Новий потужний противник Путіна, який стає все більш голосним
17.03.2022 р. «Focus», Німеччина
Популярне німецьке видання «Focus» надрукувало 17 березня ц.р. матеріал свого запрошеного автора, одного з провідних журналістів Німеччини, який є експертом у галузі міжнародної політики, Габора Штайнгарта (Gabor Steingart). Експерт висвітлює нові можливості, зокрема вплив соціальних мереж, для протистояння путінській Росії у війні проти України.
З військової точки зору документування та оприлюднення у реальному часі результатів бомбардувань та руйнувань, спричинених ними, вкрай недоцільне. Адже ворог відслідковує в ефірі результати своїх зловмисних дій та негайно реагує на інформацію із соціальних мереж, вносячи корективи для продовження вогню та здійснюючи подальші вбивства і руйнування.
З іншого боку, документування мирними мешканцями злочинів агресора є необхідним та важливим інструментом опору загарбнику. Цей інструмент громадянського спротиву не був прорахований Кремлем під час його підготовки до війни, та який призводить вже зараз і призведе ще більше у подальшому до викриття злочинів проти людяності режиму путіна в Україні.
Німецький журналіст розмірковує з цього приводу та проводить паралелі із злочинами фашистської Німеччини часів Гітлера.
У Путіна з’явився новий потужний супротивник.
Джерело: Media Pioneer
Автор відзначає, що у війні в Україні помітну роль відіграють соціальні мережі. Озброєні мобільними телефонами, вебкамера та ноутбуками місцеві жителі показують, що відбувається на місцях в їхній рідній країні. Вони втілюють нову неочікувану силу спротиву, адже з лиця військової жорстокості зривається маска.
Настав час реабілітувати соціальні мережі, зазначає автор. Адже, окрім маси фактичної нісенітниці та передозування жорстокості, яка тут щодня поширюються, у цій ситуації соціальні мережі показують нам те, що не показує жодна телевізійна станція, — безпосередню грубість і жорстокість війни.
Висвітлення подій «знизу» працює, підкреслює автор. Ми бачимо зображення з маріупольського пологового відділення, чуємо монотонний звук пусків з ракетних установок на околицях Києва і дивимося, як маленька Амелія в бомбосховищі співає пісню «Let it Go» («Відпусти і забудь») з американського фільму-аніме Адама Гріна Disney «Frozen» («Холодне серце»).
Мова йде не про журналістський вуайєризм. Йдеться про журналістику як принцип пошуку правди. Ми більше не залежимо лише від аналітики військових експертів, від пропаганди різних ворогуючих сторін і від дистанційної діагностики відставних генералів у німецьких телестудіях. Путін говорить. Захід мовчить. І українці не згодні. І їх голоси стають дедалі голоснішими.
Репортери реального світу залишилися на місцях
На відміну від більшості міжнародних телевізійних персонажів, які втекли із зони бойових дій до своїх готельних номерів, коли їм стало незатишно, репортери з реального життя залишилися на місцях. Вони перебувають у бомбосховищах.
Вони перейшли до тієї частини своєї квартири, яка ще не зруйнована. Ви є біженцями. Ви перебуваєте в русі опору. Їх голоси лунають гучніше та закликають до спротиву. Вони є партизанською армією людей, які постраждали від війни, озброєних мобільними телефонами, вебкамера та ноутбуками, які борються за своє життя.
Ми спостерігаємо асиметричну війну: Владімір Путін більше не воює проти явно слабших українських військових сил. Він бореться також проти значно переважаючого українського громадянського суспільства, яке руйнує його наратив про єдину російську націю ще до того, як його танки досягнуть столиці, Києва.
Ці люди не хочуть, щоби їх звільняли, а якщо й хочуть, то — від лідера цієї московської навали, чиє звільнення означає насправді їх поневолення.
Путін окопався за 10-метровим столом
Президент України був українським Президентом ще до початку війни. Але лише через соціальні мережі він став справжнім генералом громадської думки. Чоловік у Кремлі ховається за своїми десятиметровими столами. Володимир Зеленський стоїть на вулиці в оливково-зеленій футболці і, саме тому перебуває на командній висоті. Це війна Путіна і контрнаступ Зеленського.
Керівник Росії Владімір Путін та президент Франції Еммануель Макрон протягом зустрічі у Москві.
Фото: AP
Путін погрожує, Зеленський вимагає. Путін відштовхує, Зеленський наближує. Його зброя — це не лише винищувач Су-27 і автомат Калашникова, а Instagram, Twitter, Facebook і Telegram. Він стріляє в будь-який час доби з доступних йому мультимедійних стволів; його підтримує його дружина, яка як полковник емпатійного запасу, робить йому та країні велику послугу.
Перша леді України Олена Зеленська звернулась до дружин президентів інших країн. Вона поділилась, як вони можуть допомогти Україні під час війни.
https://showbiz.24tv.ua/rozkazhit-svitovi-pravdu-olena-zelenska-zvernulas-do-pershih_n1887639
Мовчання Заходу було найпотужнішим спільником Гітлера
Багато хто з трепетом говорить про провідну західну державу і має на увазі Америку. Але в цій війні провідна західна держава складається з десятків тисяч людей, які документують свою волю до життя і, таким чином, заявляють про своє небажання коритися примусу.
Тут відроджується демократія, яка раніше часто виявлялася самовдоволеною та млявою. Фронтові працівники (Frontline-Employees) Заходу перебувають не в Пентагоні, а в протиповітряних укриттях Одеси, Києва, Харкова та Маріуполя, вони не стріляють, а транслюють. Вони не мовчать, а розповідають.
І кожна з цих історій є ударом у холодне серце тих, хто не хотів перейти до жорстких санкцій та уникав рішень щодо озброєння повсталих.
Якби пряме спілкування між народами могло бути можливим під час нацистського режиму, Голокост міг би не досягти свого диявольського виміру. Тих злочинців у темряві не було видно.
Мовчання Заходу, яке на той час було найбільш дієвим спільником Гітлера, було б тоді порушене. Брати і сестри Шолль, можливо, не були б тоді змушені підпільно друкувати листівки, а могли поширювати та організувати свій опір в Instagram.
Ганс і Софі Шолль.
Джерело: deutschland.de https://www.deutschland.de/ru/topic/kultura/belaya-roza-na-meste-brata-i-sestry-sholl
Фото із зображеннями злочинів з трудових концтаборів і таборів знищення, які досягли людства лише після багатьох років затримки, були б доступними, у кращому випадку, в реальному часі.
Америка та Велика Британія, які з незрозумілих до сьогодні причин не бомбили залізничні колії забезпечення в Освенцим (Auschwitz), Майданек (Majdanek) і Терезіенштадт (Theresienstadt), ніколи не могли б дозволити собі такої терплячості. Це була війна Гітлера та їхній провал. Ми бачили його війну. Але їх провалу на той момент ще не було помітно.
Соціальні мережі та їхні герої відображають у собі створення нової сили. Ізольованість та окремішність постраждалих завдяки ним вже подолано. Вуаль зривається з лиця військової жорстокості. В Україні, як зауважила німецький політик (партія ХДС) і публіцист Діана Кіннерт (Diana Kinnert), ми стаємо свідками того, що для багатьох людей свобода суспільства важливіша за власне життя.
Вони борються з ним – і ганьблять нас. Хороша новина в ці гіркі часи така: навіть якщо Путін зрештою отримає ділянку землі під свій контроль, він не отримає нових підданих.
У заголовку матеріалу фото: static.politexpert.net
