The New York Times: чому керівництво Китаю не подзвонило президенту України

Berliner Zeitung, Німеччина

У фокусі уваги європейських, зокрема німецьких аналітиків перебуває позиція Китаю щодо війни росії в Україні. Така увага до цього питання з боку німецьких аналітичних центрів та керівництва держави підкреслюється ще й через значну активність політичного керівництва ФРН, що останнім часом виявляється у відносинах з Китаєм як на двосторонньому рівні, так і на рівні загальноєвропейської політики. В ЄС розуміють, що Китай залежить від європейських ринків збуту дешевої китайської продукції та не може відкинути перспективу стратегічного співробітництва з європейцями.

Водночас надмірні інтереси окремих країн Євросоюзу, зокрема Франції, свідчать про нову загрозу для європейської єдності, а саме — через колаборацію Франції і Китаю на користь двостороннім інтересам, навіть попри ризики і загрози для міжнародної безпеки та трансатлантичної єдності. Нещодавній візит президента Франції Еммануеля Макрона до Китаю та підписані там угоди економічного характеру свідчать, що Париж визначився з подальшим геополітичним та стратегічним партнером, який займе місце російської федерації. Китай для Франції також принципово потрібний, оскільки співробітництво з ним відкриває нові перспективи не лише в економічній галузі, але й у космічній, науковій та військовій, де Францію західні партнери нещодавно образили, відмінивши вже погоджений вигідний контракт на постачання французьких підводних човнів для Австралії. Ненадійний міжнародний партнер у галузі безпеки — Франція, яка традиційно перебуває під впливами росії, є одним з членів «ядерного клубу» та постійним членом Ради безпеки ООН, відтепер перебуватиме в орбіті впливів Пекіну. Навіщо це було потрібно балакучому любителю телефонних переговорів з путіним, очевидно вже зараз. Хоча союзницька зрада завжди є неприємною і почасти несподіваною. Неприємною вона є і для України, яка традиційно розраховувала на потужнішу військову підтримку з боку Франції. Рівень та обсяги такої підтримки України в подальшому засвідчать, наскільки далеко простягаються впливи Китаю на міжнародну, зокрема безпекову політику Франції.

Тим часом столичне німецьке видання Berliner Zeitung надрукувало статтю власного кореспондента Томаша Кур’яновича (Tomasz Kurianowicz), в якій, з посиланням на одне з найбільш популярних і впливових видань США The New York Times, висвітлює позицію Китаю щодо України. В аналітичній статті газета, зокрема, досліджує причини, чому Сі Цзіньпін досі не спілкувався з Володимиром Зеленським.

Доцільно врахувати, що зазначене американське видання, серед іншого, використовується урядовими колами США, зокрема спецслужбами, для контрольованого витоку інформації, що здійснюється в інтересах уряду. З огляду на додаткову увагу Конгресу США до виплат Україні з держбюджету США, посилену кампанію боротьби з корупцією на всіх щаблях влади України, намагання впливати на ключові точки міжнародної політики, важливі для самих США, поява зазначеної статті виглядає невипадковою.

Berliner Zeitung зазначає, що американська газета The New York Times у недільному випуску (15 квітня 2023 р.) опублікувала розлогий аналіз, в якому заглибилась у китайсько-українські відносини. Текст починається словами: «Останній раз, коли президент України Володимир Зеленський і лідер Китаю Сі Цзіньпін розмовляли, вони відзначали 30-річчя дипломатичних відносин і високо оцінили «поглиблення політичної довіри» і «глибоку дружбу» своїх народів. Це було в січні 2022 року. Менш ніж через два місяці Росія, один із найближчих партнерів Китаю, вторглася в Україну. Відтоді Сі не розмовляв із Зеленським, незважаючи на його неодноразові прохання. І «міцні та стабільні» стосунки, які вони рекламували, здаються наразі вже далеким спогадом».

 Президент Китаю Сі Цзіньпін.
Джерело: Ludovic Marin/Pool via AP

Мовчання між двома президентами відображає складну геополітичну ситуацію, що склалася через війну. У тексті відзначається, що до війни Китай і Україна підтримували важливі політичні зв’язки, стосунки між державами були плідними та розвивалися. Тепер ситуація змінилася. Але це не означає, що Україна ставиться до китайців з ігноруванням чи образою. Навпаки, у той час як напруга між США та Китаєм продовжує зростати, коли американці відкидають будь-яку китайську мирну ініціативу з огляду на загарбницьку війну росії, українці сприймають китайців серйозно. У тексті йдеться: «Україна з прихильністю ставиться до Китаю через його здатність стримувати російську агресію. Однак в Україні усвідомлюють той факт, що Пекін, як виявилося, не дуже бажає цього робити. Українське керівництво побоюється, що Китай насправді може озброїти Росію. Тому громадська думка в Україні щодо Китаю напружена».

Україна вже не така приваблива для Китаю, як раніше

Китай, повідомляє The New York Times, у свою чергу, хоче зберегти проголошений нейтралітет у війні, яка у в американському виданні називається «конфліктом». Переговори з Володимиром Зеленським могли би покращити імідж Китаю та представити його як відповідальну світову потугу. Тим не менш, слід усвідомлювати, що Китай у принципі розглядає війну як інструмент боротьби за майбутній світовий порядок, що буде вестися між зі Сполученими Штатами Америки — з одного боку, та Китаєм і росією, з іншого. Оскільки Київ став на бік Заходу, Україна для Китаю є частиною Заходу.

Далі в американському виданні, зазначає Berliner Zeitung зазначається, що «крім того, Україна, як атакована країна, вже не є такою економічно привабливою для Китаю, як раніше».

The New York Times цитує експерта Чжу Фена (Zhu Feng), професора міжнародних відносин у Нанкінському університеті. Він каже: «Сьогоднішня Україна все ще у стані війни, китайські інвестиції там були піддані бомбардуванням і ми не знаємо, якою буде Україна в майбутньому. То ж, чи існують наразі відносини між Китаєм і Україною?»

Україна була важливою точкою входу для китайських товарів

До війни, за даними The New York Times, економічні зв’язки між Китаєм та Україною були міцними: «У період з 2017 до 2021 року український експорт до Китаю зріс у чотири рази. Китай був найбільшим торговим партнером України та найбільшим імпортером ячменю та залізної руди в 2019 році, йдеться у звіті американської Ради з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations). Україна також була найбільшим постачальником кукурудзи в Китай і другим за величиною постачальником зброї в країну. Перший китайський авіаносець «Ляонін» (Liaoning) був списаним радянським кораблем, купленим в Україні та переобладнаним ВМС Китаю.

Тодішній прем’єр-міністр України оголосив 2019 рік «роком Китаю». Для будівництва нової лінії метро в Києві залучили китайські компанії. Угода про вільну торгівлю України з Європейським Союзом зробила країну привабливим портом експорту китайських товарів», — повідомляє The New York Times.

США здійснювали тиск на Україну

«Також посилився культурний обмін. Пам’ятник в найбільшому парку Пекіна вшановує українського поета. Дружина Володимира Зеленського Олена Зеленська виступила з вітальним словом на Пекінському міжнародному кінофестивалі-2021. За даними українського посольства, багато українців у Китаї були студентами місцевих вищих навчальних закладів».

The New York Times зазначає, що напруга через геополітичну ситуацію була між країнами завжди: «Після анексії українського Криму в 2014 році Китай утримався від критики Росії. Україна також зіткнулася з тиском з боку Сполучених Штатів Америки, які виступили з вимогою до України дистанціюватися від Китаю, що призвело до відміни продажу української аерокосмічної компанії китайським інвесторам у 2021 році за 3,6 мільярда доларів». У цьому випадку мова йшла про компанію ВПК України «Мотор Січ».

Зусилля Зеленського щодо Китаю

«Коли минулого року російські війська сконцентрувалися біля українського кордону, Сі Цзіньпін і президент Росії Владімір Путін заявили на зустрічі в Пекіні, що партнерство їхніх країн «не має обмежень».

Після початку війни спрямованість дій Пекіна стала ще більш чіткою. Він взяв на озброєння багато аргументів з кампаній дезінформації Кремля, звинувачуючи НАТО в розпалюванні конфлікту та відмовляючись назвати російську атаку вторгненням. За останній рік Сі неодноразово зустрічався або розмовляв з Путіним. У сильно цензурованому китайському Інтернеті популярні відео прославляють удари російських безпілотників, а націоналістичні громадські діячі у знущальній формі висміюють прихильність України до Заходу».

Німецьке видання зазначає, що з тексту The New York Times видно, що Україна все ще намагається отримати підтримку від китайців: «Україна визнає Китай чи не єдиною країною, яка має вплив на Росію. Володимир Зеленський неодноразово посилався на повагу Китаю до територіальної цілісності.

Тоді як багато союзників України різко критикували проросійську позицію Китаю, Володимир Зеленський був більш обережним. Він назвав останній документ щодо позиції Пекіна до війни, який багато західних урядів відкинули як несуттєвий, «важливим сигналом». Він заявив, що «дуже хочеться вірити», що Китай не буде озброювати Росію».

«Україна довго мала надмірні ілюзії щодо Китаю»

Тим не менш, розчарування Китаєм зросло в Україні, в уряді та серед населення, зазначає американське видання. Принаймні з такою тезою цитується Юрій Пойта, який очолює азійський відділ київської дослідницької мережі New Geopolitics Research Network. За даними The New York Times, опитування неназваної української дослідницької групи в жовтні минулого року засвідчило, що від 2021 року негативне ставлення до Китаю в Україні подвоїлося та склало 18 відсотків.

«Візит Сі до Москви минулого місяця, під час якого він і Путін підтвердили російсько-китайське партнерство, ще більше послабив позитивні очікування Києва. «В Україні довгий час були великі ілюзії щодо Китаю», — відзначає Юрій Пойта. — Але тепер ілюзії починають розвіюватися, особливо після цього візиту». Водночас Китай дещо пом’якшив свою риторику, насамперед тому, що прагне покращити відносини з Європою. Китайські чиновники нещодавно знизили важливість декларації про співпрацю «без обмежень».

Попередження щодо припинення вогню

The New York Times пише, що відбудова України може стати економічною та стратегічною можливістю для Китаю, незалежно від того, чим закінчиться війна. Таку позицію поділяє Янка Ертел (Janka Oertel), директорка азійської програми Європейської ради з міжнародних відносин (European Council on Foreign Relations). «Це може бути привабливим способом участі в післявоєнній реорганізації, — цитує її слова The New York Times. — Китайський уряд хотів би зберегти ці економічні відносини якомога більш відкритими». Тим не менш, Китай піде лише настільки далеко, щоби не обпікати собі пальці.

Міністр закордонних справ Китаю спілкувався зі своїм українським колегою, але уряд відмовився сказати більше про те, чи будуть спілкуватися один з одним лідери країн Володимир Зеленський і Сі Цзіньпін. Глава Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн повідомила, що минулого тижня Сі заявив їй, що готовий до розмови із Зеленським, «якщо будуть відповідні умови та час». Китайські експерти стверджували, що телефонна розмова між ними мала би мало сенсу на даний момент, коли ні Україна, ні Росія, здається, не готові до перемир’я. При цьому офіційні особи США застерігали від пропозицій щодо припинення вогню, вважаючи, що воно лише зміцнить російські територіальні здобутки».

«Є межі, які ми не повинні переходити»

Видання цитує директора Інституту міжнародних відносин Університету Женьмінь у Пекіні Ван Івей (Wang Yiwei), який заявляє, що «це не те, що ми не будемо спілкуватися, але питання в тому, про що ми хочемо розмовляти?» Китайський аналітик додав про президента Зеленського, що «його сподівання на дзвінок полягали в тому, що Китай засудить російське вторгнення і закличе Росію вивести свої війська. Це нереально».

The New York Times пише про велику загальну невизначеність: «Невизначеність стосунків передається таким людям, як Антон Матусевич, українець у Шанхаї. За вісім років 32-річний Матусевич влаштував там життя, відкрив терапевтичний бізнес і одружився з китаянкою. Він знає, що багато китайців підтримують Росію, але тим не менш намагався створити спільноту з прихильниками України, сприяючи культурним заходам та збору пожертв і благочинних коштів. «Неможливо змінити думку людей», — заявив він The New York Times. — Але «ми можемо принаймні спробувати знайти зв’язки та побудувати майбутні відносини».

Тим не менш, його перебування в Китаї все більше невизначене: «Ми намагаємося допомогти, але в той же час ми розуміємо, що ця китайська система не допомагає Україні», — повідомляє The New York Times, цитуючи українського переселенця. — Якщо Китай озброїть Росію, він поїде з Китаю, тому що «є кордони, які ми не повинні переходити».

* * * * *

Поодинокі історії українців у Китаї не можуть вплинути на загальну політику цієї сучасної імперії. Та вони впливають на стан готовності українців за кордоном, насамперед у Китаї, протистояти намірам керівництва КНР підтримувати агресію росії в Україні та готувати власну інтервенцію на Тайвань.

Світ перебуває у відносній та нестійкій рівновазі за відсутності світової війни. З огляду на реальні тенденції ситуації, що розвивається, загрози виникнення такої війни невпинно зростають. Поки що не існує реальних запобіжників агресивним діям Китаю, росії, Ірану та інших країн-сателітів Китаю розпочати гарячу фазу нової світової війни. Оскільки існування стану війни є смислом буття та неодмінною умовою власного існування терористичних режимів та моноімперій. Війна путінської росії проти України виступила лише каталізатором давно назрілих у світі процесів галопуючої агресивності лідерів, народів їх країн-імперій та намірів нових тиранів встановлювати свої закони для існування інших народів. Чи вдасться зберегти мир та запобігти світовому апокаліпсису — питання стоїть наразі актуально, як ніколи.

Підготував Сергій Польовик