Війна між Ізраїлем та рухом ХАМАС

Що це значить для України

Іван Січень

В жовтні 2023 року під час триваючої війни між Росією та Україною стався черговий напад ісламських екстремістів зі складу руху ХАМАС на Ізраїль з території Палестинської автономії. Масштаб його найбільший з часів так званої війни Судного дня у 1973 році між Єгиптом і Сирією з одного боку та Ізраїлем — з іншого. Здавалося б, жодного зв’язку між російсько-українською та арабсько-ізраїльськими війнами немає. Втім, насправді це не зовсім так. Всі вони є наслідками імперської політики Росії, яку вона реалізує як у відкритий, так і прихований спосіб, однак здебільшого у військовий за характером. Хоча, так чи інакше, але Москва завжди програє і програватиме надалі. У 1970-х роках вона і її прибічники програли війну з Ізраїлем. Зараз Росія зазнає невдач на фронті з Україною. А Ізраїль успішно відбиває атаку руху ХАМАС.

У аналітиків та експертів завжди виникає цілком слушне запитання: чому та чи інша резонансна подія мала місце саме того, чи іншого часу, і з чим була пов’язана? Те ж запитання можна поставити і з приводу нового нападу ісламістів на Ізраїль. Відповідь на нього досить проста. Треба лише поглянути на ті воєнно-політичні процеси, які відбуваються довкола загострення обстановки на Близькому Сході, а також визначити тих, хто в цьому зацікавлений.

Відразу відкинемо варіант самостійного нападу руху ХАМАС на Ізраїль. Наразі це малоймовірно. Звичайно, ХАМАС, як і інші екстремістські організації та більшість із ісламських країни в регіоні, завжди перебувають у конфронтації з Ізраїлем і атакують його всіма наявними у них силами та засобами. Але для такого ісламістського нападу, який трапився в жовтні 2023 року, подібних сил їм явно бракувало. Так, за різними даними, в бік Ізраїлю було випущено від 2,2 до 5,5 тис. різних ракет. Крім того, збройні формування ісламістів прорвалися на ізраїльську територію та навіть захопили там військову базу. Згідно з історичним досвідом, організувати та виконати операцію подібного масштабу можливо лише на державному рівні, а не силами якогось окремого терористичного чи іншого угруповання.

Прикладом зазначеного служить війна «Судного дня» Єгипту та Сирії проти Ізраїлю у 1973 році, яка була міждержавним збройним протистоянням. При цьому обидві сторони отримували допомогу ззовні: Єгипет та Сирія — від СРСР, Ізраїль — від США і Великобританії. Їм масово надавалися озброєння і техніка, до них направлялись військові радники. Ба більше, на вимогу Москви, яку фактично погодилися виконати Вашингтон і Лондон, із зони арабсько-ізраїльського конфлікту були виведені миротворчі сили ООН. Як наслідок, створилися умови для нападу Єгипту та Сирії на Ізраїль.

Схоже на те, що це відбувається і зараз. За заявою Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Москва зберігає тісні стосунки з рухом ХАМАС, зокрема, продовжує постачати йому зброю. З весни-літа 2023 року обсяги постачань ісламістам скоріш за все зросли, в тому числі за участю Ірану — ще одного ізраїльського ворога та партнера Росії. А потім Росія та Іран підштовхнули ХАМАС до нової потужної агресії проти Ізраїлю. Для чого це було зроблено — знову ж таки зрозуміло. Діяльність Москви та Тегерану мала на меті:

• по-перше, відволікти увагу світової спільноти від війни Росії проти України, переключивши на загострення арабсько-ізраїльського конфлікту. Така тема набуває особливого значення для Москви після остаточного провалу її сподівань на «втомленість світу від України», що демонструють зустрічі та переговори лідерів G7, саміти НАТО і ЄС та 78-а сесія Генеральної Асамблеї ООН, які відбулись у нинішньому році;
• по-друге, знизити можливості США з надання військово-технічної допомоги Україні у спосіб створення ситуації, коли Ізраїль своєю чергою також гостро потребуватиме її збільшення. Тим самим Росія намагається послабити військовий потенціал України, зірвати контрнаступ Сил оборони України та забезпечити можливості для перехоплення ініціативи на фронті. Москва розраховує на союзницькі зобов’язання США і Великобританії перед Ізраїлем, що змушує їх здійснювати його підтримку, по суті, за будь-яку ціну;
• по-третє, спровокувати підвищення світових цін на нафту, яка є головним експортним ресурсом Росії та Ірану, а також відіграє критично визначальну роль у роботі західної економіки. Москва і Тегеран завжди були зацікавлені у цьому, особливо в умовах зовнішніх санкцій, які зменшують їх доходи;
• по-четверте, підірвати позиції Ізраїлю та США на Близькому Сході. Обидві країни є основними супротивниками Ірану і суперниками Російської Федерації в регіоні. Після критичного загострення відносин між Росією та США, а також погроз Вашингтону щодо введення нових санкцій проти Тегерану за військову допомогу Москві, їх інтерес досягнути такої мети суттєво зріс;
• по-п’яте, розширити підґрунтя для зміцнення співробітництва між Росією та Іраном на основі більш тісного об’єднання їх зусиль у боротьбі зі спільними ворогами. Як і у попередньому випадку, це пов’язано з посиленням протистояння Москви та Тегерану з Вашингтоном;
• по-шосте, дискредитувати США на міжнародній арені як провідної держави світу, яка не змогла гарантувати безпеку свого союзника Ізраїлю та стабільність на Близькому Сході. Крім того, Москва намагається поглибити розбіжності у Конгресі США на підставі негативного ставлення частини конгресменів до перспектив збільшення фінансової допомоги іноземним країнам.

На перший погляд, Росія та Іран досягли бажаного. Так, Ізраїль був долучений до масштабного конфлікту з рухом ХАМАС та зазнав відчутних втрат. При цьому Тель-Авів оголосив себе у стані війни з ісламськими екстремістами, що дійсно включило ситуацію на Близькому Сході у коло питань пріоритетної уваги світової спільноти. А союзники та партнери Ізраїлю були змушені реагувати на розвиток подій в регіоні як у політичній, так і у військовій сферах.

Згідно з офіційними повідомленнями представників американської адміністрації, Вашингтон оперативно працює над постачанням Ізраїлю необхідних озброєнь та боєприпасів з метою посилити його спроможності з захисту від тероризму. За оцінками експертів, такі дії Білого дому сприятимуть зміцненню військових можливостей Тель-Авіву, однак потребуватимуть відчутних видатків з бюджету США. Водночас уряди США та Великобританії, з метою демонстрації підтримки Ізраїлю та здійснення тиску на його супротивників, ухвалили рішення про посилення своєї військової присутності у східній частині Середземного моря. Внаслідок згаданих кроків Вашингтону та Лондона їх сили у Північній Атлантиці, де вони фактично спрямовані проти Росії, певним чином послаблюються.

На цьому фоні президент РФ В. Путін відкрито використав активізацію збройного конфлікту між рухом ХАМАС та Ізраїлем для дискредитації США на світовій арені. Коментуючи події на Близькому Сході, він назвав їх «наслідком провалу американської політики на Близькому Сході». За його словами, «США ігнорували рішення РБ  ООН та намагалися монополізувати процес урегулювання арабсько-ізраїльського протистояння, однак зовсім не переймалися пошуком рішень, прийнятних для обох сторін, та зневажали інтереси палестинців». Посилаючись на згадані твердження, він висловився за необхідність «більш активно залучати Росію» до усунення проблем близькосхідного регіону.

Разом з тим Москва так і не змогла досягти своєї стратегічної мети, що ще раз демонструє неспроможність Росії та її партнерів конкурувати з цивілізованим світом. Всупереч всім зусиллям Кремля з підтримки ісламістів, Ізраїль утримав контроль над ситуацією, розпочав операцію «Залізні мечі» та відбив напад ХАМАС. В ході операції Армією оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) та Службою загальної безпеки (ШАБАК) було знищено низку лідерів руху і завдані удари по його військовій інфраструктурі. Спираючись на досягнуті успіхи, підрозділи силових структур Ізраїлю розпочали рейди на території Палестинської автономії з метою знайти та ліквідувати екстремістів. Тим самим були закладені основи провалу чергової російської авантюри.

А США, Великобританія та ФРН не тільки не припинили постачання зброї Україні, навпаки — збільшили. За заявою глави Пентагону Л. Остіна, підтримка Вашингтоном Ізраїлю у боротьбі з рухом ХАМАС не завадить військово-технічному співробітництву між США та Україною. Аналогічна позиція у керівництва НАТО. Водночас була здійснена низка практичних кроків у даному напрямі. В цьому плані найбільш важливе значення має продовження США програм фінансування військово-технічного співробітництва з Україною. Наразі у Білому домі розглядається можливість об’єднання в один пакет таких програм щодо України, Ізраїлю та Тайваню. Це має підвищити шанси схвалення Конгресом допомоги Києву попри протидію з боку частини республіканців.

Президент США Дж. Байден виступає за резервування для України 24 млрд доларів, які в основному мають піти на зміцнення її оборони. Через проблеми з ухваленням державного бюджету, що стало наслідком традиційного поглиблення суперечностей у Конгресі США з наближенням президентських виборів, таке питання тимчасово залишається без вирішення. Тому у вересні 2023 року, за окремим розпорядженням Дж. Байдена, на потреби України було виділено лише 200 млн доларів. Однак і це є досить відчутною сумою, яка витрачатиметься на придбання та виробництво: ракет АІМ-9 Sidewinder класу «повітря-повітря» ближнього радіусу дії; боєприпасів для високоточних ракетних систем HIMARS; протитанкових ракетних комплексів TOW; 155-мм та 105-мм снарядів; боєприпасів для стрілецької зброї; підривних боєприпасів для подолання перешкод; засобів боротьби з безпілотними літальними апаратами та станцій радіоелектронної боротьби. Важливо, що в рамках цього пакету допомоги президент США також схвалив рішення про постачання Україні першої партії ракет ATACMS.

Великобританія також планує виділити Україні новий пакет військової допомоги на суму 122 млн доларів. Кошти будуть спрямовані на розмінування, ремонт транспортних засобів та зміцнення оборонних укріплень для захисту критичної інфраструктури.

Ще один з таких пакетів надає Німеччина. Він включатиме: додаткові системи протиповітряної і протиракетної оборони Patriot та IRIS-T; транспортні засоби, зброю та спорядження для підрозділів спеціального призначення; боєприпаси калібру 155 мм; основні бойові танки Leopard 1A5; самохідні зенітні установки Gepard; захищені транспортні та санітарні машини.

Показовими за своїм характером стали підсумки чергового засідання Контактної групи з питань оборони України (так званий формат Рамштайн) 11 жовтня ц. р. за участю представників понад 50 країн-партнерів нашої держави. Учасники засідання зобов’язалися не припиняти фінансової і військово-технічної допомоги Україні та ухвалили відповідні плани. В рамках заходу відбулось також засідання Ради Україна-НАТО.

Що ж стосовно Росії, то вона не тільки не змогла реалізувати свої задуми, але й зазнала іміджевих втрат. Весь цивілізований світ ще раз впевнився у дійсній сутності режиму Путіна, який має авантюристичний та терористичний характер. А відтак, Рада ООН з прав людини відмовилась повернути Російську Федерацію до свого складу. Водночас Парламентська асамблея Ради Європи визнала Росію диктатурою та закликала всі держави-члени Ради Європи не визнавати легітимність В. Путіна після завершення його чинного президентського терміну у 2024 році.

В цілому всі ці факти дозволяють зробити наступні висновки:

• застосування терористичних методів (якого б масштабу вони не були) з політичною метою вже не дає результатів і лише зашкоджує організаторам терактів, не кажучи вже про їх виконавців;
• кожен акт тероризму Москви, як проти України, так і інших країн, погіршує положення Росії у світі, посилюючи її міжнародну ізоляцію. Вона ще може виграти якийсь бій, але обов’язково програє війну проти кого б вона її не розпочинала;
• незважаючи загострення обстановки на Близькому Сході, увага до України не спадає, їй продовжують надавати фінансову та військово-технічну допомогу.