Це було першим в серії військових протистоянь щодо Тайваню, які сформували китайсько-американські відносини та мали наслідки в усьому світі. Через сім десятиліть після тих подій наразі назріває четверта криза такого роду, яка була спровокована візитом спікера Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі на Тайвань 2 і 3 серпня ц. р.

Пелосі та один з її попередників Ньют Гінгріч (Newt Gingrich), який відвідав Тайвань у 1997 році, була найвищим американським політиком, який відвідав острів, на який давно претендує Китай. Ця криза, яка ще далека від вирішення, вже, здається, відкриває нову еру небезпечної ворожнечі між Китаєм і США.

Китай заявив, що візит Пелосі був «божевільним, безвідповідальним і дуже ірраціональним» актом. Китайські дипломати звинуватили США у порушенні зобов’язань, взятих на себе під час визнання Китайської Народної Республіки (КНР) у 1979 році. Після відбуття Пелосі Китай вперше здійснив запуск балістичних ракет над Тайванем, відправив рекордну кількість військових кораблів і літаків через серединну лінію Тайванської протоки, а також провів військові навчання з бойовою стрільбою навколо острова з метою відпрацювати його блокаду. Китай також запровадив економічні санкції проти Тайваню та обмежив військову та іншу співпрацю зі США.

Поки що реакція Китаю, здається, спрямована на висловлення свого глибокого невдоволення та демонстрацію своїх нових спроможностей, без розпалювання війни. Але це, зазначає видання, можуть бути лише перші залпи майбутньої війни. З одного боку, глава китайської держави Сі Цзіньпін ніби намагається за будь-яку ціну уникнути прямої військової конфронтації зі США, але водночас він не може демонструвати слабкість, після того як він позиціонував себе як сильну людину та пообіцяв прогрес у напрямку возз’єднання.

У китайських соціальних мережах учасники заворушень уже висловлюють обурення через те, що Китай не збив літак пані Пелосі. Для Сі Цзіньпіна ставки особливо високі через майбутній з’їзд Комуністичної партії  Китаю, що відбудеться восени цього року. Очікується, що він, ймовірно, отримає третій п’ятирічний термін на посаді лідера партії, що є порушенням її останніх засадничих положень.

Таким чином, дії Китаю на різних фронтах можуть затягнутися на тижні, місяці та роки та, ймовірно, включатимуть подальші економічні санкції проти правлячої Демократичної прогресивної партії Тайваню. Не викликає сумніву, що будуть мати місце спроби перешкодити іншим іноземним політикам відвідувати Тайвань і залучити на свій бік приблизно десять інших країн, які мають дипломатичні відносини з Тайванем.

Насамперед, Китай, ймовірно, прагнутиме створити «нову норму» своєї військової діяльності навколо Тайваню, включно регулярні вторгнення у територіальні води та повітряний простір, на які претендує острів, і, можливо, здійснюватиме подальші пуски ракет над островом. Східне командування театру дій  (Eastern Theater Command) Китаю, яке проводило нещодавні навчання, повідомило 10 серпня ц.р., що під час навчань було виконано «різні завдання», а військові продовжить уважно стежити за Тайванською протокою та здійснюватимуть регулярне патрулювання для підтримки бойової готовності.

Як розвиватимуться події, частково залежатиме від того, що саме зроблять США та їх союзники, щоби допомогти Тайваню встояти. Америка поки що демонструвала стриманість, але пообіцяла відновити регулярні військові операції, включаючи конвої через Тайванську протоку. Вірогідно, з цією метою з боку США буде задіяно ще більше зброї та відбудуться додаткові навчання.

Дехто розглядає такий підхід як цикл подій і реакцій, який несе в собі підвищений ризик інцидентів і неправильних оцінок. Зокрема, експерт з Массачусетського технологічного інституту (Massachusetts Institute of Technology) Тейлор Фравель (Taylor Fravel) вважає, що «історики будуть повертатися до подій літа 2022 року як до моменту, коли відносини між США та Китаєм перетворилися з боротьби за конкурентну перевагу на відкрите протистояння, яке несе в собі набагато більший ризик кризи та ескалації».

Четверта криза через події у Тайванській протоці почалася в квітні, коли було оголошено, що Ненсі Пелосі відвідає острів. Вона, безсумнівно, мала на увазі свою політичну спадщину, коли раніше критикувала політику Китаю щодо прав людини. У свої 82 роки вона, ймовірно, перебуває на останньому терміні в якості політичного речника. Пандемія COVID-19 дещо затримала візит делегації США на острів.

Коли президента Джо Байдена в липні ц.р. запитали про плани поїздки Пелосі, він відповів, що військове керівництво не вважає цей візит «на даний момент хорошою ідеєю». Через кілька днів Сі Цзіньпін попередив президента США: «Хто грає з вогнем, той від нього загине». Однак скасування поїздки означало би для США піддатися залякуванням Китаю, а Байден не хотів поставити під сумнів повноваження Конгресу.

Існували застереження, що поїздка Ненсі Пелосі до Тайваню
призведе до переоцінки американсько-китайських відносин.
Джерело: J. Scott Applewhite/AP/dpa

Зрештою пані Пелосі змогла здійснити свій візит до Тайваню. В оточенні оптимістичних доброзичливців вона зустрілася як з президентом Тайваню пані Цай Ін Вень (Tsai Ing-wen), так і з китайськими дисидентами. Вона відкинула погрози Китаю та повторила заяви влади США щодо того, що її поїздка не поставить під загрозу статус-кво відносин. З цього приводу вона посилалася на здійснений раніше візит до Тайваню колишнього спікера палати представників США Ньюта Гінгріча (Newton Leroy Gingrich) та регулярні візити інших делегацій членів Конгресу.

Насправді стосунки між країнами-гігантами були нестабільними протягом багатьох років. Від моменту приходу до влади в 2012 році президент Китаю культивував своєрідний пристрасний націоналізм і ставив пріоритетом приєднання Тайваню більше, ніж будь-який політичний лідер до нього, починаючи від Мао Цзедуна. Він підкреслював, не дуже конкретизуючи свої заяви, що возз’єднання не можна відкладати на невизначений час.

Однак він пов’язав ці заяви зі своєю метою «національного відродження» до 2049 року, до дати відзначення сторіччя Китайської Народної Республіки. У теперішній час Збройні сили Китаю отримують необхідне нове оснащення та здійснюють тренувальні польоти, готуючись до вторгнення, китайські літаки та винищувачі-бомбардувальники часто здійснюють польоти поблизу повітряного простору Тайваню. Деякі американські генерали припускають, що нині 69-річний Сі Цзіньпін може наважитися здійснити вторгнення на Тайвань ще раз у 2030-х роках, сподіваючись досягти возз’єднання Китаю ще за свого життя.

Влада Китаю тим часом дійшла висновку, що Америка розмиває поняття своєї «політики єдиного Китаю», відповідно до якої США визнають Китайську Народну Республіку єдиною законною владою, а Тайвань — частиною єдиного Китаю. США не визнають суверенітету Китаю над Тайванем і підтримують неофіційні відносини з островом. Відповідно до національного законодавства, США також зобов’язані забезпечити Тайвань оборонною зброєю та підтримувати його збройні сили у стані готовності до захисту острова. Тим не менш, Вашингтон довго дотримувався позиції «стратегічної двозначності» і зберігав мовчання щодо того, чи будуть США втручатися у конфлікт і як саме вони це здійснюватимуть у разі війни за Тайвань.

Президент Китаю Сі Цзіньпін.
Джерело: Huang Jingwen/Xinhua/AP/dpa

Занепокоєння Китаю зросло після 2016 року, коли адміністрація Дональда Трампа розширила візити високопосадовців США до Тайваню і стимулювало продажі йому зброї, включаючи штурмову. На розчарування Китаю, президент США Джо Байден значною мірою продовжив такий підхід. Він також тричі публічно заявляв, що США негайно захищатимуть Тайвань. Минулого року він взагалі заявив, що Тайвань є незалежним. Щоправда, радники Байдена відкликали всі ці коментарі, але влада Китаю продемонструвала своє роздратування.

Автономна демократія Тайваню з його 24 мільйонами мешканців, переважно китайцями хань, кидає виклик величезній автократії свого сусіда, особливо тому, що його вільні громадяни більш заможні за своїх родичів за Тайванською протокою.

Останніми роками острів також стає все більш віддаленим від материка в політичному плані, особливо після того, як Сі Цзіньпін скасував громадянські свободи в Гонконзі (Hongkong), що призвело до дискредитації запропонованого Сі Цзіньпіном гасла «одна країна, дві системи», за яким має здійснюватися керівництво колишньою британською територією для мирного возз’єднання Китаю і Тайваню, зробивши це гасло вкрай непривабливим.

Опитування показують, що більшість тайванців віддають перевагу збереженню статус-кво щодо негайного проголошенням незалежності, що, безперечно, може спровокувати військове вторгнення з боку Китаю. Лише незначна меншість тайванців прагне возз’єднання з Китаєм і майже всі відкидають гасло «одна країна, дві системи».

Час візиту Пелосі до Тайваню був особливо делікатним. Президент Китаю вже зіткнувся з неочікуваними труднощами цього року, коли він висловив підтримку Росії щодо війни в Україні та зберіг свою стратегію дотримання «нульового зараження COVID-19» (Null-Covid-Strategie), незважаючи на уповільнення економічного зростання країни. У серпні ц.р. керівництво Комуністичної партії Китаю традиційно зустрінеться в курортному містечку Бейдайхе (Beidaihe), де раніше проводилися неформальні переговори з політичних і кадрових питань.

Невідомо, чи продовжиться така політика під керівництвом Сі Цзіньпіна. Але йому та іншим лідерам незабаром доведеться прийняти кілька важливих рішень щодо того, хто буде його оточувати на вершині влади у подальшому та яких пріоритетів слід дотримуватися в найближчі роки, включно з позицією стосовно Тайваню.

Коли стало зрозуміло, що візит Пелосі все ж відбудеться, Сі Цзіньпін відчув можливість досягти кількох цілей одночасно: продемонструвати силу у себе в країні, зменшити тенденцію більшого залучення США до вирішення проблеми Тайваню, стримати інші країни від втручання до розгортання подій навколо острова та провести найбільші дотепер військові навчання з відпрацюванням штурмових дій та імітацією вторгнення на Тайвань. У той же час Сі Цзіньпін дав зрозуміти, що він намагається уникнути прямого військового зіткнення зі США, зокрема, демонстративно не намагаючись перехопити літак Пелосі та відклавши навчання з бойовими стрільбами до її відльоту.

Коли розпочалися бойові стрільби, вони були схожими та навіть перевершували обсяг навчань, які Китай проводив під час останньої великої тайванської кризи в 1995-96 роках після візиту тодішнього президента Тайваню до Сполучених Штатів Америки. Шість районів бойових стрільб були розташовані ближче до Тайваню, ніж тоді, в деяких місцях вони наближалися до 12 морських миль (19,3 кілометрів) до узбережжя Тайваню та перетинали його територіальні води та повітряний простір.

Професор Університету національної оборони Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) генерал-майор Мен Сянпін (Meng Xiangping) заявив державному мовнику Китаю, що таке «оточення» Тайваню районами бойових стрільб створює «дуже хороші умови для виникнення нової стратегічної ситуації, що також сприяє возз’єднанню».

У перші дні липневої кризи 1995 року Китай здійснював запуски лише шістьох ракет, одна з яких зазнала аварії. За даними міністерства оборони Тайваню, 4 серпня ц.р. з території Китаю було випущено 11 ракет. Згідно з японськими джерелами, п’ять з них впали у море в її винятковій економічній зоні (200 морських миль від узбережжя). Повідомляється, що чотири з них пролетіли над Тайванем. Вперше протягом кількох днів поспіль десятки китайських військових літаків і кораблів перетнули серединну лінію  Тайванської протоки, імітуючи повітряну та морську атаки.

Міністр закордонних справ Тайваню Джозеф Ву (Joseph Wu)  звинуватив Китай у використанні візиту Пелосі як приводу для відпрацювання плану вторгнення, який також включає кібератаки, дезінформацію та економічний тиск. Масштаб та інтенсивність китайських навчань відображають зміну військового балансу між материковим Китаєм і Тайванем за останні два десятиліття, а також урок, який Китай засвоїв з попередньої кризи, коли США розгорнули в регіоні два авіаносці, один з яких перетнув Тайванську протоку, а Китай мало що міг з цим зробити.

У 1995 році оборонний бюджет Китаю лише вдвічі перевищував бюджет Тайваню, хоча населення Китаю було і залишається у 60 разів більше за кількість людей в острівній державі. Сьогодні Китай витрачає на оборону приблизно в 20 разів більше коштів з бюджету, ніж Тайвань. За даними Пентагону, Китай зрівнявся, якщо не перевершив США за кількістю кораблів і підводних човнів, наземних ракет більшої дальності, а також звичайних крилатих і балістичних ракет, які він може застосувати.

Проте, зазначає видання, немає впевненості у тому, чи така перевага забезпечить Китаю завоювання Тайваню. Військова гра, проведена у травні ц.р. Центром нової американської безпеки (New American Security), мозковим центром у Вашингтоні, показала, що якщо вторгнення відбудеться через тиждень, Китай зможе перекинути війська на Тайвань, але не зможе просунутися до столиці Тайбею, не кажучи вже про швидку перемогу у війні. Конфлікт, що розігрувався станом на 2027 рік, призводить до висновку щодо неминучості ведення затяжної війни.

Імітації вторгнення, однак, послужили попередженням про те, що, окрім нападу, Китай має багато інших способів завдати шкоди Тайваню, зокрема шляхом здійснення блокади. Стратегічні навчання охоплювали забезпечення контролю над підходами морем до трьох головних портів Тайваню та над повітряним простором, який використовують літаки для посадки в аеропортах Тайваню. Неназваний тайванський генерал зазначав, що ЗС Тайваню «вразливі до повітряної та морської блокади».

Хоча це може здатися певним перебільшенням, такий сценарій ілюструє, як може впливати на події блокада, якщо торгове судноплавство буде змушене використовувати довші та дорожчі маршрути. Об’єктивний контроль з використанням сайтів відстеження руху суден засвідчив, що торгові судна уникали регіонів, де проходили військові навчання. Це продемонструвало, як Китай може ізолювати Тайвань, який імпортує понад 60 % продовольства та 98 % енергії.

Колишній співробітник розвідки Пентагону Лонні Хенлі (Lonnie Henley) вважає, що «однією з цілей імітації розв’язання війни може бути використання її як стимул для більш глибшого обдумування того, як допомогти Тайваню пережити блокаду». На думку фахівця з розвідки США, «зрив китайської десантної операції на Тайвані хоч і ускладнений, але відносно реальний, просто потрібно потопити достатню кількість китайських кораблів».

 Лонні Хенлі вважає, що «прорвати блокаду буде значно складніше через географічне положення та характер місцевості. Китай може здійснити ізоляцію Тайваню на кілька місяців, можливо, навіть років, що призведе до руйнівних наслідків».

Навчання Китаю також поновили занепокоєння щодо вразливості бар’єрних островів Тайваню, включаючи острови Кінмень (Kinmen, колишній Кемой, Quemoy), архіпелагу, що лежить всього в 10 км від узбережжя Китаю, та який зазнав нападу військ Мао в 1945-55 і 1958 роках. У день відльоту Пелосі тайванські війська випустили освітлювальні ракети по китайським безпілотникам у небі. Наступного дня китайські ракети були випущені поблизу тайванського архіпелагу Мацу (Matsu).

Подальші кроки Китаю, ймовірно, частково залежатимуть від того, як відреагують Сполучені Штати Америки і Тайвань. Зокрема директорка Азіатської програми  з аналітичного центру, Німецького фонду Маршалла США (The German Marshall Fund of the United States, GMF) Бонні Глейзер (Bonnie Glaser) вважає, що якщо Китай розраховує, що обидві країни продовжуватимуть сумнівну політику та не будуть дотримуватися своїх «червоних ліній»,  зокрема, розширюючи офіційні контакти, це посилить тиск на них. Вона заявила також, що «тим часом США винесуть багато уроків зі своїх військових навчань», прогнозуючи ще більше навчань такої спрямованості.

Експерт Массачусетського технологічного інституту Тейлор Фравель  вважає, що «повернення до стану status quo ante (ситуація, що існувала до війни, лат.) не буде». Він проводить паралелі з відповіддю Китаю на націоналізацію Японією островів Сенкаку (Senkaku), на які Китай також претендує і називає їх
Дяоюйдао (Diaoyu). Збройні сили Китаю почали регулярне повітряне і морське патрулювання в радіусі 12 морських миль від островів.

Труднощі для США та їх союзників полягатимуть у тому, щоб протистояти Китаю, не спровокувавши ще однієї кризи. Поки що дотепер докладалися зусилля, щоб уникнути ескалації. Літак Пелосі здійснив проліт в обхід Тайваню, огинаючи спірне Південно-Китайське море. США не надсилали нових військових кораблів до регіону. Пентагон заявив 4 серпня, що відклав початок запланованого на цей тиждень випробування міжконтинентальних балістичних ракет.

Однак у майбутньому США повинні принаймні відновити регулярні військові операції навколо Тайваню, включаючи транзит через Тайванську протоку, щоб зберегти довіру до себе з боку своїх регіональних союзників. Заступник міністра оборони США з питань воєнної політики в адміністрації Байдена,  американський політичний радник і вчений Колін Кал (Colin Kahl) заявив 8 серпня, що ВМС США відновлять здійснення таких конвоїв найближчими тижнями. Це може стати джерелом напруженості, особливо якщо Китай продовжить свої військові навчання навколо острова.

Сполучені Штати Америки, ймовірно, зміцнять оборону Тайваню, поставивши йому більше наступальної зброї, навчивши більше його військ, пожертвувавши чи позичивши гроші на закупівлю озброєння, включно з невеликою мобільною зброєю, подібною до тієї, яка довела свою ефективність в Україні.  Професор зовнішньої політики Ши Іньхун (Shi Yinhong) з Пекінського університету Реньмінь (Renmin University) передбачає, що внаслідок цього «протистояння буде виведено на вищий рівень».

Конгрес США, ймовірно, висуне й інші, подальші вимоги. Зараз він переглядає Закон про політику Тайваню (Taiwan Policy Act), який дозволить Тайваню брати участь у військових навчаннях США і зробить його «ключовим союзником поза НАТО». Це також сприяло б постачанню до Тайваню сучасної зброї. Це також означатиме, як формулюють це у Конгресі США, «де-факто дипломатичне ставлення до Тайваню, подібне до інших іноземних країн». Китай майже напевно буде розцінювати будь-який такий крок перетином своєї червоної лінії.

США необхідно скоригувати свою тактику таким чином, щоб уникнути подальших ризиків стосовно Тайваню та діяти узгоджено зі своїми союзниками і партнерами. Країни G7 засудили військові навчання Китаю, як і Японія та Австралія. Однак Південна Корея, ще один американський союзник, цього не зробила. Як це було і після першої кризи в 1954-55 роках, коли багато хто з країн Південно-Східної Азії також не бажали ставати на чиюсь сторону.

Один урок, який можна винести з попередніх криз на Тайвані, полягає в тому, що її наслідки є непередбачуваними. Коли в 1958 році Китай почав бомбардувати бар’єрні острови  Тайваню, Америка знову втрутилася, прорвавши артилерійську блокаду островів Кінмень, супроводжуючи кораблі постачання. Але тоді, коли тайванські лідери почали наполягати на проведенні контрнаступу, а США розглядали можливість застосування ядерної зброї, Радянський Союз пригрозив помстою, й Сполучені Штати Америки зіткнулися з різкою критикою Заходу за спричинення ризику розв’язання війни через острови архіпелагу.

Майже чотири десятиліття потому криза 1995-96 рр. утримала Китай від прямого військового втручання, але вона сколихнула на Тайвані настрої проти об’єднання з материковим Китаєм, а материкову частину спонукала продовжувати власну військову модернізацію.

Наслідки останніх військових змагань можуть стати очевидними лише через роки. У короткостроковій перспективі все ще існує надія на мирне вирішення конфлікту, якщо обидва опоненти лише продемонструють свою силу, а потім відступлять, щоб зобразити себе переможцями, як це було в 1996 році. Однак у довгостроковій перспективі всі сторони рухаються на небезпечну територію, зокрема Китай, який тепер сповнений рішучості захистити свої очікувані здобутки в Тайванській протоці, а США готові завдати удару у відповідь.