Постмодерний світ: характерні риси, криза цивілізації епохи Постмодерну, трансформація системи світового устрою

С. Сєда, студентка ФПвН

 

Вступ

Постмодерн — період історії, що починається після завершення Модерну, особливий умонастрій, який нині поширений у всіх сферах людської життєдіяльності: культурі, філософії, політиці, економіці, технонауці, сфері планетарного комунікативного праксису тощо [1]. Тобто, Постмодерн — це нова історична епоха, початок якої датується XX століттям та триває і до сьогодні, все більше утверджуючись та набуваючи нових рис, відображаючи сучасний період розвитку людства.

Світ епохи Постмодерну характеризується нелінійністю розвитку соціально-політичних процесів, що проявляється в їх швидкоплинності і конфліктогенності, зумовлених значним загостренням територіальної, демографічної, конфесійної, екологічної, продовольчої та інших проблем. Геополітична ситуація у світі стала більш динамічною, складною та суперечливою.

 

Глобалізація

Яскраво вираженими в епоху Постмодерну стають процеси глобалізації. Глобалізація в її сучасному варіанті приводить до «переформатування» структури сучасного світу, а в результаті цього — до коригування національних систем державного управління, зміни стратегій економічного, політичного та духовного розвитку, що породжує суцільну взаємозалежність світу, яка і складає основу його функціонування. Зростаюча взаємозалежність уніфікує й стандартизує умови та фактори розвитку окремих країн світу, є своєрідним індикатором визначення рівня сталості розвитку національних держав, а отже, і їх потенціалу в протистоянні викликам глобалізаційних процесів, які й стають сьогодні основним критерієм об’єднання держав у відповідні глобальні чи регіональні структури [2]. Наслідком таких процесів є створення наддержавних органів, міжнародних організацій. З певного боку, глобалізаційні процеси є позитивним явищем, адже єдність людської цивілізації, покращує взаємозв’язок між країнами, консолідує їх для досягнення певної мети, вирішення глобальних проблем людства (Додаток 1).

Система державного управління в період глобалізації

Функціонування системи державного управління в умовах глобальної інтеграції обов’язково передбачає її трансформацію, що характеризує різні форми радикальних змін, яких зазнає геополітична система світу та кожна національна держава в процесі глобалізації. Глобальна інтеграція на сьогодні є основним базовим фактором геополітичної трансформації світу, відповідно до якої змінюється система міжнародних відносин, відбувається структурно- морфологічна перебудова всієї міжнародної системи. В результаті цього послаблюється роль національних держав, натомість ключову роль починають відігравати відповідні транснаціональні структури або навіть окремі держави- лідери. Глобальна інтеграція передбачає трансформаційну перебудову світового геополітичного устрою, що може супроводжуватись певним цивілізаційним тиском, втратою традиційних соціально-політичних цінностей та національної ідентичності, а головне — геополітичної солідарності. Це, у свою чергу, є результатом глобальної залежності національної ідентичності від політики міжнародних інститутів [3].

Однією із проблем сучасного світу та глобалізаційних процесів, наразі є тє, що держави — члени міжнародних організацій, все ж спрямовують свою діяльність на досягнення власних інтересів. При чому, для країн з гіршим рівнем розвитку існує загроза отримання обслуговуючої ролі, зокрема стосовно держав-лідерів, що завдяки своєму впливу можуть використовувати діяльність міжнародних організацій та міжнародні політичні зв’язки на свою користь, для реалізації певних цілей. Загрозою може стати також втрата суверенності, загострення внутрішніх соціальних проблем. Саме тому, крім здійснення міжнародної політики варто приділяти увагу національному розвитку, розвивати власні державні інститути та структури.

Система кризи цивілізації епохи Постмодерну

Такий динамічний розвиток світу супроводжується й певними негативними процесами, що, в сукупності, створюють системну кризу цивілізації епохи Постмодерну. Вона відображається, зокрема на політичній та воєнній ситуації, воєнних конфліктах (Додаток 2).

Трансформація системи світового устрою

Трансформація системи світового устрою набуває колосальних масштабів. Так зростання потужності Китаю та низки інших країн зумовило перехід міжнародних відносин у багатополярну форму з рядом нових центрів сили світового та регіонального рівнів. Основними центрами стали Китай, Європейський союз. Росія, Бразилія та Туреччина. В той час як в XX столітті в період холодної війни між Західним та Східним блоками характерною була двополярна модель світу, а після розпаду СРСР її замінила однополярна з орієнтацією на чолі з США (Додаток 3).

В наш час, набуло посилення протистояння між Західним та Мусульманськими світами. Наслідками такого протистояння стала радикалізація ісламського екстремізму та тероризму, виникнення масових потоків біженців до країн ЄС.

Проблеми тероризму

Загалом, на сучасному етапі розвитку цивілізації тероризм виступає однією з найактуальніших проблем людства, яка в процесі глобалізації світу набуває широкомасштабного резонансу. Це явище спонукає цивілізовані країни до створення та покрашення системи загальної безпеки людства [4]. Небезпека тероризму полягає не тільки в підриві та дестабілізації економіки країн, загрозі громадській та національній безпеці, вона давно набула загальносвітового масштабу. Удосконалення зброї, поява її нових видів, все більше її поширення та можливості полегшеного отримання до неї доступу, у сукупності з технічним прогресом продукують підвищену небезпеку для всього світу. В цьому випадку, неможливо не відзначити цінність розвідувальної діяльності. Її визначну роль можна розглянути з точки зору форм та методів її діяльності, поставлених на неї завдань та механізмів їх реалізації, з урахуванням цілей її функціонування, основними з яких є таємне отримання прихованої інформації, її збір та обробка. Важливу роль, крім діяльності державних розвідувальних структур, відіграють й наддержавні розвідувальні органи.

Агресивна політика Російської Федерації

Політична ситуація ускладняється й тим, що агресивна політика Російської Федерації, з одного боку, та політика її стримування США, НАТО та ЄС, з іншого, призвели до відновлення двоблокового протистояння. Наслідком цього стало активне використання заходів політичного та економічного тиску, посилення військової активності на напрямках взаємного дотику.

Дії Росії спрямовані на відновлення та розширення контролю над частиною світу, встановлення колишньої могутності. Порушення Росією договору про заборону ядерних випробувань є її черговим кроком по руйнуванню сформованого ще з часів Холодної війни світового режиму стримування ядерної загрози. Розпочалося це з порушення Москвою Договору про ліквідацію ракет середньої дальності, а саме, розробки нових ракет з дальністю понад 500 км, що викликало дуже гостру реакцію США і вихід останніх з цього договору, який тепер фактично припинив існування. Крім порушення міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї, такі дії Росії є величезною загрозою для України, Європи та світу [5].

Інші кризові проблеми

З іншого боку, характерним є зростання значення Азійсько-Тихоокеанського регіону, який постає новим економічним центром світового рівня. З огляду на це, відбувається посилення боротьби за вплив на нього, як країн регіону, так і провідних держав світу. Тихоокеанський регіон є основною ареною суперництва між США та Китаєм.

Крім того, в січні 2018 була затверджена нова Стратегія національної безпеки США, яка, на відміну від попередніх, визначила як загрозу для США не окремі терористичні організації, а держави: Китай. Росію та Іран [6].

Тож, спостерігається певна напруженість між державами, які на сучасному етапі цивілізації є провідними (Додаток 4). Протистояння між США та Росією супроводжується поновленням «гонки озброєнь», зокрема в ракетно-ядерній сфері. Також посилюється протистояння між США та Китаєм, який, зі свого боку, став новою наддержавою світового рівня. Крім того, кожна із зазначених країн має доволі потужний ядерний потенціал. Так, відповідно до інформації «Gazeta.ua», перше місце у ядерному озброєнні посідає Росія — 8500 боєголовок та пускових установок, друге — США із 7700 боєголовками, четверте — Китай, який має 250 боєголовок [7] (Додаток 5). В кінцевому результаті, сукупність всіх цих факторів, може призвести до глобальної катастрофи. При цьому, одним з найвірогідніших варіантів такого розвитку подій є ядерна війна, яка призведе до ядерної зими, що матиме катастрофічні наслідки для людства та може, у найгіршому випадку, призвести до його самознищення (Додаток 6).

З певної точки зору, контролюючим та стабілізуючим чинником такої напруженої, кризової ситуації в світі виступають світові та регіональні системи колективної безпеки, наддержавні утворення світового масштабу, насамперед ООН та ОБСЄ, які базуються на розумінні необхідності досягнення світовою спільнотою певних компромісів у розв’язанні ключових міжнародних проблем. Так, за нормами міжнародного права, зокрема закріпленими в Статуті ООН, людина, її права та свободи, честь та гідність утверджуються найвищими цінностями, на захист яких, в результаті, повинна спрямовуватися будь-яка діяльність як держав, так й інших утворень.

Війни та конфлікти постмодерного світу

Нового вираження набувають війни та конфлікти постмодерного світу. Відомий сучасний теоретик у галузі збройних конфліктів та воєнно-політичної стратегії Френк Г. Хоффман, колишній офіцер морської піхоти, науковий співробітник Університету національної оборони США зазначає, що конфлікти у майбутньому будуть мультимодальними (тобто такими, що ведуться в різні способи) та багатоваріантними, які не входять у рамки простої конструкції ведення збройного конфлікту чи війни. За Ф. Хоффманом, майбутні загрози можуть більшою мірою бути охарактеризованими як гібридне співвідношення традиційних та нерегулярних стратегій і тактик; використовуватимуться децентралізоване планування та виконання, участь недержавних акторів із використанням одночасно простих і складних технологій [8].

Нові середовища та сфери війни

Тобто, в сучасному світі, можливими стають війни із застосуванням неядерної зброї, гібридних і асиметричних методів. Створюються нові середовища та сфери війни. Активна боротьба спостерігається в інформаційному та кібернетичному просторах, ведуться торговельно-економічні війни, а також вдаються до диверсій різні екстремістські організації, так і окремі держави. Війни вже не є класичними. Простежується тенденція стирання відмінностей між станом війни і миру. Війни вже не оголошуються, а розпочавшись — йдуть не за звичним нам шаблоном. Широке поширення отримали асиметричні дії, до яких відносяться використання сил спеціальних операцій, приватних військових компаній та внутрішньої опозиції для створення постійно діючого фронту на всій території держави- супротивника, а також інформаційний вплив. Все це здійснюється на тлі економічного тиску і об’єднується поняттям «гібридна війна».

«Конвенціональна війна»

Найбільш небезпечною формою конфлікту залишається «конвенціональна війна». Загалом конвенціональну війну можна охарактеризувати, як таку, що ведеться за певними правилами, передбачає повагу до супротивника, дотримання слова і всього того, що називається кодексом честі [9]. У сучасному варіанті — це збройний конфлікт двох або декількох держав, у якому роль «кодексу честі» відіграють норми міжнародного права, при цьому важливими моментами є дотримання прав учасників конфлікту, військовополонених, мирного населення, а також незастосування зброї масового ураження.

«Асиметрична війна»

Ще одним нетипічним видом війни є «асиметрична війна», тобто така, що відбувається між противниками, в військових силах яких є істотний дисбаланс або які застосовують кардинально різні стратегії і тактику. У загальному вигляді це може бути конфлікт між збройними силами держави і наддержавними угрупуваннями або терористами. При цьому слабкий супротивник може представляти непряму загрозу, застосовуючи біологічну, хімічну або ядерну зброю.

«Безконтактна війна»

Досить новим видом конфліктів є «безконтактна війна», що передбачає використання високоточної зброї та знищення або виведення супротивника з ладу на дальніх дистанціях задовго до бойового зіткнення. В ідеальному варіанті війська супротивника взагалі не повинні вийти з місць постійної дислокації.

«Гібридна війна»

В наш час набула поширення й «гібридна війна», яка, по суті не є новим видом війни. Вона, зі свого боку, ведеться не скільки воєнними засобами, скільки силами політичної пропаганди, терору, дезінформації й економічного тиску на супротивника, при цьому, передбачає також підривну діяльність спецслужб на території супротивника та різноманітну техніку спотворення інформації. Методи «гібридної» війни широко використовувались Росією під час подій 2014 року в Україні.

Однією з найважливіших складових нових війн є майже повне зникнення лінії фронту. Всі ці різновиди сучасної війни вказують на «розмивання» її традиційної форми, використання у протистоянні невійськових засобів, які у звичному стані не мають відношення до класичної війни [9].

Війна і Інформація

Очевидно, що держава не може існувати повністю ізольовано від всього світу. Як показує досвід багатьох країн, зокрема й України, міжнародні норми, які встановлюють певні обмеження щодо воєнних дій не є цілковитим гарантом забезпечення безпеки, адже можуть порушуватися з боку певних держав-агресорів. В цьому випадку необхідним є існування ефективної системи та механізмів захисту національної безпеки, можливості передбачати дії супротивника та попереджувати його удари. Все це можливо в тому випадку, якщо належну увагу буде приділено інформаційному забезпеченню, новітнім технологіям та обізнаності щодо методів ведення сучасних війн і конфліктів.

Врахування значення інформації для забезпечення безпеки необхідно, адже руйнівний вплив «інформаційної зброї» в інформаційному суспільстві може виявитись більш потужним та ефективним, ніж уявляється зараз. Це особливо небезпечно в умовах існування майже монопольного становища компаній невеликої кількості країн світу на ринку інформаційних продуктів, оскільки така ситуація здатна спровокувати бажання використати наявну перевагу для досягнення тих чи інших політичних цілей. Ці загрози, на думку деяких учених, можуть проявлятись також у вигляді отримання протиправного доступу до відомостей, які становлять державну таємницю, до іншої конфіденційної інформації, розкриття якої може завдати шкоди інтересам держави [10].

Наразі жодна держава не може існувати повністю ізольовано від всього світу. Все більшого значення набувають глобалізаційні процеси, що певним чином забезпечується й технічним розвитком людства, трансформується геополітична ситуація в світі, відбуваються динамічні зміни. Для захисту держави вже недостатньо лише сильної армії, з огляду на нове вираження, форм війн та конфліктів, все більшого значення набуває застосування інформаційних технологій, використання нових методів здобування інформації. Важливу роль у захисті держави відіграє й розвідка, яку потрібно виводити на новий рівень.

Війна і розвідка

Очевидно, що ігнорувати те, що розвиток епохи постмодернізму позначився на діяльності розвідки було би нерозумно, а не враховувати такі зміни було би, з певного боку, показником обмеженості державної влади, що відбивається на могутності, потенціалі держави, її безпеці, повноцінному розвитку, сприйнятті на світовому рівні. Тож, постає необхідність реформування розвідки, її модернізації відповідно до вимог часу та для забезпечення покращення ефективності її діяльності (Додаток 7).

Проблеми і реформа розвідки

Особливо таке питання є актуальним для України в умовах збройної агресії Росії, яка здійснюється у різних формах «гібридної війни». Висуваються підвищені вимоги до української розвідки. Вона повинна відповідати на ці виклики, опираючись як на свій бойовий досвід, так і на кращі практичні напрацювання розвідувальних служб світу, отримані ними як нині, так і в історичній ретроспективі. Основними помилками у діяльності розвідки, зокрема й в Україні, були і залишаються прагнення лідерів держав підпорядкувати своїм політичним інтересам органи національних розвідок та інших спецслужб. У свій час, керівники Українських спецслужб, призначалися на посади за принципом особистої відданості, а не за професійні чи особисті якості. Внаслідок цього спецслужби України не змогли своєчасно попередити про російську агресію, втратили відповідні оперативні можливості, що призвело до великих втрат. Тож, при реформуванні розвідки варто брати досвід деяких демократичних країн, в яких існують реальні запобіжники щодо недопущення «приватизації розвідувальних органів». Наприклад, США, де здійснюється ефективний парламентський контроль як за діяльністю спецслужб, так і за призначенням їх керівництва [11]. Тож, такий принцип об’єктивності, втілений у діяльності розвідки, забезпечить її стабільність та більшу передбачуваність можливих для держави загроз. Позитивним є також досвід США, щодо об’єднання розвідслужб у рамках єдиного централізованого розвідувального співтовариства. При цьому, важливо об’єднувати інновації з традиціями розвідки. Безперечно, важливо дотримуватись традицій розвідки, з огляду на те, що вони поступово удосконалювались в процесі розвитку людства та сформували певну основу, акумулювали досвід поколінь щодо розвідувальної діяльності.

Нові виклики та проблеми загальносвітового масштабу стимулювали створення наддержавних, наднаціональних розвідувальних органів. Так, в 1998 р. держави-члени ЄС закріпили таку можливість. В рамках ЄС було створено п’ять основних організацій, які займаються розвідувальною діяльністю: ЄВРОПОЛ, Розвідувальне управління Воєнного штабу ЄС, Центр космічної розвідки, Група «Бернського клубу», Розвідувальний і ситуаційний центр ЄС. В листопаді 2018 р. Євросоюз оголосив про створення Спільної розвідувальної школи ЄС.

Висновок

Тож, епоха Постмодерну поставила перед світом нові виклики та завдання, створила нові проблеми, які потребують вирішення. Постмодерний світ є надзвичайно динамічним, що породжує бурхливий та нерівномірний розвиток, як у всьому світі, в цілому, так і в окремих регіонах, зокрема. Все це проявляється в соціально-політичних процесах, про що свідчить докорінна трансформація системи світового устрою. Проблеми, що супроводжують людство в процесі його еволюції характерні для кожного періоду історії. Проте кількість накопичених проблем загальносвітового масштабу епохи Постмодерну, війн та конфліктів нового формату, свідчить про кризу цивілізації цієї епохи, певний переломний період історії людства.

На жаль, велика кількість невтішних прогнозів щодо нашого майбутнього змушує замислитись про невідкладність вжиття заходів стабілізації ситуації в світі, які будуть спрямовані на досягнення компромісів світовою спільнотою. З огляду на зміни та проблеми, що існують в світі, їх важкопрогнозованість та необхідність захисту держави, зокрема шляхом забезпечення розвідувальною інформацією, — з’являється гостра потреба в модернізації розвідки та виведенні її на новий рівень. При чому, таке оновлення розвідки повинно враховувати процеси, що відбуваються в світі, фактори, що впливають на її роботу.

 

Додаток 1

Глобалізація, економічне питання та корпоративний світ.
Глобалізація може включати всі ці речі

 

Додаток 2

Системна криза цивілізації епохи Постмодерну

 

Додаток 3.

Зміна типів систем світоустрою у XX–XXI ст.

Нові центри багатополярного світу

 

Додаток 4

Напруженість між державами, які на сучасному етапі цивілізації є провідними

 

Додаток 5

Кількість ядерних боєголовок у різних країнах світу
за даними Міждержавної кампанії по забороні ядерної зброї(ICAN)

 

Додаток 6

Перша фаза ядерного вибуху відбудеться приблизно за частку секунди після падіння бомби.
Величезна вогненна куля, «гаряче Сонця», з’явиться в небі разом з яскравим спалахом світла.
Всі, хто виявляться в радіусі цього вогненної кулі, просто «випаруються».

За рахунок атмосферних течій ядерний голод по всьому світу
може настати в результаті БУДЬ-ЯКОГО локального конфлікту
із застосуванням ядерної зброї

Додаток 7

Фактори, що впливають на роботу розвідки в сучасному світі

 

Список використаних джерел

[1] В. Лук’янець. Постмодерн //Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін.; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори); І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с.

[2] Войтович Р. В. Глобалізаційні процеси в сучасному світі : навч.-метод, матеріали / Р. В. Войтович, М. Т. Солоха ; уклад. Г. І. Бондаренко. — К. : НАДУ, 2013. — 52 с.

[3] Войтович Р. / Трансформація системи державного управління в умовах глобальної інтеграції / Вісник Національної академії державного управління

[4] Конур В. / Тероризм у сучасному світі: соціально-психологічні особливості терористів / Переяслав-Хмельницький

[5] Ядерна загроза «від Кремля» зростає. Що робити? https://www.iikrinform.ua/rubric-world/2711926-aderna-zagroza-vid-kremla-zrostae-so-robiti.html

[6] Summary of the National Defense Strategy //2018

[7] Опубліковані розміри ядерного арсеналу провідних держав світу. Цифри вражають / Експрес — Режим доступу: https://expres.online/archive/world/2018/03/10/287191-opublikovani-rozmiry-yademogo-arsenalu-providnyh-derzhav-svitu-cyfry

[8] Попович К. В. / Гібридна війна як сучасний спосіб ведення війни: історичний та сучасний виміри/ К. В. Попович //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Історія. — 2016. — Вип. 2. — С. 75–79. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuuist_2016_2_13

[9] Близнюк А. / Гібридна війна XXI століття. Пропаганда як основна складова у політичних, соціальних та етнічних протистояннях / А. Близнюк //Intermarum: історія, політика, культура. — 2015. — Вип. 2. — С. 390–399. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/inhpc_2015_2_32

[10] Ващенко К. О. Зовнішні пріоритети України та нові моделі стратегічного партнерства : навч.-метод, матеріали / К. О. Ващенко, Р. В. Войтович ; упоряд. II. В. Ясько. — К. : НАДУ, 2013. — 60 с.

[11] Демократія і розвідка у США. Як уникнути узурпації спецслужб / Геополітичний щоденник Віктора Гвоздя — В. І. Гвоздь — Борисфен Інтел — 2019 http://bintel.com.ua/uk/article/demokratiya-i-rozvidka-u-ssha/