Запобігти наступній війні

Німеччина і НАТО у боротьбі з часом

 

 

 

 

Німецьке товариство зовнішньої політики (Deutsche Gesellschaft für Auswärtige Politik, DGAP) розмістило дослідження експертів Крістіана Меллінга і Торбена Шютца під назвою «Запобігти наступній війні. Німеччина і НАТО у боротьбі з часом», в якому аналізується стан справ із забезпеченням спільної безпеки у НАТО та в Європі після вторгнення росії в Україну, стан готовності Заходу до протидії агресії росії, визначаються необхідні кроки Європи та Німеччини для посилення стійкості та боєздатності.

Погляди провідного німецького аналітичного центру на проблематику спільної безпеки в Європі мають, звичайно, недоліки та адаптовані виключно до національних інтересів Німеччини. Водночас аналітичні дослідження в галузі спільної для Європи і НАТО стратегії, з огляду на неминучу агресію росії в Європу, та спроби створити алгоритм спільних дій європейців щодо спротиву російської агресії, свідчать про розуміння загроз з боку москви для всього Європейського континенту.

Про авторів:

Д-р Крістіан Меллінг (Christian Mölling) — директор з досліджень Німецького товариства зовнішньої політики (Deutsche Gesellschaft für Auswärtige Politik, DGAP), керівник Центру безпеки та оборони (DGAP-Zentrum für Sicherheit und Verteidigung). Понад двадцять років займається дослідженнями та консультуванням з питань безпеки та оборони, озброєнь та технологій, питань стабілізації та кризового менеджменту.

 

Торбен Шютц (Torben Schütz) — науковий співробітник Центру безпеки та оборони DGAP. Його дослідження зосереджені на політиці безпеки Німеччини та Європи, майбутньому конфліктів, військовому потенціалі, військових технологіях та інноваціях, а також питаннях збройової промисловості..

Через свої імперські амбіції, зазначається у дослідженні, росія становить найбільшу та найгострішу загрозу для країн НАТО. Після завершення інтенсивних боїв в Україні Москві знадобиться від шести до десяти років, щоби відновити свої збройні сили. Протягом цього періоду Німеччина і НАТО повинні забезпечити спроможність своїх збройних сил стримувати і, якщо необхідно, вести бойові дії з росією. Тільки внаслідок дотримання таких умов, зазначає DGAP, вони зможуть зменшити ризик виникнення наступної війни в Європі.

Німеччина і НАТО можуть надійно впливати лише на власну здатність стримувати противника та оборонятися, а не на те, чи має намір росія вести ще одну війну в Європі та чи нарощує вона для цього свій військовий потенціал.

Час, потрібний росії для відновлення своєї армії, повинен визначати темпи дій НАТО у відповідь, зазначається у дослідженні. Альянс повинен бути спроможним відбити вторгнення росії в Європу щонайпізніше через десять, а краще — через шість років.

Стратегія, що базується на якнайшвидшому стримуванні, швидше за все, зменшить ризик війни. Ризик зростає з кожною штучно створеною альтернативою консолідованому протистоянню. Тому НАТО перебуває під величезним тиском часу для покращення спроможностей своєї обороноздатності.

З огляду на актуальні виклики, зазначається у дослідженні, Німеччина повинна зробити значний стрибок, а її федеральний уряд має протягом стислого терміну посилити забезпечення Бундесверу особовим складом, розширити виробництво зброї та підвищити стійкість національних збройних сил Німеччини. Передумовою успішного виконання таких завдань є зміна ментальності німецького суспільства.

Стратегічна переоцінка росії

У своїй новій стратегічній концепції НАТО описує росію як найбільшу та невідкладну загрозу для безпеки кожного 31 союзника, а також для миру та стабільності в Євроатлантичному регіоні. На відміну від попередніх стратегій, Альянс більше не виключає можливість нападу з боку росії. Питання не в тому, чи повинні Німеччина і НАТО бути здатними до війни, а в тому, до якого часу вони повинні стати боєготовими.

Росія, своєю чергою, спроможна встановлювати часові межі внаслідок поєднання тривалої мотивації російського населення та зростаючого власного воєнного потенціалу. Вікно для можливого російського нападу відкриється, як тільки у росії складеться уявлення, що вторгнення, зокрема у країни Балтії, може бути успішним.

Висока мотивація

Президент росії владімір путін вже давно має амбіції відновити втрачену велич росії та послабити вплив НАТО та ЄС. Він та інші офіційні посадові особи росії останнім часом знову і знову заявляли про такі цілі. Їхні історичні категорії мислення базуються на аналогіях з царською імперією та Радянським Союзом сталінської епохи. На їхнє переконання, росія продовжує існувати поза своїми кордонами: скрізь, де колись жили росіяни або де панувала Російська імперія чи Радянський Союз. Путін не вважає зобов’язуючими кордони, що утворилися в Європі після розпаду Радянського Союзу. Країни Балтії, які раніше входили до складу росії чи Радянського Союзу, разом з Польщею сьогодні належать до складу НАТО.

Путінська ідеологія та розуміння історії вже отримали своє підтвердження протягом війн росії у Чечні та Грузії. Реінтеграція Білорусі до складу російської держави передбачена російською конституцією і впроваджується саме зараз. У 2014 році путін почав свою війну в Україні. Хоча москва на сьогоднішній день не змогла досягти жодних своїх військових цілей, агресія росії переросла в найбільшу війну в Європі за 75 років. Москва також неодноразово погрожувала окремим державам Альянсу та НАТО в цілому застосуванням ядерної зброї.

Підвищення боєздатності

Навіть після майже двох років війни в Україні військовий потенціал росії є більшим, ніж видається на перший погляд. Найбільших втрат в особовому складі і матеріальних запасах зазнали сухопутні війська; вони будуть у центрі уваги під час відновлення боєздатності. Військово-повітряні сили росії також втратили значну частину кваліфікованого персоналу, але матеріальні втрати є незначними (близько 10–15 відсотків). Водночас обидва види збройних сил довели свою боєздатність. Військово-морський флот росії зазнав значних втрат у складі Чорноморського флоту. Але Балтійський, Тихоокеанський і Північний флоти залишаються боєздатними. Вважається, що як ракетні війська стратегічного призначення російської армії, так і кібернетичні та космічні сили залишаться в основному неушкодженими.

Росія спроможна підготувати близько 280 тисяч новобранців на рік. Через шість років це буде приблизно 1,7 мільйона, а через десять років — приблизно 2,8 мільйона людей, які пройшли військову підготовку. Завдяки підготовці у тих підрозділах, які зараз воюють в Україні, вони отримають власний бойовий досвід.

Зараз росія перетворює свою оборонну промисловість на військову економіку, використовуючи доходи від експорту нафти та газу. Вона збільшила виробництво в деяких сегментах і зберегла ключових працівників на виробництвах. Санкції щодо компонентів, важливих для військових дій, таких як мікрочіпи або кулькові підшипники та сировина, можна обійти у багатьох сферах, зазначається у дослідженні. Крім того, росія імпортує військову техніку із союзних держав, таких як Іран і Північна Корея.

Росія стикається з меншими викликами, ніж Захід, через стійкість її суспільства. Насильницький апарат режиму придушує будь-які форми спротиву та невдоволення. Готовність суспільства змиритися з людськими жертвами вочевидь велика — війна в Україні вже коштувала росії понад 250 тисяч убитих і поранених. З економічного погляду, держава видається спроможною продовжувати фінансувати свою війну.

Взаємні залежності між загрозою війни, спроможностями країни протистояти у війні та загальною обороноздатністю наведені у наступній схемі:

Загроза війни (Kriegsgefahr), спроможність ведення війни (Kriegsfähigkeit) та загальна обороноздатність (Gesamtverteidigung).
Джерело: DGAP

Спроможність ведення війни країни залежить від трьох чинників, що у рівній мірі стосуються як НАТО, так і росії, та описують загрозу війни, готовність до війни, а також спроможність ведення війни і загальну обороноздатність.

1. Військовий потенціал — складається з військової організації, військових засобів і особового складу.

2. Стійкість держави — готовність і спроможність суспільства сприяти військовим зусиллям попри обмеження і втрати. Стійкість суспільства — психічна та фізична — є важливою для підтримки морального духу та згуртованості. Це включає захист інфраструктури (транспортної, енергетичної, цифрової, охорони здоров’я), а також публічну демонстрацію віри у свою справу та здатність подолати конфлікт.

3. Промислова база — забезпечення збройних сил військовим майном і зброєю та здійснення ремонтних робіт. У конвенційній війні високої інтенсивності потреби збройних сил перевищують можливості та інноваційний потенціал промисловості в мирний час.

Вікно можливостей: від 6 до 10 років

За оцінками експертів і розвідувальних агенцій, росії знадобиться від шести до десяти років, щоби відновити свою армію до такого стану, коли вона може наважитися напасти на НАТО. Відлік часу розпочнеться, щойно припиняться інтенсивні бойові дії в Україні. Тоді росія може переорієнтувати поточне виробництво і спрямувати його на відновлення армії.

НАТО: швидкість визначає актуальність зусиль

НАТО переглянуло свої оборонні плани, але дотепер немає згоди щодо вирішального фактора, а саме темпів їх реалізації. До якого часу мають бути реалізовані ці плани? Щоб запобігти можливій війні, вікно можливостей для вторгнення москви в Європу не повинно взагалі розглядатися в оцінках і планах щодо протидії росії. Конфлікт з НАТО повинен бути визнаним росією безперспективним від самого початку і назавжди. Для цього НАТО має швидко збільшити свою військову спроможність і чітко повідомити про це росії. Це тим більше важливо, що вважаються невеликими шанси змінити мотивацію російського режиму чи активізувати російське суспільство проти режиму.

Відповідь НАТО

НАТО переглянуло свої оборонні плани: якщо росія здійснить напад, вона має бути зупинена на кордоні території Альянсу для того, щоб уникнути звірств росіян проти мирного населення. Альянс також намагається уникнути ризику бути поставленим москвою перед доконаним фактом (fait accompli): якщо росії вдасться захопити значну територію, вона може запропонувати країнам НАТО територіальну угоду, яка може політично розділити Альянс.

Щоб мати можливість захищати «кожен метр території НАТО» за формулою, обраною президентом США Джо Байденом, федеральним канцлером Німеччини Олафом Шольцом та іншими союзниками, Альянс повністю змінив своє оборонне планування на самітах у Мадриді 2022 року та у Вільнюсі 2023 року. Наразі у центрі уваги країн Альянсу:
– Нова модель збройних сил НАТО (NATO New Force Model) передбачає, що 300 тисяч військовослужбовців мають бути забезпечені з високою готовністю;
– Регіональні оборонні плани конкретно визначають, як кожен з членів Альянсу несе відповідальність за оборону, у чому вона полягає, в якій зоні кожен учасник повинен надати військові сили для досягнення цієї мети.

Перегони з часом

Існує чіткий графік реалізації цих планів. Він визначається часом, який знадобиться російським збройним силам для відновлення, тобто шість-десять років, рахуючи від закінчення бойових дій високої інтенсивності в Україні.

З точки зору НАТО, власна реорганізація Альянсу повинна бути завершена принаймні за рік до того, як росія досягне спроможності до ведення війни. Лише за таких умов кремль матиме шанс вчасно визнати, що російське вікно можливостей для ведення війни в Європі не відкрилося. Аналогічно періоду відновлення росії, НАТО має бути здатним до ведення війни на рік раніше, тобто через п’ять-дев’ять років, щоби мати можливість стримати росію від війни.

Усе, що країни НАТО забезпечать в останній момент, лише незадовго до відновлення росії, вже не зможе справити враження на росію та змінити її плани. У випадку запізнення з підготовкою Альянсу, росія не зможе реально оцінити боєздатність НАТО і матиме можливість спокуситися на розв’язання війни.

Стратегічні шляхи (стратагеми): Вибір на користь безпеки чи ризику

Швидке впровадження оборонних планів НАТО забезпечить більш високий і ранній ефект стримування росії. Негативними чинниками вважаються політико-економічні втрати та військово-промислові наслідки прискореного переозброєння країн НАТО. Така напруженість між цими двома аспектами визначає простір для можливих стратегічних шляхів, якими може рухатися НАТО. У таблиці нижче наведено п’ять варіантів з їх перевагами та недоліками. Вони принципово відрізняються за фактором часу та ризиком війни. Кожна стратагема має свій опис, переваги, недоліки та визначення ризиків.

Стратегічні шляхи для НАТО і країн-членів Альянсу.
Джерело: DGAP

 

Запропоновані для НАТО і країн-членів Альянсу п’ять стратегічних шляхів (стратагем):

А — «Краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати» (Better Safe Than Sorry). Необхідно здійснити ранні та значні інвестиції в оборону. Європа повинна інвестувати кошти протягом найближчих двох років.

В — «Контроль — це найкраще» (Control Is Better). Інвестиції та розбудова національних збройних сил, що дозволить своєчасно наростити спроможності власних збройних сил до початку відновлення воєнного потенціалу росії.

С — «Гра з вогнем» (Play With Fire). Здійснення інвестицій протягом часу, що дозволить своєчасно створити спроможності власних збройних сил до завершення відновлення воєнного потенціалу росії.

D — «Жаба в окропі» (Boiling Frog). Здійснення інвестицій лише після виявлення ознак відновлення воєнного потенціалу росії, яке здійснюється швидше, ніж зростання спроможностей НАТО. Тільки в цей момент НАТО приймає рішення щодо досягнення у майбутньому мети ефекту стримування.

E — «Ви йдете на війну з тим військом, яке у вас є» (You Go to War with the Army You Have). Рішення щодо здійснення інвестування приймається лише тоді, коли загроза російського вторгнення набуває явного характеру та публічного розголосу. Процес відновлення воєнного потенціалу росії, що зайшов вже достатньо далеко, відкриває вікно її можливостей для вторгнення. Кремль має намір більше не втрачати часу, протягом якого його перевага зменшуватиметься.

Якщо припустити, що у НАТО ще є десятиліття, щоби набути спроможності стримати росію, необхідні для досягнення цього зусилля легше прийняти політично вже зараз. Адже у такому випадку тягар фінансових навантажень для державних бюджетів країн НАТО поширюється на період повноважень кількох урядів. Вже заплановане нарощування збройних сил та відповідні закупівлі можуть бути продовжені. Промисловість може дотримуватися планів свого виробництва. Країни НАТО також матимуть більше часу для розбудови загальної оборони.

Проте у випадку, якщо москві вдасться збільшити свої збройні сили всього за шість років, наздогнати її для НАТО стане все важче. Це пояснюється тривалим часом, який потрібен, щоб в Європі втілити такі плани в життя. А саме, створення нових виробничих ліній для виробництва ракет чи танків, а також створення більш крупних армійських з’єднань займе щонайменше два роки. Чим швидше все має здійснюватися, тим більше потрібно буде змінити стандартів, зокрема у підготовці військ та застосуванні зброї. Армія, що створюється всього за п’ять років, виглядає інакше, ніж та, яка має бути готовою до виконання завдань та готується протягом дев’яти років. Якісно вона буде на нинішньому рівні, але кількісно структури будуть наповнені і будуть можливості створити резерви.

Результати цих припущень наведені у наступних двох сценаріях безпекових та ризикових стратегій НАТО:

Безпекові (А, В) та ризикові (С, D, E) стратегії НАТО.
Джерело: DGAP

 

У схематичній формі на схемах відображені темпи та необхідна динаміка готовності сил НАТО до відбиття нападу росії у відповідності до темпів відновлення воєнного потенціалу росії у часопросторі до 10 років.

При цьому стратегія А (зелений колір) передбачає, що країни НАТО суттєвим чином збільшують свій військовий потенціал з метою якомога раніше надіслати росії сигнал застереження.

Стратегія В (блакитний колір) передбачає, що країни НАТО діють негайно і таким чином, щоби вони були у готовності до ведення війни у термін за один рік до відновлення воєнного потенціалу росії.

Зі схеми видно, що за будь-яких обставин та темпів відновлення росії, її готовності до нової війни, країни НАТО повинні бути готові до відбиття агресії росії не пізніше, ніж через 6 років від моменту завершення активних бойових дій в Україні. Передбачено варіанти повільного та швидкого відновлення росії до рівня готовності здійснення агресії в Європу (чорний колір), визначені у 6 років (швидкий темп відновлення) та 10 років (повільний темп відновлення).

По горизонтальній вісі на схемах позначенні часові періоди у роках (від сьогодення до 0, тобто, до моменту, коли припиняться активні бойові дії в Україні, до 6 та до 10 років), що відображають швидкий або повільний темп відновлення готовності росії до агресії. По вертикальній осі відображені показники готовності дій НАТО у залежності від обраної стратегії та з огляду на темпи відновлення воєнного потенціалу росії до вторгнення в Європу.

При цьому стратегія С (темно-синій колір) передбачає, що країни НАТО нарощують боєздатність власних сил у залежності від темпів відновлення боєздатності росії таким чином, щоби бути спроможним дати відсіч за один рік до завершення відновлення воєнного потенціалу росії (на 9 рік).

Стратегія D (фіолетовий колір) передбачає, що країни НАТО розпочнуть реагувати лише після якоїсь надзвичайної політичної події, але розраховуватимуть насамперед на досягнення максимально можливого ефекту стримування росії як на найбільш ефективного способу захисту. Період реалізації стратегії D розраховується не пізніше 9 року, тобто до завершення повної підготовки росії до вторгнення в Європу.

Стратегія Е (помаранчевий колір) визначає, що країни НАТО розпочнуть реагувати лише внаслідок драматичного перебігу подій, але не встигають набути необхідної боєздатності у випадку повільного відновлення воєнного потенціалу росії (на 10 рік).

Всі наведені варіанти і стратегії НАТО описують погляд європейських аналітиків на можливий перебіг подій, не зачіпаючи насправді життєво важливих інтересів росії та використовуючи надмірно багато часу, за який вони збираються бути готовими до того, чи іншого етапу і варіанту реалізації плану дій. Очевидно, що кількість матеріальних і людських втрат України, проблеми її національної безпеки у цих сценаріях НАТО не відображені.

Можливі варіанти дій

Незалежно від обраного стратегічного шляху, є чотири сфери, зазначає німецький аналітичний центр, у яких НАТО та ЄС шляхом здійснення додаткових дій можуть покращити свою позицію по відношенню до росії. А саме:

Варіант I: Виграти час

НАТО має використати час, що залишився до терміну, поки не закінчиться інтенсивна війна в Україні і росія не зможе розпочати відновлення своїх збройних сил. Це означає необхідність посилення підтримки України до такого стану, щоб українські збройні сили мали шанс своїми подальшими наступами завдати росії поразки на території України. Це не тільки ще більше знизить боєздатність росії. Таким чином НАТО може продемонструвати свою рішучість і розраховувати на те, що поразка росії змінить стратегію кремля. Водночас НАТО вимушене балансувати між підтримкою України та зміцненням власної бойової спроможності.

Варіант II: Інтегрувати Україну до європейського оборонного сектору

Європа разом з Україною повинна негайно розпочати планування та реалізацію довгострокової інтеграції країни до західної оборони та систем озброєння. Україна вже є частиною західної оборонної системи. Проголошене членство України в ЄС і НАТО посилить цей зв’язок. Враховуючи те, що конфлікт із росією, ймовірно, триватиме десятиліттями, вважає DGAP, розташування України на кордоні з росією та білоруссю означає, що Україна зберігатиме своє визначне геостратегічне значення для європейської безпеки.

Варіант III: Європі досягти більш збалансованих відносин зі США

Побоювання, що США можуть скоротити підтримку оборони Європи, перманентно домінує над усім плануванням НАТО. Тому європейці повинні докласти всіх зусиль для досягнення власної військової бойової здатності також і для того, щоб досягти більш збалансованих відносин зі США. Момент для цього сприятливий, адже США очікують від Європи більшої незалежності, і якби Європі вдалося спростувати звинувачення в несправедливому розподілі тягаря фінансування спільної оборони Європи, це допомогло б президенту Байдену у його кампанії з переобрання.

Варіант IV: Перешкоджати російському виробництву

Надії, покладені на санкції, не справджувалися у багатьох випадках. Тим не менш, застосовані у санкціях торговельні обмеження перешкоджають зростанню військової економіки росії. Але для цього санкційні заходи мають бути реалізовані в повному обсязі та поширені на значно ширший асортимент товарів, адже російське озброєння нині базується не на високотехнологічному, а на масовому виробництві. Технологій, які можуть Заходу здатися застарілими, росії достатньо для ведення війни.

Німеччині потрібен значний, квантовий стрибок

Федеральний уряд Німеччини сподівається перетворити Бундесвер у найсильнішу армію в Європі та опору оборони Альянсу. На сьогодні її план «докорінних змін» (Zeitenwende) у військовій сфері знаходиться у стані стагнації. Щоби досягти запланованого, Німеччині доведеться зробити «квантовий» стрибок у відбудові Бундесверу, оновленні оборонно-промислової бази країни та зміцненні стійкості суспільства.

Десятиліття безпеки

Необхідна зміна ментальності німецького суспільства відбудеться лише тоді, коли спільна оборона стане частиною повсякденного існування політики, бізнесу та громадянського суспільства. Нинішнє звуження дискусії до класичної війни є неправильним. З одного боку, крім можливого нападу з боку росії, існує низка інших ризиків, до яких Німеччині необхідно терміново готуватися. З іншого боку, російська агресія буде спрямована не лише на військові цілі, а й на цілу низку слабких сторін західних суспільств. Тому постає питання не лише щодо того, як політика та суспільство будуть на практиці та ментально реагувати на загиблих і поранених на війні. Це також про покращення захисту від кібератак та дезінформації, що можна побачити сьогодні в російській загарбницькій війні проти України та у конфлікті між Ізраїлем та ХАМАС.

Федеральний уряд Німеччини міг би визначити відправну точку для початку необхідних змін у повсякденному житті, оголосивши разом з урядами та парламентами федеральних земель десятиліття безпеки (Security Decade), — десятирічний соціальний договір, щоб підготувати Німеччину до можливих майбутніх конфліктів. Це дозволить Німеччині переглянути стратегічні рамки своїх дій. Водночас буде розширений за межі законодавчого періоду часовий горизонт, у якому важливі суб’єкти розглядають та оцінюють завдання та витрати держави, тобто федеральні та земельні міністерства, парламенти, рахункова палата та інші експерти. Для того, щоби виникла така нова політика, на це десятиліття безпеки мають бути виділені додаткові кошти.

Зміни в повсякденному житті можна поширити по всіх напрямах, наприклад, під девізом: «Менше обмежень і приписів, більше інвестицій» (Less regulation, more investment). Наприклад, десятирічний мораторій на несуттєві нормативні акти та надання переваги інвестиціям у загальну оборону. Крім збройних сил і промисловості, до цієї сфери належить боротьба зі стихійними лихами та інші елементи, що роблять відповідні системи більш стійкими. Це потребує інвестицій у всій цій сфері.

Збройні сили

Вже зараз зрозуміло, що реконструкція Бундесверу нинішніми темпами запізниться для НАТО, навіть якщо росія відновлюватиметься повільними темпами. Після шоку, викликаного першим вторгненням росії в Україну в 2014 році, і новими принципами планування від 2016 року, Бундесвер розраховував досягти своїх цілей у межах НАТО протягом приблизно 15 років, тобто на початку 2030-х років. Зараз половина цього періоду вже минула без будь-яких істотних покращень. Перша із трьох дивізій, передбачених для підсилення сил стримування НАТО, не буде готовою до бойового застосування у 2025 році, як планувалося. Подібна доля загрожує також дивізії, створення якої заплановане на 2027 рік.

Нове планування: Федеральний уряд Німеччини має адаптувати систему закупівель і постачань та структуру збройних сил до мети своєчасного виконання своїх обов’язків, незалежно від того, чи йдеться про військову спроможність, чи про обороноздатність держави. Важливо чітко визначити, що можливо зробити протягом наступних кількох років. Пріоритет має бути наданий інвестиціям у безпосереднє підвищення бойових можливостей німецьких військ (закупівлю боєприпасів і запасних частин, матеріально-технічне забезпечення, а також швидке нарощування таких витратних засобів, як мікродрони).

Спираючись на досвід підготовки української армії, власну військову підготовку необхідно адаптувати до реалій сучасного поля бою. Така підготовка має включати начебто тривіальні види діяльності, які наразі надмірно регулюються або навіть заборонені, наприклад, польоти тактичних безпілотників над особовим складом, що перебуває на навчаннях або споруджує фортифікаційні укріплення. Мораторій на правила, які не є безпосередньо необхідними для захисту життя та здоров’я, може створити більше свободи у постачаннях техніки і зброї, польовій підготовці, але лише за умови фактичного використання цих можливостей у повсякденному житті та діяльності військ.

Найбільшим довгостроковим завданням для Бундесверу є наявність достатньої кількості особового складу, включно з резервом. Зараз у Бундесвері занадто мало нового персоналу. Водночас там служить багато людей, які борються з відсутністю сенсу своєї служби чи недостатніми можливостями для розвитку. Кадрова стратегія має бути зосереджена на створенні сенсу перебування людей на службі та наданні можливості старшим офіцерам отримати почесне дострокове звільнення. Ця стратегія має бути пов’язана уз зусиллями щодо зміцнення стійкості всього населення Німеччини. Для створення повноцінного резерву слід розглянути можливість скорочення терміну підготовки для резервістів. Свідченням цього є проведені навчання української армії Бундесвером.

Постачання та оборонна промисловість

Традиційно в Німеччині немає визначеної оборонно-промислової політики щодо співпраці між федеральним урядом і промисловістю. Тим не менш, федеральний уряд Німеччини тепер має швидко створити політичні умови для надійного забезпечення безпеки постачання збройних сил.

Кількість над якістю: Що стосується оснащення, Бундесвер повинен покладатися на перевірені військові системи, які можна швидко виробляти у великих кількостях. Технологічна якість наразі існуючих систем озброєння має бути достатньою, щоби мати можливість протистояти росії. Тим не менш, їх можна і потрібно поступово модернізувати з урахуванням попереднього досвіду застосування. Таким чином створюється, зокрема, альтернативний інноваційний шлях для ризикованих масштабних проєктів і виграється час для їх впровадження. Однак, зважаючи на конкретні загрози для Німеччини і НАТО, заплановані система основного бойового танку MGCS і система повітряного бою FCAS з’являться занадто пізно, оскільки їх виробництво розпочнеться лише за 12–15 років.

Довідково:

Основна наземна бойова система (Main Ground Combat System, MGCS) — це проєкт, запущений у 2017 році Німеччиною та Францією, спрямований на заміну поточних основних бойових танків Leopard 2 і Leclerc.

Бойова авіаційна система майбутнього (Future Combat Air System, FCAS) — розробляється Німеччиною, Францією, Іспанією з перспективою долучення до проєкту Бельгії.

Розширення виробничих потужностей: Будівництво нових виробничих ліній для танків або ракет займає щонайменше два роки. Тепер Німеччина повинна замовити всі матеріали, необхідні для повного оснащення своїх збройних сил, включаючи резерви та витратні матеріали, такі як боєприпаси чи запасні частини. Це забезпечить інвестиційну безпеку для компаній і кращі ціни для Бундесверу. Промисловість і, перш за все, її численні постачальники потребують таких сигналів сьогодні, якщо вони змушені будуть за два роки виробляти значно більше продукції. Крім того, уряд і парламент повинні надати компаніям легший доступ до кредитів і суттєво прискорити процес затвердження проєктів створення нових заводів. Переробка старої техніки, яка ще придатна для використання, також є способом збільшення кількості кінцевої продукції. Німеччині та її союзникам також слід створити стратегічний запас сировини, національного чи європейського підпорядкування.

Співпраця: Як пропозицію іншим країнам НАТО Німеччина могла б замовити більше бойової техніки, наприклад, броньованих машин, ніж на сьогодні потрібує Бундесвер з метою підвищення економії на масштабах та забезпечення оперативної сумісності. Інші країни НАТО могли б орендувати або викуповувати ці військові системи із загального пулу.

Стійкість

Коли йдеться про стійкість суспільства, занадто мало зроблено чи заплановано. Федеральний уряд Німеччини і земельні уряди планують, щоправда, нову директиву щодо цивільного захисту населення, але не запланували на це жодних коштів. Урізають навіть бюджет на захист від стихійних лих.

Ініціатива стійкості: Стійкість досягається на низовому рівні за підтримки громадян, муніципалітетів, державних установ, об’єднань і компаній. Важливо інтенсивно залучати населення до формування «десятиліття безпеки», оскільки відчуття замученості посилює здатність і мотивацію людей до стійкості. Важливими для стійкості є також такі теми, як містобудування, енергопостачання, транспортні шляхи та багато іншого, що безпосередньо впливає на населення. Люди можуть залучатися на конкурсній основі, шляхом підвищення кваліфікації, стажування у тренувальних таборах та за допомогою багатьох інших інтерактивних форматів.

Більше ресурсів для цивільної оборони: Федеральний уряд Німеччини і уряди земель повинні помітно збільшити свої інвестиції в цивільну оборону, тобто в захист від катастроф та цивільний захист, у безпеку постачань та захист критичної інфраструктури. Для досягнення необхідного фінансування доцільно визначити національну ціль для витрат на зміцнення цивільного захисту. При укладанні державних контрактів пріоритет має надаватися оснащенню цивільної оборони та забезпеченню безпеки критичної інфраструктури. Це стосуватиметься, наприклад, будівництва доріг і мостів, енергопостачання. Невід’ємною частиною загальної оборони є переосмислення відносин між державою, економікою та суспільством, оскільки багато об’єктів інфраструктури перебувають у приватній власності.

Тренування стійкості: Замість обов’язкової військової служби має бути обов’язкове стажування для всіх людей віком від 18 до 65 років, які проживають у Німеччині, у сферах, пов’язаних із загальною обороною. Це створило б стимул для визначення сфер у приватному секторі та суспільстві, які є важливими для загальної оборони. Також стало б зрозумілим, які заходи необхідні для підтримки функціональності країни. У цій сфері кожна людина зможе визначити функцію, яку вона може ефективно виконувати у випадку кризової ситуації.

Дослідження DGAP англійською:
Preventing the Next War. Germany and NATO Are in a Race Against Time.

Підготував Сергій Польовик

 

Схожі публікації