Війна Росії проти України. Зміни у тактиці дій агресора

Іван Січень

Як відомо, керівництво Російської Федерації планувало завершити основну фазу так званої спеціальної операції проти України максимум за три доби, а вже за два тижні – захопити всю українську територію. Втім, пройшло вже понад двох тижнів, а Москва фактично не змогла реалізувати свої плани.

Більш того, російсько-загарбницькі війська значною мірою втратили свій наступальний потенціал, в результаті чого на основних напрямках війна набула характеру затяжних позиційно-маневрених боїв. При збереженні загальних стратегічних цілей Москви нова ситуація змушує агресора змінювати тактику своїх дій. Такі зміни становлять особливий інтерес з метою організації адекватної протидії противнику. Спробуємо розібратися з цим питанням.

Незважаючи на фактичний провал російського «бліцкригу» в Україні, Москва не відмовляється від продовження війни проти нашої держави. Як і раніше, її першочергові цілі включають встановлення контролю над Києвом, Харковом, Черніговом, Сумами, Маріуполем та Миколаєвом.

Як показав досвід бойових дій, досягти цих цілей наявними у Росії силами практично не можливо, однак Москва не залишає своїх планів. Змінюється лише тактика дій російських військ, що пов’язано з неефективністю методів, які застосовувались на початку війни, та виникненням нової ситуації на фронті. Розглянемо це питання більш детально.

Так, в перші дні війни методи дій Росії мали характер, притаманний класичному «бліцкригу», і включали:

спроби знищення або дезорганізації системи ППО України шляхом нанесення ракетно-бомбових ударів по її ключових об’єктах;
захоплення українських аеродромів на основних напрямках наступу російських військ із застосуванням підрозділів «спецназу», які висаджувалися з вертольотів. Після цього головні сили повітряно-десантних військ перекидалися на аеродроми літаками військово-транспортної авіації;
висадка повітряних десантів парашутним способом з метою блокування з’єднань Збройних сил України, а також забезпечення подальшого висування російських військ;
перетин російськими військами українського кордону у напрямках Києва та Чернігова (з півночі), Сум і Харкова (зі сходу), Маріуполя (з південного сходу), Херсону (з півдня). Прорив контрольно-пропускних пунктів на українсько-білоруському та українсько-російському кордонах, а також блокування і знищення українських прикордонних застав здійснювалися силами «спецназу» та за підтримки артилерії. Російські війська заходили великими колонами у складі батальйонних тактичних груп фактично одна за одною. При цьому загальна довжина колон становила декілька десятків кілометрів;
встановлення або спроби встановлення контролю над містами та селищами України. На початковому етапі російські війська намагалися зробити це «з ходу». Зокрема, диверсійно-терористичні групи, а фактично – підрозділи російського «спецназу» «розчищали» в’їзди до населених пунктів. Потім до них заходили колони броньованої техніки та вантажівки з особовим складом;
штурми ключових міст на підконтрольній території України в районі зони конфлікту на Донбасі. Зокрема, в перший же день російські війська розпочали штурми міст Маріуполь та Волноваха.

Всі ці елементи відпрацьовувались збройними силами Росії під час різного роду військових навчань. Однак, на практиці їх реалізація зіткнулася з низкою суттєвих проблем. Серед них найбільш важкими та повністю неочікуваними для російських військ стали:

збереження боєздатності Повітряних сил України, в тому числі системи ППО та винищувальної й фронтової бомбардувальної авіації. Внаслідок цього були зірвані спроби висадки десантів як парашутним, так і посадочним способом із застосуванням військово-транспортних літаків (зокрема, збиті три російських Іл-76). Крім того, вже в перший-другий дні Збройні сили України розпочали успішні дії зі знищення крилатих ракет та літаків противника із застосуванням важких та переносних зенітних ракетних комплексів, а також нанесення ракетно-бомбових ударів по військових колонах противника (в тому числі із застосуванням розвідувально-ударних БПЛА);
початок активних дій Сухопутних військ Збройних сил України, Національної гвардії та Сил територіальної оборони зі знищення диверсійно-розвідувальних груп та колон російських військ при їх входженні до населених пунктів, а згодом і на маршрутах пересування. Водночас був наданий жорсткий опір загарбникам у позиційних районах на околицях більшості міст на лінії фронту у зоні конфлікту на Донбасі;
невдачі з висадкою повітряних десантів парашутним способом, більшість із яких була розсіяна та знищена, в тому числі за участю місцевих жителів. Точно так же знищувалися і диверсійно-розвідувальні групи, які висаджувалися з вертольотів у містах, як це, зокрема, відбулось у Харкові;
виникнення проблем із матеріально-технічним забезпеченням російських військ, які вторглися до України. З огляду на плани Росії щодо завершення основної фази «спеціальної операції» в Україні протягом трьох діб, саме на такий термін розраховувались основні види МТЗ, які були взяті з собою передовими частинами російської армії. А тому вони швидко зіткнулися з нестачею боєприпасів, палива та продовольства. Ця проблема почала набувати особливої гостроти із віддаленням перших ешелонів ЗС РФ від кордонів Білорусі та Росії. Як ми вже відмічали у попередніх публікаціях, причинами цього стали відсутність необхідних запасів МТЗ поблизу кордонів України, а також знищення силами українського опору значної частини логістичних колон противника на шляхах їх руху по українській території. Наразі до них добавилися ще і затори на автошляхах, що призводить до утворення величезних скупчень російської техніки та полегшує її знищення.

Все це призвело до значних втрат російських військ в Україні, деморалізації їх особового складу та зниження темпів наступу. За таких обставин, на 4–6 дні війни (в залежності від ситуації в різних районах бойових дій на українській території) збройні сили Росії розпочали застосування нової тактики, яка мала такі особливості:

перехід від спроб захоплення середніх та великих міст шляхом введення до них колон бронетанкової техніки за підтримки «спецназу» до класичних штурмових дій. В рамках зазначеного підходу російські війська розгорталися поблизу населених пунктів, проводили артилерійську підготовку, а потім атакували українські позиції силами піхоти за підтримки артилерії, танків та бойових броньованих машин. В окремих випадках передові підрозділи російських військ висаджувалися на передовій із вертольотів (зокрема, така тактика застосовувалась при атаках міста Миколаїв в районі міжнародного аеропорту у його східній частині);
здійснення підготовки до висадки морських десантів із завданням захоплення західної частини чорноморського узбережжя України та міста Одеса. Для цього у північно-західній частині Чорного моря, в тому числі у територіальних водах України, було зосереджено корабельне угруповання Чорноморського флоту РФ у складі шести великих десантних кораблів та декількох ракетних кораблів;
активізація ракетних та авіаційних (ракетно-бомбових) ударів по об’єктах військової та цивільної інфраструктури України. За рахунок цього Росія намагалася знищити, чи, принаймні, послабити оборонний потенціал нашої держави, а також залякати українську владу та громадян країни. Крім того, шляхом застосування методів повітряного тероризму проти мирного населення Москва сподівалася підштовхнути його до виступів проти керівництва України з вимогами припинення опору;
налагодження матеріально-технічного забезпечення російських військ в Україні. З цією метою у тилових районах основних угруповань ЗС РФ, які діють на українській території, були створені спеціальні логістичні пункти. Окремі зусилля були зосереджені на встановленні більш жорстокого контролю над автомобільними шляхами, які використовуються для забезпечення передових частин російської армії;
введення в дію ударних угруповань російських військ, які залишалися на території Росії. Загалом, на 10–11 дні війни Москва залучила до бойових дій до 100 % її сил, підготовлених для нападу на Україну. Водночас через нестачу військових ресурсів в якості звичайної піхоти росіяни почали застосовувати підрозділи повітряно-десантних військ, сил спеціального призначення, Росгвардії (внутрішніх військ) та поліції, які не призначені для цього та не мають достатньої кількості необхідних озброєнь.

Разом з тим наведені заходи військового керівництва Росії не дали відчутних результатів. Зокрема:

спроби штурмів середніх та великих міст фактично не мали успіху та призвели лише до збільшення втрат російських військ. Так, на 13–14 дні війни були знищені, поранені або взяті в полон близько 25 % російських військовослужбовців, які зайшли в Україну, не менш ніж чверть зосередженої на українському напрямку авіації, понад 30 % вертольотів, танків та бойових броньованих машин;
ракетно-бомбові удари по військових та цивільних об’єктах не змогли ні послабити обороноздатність України, ні зломити моральний дух її населення. Більш того, терористичні атаки Росії лише посилили вмотивованість дій захисників України у знищенні агресора, а також призвели до різкого зростання антиросійських настроїв серед українських громадян. Крім того, масові жертви серед цивільного населення та руйнування шкіл, лікарень, дитячих садків та житлових будинків створили очевидне підґрунтя для введення Заходом додаткових санкцій проти Російської Федерації;
проблема матеріально-технічного забезпечення перших ешелонів російських військ так і не була задовільно вирішена. Збройні сили України, Сили територіальної оборони та місцеві жителі продовжують знищувати логістичні колони російських військ на маршрутах їх просування;
суттєві складнощі виникли також і з поповненням сил російської армії на території України, що стало наслідком нестачі боєздатних військ, підготовлених резервів та військової техніки. Свідченням цього стало залучення Росією до бойових дій на території України бойовиків приватних військових компаній, примусово мобілізованих осіб зі складу населення «ДНР» та «ЛНР», а також застарілих зразків військової техніки.

В результаті Росія знову була змушена змінити форми своїх дій, в тому числі:

призупинила прямі штурми середніх та великих міст (за виключенням окремих із них) і зосередилась на їх оточенні. Крім того, російське військове командування поки що відмовилось від висадки морського десанту в районі міста Одеса та повернула свої кораблі до Криму;
знизила інтенсивність застосування авіації та вертольотів і перейшла до нанесення окремих терористичних ударів, в основному по об’єктах цивільної інфраструктури. Втім, тривають інтенсивні обстріли прифронтових міст України із ракетно-артилерійських систем;
розпочала ротацію своїх військ на території України, перекид на український напрямок додаткових сил із глибини Російської Федерації та приховану мобілізацію;
провела кадрові зміни у середній ланці вищого військового командування ЗС РФ.

Виходячи з позиції Москви, яка зберігає свої стратегічні цілі у відношенні України, після відновлення свого військового потенціалу на українському напрямку Росія може активізувати наступальні дії. Разом з тим, за деякими оцінками, внаслідок значних втрат та нестачі сил через 7–10 діб Москва може «заморозити» війну проти України, а саме – зупинитись на вже зайнятих рубежах в очікуванні критичного загострення соціально-економічної ситуації в нашій державі та її згоди на російські ультиматуми.

Хоча, за будь-яких умов Україна не припинить опір противнику та робитиме все можливе для знищення його військ на українській території. Лише це може зупинити Росію та примусити її до переговорів. Для цього треба ліквідувати не менш двох третин російського війська, яке напало на Україну. Як відмічалося вище, третину ми вже знищили.