Ми ніколи на це не погодимося

Іван Січень

Провідні країни світу та міжнародні організації прагнуть припинити розв’язану Росією війну проти України, зважаючи на українські інтереси. У політичному плані такі зусилля включають сприяння реалізації формули миру В. Зеленського, а також пошук можливостей надати гарантії безпеки Україні. Наразі у більшості наших партнерів конструктивні позиції зі згаданих питань, що підтверджується як на національному рівні, так і в рамах різних колективних заходів, включно з зустрічами лідерів G7, НАТО та ЄС. Показовий характер мав також саміт у Саудівській Аравії на початку серпня ц. р. щодо принципів відновлення сталого та справедливого миру для України.

Разом з тим мають місце і дещо інші пропозиції, які також передбачають відновлення миру в Україні та гарантування її безпеки, однак суперечать стратегічним цілям та базовим принципам політики нашої держави. Зокрема, так можна казати про можливість того, що України відмовиться від деяких своїх територій, але при цьому матиме можливість вступити в Альянс. Такі заяви викликають значний негативний резонанс в Україні і були засуджені на офіційному рівні. Причому дехто сприйняв їх майже як позицію всього НАТО. Та це зовсім не так. Керівництво Північноатлантичного союзу стоїть на твердих позиціях щодо підтримки територіальної цілісності України, однак дійсно розглядає різні варіанти із забезпечення миру в Європі. Спробуємо розібратись з порушеним питанням.

Для початку необхідно чітко осмислити цілі дій США, НАТО, ЄС та інших наших партнерів в рамках їх реагування на війну Росії проти України. Виходячи з аналізу інтересів згаданих країн та міжнародних організацій, основними з них є наступні:

• максимально ослабити Російську Федерацію, як головного супротивника Заходу, підірвати її військовий потенціал, а також стримати агресивні дії режиму Путіна та його зовнішню експансію;
• забезпечити мир, стабільність та безпеку Європи на довготривалу перспективу і запобігти поширенню негативних наслідків війни на інші регіони (війна реально охопила чи не весь світ);
• не допустити продовольчої кризи в країнах Африки та Азії у спосіб відновлення безперешкодного експорту зерна з України по найбільш ефективному морському шляху (Росія не може заблокувати роботу наших морських портів своїм Чорноморським флотом, але намагається знищити їх ударами ракет та БПЛА).

Саме це і визначає ставлення демократичного цивілізованого світу до України в плані надання їй всебічної допомоги у військовому протистоянні з Росією. Загалом всі такі обставини відповідають інтересам нашої держави і ми вдячні всім нашим партнерам за допомогу. Хоча вони часом і жертвують нами з власних інтересів. З цього ж виходять і ті ініціативи деяких західних політиків та посадовців, які мають на увазі обмін українських територій на химерні перспективи вступу України до НАТО.

Чужий біль — не свій. Навіть за нинішньої ситуації, коли мається на увазі війна Росії проти України зі всіма нашими втратами. Звичайно, ми не ухвалимо жодної з пропозицій, які суперечать стратегічній та загальнонаціональній меті звільнення всієї української території. Але все ж розглянемо деякі факти з нещодавньої історії. Тим паче, що вони використовуються ініціаторами подібних пропозицій як прецедент у спробах нав’язування нам якихось своїх думок.

По-перше, згадаймо про досвід вступу Німеччини до НАТО в 1955 році. За підсумками довготривалих та складних переговорів сторони тоді домовились, що ФРН приймають до складу Північноатлантичного альянсу без поширення на неї дії 5-ї статті Вашингтонського договору про колективну оборону (мається на увазі статус окупованої радянськими військами Східної Німеччини). Це знову ж таки загальновідомо, однак, нагадаємо про цей факт.

Після закінчення Другої світової війни з’єднання та частини німецького Вермахту, які залишилися на західних територіях Німеччини після її окупації США, Великобританією та Францією, не тільки не були знищені чи розформовані, але й склали кістяк нового німецького війська. А її військова форма залишилася майже незмінною до нашого часу.

Нова німецька армія і стала основою оборони Заходу від загрози збройної агресії з боку колишнього Радянського Союзу. На додаток до неї у Західній Німеччині залишилось угруповання американських, британських і французьких військ. Західна Німеччина дійсно була окупована союзниками по антигітлерівській коаліції. Хоча вони ж у післявоєнні роки і відповідали за її безпеку від загрози, що могла надходити з радянського боку.

Більша частина територіальної цілісності Німеччини була відновлена після розпаду СРСР. Радянський Союз був змушений повернути їй східну частину, яку захопила Червона армія в 1945 році. У жовтні 1990-го року Німеччина стала монолітною державою.

Винятком поки що залишається Східна Пруссія. Наразі вона називається російською Калінінградською областю. Але її територія обов’язково повернеться до складу німецьких земель. Тим паче, що через путінську війну проти України наш супротивник — Росія — вже починає розпадатися. А більшість росіян, які проживають у Калінінградській області, зовсім не проти повернутися разом із нею до Європи.

Ще одним із таких прецедентів стала війна СРСР проти Фінляндії в 1939–1940 рр. Тоді Франція та Великобританія вмовили, а по суті, примусили Фінляндію відмовитись від опору Радянському Союзу та поступитися йому своїми територіями. Фінляндія повернула їх собі вже в 1941 році, коли вона вступила у війну проти Радянського Союзу на боці гітлерівської Німеччини. До речі, тоді США привітали Фінляндію з відновленням її територіальної цілісності, хоча і виступали на боці СРСР.

Фінляндія знову втратила свої території, коли разом з Німеччиною зазнала поразки у війні. Однак у неї є можливість вчергове повернути їх собі. Путінська війна проти України вже почала знищувати Росію із середини. На жаль, до її розпаду ще не так близько, як того хотілося б, але не так вже й далеко. Очевидно, що Москва війну програє.

Аби як нам було складно, однак ми змусили її перейти від стратегічного наступу до оборони. А це стало потужним ударом по репутації В. Путіна разом із його ідеями відродження Радянського Союзу. Тим паче, після того, як вони десятиліттями нав’язувалися росіянам у вигляді шовіністичних та неоімперських гасел. Провалів і поразок у війні російські маси не прощають. Так, програна Росією війна з Японією стала причиною масових бунтів в 1905 році. А невдачі у Першій світовій війні призвели до революції у Російській імперії та її розпаду вже внаслідок революції в 1917 році.

Того ж можна очікувати і зараз, коли Росія вже півтора роки не може нічого зробити з Україною, яку вона вважала нездатною до опору путінській агресії. Як обіцяла російська пропаганда, «українська армія відразу ж буде здаватися». Не здалась. Що й стало причиною провалів російської війни проти України. Замість того, щоб згуртувати росіян довкола режиму Путіна, війна, навпаки, лише викликала глибокий розкол у російському суспільстві. Що й створило підґрунтя для розпаду Росії та повернення захоплених нею територій їх справжнім господарям.

Це ж стосується і Фінляндії. Вона обов’язково поверне собі місто Віпурі (Виборг) та Карельський перешийок поблизу Санкт-Петербургу. А ще — поверне історичні фінські землі на півночі Росії. До речі, ще до виникнення Московії угро-фінські племена проживали на всій її нинішній території аж до річки Волга. Тому у Фінляндії є чимало у такій справі перспектив… Будемо сподіватися, що вона їх реалізує, особливо після вступу до НАТО.

Такі історичні прецеденти намагаються поширити на Україну деякі західні політики, але вони не завжди розуміють наших реалій.

Україна не є членом НАТО і, на жаль, не стане ним у найближчій перспективі. А тому, окрім військово-технічної допомоги, ми не будемо мати гарантій безпеки, які свого часу отримала Німеччина та вже досить швидко зможе отримати Фінляндія.

І це ще не все. Основну частину наших земель ми зможемо відстояти. Даний факт вже є не якимсь патріотичним гаслом, а всім зрозумілою реальністю. Але, на відміну від тих же самих Німеччини та Фінляндії, для яких окуповані СРСР (а, фактично, Росією) території мали важливе, але не принципове значення, у нас ситуація зовсім інша.

Окупація Росією півдня Донецької, Запорізької та лівобережної частини Херсонської областей відібрала у нас виходи до Азовського моря з усіма його портами, де відвантажувалася основна частина української металургійної продукції. Там же залишилася і більша частина наших металургійних підприємств, які до того ж були зруйновані російськими загарбниками.

Ми їх відбудуємо. І зробимо маріупольські металургійні заводи ще кращими та високотехнологічнішими, ніж яким вони були до російської агресії. Але для цього нам необхідно звільнити Маріуполь та решту Приазов’я. Сил для цього нам вистачить. Ми впевнено наступаємо на Маріупольському, Бердянському і Мелітопольському напрямках.

Як сказав президент України В. Зеленський, ми не будемо вести жодних переговорів, якими передбачається обмін нашої території. Єдиним документом, на основі якого можуть відбуватися переговори щодо миру, є українська формула миру.