Українське питання у британському контексті

Українське питання у британському контексті

(із розсекречених документів розвідки)

Матеріал публікується за ініціативою віце-президента Незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» Олександра Бєлова.

На тлі вагомої підтримки України з боку Великої Британії і вражень від позиції Бориса Джонсона варто зробити невеликий екскурс в історію ХХ століття і пригадати, як небайдужі патріоти ще 90 років тому відкривали Україну для британців і наполегливо привертали їхню увагу до намагань сталінського режиму цілеспрямовано знищити українську націю, як заявляли у Лондоні, що «без вирішення українського питання увесь світ знаходитиметься на доволі слабкому фундаменті». Це ще й важливо для розуміння нинішніх глобальних геополітичних проблем, досі не розв’язаних у цивілізаційний спосіб.

Розсекречені документи із архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що на початку 1930-х років провідні діячі українського національно-визвольного руху на чолі з Євгеном Коновальцем почали активно розширювати контакти з урядовими і військовими колами Італії, Японії, Швейцарії, Литви, Великої Британії та інших країн у пошуках підтримки для продовження боротьби за відновлення незалежності України. Зокрема, у 1933 році Євген Коновалець відрядив до Лондона Євгена Ляховича офіційним представником ОУН у Великій Британії із завданням добитися підтримки британського уряду для українського визвольного руху.

У оперативній справі, яку невдовзі завів на Ляховича старший лейтенант держбезпеки СРСР Павло Судоплатов, у одному з документів про нього записано таке: «Вважається одним із найкращих дипломатів і розвідників серед націоналістів».

Інтернет-енциклопедія «Українці в Сполученому Королівстві» подає коротку біографію і невелике фото Євгена Ляховича.

Довідково. Ляхович Євген

Зазначається, що Ляхович Євген [Eugene Lachowitch] — інженер, журналіст, громадсько-політичний діяч.

Народився 4 червня 1900 року в с. Ушня Золочівського повіту Австро-Угорської імперії (нині — Золочівський район Львівської області). З 1918 до 1921 року служив в Українській галицькій армії. У 1922–1923 роках студіював у технічному інституті у Вільному місті Данциг. Там був активним в українському студентському русі і в підпільній Українській військовій організації (УВО). У 1923 році виїхав у США і продовжив студії у Бруклінському політехнічному інституті в Нью-Йорку. У 1929 році став громадянином США. Поширював серед українців у США ідеї УВО, а потім — Організації українських націоналістів (ОУН). У 1930–1932 роках перебував у Галичині.

Повернувшись до США, допомагав у розбудові Організації Державного Відродження України (ОДВУ), створеної 1931 року в Нью-Йорку заходами ОУН. У 1933 році переїхав до Лондона як представник ОУН у Великій Британії. Мав чимало зустрічей з представниками британського Міністерства зовнішніх справ. У британській пресі публікував статті про Україну та ОУН. У 1935 році повернувся до США.

[свернуть]

Із Євгеном Коновальцем Ляхович познайомився ще у 1929 році, коли той приїздив до США, де відвідав головні українські осередки. Полковник справив на нього неабияке враження, а його розповіді про стан справ на батьківщині призвели до того, що новоспечений громадянин США залишив роботу, розмірене життя і подався до рідного краю. Упродовж 1930–1932 років він перебував у Галичині і низці європейських країн, де намагався бути корисним для української справи. А потім поїхав до Великої Британії.

Його місія полягала в налагодженні контактів із британськими урядовими колами та роз’ясненні позицій ОУН щодо ситуації навколо України та в Східній Європі в цілому. Це було важливо на тлі того, що піcля проголошення Української Народної Республіки у 1917 році британcький уряд хоч і почав поважніше трактувати українcьке питання, але офіційне cтавлення до українcьких національних змагань було доволі cтриманим.

Спершу офіційна британська влада не дуже охоче йшла на контакт із Євгеном Ляховичем. Невдовзі усе ж відбулася низка його зустрічей з працівниками Міністерства закордонних справ Великої Британії. Домовилися, що він матиме можливість регулярно подавати до британського МЗС меморандуми про позицію ОУН з актуальних політичних питань стосовно України. Крім цього, він розгорнув активну інформаційну діяльність — виступав зі статтями в британській пресі і поширював серед британських журналістів матеріали про Україну.

Одним із його добрих знайомих став вiдомий британський журналiст-мiжнародник, військовик, історик, економіст, вчений-українознавець, громадський діяч Ланселот Лоутон. Той щиро проявляв інтерес до України, її історії, культури, умов життя українців у СРСР. Але мав недостатньо інформації про це.

Вочевидь, знайомство і близьке спілкування з Євгеном Ляховичем також певним чином посприяли тому, що невдовзі Ланселот Лоутон зробив значний вплив на формування проукраїнської громадської думки в британському суспiльствi.

Його подвижницька робота як журналіста і одного із засновників створеного в середині 1930-х років у Великій Британії Англо-українського комітету, спрямована на підтримку українського народу в його прагненні до незалежності, стали важливою віхою в історії англо-українських взаємин.

Євген Ляхович і сам бачив, що у Великій Британії практично немає політичної літератури про Україну англійською мовою. Щоб заповнити цю прогалину, він написав англійською мовою брошуру під назвою «Українське питання» («The Ukrainian Question») на близько півсотні машинописних сторінок, яка зберіглася в архіві розвідки.

Під час однієї із зустрічей Лоутон сказав Ляховичу, що ця його брошура, скромна за формою, справила на усіх британців неабиякий вплив і переконала, що вони мають справу з представником «революційної групи, багатої ідейністю, але бідної матеріальними засобами».

Довідково. "Українське питання"

«Українське питання» — це справді цікаве дослідження. Воно складається з трьох розділів:

  1. Історія України, починаючи з IX століття до 1917 р. (територія і населення; звідки походить слово «Україна»; причини занепаду України в середні віки; культурний вплив України на Росію;
  2. Наступний період (1917–1920 рр.) (відродження; причини поразки України під час російської революції);
  3. Останній період (продукція України у сфері сільського господарства і промисловості; останні події в Польщі; український націоналізм; сподівання українців).

У передмові автор одразу дає зрозуміти, що він розглядає українське питання лише у нерозривній єдності зі створенням у Східній Європі самостійної Української держави. Він зазначає, що завдання цієї роботи — ґрунтовно розібратися в цьому і дати відповіді на такі питання: чи вирізняються українці якимись своїми специфічними особливостями як у духовному, так і фізичному відношенні, щоб їх можна було розглядати як окрему націю, чи вважають вони себе окремою нацією, чи дійсно вони прагнуть до створення самостійної держави і як, на їхню думку, це має бути реалізовано?

І завершується праця ствердженням, що «Україна відіграватиме важливу роль у прогресі європейської цивілізації» і що «без вирішення українського питання увесь світ знаходитиметься на доволі слабкому фундаменті».

[свернуть]

Звісно, що Євген Ляхович не був істориком за фахом і не мав наміру зробити фундаментальне історичне дослідження. Він користувався науковими працями знаних фахівців Миколи Аркаса, Дмитра Дорошенка та інших, посилаючись на них у своїй публікації.

Водночас, попри фрагментарний і подекуди суб’єктивний виклад окремих подій, їхнє емоційне авторське трактування і деякі неточності, він чітко окреслював своє бачення історії і виразно висловлював свою проукраїнську позицiю.

Можливо саме під впливом «Українського питання» Євгена Ляховича Ланселот Лоутон невдовзі підготував і опублікував окремими виданнями свої брошури під назвою «Українське питання» і «Україна: найбiльша проблема Європи». Це тексти його доповідей перед поважними представниками британського парламенту та громадськості. Зокрема, на публічних слуханнях 29 травня 1935 року в Палаті громад Великої Британії, присвячених ситуації в Україні.

Тоді Лоутон виступив із доповіддю під назвою «Українське питання і його важливість для Великої Британії» й заявив: «Було б лицемірством заперечувати, що незалежність України так само важлива для нашої держави, як і для спокою в усьому світі.

Проблема надто довго ігнорувалася — просто тому, що розглядати її, а тим більш намагатися вирішити — справа дуже клопітна. Але ця проблема, що має глибокі й заплутані історичні корені, сьогодні набула безпрецедентної гостроти… То який сенс зображувати мир, коли миру немає? Його й не буде доти, доки українська проблема не знайде належного вирішення».

Євген Ляхович не поривав контактів із Ланселотом Лоутоном і після повернення до США. У архівній справі переповідається один із листів, вірогідно написаний напередодні Другої світової війни, в якому британський журналіст знову акцентує увагу на тому, що «українське питання — це дуже важливе питання, суттєво важливіше, ніж усілякі Судети, і можна лише пошкодувати, що українці не ставлять його перед громадськістю так, як слід».

Москва не випадково вела оперативну розробку Євгена Ляховича, намагалася відстежувати контакти й переміщення і переслідувала його за гострі й критичні висловлювання, які зачіпали за живе. Як от сказані ним під час доповіді 24 червня 1935 року у Лондоні в «Near and Middle East Association»:

«Незадоволення в Росії є більше, ніж коли-небудь перед тим, і щоб втихомирити його, російські володарі мусять послуговуватися щораз більше своєю експансивною зовнішньою політикою. Сподіватися, що колись можливим буде якесь порозуміння з Росією, надіятися на її добру волю і згоду, на поділ сфер впливів — є ґрунтовна помилка.

Під тиском певних міжнародних потягнень вона може обіцяти спинення підривної пропаганди, але при першій нагоді вона зламає свою обіцянку, бо вона мусить мати щось, чим вона могла б відвернути увагу свого населення від внутрішніх проблем і заспокоїти його незадоволення; інакше вона заломиться зі середини… Єдиним виходом із цієї напруженої ситуації є відновлення української держави…».

Настільки пророчими і актуальними нині є ці висловлювання.

З роками, за відсутності агентурних можливостей для вивчення Євгена Ляховича, його справу здали до архіву КДБ. Тож про останні роки життя і діяльності збереглися лише фрагментарні відомості. Попри це, навіть наявної інформації достатньо, щоб вважати його непересічною і яскравою особистістю у боротьбі за українську справу на міжнародній арені.

Євген Ляхович – крайній ліворуч, поруч із ним – Євген Коновалець.
Джерело: «Історична правда», https://www.istpravda.com.ua/

Водночас ця історія свідчить про те, що українське питання у глобальному розумінні існувало давно. Як загалом у світі, так і в багатовіковому вимірі українсько-британських взаємин, ще від періоду Київської Русі, коли майбутній великий князь київський Володимир Мономах одружився з Ґітою, дочкою англійського короля Гарольда ІІ. Самі українці для вирішення цього питання докладали неймовірних зусиль, і ці зусилля не завжди були даремними. Крім Євгена Ляховича, у різні історичні періоди були й інші діячі, які намагалися заручитися підтримкою Великої Британії у справі боротьби за незалежну Україну. Не завжди вдавалося, як того хотілося б. Але життєдайне зерно, яке лягло у землю Туманного Альбіону, усе ж проросло. Нині є розуміння, що існування незалежної України так само важливе для Великої Британії, як і для спокою в усьому світі, про що заявляли ще багато десятиліть тому.

Олександр Скрипник,
дослідник історії спецслужб

У матеріалу використани зображення з сайтів Служби зовнішньої розвідки України (https://www.szru.gov.ua/)
і інтернет-видання «Історична правда» (https://www.istpravda.com.ua/)

У заголовку матеріалу колаж з сайту «Історична правда»

Схожі публікації