Розвідка Руху українських націоналістів

vraevski

Розвідка Руху українських націоналістів періоду Другої світової війни і післявоєнного часу: організаційні структури, особливості розвідувальної діяльності, досвід, який може бути застосований під час гібридних війн сучасності

 

C. Ткацевіч, студент ФСНСТ

 

План роботи:
Вступ
Розділ І Виникнення Руху Опору в Європі та Україні
1.1. Крах демократії в Європі 1930-х років та початок Другої світової війни
1.2. Зародження Руху Опору як початок протистояння терору
Розділ ІІ. Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія
2.1. Ідеологічні засади
2.2. Організаційні структури та діяльність у 1939-1945 роках
2.3. Коди та шифри, що використовувалися у розвідувальній діяльності ОУН-УПА
Розділ ІІІ. Післявоєнний період
3.1 Досягнення та програна війна НКВС
3.2. Можливе застосування досвіду ОУН-УПА в протистоянні РФ
Висновки
Список використаних джерел

 

Вступ

XX століття стало переломною точкою в історії людства. Лише з перервою у 20 років відбулися дві найбільші війни на Європейському континенті, які в історичних книжках зараз називають Першою та Другою світовими війнами. Досліджуючи це питання, історикам стало очевидно, що друга війна була безпосередньо пов’язана з першою, переважно Версальським договором [1].

Коли Німеччина зазнала поразки, на неї наклали жорсткі вимоги та зобов’язали виплачувати репарації. Протягом низки зустрічей на конференціях, європейські лідери прийшли до єдиної згоди у надзвичайно тяжких зобов’язаннях після Першої світової війни для Німеччини. Лише деякі політики, які вбачали в цьому загрозу, такі як Вінстон Черчилль попереджали про те, що такий крок спричинить реваншистські настрої, а сама Німеччина не буде стояти осторонь.

Саме те, про що попереджав майбутній прем’єр-міністр Британії сталося у 1939-1940-х роках, коли він і його держава самі зосталися один на один з тоталітарним монстром, а уряди в Європі майже всі здалися під натиском терору. Багато хто не звертає уваги на це в шкільних підручниках з історії, але саме Британія не здавалася до останнього, а провальну політику «миру» Чемберлена виправляв Черчилль. І те, як він її виправляв чітко виражено в його промові «Кров, тяжкі зусилля, піт і сльози». [2, 3]

Проте, важливо зазначати, що Британія не змогла б виграти війну без чітко налагодженої розвідувальної діяльності, перехоплень німецьких шифрів, а також, перш за все без руху опору, який уходив у підпілля та протистояв німецько-італійським військам.

У сторінках історії багато присвячено великим політичним гравцям, як Німеччина, Франція, Британія, Італія. Особливо багато літератури можна знайти про створення такого руху в Франції. Проте, важливо також згадати, що рух опору був явищем не тільки Західного фронту, але й Східного.

Зокрема, найбільш вдалим цей рух був на теренах України та став відомим як рухи Організації українських націоналістів і Української повстанської армії, які активно діяли на теренах Західної України.

Мета даної роботи висвітлити діяльність рухів українських націоналістів, досягнення, організаційні структури та накласти здобутий досвід на гібридні війни сучасності. Дана робота є спробою проаналізувати звитяги українських націоналістів і висвітлити аспекти, які допомогли б вести гібридні війни сьогодення.

Задля кращого розуміння Руху Опору читачем, робота послідовно викладена в трьох розділах. Перший коротко розкриває питання краху демократії в Європі та зародження Руху Опору, в тому числі й на території України, другий розділ концентрується на підпіллі на теренах України, операціях, структурі розвідувальної діяльності, тощо. Останні два розділи охоплюють питання Руху Опору після закінчення війни в Україні, аналіз гібридних війн і можливе застосування досвіду ОУН УПА в умовах протистоянні РФ сьогодні.

 

Розділ І. Виникнення Руху Опору

1.1. Крах демократії в Європі 1930-х років та початок Другої світової війни

Більше ніж 85 років тому, Адольф Гітлер прийшов до влади в Німеччині. Дана особистість стала нічним жахіттям Європи, а жертви, до яких призвели дії «фюрера» сягали мільйонів і навіть у ХХІ столітті всі пам’ятають про те, що сталося на Європейському континенті вже майже століття тому. Переслідування, жахливі вбивства, вивезення українців в рабство на територію Третього Рейху — лише маленька частина злочинів проти людяності, які стали ключовими у судових справах Нюрнберзького процесу.

Проте, не варто забувати, що за жахливими діями, як і просто за певним явищем, стоять певні передумови та причини. Виникнення Третього Рейху не було закономірною подією, а скоріше відповіддю на положення міжнародного стану речей. Коли більшість країн Європи поклали важкий тягар репарацій на переможених гунів після першої світової, а Німеччина тільки-но почала виходити з безробіття після програної війни, 1929 рік зі світовою економічною кризою одразу погіршив ситуацію в Німеччині. Пауль фон Гінденбург і парламент не досягли консенсусу в питанні фінансової політики, а новий рейхсканцлер почав залежати лише від самого президента, що спричинило низку канцлерів, що змінювали один одного.

Після режиму жорсткої економії, введеного Брюнінгом ситуація загострилася. Відповіддю на незадоволені маси стало створення Націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини, які вже у 1930 році збільшили кількість мандатів з 12 до 107 у рейхстазі. Паралельно з ними місця в парламенті займали комуністи, що призвело до того, що праві та ліві екстремісти разом зайняли майже третину місць в парламенті. Конструктивна політика в таких умовах стала неможливою. Два роки потому після натисків Гітлера назначити його рейхсканцлером Гінденбург поступився. Правляча еліта, по суті, передала владу Гітлеру. І, хоча у нього було лише два офіційних поста, у 1933 він швидко закріпив свої успіхи та замінив інших.

Лише за тиждень в країні фактично ввели військовий стан після того, як консервативні еліти допомогли прийти «фюреру» до влади відповідно до Конституції Німеччини тих часів. Багато хто, напевно, очікував, що він піде, так як і інші в період з 1929 до 1933, але Гітлер за місяць встановив диктатуру. У лютому 1933 вже не було свободи друку та зборів, парламент був позбавлений реальної влади, почалися переслідування євреїв, перші «Konzentrazionlager» для євреїв і політичних опонентів були створені. Вже після виборів Черчилль, майбутній, прем’єр-міністр Британії на промові в парламенті говорив, що: «Німеччина бажає не лише рівності озброєнь з Францією. Проте, не тільки Франція, але й Бельгія, Польща, Румунія, Чехословаччина та Югославія рішуче налаштовані захищати свої кордони». Додаючи до цього всього, коментар щодо молоді в Німеччині, якій не вистачає лише зброї, щоб повернути назад втрачені території разом з заявою про те, що «Німеччина буде робити те, що вважає за потрібне» представниками Гітлера лише додавали масла в вогонь [2,4].

Фактично з 1934 року всі умови Версальського договору були порушені. Була повернута загальна військова повинність, різко збільшилися витрати на виробництво авіації. Крім того, в наступні роки буде багато знаків та подій, з якими Ліга Націй вже не могла справлятися, адже баланс сил на континенті був порушеним Німеччиною. Напад Італії на Абіссинію, мілітаризація Рейнської області Гітлером, завоювання Ефіопії Італією, Мюнхенські угоди, — це всі ті етапи, на яких міжнародна коаліція могла б зупинити майбутню світову війну. Проте, Німеччина вирішила позбутися внутрішніх проблем збройним шляхом. Першочергові пріоритети та акцент були зроблені на військову міць. Навіть соціальні питання Німеччина намагалася вирішити через зброю.

І, як демонструють хронологічні події, у Гітлера могло б все вийти, якби не Великобританія, яка, на мою думку, заслуговує першочергове місце у боротьбі проти Третього Рейху. Не зважаючи на численну кількість вантажів допомоги, затоплених на Атлантиці, атаках німецьких бомбардувальників з повітря, Британія стояла до кінця та оборонялась. Навіть не зважаючи на відкидання назад, коли британські розвідники не могли розшифрувати код німецької «Енігми», розвідники продовжували тяжко працювати та постачати інформацію. Також важливо зазначати про розвиток авіарозвідки, яка дуже допомагала в операціях на Тихоокеанському театрі дій.

Досвід Другої світової війни ще раз підтвердив давні мудрості Сунь У та написаного в «Артхашастрі» про те, що розвідники є опорою правителів і є ключем до вирішення тих ключових питань, які зараз ототожнюються з поняттям «національна безпека держави» [5,6].

 

1.2. Зародження Руху Опору як початок протистояння терору

Не зважаючи на Гестапо, абвер, СД і СС, а також поняття масового терору, які включали в себе тотальний контроль за особистим життям і нав’язування думок відомою пропагандою Геббельса через засоби масової інформації, даний авторитарний режим мав рано чи пізно упасти. Якщо брати статистику, створену Геддес, то військовий авторитарний режим триває найменше та у середньому його довжина становить 8 років, тобто у 3 рази менше, ніж цивільний. Таку долю спіткав і режим гітлерівської Німеччини.

Було досить очевидно, що масовий терор та залякування не допоможуть втримати владу. Більше того, закономірною відповіддю на терор виникли явища опонентів політичної сили, які групуються та уходять в підпілля. В історії такі явища станом на сьогодні відомі як рухи опору.

Як один з засобів боротьби проти німецько-фашистських загарбників з’явився національно-визвольний рух проти окупантів. Він був поширеним в Югославії, Франції, Італії, Польщі, Чехословаччині, Греції, Албанії, Китаї, а також в інших країнах. У даному русі брали участь політичні налаштовані проти режиму окупантів представники всіх верст населення. Крім того, у цьому русі брали військовополонені, а також самі полонені концтаборів. Зокрема, у художній літературі опис такого спротиву та спроби налагодження зв’язку описано в романі Еріха Марії Ремарка, де описуються події у вигаданому концтаборі. Проте, не зважаючи на вигаданий табір, інформація та правдива історія, яку він поклав у основу своєї книги була взята з подій у концтаборі Бухенвальде.

 Метою рухів опору було відновлення національної незалежності держав, повернення суверенності, а також встановлення демократії після кінця війни. Щоб досягти цієї цілі, рухи опору уходили в підпілля, і, комбінуючи відкриту діяльність з закритою, використовували різні форми боротьби.

Методи, які включали в себе рухи опору охоплювали пропаганду, допомогу євреям та індивідам, яких переслідував режим, розвідувальну діяльність на користь союзників антигітлерівської коаліції, саботаж, партизанські рухи, збройні повстання, тощо.

Рухи опору були поширеним явищем, щоб протистояти жорстким і тоталітарним правилам режиму німецьких окупантів, які вбачали в захоплених країнах лише ресурс, який міг би допомогти підкорити всю Європу [7].

На території України, як і в Югославії, Польщі, а також Китаї Рух Опору був досить потужнім. Проте, на українських землях Рух Опору мав ще одне важливе значення: можливість створити суверенну державу Україну.

 

Розділ ІІ. Організація українських націоналістів (ОУН) та Української Повстанської армії

2.1. Ідеологічні засади

Емблема ОУН(б)

Так, як і в інших країнах Європи відповіддю на терор німецьких військ, в Україні також був створений Рух Опору. Проте, він відрізнявся від європейських аналогів, мав свої витоки та мету.

Відлік цей рух бере ще з 1930-х років, коли відносини Польщі та України погіршилися через асиміляторську політику щодо етнічних меншин. Даний етап історії України чітко окреслює український історик Микола Посівнич. У своїй праці «Антипольська діяльність ОУН в Західній Україні» він окреслює масові репресії поляків, щоб закріпити своє становище. Того часу в Польщі жило 16% українського населення, а масові демонстрації українського населення проти такої політики у 1937-1938 роках завершувалися часто сутичками з поліцією.

Згадуючи лише пару деталей, як циркуляр Міністерства юстиції, який доводив необхідність арештів «ненадійного українського елементу», а також акцію виселення та часткового фізичного знищення українців у Західній Україні разом з масовими арештами учасників Конгресу Союзу українських студентів під Польщею можливо зрозуміти, що ставлення поляків було одною з передумов посилення ОУН.

Крім того, коли 11 квітня 1939 року Гітлер вже затвердив план «Вайс», то ОУН запропонувала полякам співпрацювати, польська сторона відповіла різко та негативно. Продовженням відповіді Польщі було у вигляді ще більш жорсткої асиміляції [8].

Така політика Польщі також стала однією з причин, чому ОУН співпрацювала з Німеччиною та державами, які хотіли переглянути умови Версальського договору. Проте, не зважаючи на співпрацю з іноземними державами, були спеціальні операції, які допомагали боротися за Україну.

Першою такою операцію була у серпні 1939 року. У разі оголошення мобілізації Польщею, ОУН мала інструкцію Крайової Екзекутиви Західно-українських земель (КЕ ЗУЗ) щодо організації повстанської боротьби.

Іван Патриляк, дослідник українських національно-визвольних рухів, коментує це наступним чином: «28 серпня о 21-й годині оунівці мали сконцентруватися у заздалегідь визначеній місцевості й очікувати подальших вказівок керівництва. З 30 серпня мобілізацію оголосив польський уряд, але активісти ОУН уже не підпали під польський призов, перебуваючи поза місцями свого довоєнного помешкання. Можна з упевненістю стверджувати, що вихід націоналістів до таємних лісових таборів врятував їх від арештів, які розгорнула польська поліція на початку війни». Успіх такої операції говорить про високий рівень ситуаційного реагування на проблему в ОУН [9].

Оунівське підпілля проводило також успішні операції з роззброєння, тобто проводили рейди та вилучали зброю в поліції, щоб унеможливити їх знущання над українцями. Паралельно з цими можна зустріти інформацію про партизанські відділи, які оперували та захоплювали склади, протистояли польським силовикам.

Аналізуючи вище сказане, потрібно додавати те, що на початку липня 1939 Провід ОУН домовився з Абвером про формування «Українського легіону» на чолі з Романом Сушко. Саме ця одиниця збройного формування розглядалася як основа майбутньої незалежної української армії. Військовим референтом КЕ ОУН Колодзінським — «Гузар» було організоване повстання з метою відновлення Української держави. Зараз історики свідчать про те, що у цьому повстанні взяли участь близько 8 тисяч повстанців, хоча воно до самостійності і не призвело. Цього ж 1939 року більшовики розпочали арешти громадських діячів. 5 спецоперацій НКВС проти ОУН мали місце. Крім того, Крайова екзекутива (головний керівний орган ОУН на західноукраїнських землях) була двічі зруйнована. Проте, НКВС не змогла повністю ліквідувати підпілля ОУН. Після першого арешту в 1940 році сформували новий осередок за допомогою досвідчених підпільників Д. Мирона та Л. Зацного. Навіть після другого розгрому ОУН знову змогла відновити діяльність з вже новим рівнем конспірації та посиленою співпрацею з Юнацтвом ОУН.

Роман Сушко Колодзинський — «Гузар» Д. Мирон Л. Зацний

Пізніше рух ОУН трансформується в УПА. Це буде процес, який буде необхідним для продовження розвитку української державності. У своїх дослідженнях Дмитро Ведєнєєв пише про це наступним чином: «На перспективу, з надбанням державності, ставилося завдання творення розвідувальних позицій у сусідніх країнах (насамперед — у Польщі) за рахунок агентури з числа членів ОУН серед довоєнної еміграції, збору військової та політичної інформації за кордоном. Не виключалося залучення на платній основі для підготовки кадрів розвідників інструкторів з кадрових співробітників радянських і німецьких спецслужб.

Герб УПА

Відомо, що принаймні до початку 1943 р. ОУН (Б) не вважала доцільними відкриті збройні виступи проти окупантів, засуджувала «партизанку». Про причини такого курсу відверто йшлося в документі «Партизанка і наше ставлення до неї» (червень 1942 р.). На проблеми партизанського руху, йшлося там, слід підходити виключно з точки зору інтересів УССД. «Нам сьогодні шкода кожної людини, що вмирає за інтереси Москви чи Берліну… Наш час ще прийде». Рекомендувалося дочікуватися обопільного виснаження Німеччини та СРСР й накопичувати сили для «визвольної революції міліонових українських мас».25 «Головний ідеал у них, — повідомляла про настрої націоналістів розвідка радянських партизан, — щоб німці розбили більшовиків, а німців розбили англійці. Тоді напевно вони заснують Самостійну Україну» [10].

Також ще одним свідченням ідеологічного акценту на державності стала листівка УПА «За що нам боротися» від 1943 року, в якій говорилося, що війна Берліна та Москви — це «війна за багату Україну, за наш хліб, за вугілля і залізо»[11]. Дана листівка обґрунтовує ще раз постійне питання самостійності та того, за що українському народові варто боротися, підкреслюючи правильність висновків Ведєнєєва.

Листівка УПА «За що нам боротися»

Отже, можемо зробити висновок, що хоча і спочатку ОУН співпрацювали з Абвером, а потім була вимушена вести партизанську діяльність проти обох, ідеологія створення незалежної України була покладена в основу діяльності від самого початку до кінця.

 

2.2. Організаційні структури та діяльність у 1939-1945 роках

Для функціонування розвідки безперечно потрібна налагоджена система. Ще у давні часи полководець Сунь У класифікував шпигунів за їх призначенням: чи то шпигуни смерті, чи то подвійні шпигуни, які виконували специфічні, покладені на них завдання. Проте, його трактат розкриває питання переважно функцій розвідувальної діяльності; питання того, що може зробити розвідник для держави.

Проте, з розвитком людства методи розвідки та її структура також розвивалася. Методи та засоби ставали все більш витонченими, а на сьогодні розвідувальна діяльність досягла найвищого рівня завдяки технологічному прогресу.

ОУН також активно розвивалася та мала спеціальну структуру, яка сприяла її розвитку. Фундаментальні моменти цієї структури відображені в документах, які визначають основні засади конспірації, яких члени організації мали придержуватися.

Зокрема, говорилося про те, що кожний член мав бути організаційної клітини, знати свого безпосереднього «зверхника», звітувати йому таємниці свого особистого життя та того, що пов’язане з розвідувальною діяльністю. Члени мали мати «псевдо», яке конспірували перед членами організації. Крім того, досить цікавим є той момент, що якщо член діяв у декількох місцях, то він мав мати декілька «псевдо». Усі члени організації були зобов’язані стало міняти ці імена. Також важливим моментом була побудова зустрічей та організація діяльності. Зверхник сам контактував зі своєю підлеглою особою. Жоден член організації не міг знати вищого за ієрархією, а у документі, який закріплює дані правила поведінки говориться про те, що цю інформацію в жодному разі не можна було якимось чином висвітлювати в звітах чи записках.

Члени ОУН зобов’язувалися навчитися писати лише в конче важливих справах. Шифри затверджували усним чином, а певні речі взагалі не підлягали обговоренню. Не можна було писати про стан кількості зброї, «каси», тощо. Крім того, зберігання записок, у яких були розвідувальні дані, категорично заборонялося. Вимагалося крайнє обережне ставлення до передачі інформації усним шляхом також. Не можна було згадувати давні функції, «псевдо», місцевості перебування, місцевості навчання, недавні операції.

Усе було законспірованим і продуманим. Особлива увага приділялася зв’язку в організації. Ключовими у передачі інформації були кур’єри. Кожен зверхник мав одного кур’єра, який не міг виконувати доручення якихось інших. Саме від цієї ланки розвідувальної діяльності ОУН-УПА залежало багато речей, а відповідальність у зв’язкових була найбільша. Вони мали найчастіше змінювати позивні, місця зустрічі. До речі, цікавим фактом є те, що від майбутніх зв’язкових вимагали такі якості як ідейність, працьовитість, а також уміння мовчати. Інструкція говорила про те, що коли інформація може потрапити до ворога, то потрібно вжити усіх можливих заходів, щоб знищити інформацію [12].

Ще більшої ретельності та обережності положення організації вимагали від працівників СБ. Вони мали бути особливо обережні та конспіративні в письмі, записках. На СБ були покладення зобов’язання розробки конспіративних прийомів. Кадри даного підрозділу мали вміти мовчати та передавати інформацію особливо обережно. Існувала також низка обмежень на інформацію, яку можна було залишати в криївках (потаємних місцях) даному підрозділу [13].

Загалом можна сказати, що організація мала нормативні документи, які забезпечували передачу розвідувальних даних і була засекречена. З іншого боку, варто пам’ятати про те, що поки існувала сама ОУН, то основним напрямом діяльності були відкриті дії проти ворогів.

Продовжуючи дану думку, варто звернутися до Вєдєнєєва, який досліджував повстанську розвідку УПА. Тобто він досліджував продовження діяльності ОУН, коли вже 1943 створили УПА і характер діяльності змінився з відкритої на партизанську. Це стало можливим завдяки вивченню способів і методів «партизанки» в інших країнах, а також розробці нормативних документів під егідою СБ. Основи майбутнього партизанського руху було покладено в такі документи, як «Партизанка», «Загальні основи партизанки», «Совітська партизанка».

Перша сторінка «Совітська партизанка»

Проте, щоб не вдаватися у весь процес трансформації та історичні методи, щоб зрозуміти, чому партизанський рух був успішним потрібно звернути увагу лише на деякі специфічні деталі. Зокрема, зараз мова йде про основні аспекти розвідувальної діяльності. У дослідженнях та документах, які дійшли до сьогодення можна знайти свідчення про те, що УПА особливу увагу приділяла військовим хитрощам. Говорилося про те, що відтепер інформацію мають здобувати всі, населення вміти дезінформувати противника, а трьома важливими чинниками, які визначали успіх були «конспірація, розвідка, досвід».

У своєму дослідження Дмитро Вєдєнєєв чітко описує структуру та зміни ОУН після 1943 року. Крім зміни ОУН (б) на Головний Військовий Штаб (ГВШ) та створення там 2 розвідувального відділу задля оброки розвідувальної та контррозвідувальної інформації, він чітко говорить про зміни в характері діяльності: «За наказом ГВШ ч.1 від 23 січня 1944 р. вводиться уніфікована схема структури штабів з’єднань УПА. Штаби Військових округ (ВО) і тактичних відтинків мали відділи, аналогічні ГВШ. Документи УПА та свідчення її командирів дають підстави припустити, що на нижчих організаційно-тактичних рівнях структура розвідувальних органів і підрозділів відзначалася певною строкатістю, визначалася на розсуд польових командирів у залежності від обставин, наявних сил. Так, за словами В.Андрухіва, охоронця організаційно-мобілізаційного референта штабу Групи УПА–«Захід» (квітень 1945 р.), розвідувальному відділу штаба Групи підлягали начальники розвідки ВО, а тим, у свою чергу, командири розвідки куренів і сотень.34 За свідченнями курінного В.Левочко («Юрченка»), на початку 1945 р. ВО «Буг-2» згаданої Групи УПА мав відділ розвідки ( начальник, інструктор, секретар, 8-10 зв’язкових для контактів з командирами розвідки куренів (батальйонів) та повітовими інформаторами). Командири курінної розвідки мали власний апарат. Є згадки про існування розвідувальних взводів окремих куренів УПА — «Північ».35

Імовірно, що більшість куренів УПА мали певний апарат польової розвідки. Існують згадки про «спеціальних старшин (підстаршин)» з розвідки, «штабну розвідку (курінь «Гребінки» в УПА-«Північ», 1943 р.), розвідувальні підрозділи куренів силою у 20-30 багнетів (Прикарпаття, серпень 1944 р.) тощо. На спеціального старшину покладалося визначення завдань, сил і засобів розвідки, узагальнення інформації про противника. Імовірно, що до компетенції офіцерів — розвідників входило налагодження збору інформації всіма основними засобами, що були у розпорядженні «лісової армії» — польова, технічна, агентурна розвідка» [10].

Також за часів УПА агентів ділили на дві категорії: агентів, які були штатними співробітниками чи військовими та просто співробітників. До другої категорії залучали неформальних співробітників, а також осіб рядового складу. Вони могли працювати в тилу за місцем проживання. Усі вони мали можливість будувати кар’єру та піддавалися таким же військовим законам, як і на просто штатних військових.

УПА використовувала всі можливі способи розвідки. Була присутня розвідка боєм, допит військовополонених. Широко застосовувалася агентурна розвідка завдяки підтримці місцевого населення, існувала розгалужена мережа, яка охоплювала «спеціальний розвідчий апарат, в який втягнути старих і молодих, жінок і чоловіків», закріплена наказом ГК УПА № 8 від 30 серпня 1943 р. під назвою «Самооборонна інструкція».

Підсумовуючи вище сказане, варто стверджувати, що ідеологічні засади ОУН-УПА підкріплювалися нормативними актами та документами, інструкціями. Це допомагало визначити засади та сприяти поширенню Руху Опору українських націоналістів. Крім ідей і документів, були присутні конспірація найвищого рівня та налагоджені механізми збору інформації, зв’язку між певними ланками. 1943 рік вивів діяльність на новий рівень, що допомогло покращити успіхи за допомогою воєнним хитрощам і ще більш ускладненими механізмами розвідувальної діяльності.

 

2.3. Коди та шифри, що використовувалися у розвідувальній діяльності ОУН-УПА

Даний підрозділ містить копії документів, які визначають коди та шифри для використання у Стрийській та Самбірській округах (1) та копію документа про висновки по кодах та шифрах, що використовувало підпілля ОУН (2).

Викладений нижче матеріал є логічним продовженням першого підрозділу та підкреслює викладені думки. Українські націоналісти підтримували конспірацію на найвищому рівні та мали спеціальні коди.

1. [14]

2 [15]

 

Розділ ІІІ. Післявоєнний період.

3.1. Досягнення та програна війна НКВС

Ще у 1943 році стало зрозуміло, що Німеччина програє війну Східного фронту. Тарас Чупринка або, як нам він відомий, Роман Шухевич, очолює УПА. Повернення Червоної армії на терени України знову свідчить про те, що ніхто не збирається надавати самостійність українським територіям.

Більше того, репресивний режим 1939–1941 років повертався знову. Україні вже було досить тих десятків тисяч жертв, тому «визволення від фашизму» було порожнім відлунням попередніх трагедій, створених одноосібною диктатурою Сталіна декілька років раніше. Такий розвиток подій потребував більше зусиль задля протистоянню НКВС і МДБ. Такі зусилля були не дарма та мали досить багато успіхів.

УПА не тільки вивчалася діячами за кордоном, але й у звітах противників можна також знайти свідчення про її ефективність. Командир внутрішній військ НКВС 11 вересня 1944 р у Рівненському обкомі звертав увагу на те, що «завдяки своєчасному інформування розвідки УПА повстанці випереджують дії противника», а Репкін, командир Чехословацького партизанського загону зазначив, що розвідка УПА діє «точно і відважно».

Інформацію про високий рівень розвідувальної діяльності можна також черпати з тих сотень акцій, які були проведені проти воєначальників супротивників. Зокрема, говориться про те, що 3 травня 1946 року вояки сотні «Месники» під керуванням «Ґонти» облаштували засаду на кортеж генерал-полковника» Москаленка поблизу селища Майдан. У результаті операції генерала-майора Єпішева та трьох бійців кортежу було поранено.

Були також інші операції, які варті уваги, але всіх їх об’єднує те, що УПА мала надзвичайно високий рівень постачання інформації, а агентурна мережа охоплювала чимало сіл Західної України [10].

УПА була організованою та надзвичайно ефективною організацією впродовж до 1950 років. Зараз зберіглися численні документи, які свідчать про ефективність і відкритих протистоянь, і партизанки. Проте, найважливішим є те що УПА залишалася ефективною до 1950 року. Представники руху здійснювали диверсії, перешкоджали примусовим хлібозаготівлям, організовували замахи на вбивства російських чиновників.

Проте, з реальної точки зору баланс сили не схилявся до сторони українців націоналістів. Сподіваючись на зміну в ситуації під час Холодної війни, ОУН-УПА прорахувалися. Фактично, після встановлення радянсько-польського кордону та операції «Вісла» 1947 року СРСР мав усі карти на своїх руках. У 1950 трагічно гине Шухевич у бою з НКВС, а наслідком цього стали вислання сотень людей, учасників опору, до Сибіру та інші табори. Бандера, який провів 4 роки у в’язниці Німеччини теж спробує щось зробити, але його контакти з територіями «бандерівців» буде перерваний. Вогонь, який був запалений українським рухом, а саме ОУН і УПА, Бандерою та Шухевичем, сотнями референтами та очільників поступово згасне після 1950 року, фактично залишаючи після себе вбивства чи репресії тих більш, ніж 200 тисяч осіб, які пройшли УПА [16].

 

3.2. Досвід ОУН-УПА, який можна застосувати в протистоянні гібридних війн сучасності

Більшість істориків сучасності погодилося би з тим, що анексія Криму та збройна агресія на Сході України це один з проявів імперіалізму сучасності. Можливо, події в Україні це щось схоже на спробу взяти реванш після розпаду СРСР шляхом створення Євразійського союзу. І, якщо до 2013 року Україна не отримувала запрошення до виконання Плану дій щодо членства в НАТО, а Європа змирилася з тим, що Грузія та Україна, Абхазія та Південна Осетія — сфера впливу РФ, то Вільнюський саміт 2013 року та непідписана Януковичем Угода про асоціацію змусила переглянути кут зору ЄС на Україну.

ЄС поглядав на країну радше як на транзитера російського газу, а український шлях до Європи в Брюсселі вітали лише ввічливими словами. Помаранчева революція дещо покращила стан речей, адже протести проти фальсифікації вивели сотні людей на Майдан, але країна все одно стала на попередній шлях корупції, збагачення правлячої верхівки суспільним багатством, а також придушенням опозиції.

2013–2014 року Євромайдан приніс зміни у світогляд та бачення ЄС. Київ своїм соціальним активом створив явище, яке охопило мільйони людей. В країні почалася формуватися громадянська нація, а питання мови було покладено на задній план. Революція Гідності стала переломною точкою, коли Кремль запустив механізми підривної діяльності. Сьогодні відомо, що Росія планувала набагато більші масштаби збройного нападу. Спроба зламати систему світового порядку зазнала невдачі через добровольчі батальйони та місцевих бійців, для яких слово «Україна» щось означало. Гібридна війна, яка використовувала традиційні військові конвенційні сили, нетрадиційні, проксі-сили, а також пропаганда у політичному, економічному і медіа житті мали місце на Сході України.

Звідси випливає, що першим, що можна застосувати під час гібридних війн сучасності з досвіду ОУН-УПА — це ідеологія. Після 1991 р. не було чітко визначеної межі та шляху, куди Україна мала рухатися. Ідентичність не відігравала роль в Україні до 2013 року.

Крім того, коли ми говоримо про організацію розвідки, то Україна значно програла в зборі розвідувальних даних. І тут поєднується фактори корупції та обізнаності розвідки в Україні, які не сприймали події 2008 р. в Грузії як головну репетицію перед сценарієм Донецька та Луганська або проєкту «Новороссия».

Українська сторона програла пропаганду. Згадана вище листівка УПА «За що нам боротися?» лише одна з численних листівок виданих і УПА, і ОУН. В розвідці українських націоналістів пропаганда та дезінформація відіграла важливу роль та принесла успіх не в одній операції. Умови сьогодні та можливості медіа дозволяють це використовувати, але Україна програла цю війну. Програла її з точки дипломатії, адже, якщо задуматися, що у міжнародній спільноті склалося враження про те, що Росія не має жодного стосунку до подій на Сході, а може лише допомагати комбатантам ЛНР та ДНР, стане ясно, що Україна так і не змогла довести причетність РФ до безладу.

Розвідка України потребує конспірації рівня ОУН-УПА, який має перенестися на сучасні технології. Потрібно розвивати технічні засоби розвідки, використовувати дрони, тощо.

Також сучасна розвідка в Україні має ретельніше ставитися до агентурних мереж. ОУН-УПА мали мережі, які охоплювали величезну кількість сіл. На території України зостались ті самі прикордонні села, де можна вербувати людей, але чомусь розвідка цього не робила. Одним з найбільших таких провалів і відсутності мережі у подіях стали провали в секторах «Д» і «Б» або відомий всім «Іловайський котел», де ніхто не був готовий до оборони. Крім того, генерал Литвин очолив відступ військ, а сама оборона почалася лише після вторгнення на територію України [17].

Дії окремих командирів і «котли» викликають багато питань навіть сьогодні. Проте, факти є очевидними: українська розвідка програла у багатьох аспектах і їй є чому вчитися. Навіть ті самі кадри, які перейшли на сторону РФ є також доказом того, що розвідувальна діяльність України була на низькому рівні.

Підсумовуючи, з часів ОУН-УПА потрібно вчитися трьом речам навіть сьогодні: організації, методам конспірації та партизанці, а також, перш за все, вивченню впливу ідеології на розвиток розвідки.

 

Висновки

Аналізуючи розвідувальну діяльність ОУН і УПА, можна загубитися в численних документах, які оприлюднені сьогодні та зберігаються в архівах. Проте, є певні основні моменти, які охоплюють організацію, коди і шифри, ідеологічні засади. Також варто звертати увагу на пропаганду, листівки, а також самі методи конспірації та зв’язок між ланками.

Розвідка Руху Українських націоналістів періоду Другої світової війни відзначалася успішністю, а сама організація та плани дій дозволяли вести боротьбу одразу проти декількох сторін.

Здобутки ОУН і УПА варті уваги в наше сьогодення, адже в умовах гібридної війни проти РФ, українські військові мають звертатися до історії та способів боротьби минулого України, щоб завершити війну на Сході сьогодні.

 

Список використаних джерел

  1. The Treaty of Versailles [Електронний ресурс] // Khan Academy. — 2020. — Режим доступу до ресурсу: https://www.khanacademy.org/humanities/us-history/rise-to-world-power/us-in-wwi/a/the-treaty-of-versailles.
  2. ‘Blood, Toil, Tears and Sweat’ [Електронний ресурс] // UK Parliament. — 2020. — Режим доступу до ресурсу: https://www.parliament.uk/about/living-heritage/transformingsociety/private-lives/yourcountry/collections/churchillexhibition/churchill-the-orator/blood-toil-sweat-and-tears/.
  3. Гилберт М. «Черчилль» [Електронний ресурс] / Мартин Гилберт // Loveread.ec. — 2020. — Режим доступу до ресурсу: http://loveread.ec/read_book.php?id=67768&p=1.
  4. Как Гитлер пришел к власти [Електронний ресурс] // Deutsche Welle. — 2013. — Режим доступу до ресурсу: https://www.dw.com/ru/как-гитлер-пришел-к-власти/a-1581471
  5. Исскуство войны. Антология военной мысли, 2009. — 548 с. — (Александрийская библиотека).
  6. Сунь-Цзы. Трактат о военном исскустве / Сунь-Цзы., [перевод с китайского Николай Иосифович Конрад] 2017. — 320 с.
  7. Движение Сопротивления [Електронний ресурс] // Научно-исследовательский институт (военной истории) ВАГШ ВС РФ. — 2020. — Режим доступу до ресурсу: https://www.noo-journal.ru/энциклопедия/персоналии/движение-сопротивления/
  8. Посівнич М. АНТИПОЛЬСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ [Електронний ресурс] / Микола Посівнич // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.. — 2008. — Режим доступу до ресурсу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/15358/43-Posivnych.pdf?sequence=1.
  9. УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛІСТИЧНЕ ПІДПІЛЛЯ ТА ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ В 1939-1944 РР.: СТРУКТУРА, ЧИСЕЛЬНІСТЬ, ДІЯЛЬНІСТЬ [Електронний ресурс]. — 2020. — Режим доступу до ресурсу: https://old.uinp.gov.ua/sites/default/files/dopovid_ivana_patrilyaka.pdf.
  10. Вєдєнєєв Д. РОЗВІДУВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ (1943–1945) [Електронний ресурс] / Дмитро Вєдєнєєв // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск 10.. — 2020. — Режим доступу до ресурсу: http://www.history.org.ua/problems10/21.pdf.
  11. Листівка УПА «За що нам боротися?» [Електронний ресурс] // Бібліотека Державного архіву Львівської області. — 1943. — Режим доступу до ресурсу: http://www.territoryterror.org.ua/uk/archive/documents/document/?pictureid=243.
  12. ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 17.
  13. ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 17.
  14. ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 18.
  15. ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 19
  16. Український націоналізм, 125 с. — 2017 — «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
  17. Іловайськ через два роки по тому: «котел» із багатьма невідомими [Електронний ресурс] // Радіо Свобода. — 2016. — Режим доступу до ресурсу: https://www.radiosvoboda.org/a/27952216.html.

Схожі публікації