української економіки з досягненням позитивної динаміки її розвитку;
  • позбавлення торговельно-економічної залежності України від Росії; входження нашої держави до п’ятірки основних постачальників продовольства до країн Європейського Союзу;
  • збереження і розвиток високих технологій в Україні, внаслідок чого вона фактично є єдиною із європейських країн, яка здатна власними силами виробляти пасажирські та військово-транспортні літаки, космічні ракети, двигуни та високоточне озброєння;
  • відродження Збройних Сил, що стали одними з найбільш потужних в Європі та спроможними стримувати російську агресію;
  • енергійний розвиток співробітництва з Європейським Союзом та НАТО (включно з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС та набуттям статусу члена Програми розширених можливостей Альянсу), в також західними і іншими країнами.

 

Щоправда, Україну спіткала низка істотних, пов’язаних з безпекою проблем та загроз, що сповільнюють її розвиток. Найбільш відчутні наступні:

  • збройна агресія Росії проти України, включно з анексією Криму та окупацією частини території Донбасу, де триває російсько-українське військове протистояння. При цьому росіяни постійно розширюють масштаби військового вторгнення до України;
  • низький рівень (або відсутність) національної свідомості у частини українських громадян, що Росія використовує для ведення гібридної війни проти України, ускладнюючи процеси її європейської та євроатлантичної інтеграції;
  • високий рівень корупції в українських органах державної влади і далекі від бажаних темпи реформ, що уповільнює державний і економічний розвиток і є ще однією перешкодою у набутті Україною членства в НАТО і ЄС;
  • неодностайність у підтримці України західними країнами, які прагнуть не загострювати надмірно свої відносини з Росією, а тим паче — вступати з нею у збройний конфлікт. Тому вони обмежують військово-технічне співробітництво з Україною. З тієї ж причини США і НАТО навряд чи нададуть пряму військову допомогу Україні у випадку відкритого нападу Росії;
  • загроза втрати Україною свого значення як країни-транзитера російського газу до Європи після введення в дію газогону «Північний потік-2». Росія обов’язково скористається цим для розв’язання проти України нових «газових» війн.

 

…В рік тридцятиріччя розпаду СРСР Москва суттєво активізувала процес його відновлення у новому форматі…

Незважаючи на всі перелічені проблеми, ми рухаємося вперед і зміцнюємо Україну та її позиції у світі. Причому, з кожним наступним роком такий процес стає все більш незворотним. І наші друзі та недруги прекрасно усвідомлюють даний факт. Саме тому, з одного боку, наші західні партнери збільшують допомогу Україні, а з іншого боку — Росія, навпаки, прагне активно відновити свій контроль над нею.

Так, в рік тридцятиріччя розпаду СРСР Москва суттєво активізувала процес його відновлення у новому форматі, про що може свідчити, зокрема, оприлюднена в липні поточного року програмна стаття В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців».

Я вже згадував її в своїх нещодавніх публікаціях, щоправда, лише в частині, що стосується бачення В. Путіним економічних проблем України. З огляду на порушену у цій статті тему, звертаю увагу на інші її тези, що, по суті, є ідеологічним обґрунтуванням російської агресії проти нашої держави. Вони добре відомі, однак не зайве про них нагадати ще раз. Отже, В. Путін вважає, що:

  • «росіяни і українці є єдиним народом, нащадками Древньої Русі; їх роз’єднали татарсько-монгольська навала та дії Литви, Польщі і Австро-Угорщини, які захопили частину історичних древньоруських територій»;
  • «після всіх цих подій Москва стала єдиним центром звільнення та консолідації древньоруських земель, включно з територією нинішньої України; а тому має на них законне право»;
  • «українці, як жителі окраїнних російських земель, завжди служили Росії; за це Росія надавала їм свої власні території, які і складають більшість сучасної України, включно з її лівобережною та південною частинами»;
  • «саме Росія сприяла економічному розвиткові України та її перетворенню з відсталого сільськогосподарського регіону на один із індустріальних центрів; насамперед, це стосується Донбасу»;
  • «спроби створення незалежної України після революції в Росії в 1917 році мали безпідставний характер і були спровоковані Польщею, Німеччиною, українськими націоналістами та іншими російськими ворогами; внаслідок цього такі спроби закінчилися цілком передбачуваним провалом»;
  • «виникнення нинішньої незалежної України також не мало об’єктивних підстав та стало наслідком помилок керівництва СРСР при підписанні Союзного договору, який допускав можливість виходу радянських республік з його складу»;
  • «незалежність України не має для неї ніякої користі і тільки підриває її економіку та призводить до падіння життєвого рівня населення без усяких перспектив вирішення згаданих проблем; і тільки Росія завжди підтримувала Україну, починаючи від надання їй фінансово-економічної допомоги в 1990-х роках (в тому числі за рахунок постачання газу за пільговими цінами), та закінчуючи сприянням у врегулюванні конфлікту на Донбасі».

З цього робиться кілька стратегічних висновків, прихованих за своїм характером, однак що повністю демонструють, якої думки В. Путін про Україну і які у нього щодо неї наміри. Вони досить зрозумілі і підтверджують незмінність його позицій стосовно України. Так, на думку кремлівського очільника:

  • «українців як таких не існує, а вони є лише різновидом росіян на рівні з іншими етнічними групами російського народу»;
  • «Україна не має історичного права на незалежність, є штучним державним утворенням та антиросійським проектом Заходу»;
  • «єдиним варіантом позитивного розвитку України (включно з відродженням української економіки, підвищенням добробуту населення та забезпеченням безпеки країни) є побудова союзницьких відносин з Росією»;
  • «більшість населення України розуміє необхідність цього та прагне покращення відносин з Росією; однак, керівництво України перешкоджає цьому та, по суті, проводить антинародну політику»;
  • «зазначений факт, а також те, що більшість своїх територій Україна отримала від Росії, надає Москві право втручатися у внутрішні українські справи, а також повертати собі втрачені російські землі».

 

…В Росії вже давно розроблена та реалізується комплексна програма дій зі встановлення контролю над пострадянським простором…

Не будемо навіть вказувати на всю безглуздість цієї маячні. Але її вже використовує влада та різні політичні сили Росії як керівництво до практичних дій. Зокрема, це стосується заходів Москви з демонстрації сили поблизу кордону України та на її анексованих і окупованих територіях, що набули особливого розмаху з початком поточного року. А ще керівництво російської компанії «Газпром» вже заявило, що у нього відсутні плани стосовно подальшого транзиту газу через українську територію.

І це ще не все. В Росії вже давно розроблена та реалізується комплексна програма дій зі встановлення контролю над пострадянським простором. Але якщо колись Москва хоч якось маскувала свої наміри під різними інтеграційними проектами, то нині про це каже відкрито.

Так, ще в червні поточного року під час 9-ї Московської конференції з міжнародної безпеки В. Путін наголошував на «відповідальності» Росії за стан справ у сусідніх з нею країнах. Тим самим він фактично визнав втручання Москви у внутрішні справи країн колишнього СРСР, а ще і залишав за нею таке «право». А в серпні поточного року низка російських політиків, розпочинаючи з представників правлячої партії «Единая Россия» і закінчуючи комуністами і націоналістами, цілковито розкрили згадані московські плани, на додаток зі своїми коментарями та пропозиціями.

Знову ж таки, в рамках однієї статті всю їх нездорову маячню, пов’язану з «фантомними болями» від втрати України та інших загарбань Росії, переказати неможливо. Тому як і раніше, обмежуся лише головними тезами неоімперських концепцій наших російських супротивників. Не зважаючи на досить неадекватний зміст більшості із подібних ідей, спробуємо переказати їх хоча б у загальній формі.

Отже, що ж рекомендують В. Путіну його поплічники всіх «видів» та «мастей»:

  • продовжувати захищати російськомовне населення, якого «жорстко утискають» в країнах колишнього СРСР. Передусім у цьому плані мають на увазі Україну та збройний конфлікт на Донбасі, які є найбільш болючими проблемами для Москви;
  • посилити увагу до питань економічного розвитку Росії, що має підвищити її привабливість для колишніх радянських республік як «економічного флагмана на пострадянському просторі». При цьому робиться особливий наголос на необхідності зберегти та посилювати економічну залежність пострадянських країн від Російської Федерації;
  • активізувати інформаційний вплив на країни колишнього СРСР. Головними його напрямами мають бути переконання політичної еліти та населення згаданих країн у перевагах інтеграції з Росією, що створить сприятливі умови для покращання стану їх економік, а також забезпечить захист від більш потужних сусідніх держав та інших загроз. Крім того, окремим напрямом інформаційної роботи має стати дискредитація ідей незалежності пострадянських країн та їх зближення із Заходом і іншими супротивниками та суперниками Росії, а також підрив авторитету національних лідерів;
  • розширення російського впливу у країнах колишнього СРСР шляхом як сприяння приходу до управлінських і впливових бізнесових структур прихильників Росії, так і поширення ідей з відновлення Радянського Союзу, а також надання більш відчутної підтримки різного роду проросійським та антинаціональним силам.

За задумом авторів розглянутої концепції, організація та координація таких заходів має відбуватись на рівні вищого керівництва Росії із залученням відповідних державних та неурядових організацій і ЗМІ. При цьому російські посольства в країнах колишнього СРСР мають стати «передовими штабами Москви» на їх території.

В принципі, нічого нового тут немає. І всі ці заходи Москва реалізує ще з 1992 року. Однак вони досі не дають відчутних результатів, хіба що за винятком створених Росією Організації Договору про колективну безпеку та Євразійського економічного союзу. Хоча вони залишаються здебільшого формальними, а не реальними дієвими організаціями. До речі, саме неспроможність встановити контроль над Україною політичними, економічними та іншими гібридними методами і підштовхнула Москву до збройного нападу в 2014 році.

Незважаючи на це, російські прихильники ідеї з відновлення СРСР чи побудови його у якійсь новій формі чомусь вірять у можливість досягнення такої мети. Вони переконані, що більшість населення колишнього СРСР підтримує таку ідею, «що і надалі буде призводити до руйнування кордонів колишніх радянських республік, як це відбулося в 2008 та 2014 роках».

…Час російських імперіалістів минув і не повернеться…

Втім, час російських імперіалістів минув і не повернеться. Про що свідчить провал спроб Росії знищити Україну в 2014 році, який, за задумом режиму В. Путіна, мав стати останнім роком незалежності нашої держави. Не сталося так і ніколи вже не станеться. Ми ще відсвяткуємо і п’ятдесятий, і всі подальші Дні незалежності України як невід’ємної частини Західного світу.

З Днем Незалежності, Україно! Слава Героям і смерть ворогам!

 

Схожі публікації