Сутінки російсько-індійського стратегічного партнерства

Під таким заголовком стаття польського вченого-історика Вітольда Родкевича з’явилася нещодавно на сторінках інформаційного бюлетеня Центру східних досліджень ім. Марека Карпа (Ośrodek Studiów Wschodnich im. Marka Karpia, OSW). Автор пише, що менше десяти років тому відносини між Москвою та Нью-Делі як російські, так і індійські аналітики могли назвати політично безпроблемними. Жодна інша держава не була таким комфортним партнером для Росії, як Індія. Перші тріщини у відносинах між двома країнами почали з’являтися в середині другого десятиліття XXI століття, що стало наслідком зростання могутності Китаю (з яким Індія перебуває в конфлікті), зростання напористості зовнішньої політики Пекіна, а також зміцнення російсько-китайських зв’язків і прогресуюче зближення між Індією і США.

На перший погляд може здатися, що повномасштабна війна, розв’язана Російською Федерацією проти України, сприяла подальшому зміцненню відносин між Москвою та Нью-Делі. Однак, всупереч офіційній риториці, основи російсько-індійського «особливо привілейованого стратегічного партнерства» роз’їдені декількома факторами і будуть продовжувати розмиватися.

І далі автор у своїй статті детально аналізує двосторонні міждержавні російсько-індійські стосунки, вказуючи що саме чекає будь-яку країну (не тільки Індію) у тому разі, якщо вона наважиться мати щось спільне з Росією в економічному (і не тільки) плані.

Відносини Москва-Нью-Делі у 2000–2013 роках: (майже) безпроблемне партнерство

Розвиток тісних зв’язків з Індією був однією з головних цілей азійської політики Володимира Путіна. Під час свого першого офіційного візиту до цієї країни восени 2000 року — менш ніж через півроку після вступу на посаду президента — він підписав із тамтешнім прем’єр-міністром декларацію про стратегічне партнерство. Найважливішим його елементом мали стати щорічні зустрічі на вищому рівні, які почергово проходитимуть в обох країнах. Річний ритм цих візитів зберігався до 2021 року включно. У 2010 році в рамках «повороту Москви на Схід» відносини з Нью-Делі були офіційно зведені в ранг «особливо привілейованого стратегічного партнерства».

З точки зору Кремля, розвиток цього «стратегічного партнерства» з Індією був частиною підриву позицій Сполучених Штатів, які російська еліта сприймала як актора, не тільки надто потужного, але й який намагається використовувати свою перевагу для впливу на політичні процеси в самій Росії. Цю політику Москва проводила під прапором підтримки нібито «природної» та «об’єктивної» еволюції міжнародної системи до так зв. багатополярного порядку. Кремль шукав партнерів, яким також не подобалася домінуюча роль США в міжнародній системі після холодної війни і які були готові підтримувати один одного у боротьбі з американською силою. В уявленні російських еліт відносини з Індією також мали на меті збалансувати позиції Китаю, зростання впливу якого помітили й оцінили в Москві ще в середині 1990-х років.

В Індії російська пропозиція стратегічного партнерства в такому розумінні потрапила у сприятливий ґрунт. Добре пам’яталося про підтримку, яку СРСР надавав цій країні для протистояння тиску Заходу, особливо Америки. Індія мала свої суперечки зі Сполученими Штатами та наддержавні амбіції як на регіональному, так і на глобальному рівнях. Таким чином стратегічне партнерство між Москвою та Нью-Делі базувалося на спільному несприйнятті занадто сильної позиції Вашингтону, бажанні мати якомога більше свободи щодо менших сусідів і у внутрішній політиці, а також на антизахідних принципах. Тому концепція багатополярного порядку була привабливою для Індії. Крім того, для обох сторін їхні відносини також повинні були служити противагою зростаючій могутності Китаю.

Слабким місцем цього стратегічного партнерства була обмежена економічна співпраця. Хоча між 2009 і 2012 роками товарообіг зріс з 7,5 до 11 млрд доларів США, у 2013 і 2014 роках він впав до 10,1 і 9,5 млрд доларів відповідно. Двосторонній товарообіг становив лише 1,2 % зовнішньої торгівлі Росії і не досягав навіть 1 % індійської. Не кращим був і рівень взаємних інвестицій: у 2000–2015 роках індійські інвестиції в Росію становили 8 млрд доларів, а російські інвестиції в Індію — 4 млрд доларів. Основна частка інвестицій Індії була в енергетичному секторі (4,5 млрд доларів). Найбільші інвестиції зробила державна нафтова компанія OVL: у 2001 році вона придбала 20 % акцій проєкту «Сахалін-1», а в 2008 році придбала Imperial Energy, що розробляє родовища в Західному Сибіру, за 2,6 млрд доларів. Головною основою російсько-індійського партнерства завжди залишалося військово-технічне співробітництво.

Перші тріщини та спроби перезавантаження стратегічного партнерства

Основи російсько-індійського стратегічного партнерства включали, крім позитивної традиції радянсько-індійських відносин, зближення міжнародних цілей. Проте з часом пам’ять про перше повільно згасла, а розвиток міжнародної ситуації розвів еліти обох країн у різні боки. Зміни, особливо ті, що відбулися після економічної кризи 2008–2009 років, почали впливати на поведінку та позицію важливих міжнародних гравців, а також на контекст російсько-індійських відносин. Найважливішим стало зростання могутності та самовпевненості Китаю при відносному ослабленні Сполучених Штатів. Це співпало зі зростанням напруженості між Росією та Заходом, що супроводжувалося подальшим посиленням зв’язків між Пекіном і Москвою. Їхнє «стратегічне партнерство» почало розвиватися в антиамериканський квазіальянс. Нью-Делі відреагував на посилення могутності та агресивності Китаю не так, як Москва — замість стратегії «приєднання до сильнішого» (bandwagoning) обрав політику балансування, налагодження стратегічної (в тому числі військової) співпраці зі США та їх азійськими союзниками. Це було інституціоналізовано у 2017 році у форматі Чотиристороннього діалогу з безпеки (QUAD).

Запроваджена Індією диверсифікація імпорту зброї сильно вдарила по інтересам Росії. Наслідком цього стало повільне, але неухильне зниження частки Російської Федерації в постачанні озброєнь до Індії. У 2012–2016 роках вона становила 68 %, а у 2022 році знизилася до 59 %.

З індійського боку надходили претензії щодо якості російської продукції оборонної промисловості, сервісного обслуговування обладнання, що постачається, затримок з поставками запчастин. Крім того, Індія почала пропонувати принципово змінити характер військово-технічного співробітництва — перейти до спільного проєктування та спільного виробництва в поєднанні з передачею високих технологій.

Внаслідок зрушень у відносинах і розстановці сил у чотирикутнику Китай-США-Росія-Індія між Москвою і Нью-Делі вперше з’явилися значні розбіжності. Перша сприйняла посилення співпраці між Індією та США як суперечливе своїм інтересам, тим більше, що воно супроводжувалося послабленням позицій Росії на згаданому вище індійському ринку озброєнь. Кремлівська дипломатія, різко атакуючи американські ініціативи в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, представила зближення Нью-Делі і Вашингтона як «втягування» американцями Індії в антикитайську коаліцію, ставлячись до Індії як до пасивного об’єкта американської політики. Несприйняття Москвою індо-тихоокеанської концепції (розвиток співпраці між Індією, США, Японією та Австралією) особливо токсично впливає на взаємовідносини. Своєю чергою Нью-Делі негативно сприйняв китайський проєкт «Пояс і шлях» і згоду Росії на його «з’єднання» із Євразійським економічним союзом (ЄАЕС). Індія побачила в «Поясі і шляху» завуальований неоімперський проєкт Пекіна, спрямований на побудову гегемонії на євразійському континенті, і побоювалася, що «з’єднання» «Поясу і шляху» з ЄАЕС призведе до все більш явного домінування КНР над Росією.

Ще однією проблемою, яка нашкодила індійсько-російським відносинам, було ініційоване Москвою «розморожування», а потім і розширення відносин з Пакистаном, яке Нью-Делі розглядав як загрозу своєму існуванню. Крім того, Ісламабад є клієнтом Пекіна, тому з точки зору Індії підтримка Пакистану Росією має вигляд як підтримка Китаю проти Нью-Делі. На думку Нью-Делі, все це «підриває традиційно глибоке геополітичне взаєморозуміння (Росії) з Індією в регіоні».

Вже у 2017 році описані вище проблеми спонукали аналітиків обох країн висунути постулат про необхідність «перезавантаження» двосторонніх відносин. У доповіді, підготовленій тоді під егідою російського державного аналітичного центру, один індійський експерт вказав на необхідність «перегляду індійсько-російських відносин на новій, перспективній основі». Російський «куратор» проєкту (генерал у запасі Служби зовнішньої розвідки В’ячеслав Трубніков) заявив, що «існуюча модель співпраці багато в чому вичерпала себе», а тому її необхідно «вивести на новий рівень, що повністю відповідає реаліям світової політики XXI століття».

Індійська сторона щонайменше двічі намагалася активізувати економічні відносини з Росією. З цією метою прем’єр-міністр Нарендра Моді особисто брав участь у двох головних економічних заходах Росії у 2016 та 2019 роках. Це дало певні результати. Індійські компанії збільшили свою частку в російському енергетичному секторі за рахунок придбання акцій Ванкорського і Таас-Юряхського родовищ, що збільшило вартість індійських інвестицій до 16 млрд доларів. Своєю чергою державна компанія «Роснефть» у 2017 році купила 49 % акцій індійської енергетичної компанії Essar Oil Ltd за 12,9 млрд доларів та стала акціонером другого за величиною НПЗ країни. Як наслідок, сума спільних інвестицій перевищила 30 млрд доларів.

Зріс і товарообіг — він знову досяг 11,2 млрд доларів у 2019 році та 13,6 млрд доларів у 2021 році (1,7 % товарообігу РФ). Проте економічний товарообіг залишався низьким, особливо в порівнянні з російсько-китайським товарообігом, який у 2021 році перевищив 140 млрд доларів (майже 17 % товарообігу РФ). Не зазнала змін і нинішня економічна модель індійсько-російських відносин, що заснована на реалізації державними компаніями проєктів, узгоджених на міжурядовому рівні. Суттєву зміну режиму торгівлі анонсував початок консультацій у 2015 році щодо можливого укладення угоди про вільну торгівлю між Індією та ЄАЕС, яка, однак, досі не імплементована.

Також є певні успіхи у сфері військового співробітництва. У 2019 році в Індії було розпочато спільне виробництво автоматів Калашникова, а в 2018 році було укладено контракт на постачання систем ППО С-400. Останнє також було символічним, адже раніше Росія продавала подібні системи Китаю. Крім того, у грудні 2021 року було підписано нову 10-річну програму військово-технічного співробітництва на 2021–2030 роки та створено механізм політико-стратегічних консультацій у формі щорічних зустрічей міністрів закордонних справ і оборони. Також було оголошено про угоду, яка дозволить взаємно використовувати бази та логістичну інфраструктуру. Таким чином могло здатися, що зусилля Нью-Делі, спрямовані на обмеження зближення Росії з Пекіном шляхом розширення власної співпраці з Москвою, принесли хоча б часткові результати.

Російсько-українська війна та її наслідки

Зовні складається враження, що масштабний військовий напад Росії на Україну підтвердив або навіть посилив російсько-індійське «особливо привілейоване стратегічне партнерство». Однак при найближчому розгляді стає зрозуміло, що воно піддається подальшій ерозії. Москва і Нью-Делі знаходяться на розбіжних траєкторіях щодо основної осі, що «упорядковує» конфігурацію сил на міжнародній арені, якою є суперництво між Пекіном і Вашингтоном. Війна між Росією та Україною та гостре протистояння Росії із Заходом ще більше стягують російсько-китайський квазіальянс і водночас посилюють його асиметрію на користь КНР. Індія, навпаки, активізує відносини зі США, а напруженість у її відносинах з Пекіном не зменшується.

На перший погляд, після 24 лютого 2022 року російсько-індійське партнерство працювало бездоганно. Нью-Делі не засуджував і не критикував прямо агресію проти України, не приєднувався до західної дипломатичної ізоляції Москви і шість разів утримувався при голосуванні в ООН (Раді Безпеки, Генасамблеї) під час винесення на порядок денний резолюцій з критикою Москви. Важливо для Російської Федерації те, що Індія також відмовилася приєднатися до західних економічних санкцій і навіть підписала резолюції проти них, прийняті БРІКС і Шанхайською організацією співробітництва. Також у «Групі двадцяти» (G20) Індія намагалася завадити обговоренню російського вторгнення.

Найбільш вражаючим ефектом війни стало величезне зростання російсько-індійської торгівлі. У період з квітня 2022 року по квітень 2023 року вона зросла в 2,5 рази, досягнувши майже 50 млрд доларів. Здавалося б, таким чином були виконані постулати обох сторін щодо створення міцних економічних основ для взаємовідносин. Однак таке зростання товарообігу стало наслідком збільшення експорту російської сировини та напівфабрикатів (насамперед сирої нафти, дизельного палива, а також вугілля, добрив і металів) більш ніж у чотири рази — до 46,3 млрд доларів. Частка російської нафти в індійському імпорті зросла з 0,2 % до лютого 2022 року до 45 % у червні 2023 року, досягнувши рівня близько 2,2 млн барелів на день. У той же час російський імпорт з Індії впав на 12 %, до менше ніж 3 млрд доларів. Таким чином структура торгівлі не змінилася, а зростання товарообігу стало наслідком тимчасового використання Нью-Делі сприятливої цінової кон’юнктури, а особливо того, що західні обмеження змусили Росію продавати нафту зі значним дисконтом.

Парадоксально, але значні прибутки, що з’явилися в торгівлі Росії з Індією, стали серйозною проблемою для обох сторін. Щоб уникнути санкцій США, вони погодилися платити за індійський імпорт неконвертованими рупіями. У результаті російські компанії накопичили на банківських рахунках в Індії рупії, еквівалентні приблизно 40 млрд доларів США, і досі не досягнуто домовленості про те, як їх обміняти на інші валюти. Нью-Делі хотів би, щоб ці кошти були інвестовані в країні, на що російська сторона не погоджується. Варто також зазначити, що розпочаті у 2017 році переговори щодо угоди про вільну торгівлю були практично призупинені. Навіть збільшення імпорту нафти Індія розглядає як тимчасове явище, про що свідчить відсутність інвестицій у розвиток потужностей з переробки російської нафти.

Такий стан справ різко контрастує з розвитком економічних відносин Індії зі Сполученими Штатами, рушієм яких є приватний бізнес. Це приносить індійській стороні все більше американських інвестицій і включає поглиблену співпрацю в галузі високих технологій. Ця перспективна та стратегічна природа економічних зв’язків Нью-Делі з Вашингтоном була підтверджена та посилена під час останнього візиту прем’єр-міністра Моді до США на початку липня 2023 року.

Війна (Росії проти України) негативно вплинула на індійсько-російське військове співробітництво. Перш за все, були затримки з поставками комплектуючих і запчастин з РФ. Найбільш вражаючим проявом труднощів, викликаних війною, стала затримка поставки останніх двох (з п’яти контрактних) дивізіонів ЗРК С-400. Індія також заморозила переговори щодо контракту на російські вертольоти. Крім того, анонсована у грудні 2021 року угода про логістичну співпрацю не була укладена. Також не була імплементована підписана тоді ж угода про військово-технічне співробітництво на 2021–2031 роки. Крім того, скасовано (формально «перенесено» на поточний 2023 рік) щорічні спільні військові маневри «Індра», які мали відбутися у 2022 році в районі Крулевця (Калінінграда).

Хоча Нью-Делі не приєднався до західної політики дипломатичної ізоляції Москви, інтенсивність контактів між ними явно знизилася. Перш за все, відбулася безпрецедентна перерва в циклі щорічних візитів на рівні вищого керівництва. У 2022 році прем’єр-міністр Моді не приїхав до Росії без пояснення причин, і, схоже, цього не станеться і цього року. Також немає жодних ознак того, що президент Путін збирається особисто відвідати саміт G20 в Індії у вересні. Після 24 лютого 2022 року обидва політики зустрілися лише один раз, під час саміту Шанхайської організації співробітництва в Самарканді у вересні 2022 року, при цьому Моді опосередковано публічно критикував політику Кремля, заявивши, що в сучасну епоху війна не є прийнятним політичним інструментом. У 2022 році також не відбулися започатковані роком раніше консультації міністрів оборони та закордонних справ (2+2).

Зустріч прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді із президентом Росії в Самарканді, 16 вересня 2022 року.
Джерело: Prime Minister of India

Також поглибилася атрофія трилогу Росія-Китай-Індія, який, на думку одного індійського експерта, «засох». Існують також серйозні розбіжності між Москвою та Пекіном і Нью-Делі в рамках формату БРІКС: перші дві столиці прагнуть розширити цей клуб, бажаючи перетворити його на антизахідну платформу, проти чого виступає індійська дипломатія.

Розмивання стратегічного партнерства

Війна між Росією та Україною лише поглибила вже наявні проблеми в російсько-індійських відносинах. Їхня фундаментальна причина полягає в тому, що пріоритетом Нью-Делі та Москви є зміцнення зв’язків із Вашингтоном та Пекіном відповідно. В обох столицях цей вибір пріоритетного партнера сприймають екзистенційно. Таким чином загострення американсько-китайського структурного суперництва призводить до ускладнень російсько-індійських відносин.

Для Москви збереження максимально можливих і тісних відносин з Індією є очевидним імперативом в ситуації її гострого конфлікту із Заходом і поглиблення залежності від китайського квазіальянсу. Проте немає ознак того, що Кремль здатний зробити якісь кроки, які б зупинили процес їх повільного розмивання, а агресія проти України ще більше обмежила його можливості та свободу дій у цьому плані. З іншого боку, Нью-Делі, зрозуміло, намагається якомога довше зберегти ситуацію, за якої, зміцнивши свої стратегічні зв’язки з Вашингтоном, він зможе отримати різноманітні вигоди від нейтралітету в конфлікті Росії зі Сполученими Штатами. Однак здається, що зростаюча поляризація міжнародної системи все більше обмежує спроможність Росії задовольнити зростаючі потреби Індії (високі технології, інвестиції тощо).

На додаток. Військово-технічне співробітництво Москви і Нью-Делі

Російсько-індійське військово-технічне співробітництво бере свій початок з часів холодної війни, коли СРСР був основним постачальником зброї в Індію. На момент розвалу (СРСР) 70 % техніки ЗС Індії було радянського виробництва. Цю співпрацю продовжила пострадянська Росія, для якої Індія стала найбільшим імпортером зброї, а сама Росія для Індії залишилася найважливішим постачальником запчастин для цієї зброї.

У 2017 році 70 % індійської військової техніки базувалося на розробках російського виробництва. З 1991 по 2019 роки Російська Федерація передала Нью-Делі озброєнь на 70 млрд доларів, з яких 15 млрд доларів припадає на 2017–2019 роки. У 2019 році Росія продала Індії військового обладнання на понад 4 млрд доларів, що становило близько 30 % російського експорту озброєнь. Портфель індійських замовлень у Росії минулого року склав 14 млрд доларів (майже 30 % усіх російських замовлень). У 2018–2021 роках він мав загальну вартість 14 млрд доларів.

Індія була єдиною країною, з якою Росія реалізовувала десятирічні програми військово-технічного співробітництва. Контроль за їх виконанням здійснює спеціальна міжурядова комісія, співголовами якої є міністри оборони. Вона включає дві робочі групи та дев’ять підгруп. Створена у 2000 році і збирається регулярно один раз на рік.

Військове співробітництво не обмежується експортом російської зброї, а й включає її виробництво за ліцензією в Індії (винищувачі Су-30МКІ, танки Т-90, БМП-2, автомати Калашникова), а також один показовий випадок спільного проєктування та виробництва керованих ракет BrahMos класу «море-море». З 2003 року обидві країни також раз на рік організовують спільні військові навчання «Індра».

Підготував Олег Махно