Як у Німеччині сприймають події у Лівії

Єдиним дієвим механізмом врегулювання кризи у Лівії може стати організація миротворчої місії під егідою ООН

 

Сергій Польовик

Силове протистояння на Близькому Сході наразі досягло своєрідної межі, коли вже незабаром можуть застосувати зброю, як їх називають, основні міжнародні гравці — США та їх союзники по НАТО з одного боку, та їх супротивники, що беруть участь у конфлікті, — з іншого. Одним з таких «місцем бою», чи то «точкою» зацікавленості згаданої спільноти у регіоні є багата на нафту держава — Лівія. Останніми роками напруженість навколо неї постійно зростала. Не в останню чергу внаслідок того, що від неї можуть залежати світові ціни на нафту, що робить її важливим геополітичним гравцем.

Лівію, яка колись за керівництвом Муаммара Каддафі відігравала домінуючу роль на африканському континенті та встановлювала правила політичної поведінки для президентів африканських країн, нині фактично охопила громадянська війна. А колись глава Лівійської Джамахірії звів за власний кошт резиденції для президентів африканських країн у містечку Сирт на узбережжі Середземного моря. Він запрошував сюди колег, щоб обговорювати важливі питання та ухвалювати відповідні рішення в інтересах міжнародного співробітництва на континенті. З часом М. Каддафі називали «некоронованим королем Африки», оскільки його вплив на лідерів інших держав континенту був необмеженим.

Муаммара Каддафі називали «некоронованим королем Африки»

Знаходячись під міжнародними санкціями і у жорсткому протистоянні зі США та їх союзниками, лівійський лідер проводив свою міжнародну політику, розвивав амбітний проект, що повинен був забезпечити його особисте домінування на континенті. Трьома складовими цього проекту передбачалося:

  • активізувати розвідку, видобуток корисних копалин та інших ресурсів на континенті;
  • будівництво магістральних шляхів сполучення між країнами Африки, інфраструктурних об’єктів та продуктопроводів між країнами регіону, з виходом на міжнародні глибоководні порти;
  • організацію і здійснення континентальних і трансконтинентальних повітряних вантажних перевезень.

В останньому компоненті такого стратегічного плану відводилося місце й для України, як держави, що спроможна забезпечити перевезення вантажів власними літаками. Зокрема у Відні та у Києві, ще до відкриття офіційного посольства України в Лівії, відбулися переговори на найвищому рівні з особистими представниками М. Каддафі про продаж 10-ти українських літаків Ан-124 «Руслан». Правду кажучи, через недолугість і безвідповідальність українських чиновників стратегічну співпрацю з Лівією налагодити тоді не вдалося.

Лівія має найбільші в Африці запаси нафти. Нафтова і газова інфраструктура країни

А незабаром лідер Джамахірії став неприйнятним і небезпечним суперником для США та інших гравців: вони не змогли змиритися з його роллю незалежного гравця у регіоні, діяльність якого та глобальні і регіональні впливи заважали нафтовим корпораціям.

Після його фізичного знищення, коли Лівія занурилася у перманентну громадянську війну, головними чинниками, за якими геополітичні суб’єкти визначають своє ставлення до Лівії, залишаються сьогодні ті ж, що й колись — контроль видобутку нафти і прибутки з її реалізації. Спроби якимсь чином врегулювати ситуацію навколо Лівії не можна вважати ефективними. Справжня мета основних гравців, які не дуже зважають на вимоги і рекомендації міжнародних організацій, досить відверта: боротьба за вуглеводні і контроль фінансових потоків. Тому й мир і суспільний спокій у Лівії розглядається такими гравцями лише як необхідна умова для досягнення бажаного.

А європейські аналітики, німецькі передусім, активно обговорюють підсумки щойно проведеної міжнародної конференції у Берліні, де йшлося про способи усунення лівійської кризи. Так, на шпальтах південно-німецької Süddeutsche Zeitung 20 січня ц. р. з’явився аналітичний матеріал за підписом Пауля-Антона Крюгера. Автор підкреслює, що підходи конференції до усунення проблем у Лівії, загалом правильні. Вони полягають у заклику до пов’язаних з цим конфліктом країн не постачати ворогуючим сторонам техніку, озброєння, військове оснащення. А виведення звідти підрозділів з підконтрольними найманцями суттєво зменшили б рушійну силу цього конфлікту, який вже перетворився з громадянської на регіональну проксі-війну. Аналітики навіть зазначають, що лівійському конфлікту притаманні всі ознаки так званої посередницької війни, де дві держави не безпосередньо воюють, а використовують треті країни і своїх союзників, надаючи допомогу у вигляді фінансів, техніки, військових кадрів тощо.

Напрацювання та висновки берлінської конференції споглядацькі за своїм характером і не обов’язкові для виконання

Щоправда, є сумніви щодо того, чи дійсно реалізуються на практиці ті політичні обіцянки, що оприлюднені на берлінській конференції. Адже не дарма автор статті зазначає, що ООН давно наклало ембарго на постачання до Лівії озброєння. Але його порушували і порушують систематично, про що експерти ООН, ретельно документуючи такі факти, подавали звіти до Ради Безпеки. Проте, на такі повідомлення про недотримання міжнародних норм реакції не було. А конкуруючі регіональні держави все більше занурюються у конфлікт. Так, Об’єднані Арабські Емірати, Єгипет та Йорданія — на боці лівійського військового діяча, маршала, верховного головнокомандувача Збройними силами Лівії Халіфи Хафтара. Туреччина та Катар — на боці міжнародно визнаного прем’єр-міністра Лівії Фаїза аль-Сараджа. У підсумку на конференції у Берліні країни-учасниці погодилися з запровадженням ембарго на постачання озброєння до Лівії та з вимогою припинити ведення вогню. А також з тим, що для врегулювання конфлікту неприпустиме застосування військової сили.

Ключові учасники громадянської війни в Лівії

До речі, для стабілізації обстановки в країні Європейський Союз та Італія устами своїх представників запропонували на конференції використати у Лівії військовий контингент. Оскільки, як зокрема пишеться у німецькому виданні, всі сторони конфлікту останнім часом суттєво розширили свою військову активність і завдяки цьому посилили свій вплив на події у Лівії. Так, лівійський маршал Х. Хафтар на отримані від ОАЕ кошти користується послугами російських найманців з приватної військової компанії «Вагнер», тісно пов’язаної з Кремлем. Зрозуміло, що таким чином президент Росії В. Путін зміг «раптом» увійти до складу головних політичних гравців у Лівії. Президент Туреччини Р. Ердоган, зазначає автор публікації, також посилав своїх військовослужбовців та сирійських найманців на допомогу міжнародно визнаному уряду Лівії. Такий інтенсивний розвиток подій дещо здивував європейців, констатує автор, зазначаючи, що Євросоюзу випала роль наздоганяючого. Зараз необхідно вжити надійні механізми для припинення вогню і застосування ембарго на постачання озброєння. На конференції вирішили, що Рада Безпеки ООН повинна вжити санкції за їх порушення.

Щодо позиції президента Туреччини, то він вже дав зрозуміти, що не бачить жодної проблеми, яка б не давала змоги відправляти турецьких військових до Лівії. Адже це — відповідь на звернення визнаного міжнародною спільнотою уряду. Своєю чергою, В. Путін також намагається переконати, що російські найманці у Лівії опинилися винятково з їх власного бажання. Хоча всі чудово усвідомлюють, що без президентського дозволу у такій справі нічого б не сталося.

Єдиним дієвим механізмом врегулювання кризи у Лівії може стати організація миротворчої місії під егідою ООН

Для того, щоб у Лівії припинилися обстріли, зазначає Süddeutsche Zeitung, слід підключати до процесу примирення незалежні міжнародні інстанції. І якщо їх утворять, то європейцям, зокрема, Німеччині, доцільно долучитися до такої миротворчої місії. На погляд німецьких аналітиків, все, що відбувається на південному узбережжі Середземного моря (йдеться чи про потоки мігрантів, чи про загрози тероризму), безпосередньо стосується Європи. І даремно, зазначається у виданні, європейці тривалий час намагалися стояти осторонь і лише спостерігати, як парамілітарні групи та проповідники війни починають контролювати Лівію.

До речі, Франція з Італією, сповідуючи власні інтереси, тут протистоять одна одній, при цьому послаблюючи у регіоні позиції Європи. Зараз, підкреслюється у виданні, європейцям слід діяти разом. Інакше на стан речей у Лівії не вплинути.

Напрацювання та висновки конференції щодо припинення війни у Лівії поки що за своїм характером, так би мовити, споглядацькі, не обов’язкові для виконання. Відповідальність за порушення ембарго на постачання зброї в ООН може заблокувати Росія, як постійний член Ради Безпеки. Позиція Китаю з цього приводу остаточно не визначена, але вона традиційно співпадає з позицією Росії. Інші країни на ухвалення рішень в ООН відчутно не впливають.

Таким чином, єдиним дієвим механізмом врегулювання кризи у Північній Африці може стати організація миротворчої місії під егідою ООН. Хто готовий брати у ній участь, кого запрошуватимуть до такої участі — буде відомо після ухвалення відповідних рішень ООН у Нью-Йорку. У України є чималий позитивний досвід участі у миротворчих місіях ООН. Чи придасться він у Лівії — стане відомо згодом. Також час покаже, чи актуальне це питання для самої України. З геополітичної точки зору така участь у миротворчій операції під егідою ООН досить слушна. Навіть попри наші втрати на Донбасі через розв’язану Росією війну в Україні. До речі, цілком можливо, що під час такої миротворчої операції представники ЗС України зустрічатимуться з представниками ЗС РФ. Чи навіть з російськими найманцями, від яких Кремль офіційно відхрещується…

…У сучасному глобалізованому світі немає відокремлених регіонів й ізольованих тем у міжнародних відносинах. Опосередковані впливи таких подій згодом можуть перетворитися на реальні виклики й для України…

У сучасному глобалізованому світі немає відокремлених регіонів і так званих ізольованих тем у міжнародних відносинах, що не впливають на перебіг всесвітніх подій. Сирія, Лівія, інші регіони Близького Сходу та африканського континенту тощо також виступають серйозним чинником формування векторів міжнародних стосунків геополітичних країн-суб’єктів, а саме США, Китаю, Росії та ЄС. Поки що опосередковані, але ці так зв. впливи згодом можуть перетворитися на реальні виклики й для України.

 

Схожі публікації