Україна бореться з кайданами на ногах і руках

Berliner Zeitung, Німеччина

Останнім часом все більше політичних оцінок міжнародних експертів та аналітичних центрів, які здійснюють аналіз ситуації навколо війни росії в Україні, набувають ознак розуміння глобального значення результатів цієї війни для майбутнього як континенту, так і світу загалом. Підтвердження тез щодо значення та впливів війни в Україні для глобального розвитку, викладених нещодавно у статті нашого експерта Олексія Воловича на сайті Центру «Борисфен Інтел», знайшло відображення у статті, надрукованій у німецькому впливовому виданні Berliner Zeitung відомого політолога, професора соціології в Університеті SWPS у Варшаві, кореспондента з проблематики Східної Європи декількох німецькомовних видань та кореспондента у країнах Бенілюкс Клауса Бахманна (Klaus Bachmann). Автор заявляє, що федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц повинен врешті-решт розробити план подальшої участі Німеччини у стримуванні російської агресії проти України та позиціонування Німеччини у системі глобальних координат в Європі та у світі. На думку експерта, у зв’язку з тим, що контрнаступ ЗС України не приніс очікуваних на Заході успіхів, Німеччина повинна терміново розробити новий власний план дій.

Автор статті розповідає, зокрема, про поширені випадки корупції та спроби військовозобов’язаних ухилитися від призову до лав ЗС України. Ситуація має доволі масовий характер та свідчить про серйозні помилки у керівництві як Збройними силами, так і прорахунки у патріотичній та виховній роботі з населенням України, у створенні необхідних стимулів і мотивацій для захисту українцями власної держави. Німецький експерт зазначає, що в Україні існує певна кількість громадян, які через патріотичні переконання та власну мужність готові йти на жертви і воювати на фронті. Але не тільки ці люди будуть визначати, який характер матиме війна у подальшому. Таким чинником стане здатність держави змусити інших громадян воювати, що свідчить про нездоровий стан громадського суспільства та безвідповідальність деяких керівників. Так, президент України був змушений звільнити всіх керівників територіальних центрів комплектування ЗС України через підозри у корупції.

Німецький експерт наводить офіційні цифри кількості так званих ухилянтів від призову в Україні. Зокрема, цього літа майже 14 тисяч військовозобов’язаних українців намагалися нелегально залишити країну через кордон, а понад 6 тисяч осіб були затримані з підробленими документами на офіційних пунктах пропуску. Існує певна категорія людей, які залишили Україну легально, на законних підставах. Водночас в жодній статистиці не фігурує три-чотиризначна кількість осіб віком від 18 до 60 років, які не повернулися з роботи в Польщі, Румунії чи Голландії.

Президент України Володимир Зеленський на зустрічі з військовими під час візиту до Миколаєва.
Джерело: Official website of the President of Ukraine

При цьому мало втішає ситуація в росії, де справи йдуть ще гірше. Там все частіше в армію забирають нових натуралізованих або навіть тих, хто очікує на отримання громадянства рф, і представників національних меншин. На фронті вони компенсують технологічну відсталість російської армії, протиставляючи так зване гарматне м’ясо з живих солдат та дешеві іранські одноразові безпілотники проти навчених на Заході українців із високотехнологічною зброєю. На жаль, зазначає німецький експерт, така ситуація хоча і впливає на стан збройних сил росії та не допомагає вирішити проблеми в Україні.

Наступ, який не відбувся

Генерал у відставці та колишній командувач армії США в Європі Бен Ходжес у численних інтерв’ю та виступах розповідав, як українська армія за допомогою отриманих від Заходу танків і артилерії мала вбити клин в окуповану зону на узбережжі Азовського моря, розділити анексовані регіони на дві частини і досягти положення, з якого вона могла б обстрілювати всю територію Криму.

Внаслідок цього, на думку генерала, на півострові почнеться паніка, спочатку росія залишить свої розташовані у Криму військові бази, а потім, з тієї ж причини, — окуповані території на узбережжі Азовського моря. За таких умов вже не буде потреби у важких боях відтісняти росіян на Донбасі, їх фронт розвалиться, у Москві відбудеться чергова спроба перевороту, а Чорне море опиниться знову під контролем України. Гарний план, зазначає автор дослідження, який, на жаль, поки що не здійснився.

Усі ці події, за словами генерала Ходжеса та тих, хто його цитував, «мали відбутися наприкінці літа». Але зараз ми вже в середині осені, зазначає Клаус Бахманн, незабаром зима, а Україна здійснила скромні прирости звільненої землі. Замість того, щоб своїми танками Abrams і Leopard II, як ножем, розрізати масло російського фронту, українські піхотинці ведуть наступ пішки та обережно, крок за кроком знаходячи та знешкоджуючи російські міни.

Генерал Ходжес останнім часом мовчить

Звичайно, зазначає автор дослідження, багато хто на Заході розчарований відсутністю кардинального повороту у війні в Україні. Правда полягає у тому, що жодний із типів західної зброї досі не дав Україні відчутної переваги. Правдою є також те, що Україна так і не отримала найсучаснішої та ефективної зброї, на кшталт винищувачів F-16, крилатих ракет Taurus і ракет ATACMS максимального радіусу дії. Потрібно бути чесним, зазначає німецький експерт, Україна отримала саме те, що дозволило їй, як сказав би Олаф Шольц, «не програти». Із міркувань обережності Захід навіть не дає їй шансів на перемогу.

Німецький експерт наводить алегорію, зазначаючи, що Україна бореться з кайданами на ногах і руках, як фехтувальник із рапірою проти грубого велетня з бойовою сокирою. Із геополітичних міркувань цей бій може відбуватися лише на території України. За таких умов ведення війни та перемога України видаються проблематичними.

Український військовий на дорозі біля прикордонного села Роботине у Запорізькій області.
Джерело: Roman Pilipey/AFP

Щодо висловлювань генерала Ходжеса останнім часом мовчать. Але це не привід зловтішатися, зазначає німецький експепрт, адже за збитки України відповідальні ми, так званий Захід, який її підтримує.

Без допомоги Заходу України вже не було б

Півтора роки тому, зазначає Клаус Бахманн, ми вже майже змирилися з рецесією економіки, крахом нашої торгівлі з росією через санкції та різким збільшенням витрат на оборону, — все заради того, щоб Україна виграла. Якби вона перемогла, російський фронт розвалився би, а путін у москві був би зайнятий тим, як врятуватися від шибениці. Тоді нам на Заході, зазначає автор, можна було б діставати попкорн та дивитися урочисту трансляцію підняття українського прапора в Севастополі та пряму трансляцію судових процесів над російськими військовими злочинцями в Гаазі.

Тоді ми змогли б використати зміну ситуації і знову витрачати наші гроші на зниження податків, що пропагує «Вільна демократична партія Німеччини», підвищення мінімальної заробітної плати (наміри Соціал-демократичної партії) і боротьбу зі зміною клімату (партія «Зелені»). Потім українці повертаються на батьківщину і звільняють у Німеччині безкоштовне житло для біженців з Африки і феміністок з Афганістану та Ірану.

Але проте просто так це все не відбудеться, вважає Клаус Бахманн. Все залишиться, як і раніше: Федеративна Республіка Німеччини продовжуватиме постачати зброю та боєприпаси у гігантських масштабах, хоча, можливо, із запізненням, а ЄС надаватиме значні фінансові вливання, щоб українська влада могла продовжувати функціонувати, хоча вона майже не має власних податкових надходжень. Маються на увазі 50 млрд євро у виглядів безповоротних траншів і позик, розтягнутих у часі на чотири роки, які спочатку були заблоковані Угорщиною та Словаччиною.

Але все це потрібно вже не для того, щоб Україна виграла, а для того, щоби вона не програла, щоб взагалі існувало щось на кшталт української держави та її армії, а фронт залишився там, де він є. Без грошей із Заходу президент Володимир Зеленський не може платити своїм державним службовцям і солдатам, а також не може підтримувати всіх українців, які не працюють на Заході, але залежать від гуманітарної допомоги, перебуваючи в центральній і західній Україні.

Повертаючись до алегорій, німецький експерт зазначає, що український фехтувальник б’ється не просто однією рукою. Без запасів крові, які він постійно отримує під час бою, він давно би був мертвий.

Нерівна війна

Наразі здається, зазначає автор дослідження, що з іншого боку фронту, у путінській росії справи йдуть краще. Адже у путіна немає іноземних донорів, він постійно вичавлює нові податки та мита зі своєї економікию при цьому країна більше не має ефективного представництва інтересів, громадянське суспільство обезголовлено, а ті олігархи, які ще не випали з вікна, змушені були стати хорошими і слухняними. Національний банк росії постійно зайнятий друком грошей, відсотки ростуть, що спонукає громадян Росії з накопиченнями вкладати гроші в банки, звідки вони потім передаються в оборонну промисловість.

Однак інші військові кампанії росії також варті уваги: у Демократичній Республіці Конго та у країнах зони Сахель в Африці діяльність найманців ПВК «Вагнера» фінансується ними самостійно, за рахунок ліцензій на видобуток цінної сировини, які їм надає місцева влада.

На Кавказі, де все не так просто, москва щойно здійснила своєрідне геополітичне випрямлення фронту. Наразі вона вже не підтримує Вірменію проти Азербайджану, а навіть навпаки. У всьому цьому, зазначає автор дослідження, росія має перевагу перед нами, Заходом. Адже викликані цими подіями потоки біженців приходять до нас, а не до москви чи санкт-петербурга.

Якби у світі панували теорії Макіавеллі, ми би просто скинули багаж України, як це зробила росія з Вірменією і як Вірменія зробила з Нагірним Карабахом. Але після повної окупації України росією, зазначає Клаус Бахманн, ми мали б не один мільйон українських біженців, а чотири-п’ять.

Мігранти, які роками без перешкод летіли з Афганістану, Сирії та Африки до москви та мінська, не просять там притулку, а продовжують свій шлях через польський кордон до Західної Європи. Навіть після впровадження закону «Про покращення [механізму] репатріації», ініційованого федеральним міністром внутрішніх справ Німеччини Ненсі Фезер, ми ніколи не будемо здатні настільки ефективно стримувати мігрантів, щоби вони на шляху до Балкан почали протестувати та шукати власного захисту в калінінграді чи Гродно.

Необхідно терміново шукати стратегії виходу із ситуації

Починаючи з Афганістану, не тільки Німеччина, а й загалом Захід повинен усвідомлювати, що коли ви вступаєте у війну, то ви також повинні мати план, як з неї вийти. Якщо можливо, то без таких трагедій, що мали місце у квітні 1975 року в Сайгоні, у жовтні 1993 року в Могадишо чи у серпні 2021 року в Кабулі.

Наразі ми втягнуті у кілька воєн без очевидного плану виходу з них, зазначає німецький експерт. Ми можемо обійти цю ситуацію дуже просто — просто заперечуючи, що ми є стороною у війні, спираючись на ідею, що якщо ви не берете участь у війні, то вам не потрібно турбуватися про те, як ви збираєтеся з неї вийти. Це дуже добре спрацювало в Афганістані, зазначає німецький експерт, де Бундесвер десятиліттями лише будував школи та колодязі.

Наразі Бундесвер «тільки» навчає українських солдатів і доставляє важке озброєння та боєприпаси, а Німеччина закачує гроші в Україну та заморожує рахунки росіян, але знову ж таки, у війні Бундесвер, очевидно, не бере участі. І на Близькому Сході Бундесвер також лише евакуює німців, а Німеччина постачає зброю та інформацію і оголошує безпеку Ізраїлю сенсом існування німецької держави.

Наразі ніхто не хоче чути та сприймати всерйоз те, що солдати Бундесверу більше не мають захищати свободу Німеччини в горах Гіндукушу, а мають робити це на Голанських висотах і за допомогою систем Patriot на кордоні з Ліваном. Але навряд чи у цих регіонах обійдеться без участі Бундесверу, насамперед з двох причин, а саме: потрібно не лише тримати на відстані Іран та підконтрольні йому збройні формування в Ізраїлі, але й отримати вплив на військовий кабінет Нетаньяху, чиї ультрас планують влаштувати етнічні чистки в Секторі Газа та анексію Західного берегу річки Йордан.

Залишається лише питанням часу, коли жителі Сектору Газа зроблять те, що зробили біженці на «Балканському шляху» в 2015 році, коли тиск на них став надто сильним. Вони будуть штурмувати кордон, заповнювати в Єгипті табори місії ООН UNHCR [у справах біженців], а потім виїжджати звідти до Європи. Дотепер питаннями влаштування долі палестинців, як людей без громадянства, та їхнім складним правовим статусом займалося спеціалізована агенція ООН, а палестинців рідко визнавали в Європі біженцями.

Для жертв етнічних чисток, які походять із країн третього світу з диктаторськими режимами, цю політику буде важко виправдовувати, зазначає німецький експерт. У світлі німецьких дебатів про війну в Секторі Газа такі біженці навіть могли б стверджувати, що їх переслідує не Ізраїль, а ХАМАС.

Це призводить до парадоксального висновку: якщо Німеччина не стане більш активно залученою до конфлікту на Близькому Сході та матиме поміркований вплив на уряд Ізраїлю, незабаром у ній з’явиться багато радикальних арабів-мусульман, і всі вони, обережно кажучи, мають напружені стосунки з євреями та досить вільні стосунки з антисемітизмом. І їх не можна буде так легко депортувати, навіть якщо вони є особами без громадянства. Показовим залишається запитання щодо закликів до негайної депортації прихильників ХАМАС, які демонстрували на вулицях Німеччини останніми тижнями. Необхідно з’ясувати, де і хто їх прийматиме, якщо ні в Газі, ні на Західному березі річки Йордан немає аеропортів.

Це підводить нас до тієї частини світової політики, яка так і не стала зрозумілою для німецької громадськості чи будь-якої коаліції в Берліні: чому Німеччина повинна постачати зброю та водночас не втручатися в ситуацію у достатньо довгій перспективі.

Трамп подекуди мав рацію

Майже кожна адміністрація в США намагалася заохотити європейців, особливо німців, збільшити витрати національного бюджету на спільну оборону. Найбільш прямолінійно вчинив президент США Дональд Трамп, який вручив Ангелі Меркель рахунок, щоб переконати її — два відсотки національного ВВП для спільної оборони НАТО це свого роду безпрограшна гра з нульовою сумою. Трамп вважав, що він може заощадити на Німеччині витрати на озброєння.

Вторгнення путіна в Україну переконливо показало, що європейці повинні озброюватися заради забезпечення власної безпеки, а не тому, що якийсь чудакуватий правитель хоче заощадити гроші. Тим часом, зазначає автор дослідження, війна росії проти України дещо відійшла на другий план, принаймні в опитуваннях громадської думки та у ЗМІ Німеччини.

На сьогодні триває війна у Східному Конго, в яку залучені Демократична Республіка Конго, Руанда, Уганда, Центральноафриканська Республіка і опосередковано, з боку Конго, — росія. Триває також війна в Сирії, а війна в Судані все більше впливає на Чад, війна між Азербайджаном і Вірменією, а тепер війна в Секторі Газа, яка поступово поширюється на Ліван, Західний берег, Сирію та Ємен.

Усі ці конфлікти мають щось спільне. Так само, як все, що відбувається в Південній і Центральній Америці, незабаром впливає на кордон Мексики із Техасом, так майже все, що відбувається будь-де в Європі, на Кавказі, в Аравії чи Африці, через кілька місяців або років має свої наслідки для Федерального відомства Німеччини у справах міграції та біженців.

Є лише одна відмінність: США так чи інакше залучені майже до всіх цих війн, але вони не обов’язково повинні здійснювати пом’якшувальний вплив на сторони конфлікту, оскільки потоки біженців, викликані війнами, рідко досягають США. Ці потоки біженців досягають Німеччини. Але ми не залучені до процесів, зазначає автор дослідження, і тому маємо мало можливостей здійснювати пом’якшувальний ефект.

Це саме та частина проблеми, яка майже ніколи не обговорювалася у дебатах щодо необхідності дотримуватися рівня асигнувань у розмірі двох відсотків ВВП на цілі НАТО — чи більший рівень видатків на цілі спільної оборони в НАТО сприяє обмеженню небажаної імміграції. Не тому, що, як деякі пропонують у Брюсселі, треба стріляти у пороми з біженцями та топити їх човни винищувачами, а тому, що це дає державам більше впливу на кризи та міжнародне врегулювання криз.

Ніде такий вплив не спостерігається так чітко, як в Україні. Відтоді, як Німеччина навчає українських солдатів, надсилає солдатів Бундесверу до Польщі та країн Балтії та стала другим за обсягами постачальником зброї для України у світі, уряд Німеччини має більше впливу на американський уряд, на український уряд і на уряди менших країн-членів НАТО на сході. Тепер Німеччині лише залишається скористатися своїм впливом, вважає Клаус Бахманн.

Рішення має приймати Німеччина, а не США

Німецький експерт заявляє у своєму дослідженні, що він не приєднується до тих, хто від початку закликав відмовитися від постачань німецької зброї Україні та негайно розпочати мирні переговори, чого не прагне жодна зі сторін конфлікту. Не існує уніфікованої стратегії одноосібного виходу з будь-якого конфлікту, без участі інших учасників. Чим подібне закінчилося, можна було побачити в серпні 2021 року в Кабулі: кожен піклувався лише про себе, кожен, хто міг, рятувався, а в підсумку все зруйнувалося.

Німецький експерт вважає, що стратегія виходу з конфлікту починається у нашій власній країні, де кардинально змінилося як ставлення суспільства до біженців, так і до постачань зброї в Україну. Більшість німців проти постачання Україні ракет Taurus. А коли справа доходить до біженців, згадується знаменитий вислів Ангели Меркель: «Ми не можемо цього подолати, воно долає нас».

Поки що це невдоволення у Німеччині було спрямоване насамперед проти неукраїнців. Наскільки швидко можуть змінюватися настрої і як українці перетворюються з бідних жертв війни на невдячних, настирливих «гостей», показали нещодавня польська, а раніше — спрямована проти сирійців турецька виборчі кампанії. Піар-стратегія маркетингу «переломного моменту», збільшення витрат на озброєння та затягування поясів як короткострокової ціни за перемогу України та забезпечення безпеки від агресії росії досягає своєї межі, вважає Клаус Бахманн.

Тепер громадянин Німеччини, який повинен затягувати пояс та який потенційно голосує за нову опозиційну партію під керівництвом Сари Вагенкнехт, партію «Ліві» чи за партію «Альтернатива для Німеччини», має усвідомити, чому надзвичайний стан стане постійним. І яка наступна мета у німців тепер, коли Україна явно не «перемагає»: більше німецького впливу у світі, менше біженців та вигнанців, «холодний мир» між росією та Україною з німецькими блакитними шоломами на Донбасі та вічним припиненням вогню без мирного договору? А також існуючим надзвичайно високим рівнем озброєння обох конфліктуючих сторін, як, зокрема, між Північною та Південною Кореєю.

Настав час наповнити деякі гасла цих днів конкретним змістом: чи означає «Україна не повинна програти» те, що ми повинні надсилати не лише сучасну, а найсучаснішу зброю і що було б законно за міжнародним правом, а також наших військових, щоб мрія містера Ходжеса все ж таки була здійснена? Або ми готуємося до корейського сценарію, за яким платники податків в країнах ЄС підтримують і озброюють другу величезну Боснію як квазіпротекторат і назавжди відмовляються від надії на зміну режиму в москві.

І що означає «необмежена солідарність з Ізраїлем?» Розв’язання рук для етнічних чисток у Секторі Газа та анексію Західного берегу річки Йордан або утримання солдатів Бундесверу на кордоні з Ліваном, переговори з ХАМАС і здійснення тиску на Нетаньяху з вимогою вигнати ультрас із його уряду.

Ми, європейці, зазначає автор дослідження, наразі делегували більшу частину цих повноважень американському уряду. Але війна Ізраїлю проти ХАМАС сколихнула ситуацію. Тепер США беруть участь у двох війнах, які дуже по-різному сприймаються громадськістю. Республіканці та демократи розділилися щодо допомоги Україні, але не щодо допомоги Ізраїлю. Якщо це стане грою з нульовою сумою в президентській виборчій кампанії у США, то яку країну створять і очолять теперішні кандидати?

* * * * *

Критична стаття у німецькому виданні свідчить про стурбованість експертного середовища і пересічних німців ситуацією, що складається у війні росії проти України та можливих її наслідків. Насамперед німців турбують, звичайно, власні проблеми. Поки що аналітична думка провідних експертів Німеччини не хоче зрозуміти і висвітлювати те, що війна росії в Україні впливає не лише на статки та благополуччя німецьких бюргерів, а й на їх особисте фізичне виживання.

Підготував Сергій Польовик