Співробітництво чи конфронтація. Аналіз економічних аспектів статті В. Путіна

Іван Січень

 

У липні ц. р. президент Росії В. Путін оприлюднив одіозну статтю «Про історичну єдність росіян та українців». З огляду на авторство та зміст статті, її широко коментують у ЗМІ. Незважаючи на це, стаття зберігає інтерес для подальшого обговорення. Зокрема, це стосується тверджень В. Путіна про економічні втрати України внаслідок отримання незалежності та можливості відновлення української економіки лише у тісному союзі України з Росією. При цьому В. Путін жодним чином не згадав про власні економічні проблеми Росії. Оскільки порушені питання безпосередньо стосуються України, розглянемо їх більш детально, зважаючи при цьому на стан та перспективи розвитку економічної ситуації в Російській Федерації.

 

…Наведемо окремі тези пропагандистських сентенцій президента Росії та поглянемо на те, що відбувалося і відбувається насправді…

Не будемо переказувати, про що йдеться в статті В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців» з питань, які стосуються економічних проблем України. Стаття доступна у ЗМІ і кожен може з нею ознайомитися. Наведемо лише окремі тези пропагандистських сентенцій президента Росії та поглянемо на те, що відбувалося і відбувається насправді. Отже, на переконання В. Путіна:

  • «Україна та Росія віками розвивалися разом; як наслідок, вони стали взаємодоповнюючими одна одну економічними партнерами»;
  • «За Радянського Союзу Україна мала потужну економіку, включно з газотранспортною системою, передовими галузями судно-, авіа-, ракето- та приладобудування; а тепер такого немає; Україна, по суті, деіндустріалізована»;
  • «Після розпаду СРСР Росія врятувала Україну від економічної катастрофи; тільки за рахунок низьких цін на газ у 1991–2013 роках Україна заощадила для свого бюджету 82 млрд доларів; тому при збереженні двосторонніх економічних зв’язків позитивний ефект для України обчислювався б десятками мільярдів доларів»;
  • «Україна є найбіднішою країною Європи; рівень ВВП на душу населення в Україні менший, ніж в Албанії, Молдові та Косово»;
  • «Відповідальність за всі ці проблеми покладається на українську владу, яка розтринькала, пустила на вітер досягнення багатьох поколінь українців»;
  • «Відкрито і все більш зухвало заявляли про свої амбіції радикали і неонацисти. Їм потурають і офіційна влада, і місцеві олігархи, які, пограбувавши народ України, вкрадене тримають у західних банках і готові продати мати рідну, щоб зберегти капітали»;
  • «Навіть після відомих подій у Києві в 2014 році Росія намагалася зберегти економічні зв’язки з Україною, однак українська влада відмовилася від цього; незважаючи на це, Росія залишається третім за обсягами торгівлі партнером України»;
  • «Задовго до 2014 року США і країни ЄС планомірно і наполегливо підштовхували Україну до обмеження та згортання економічного співробітництва з Росією; такі дії були спрямовані як проти Росії, так і народу самої України».

 

Що можна відповісти на всі такі сентенції? Частина з них відповідає дійсності. Однак, здебільшого, економічні проблеми України пояснюються зовсім не тими причинами, про які згадує В. Путін.

…Економічна криза в Україні в 1990-х роках викликана проблемами всього СРСР, які виникли ще до його розпаду…

По-перше, економічна криза в Україні в 1990-х роках була викликана зовсім не внаслідок її незалежності, а проблемами всього СРСР, які виникли ще до його розпаду. При цьому причиною таких проблем став крах радянської, а, по суті, — російської, економічної системи, яка залежала від експорту нафти та інших природних ресурсів, і за характером була командно-адміністративною. З огляду на це, різке падіння цін на нафту наприкінці 1980-х років завдало нищівного удару по радянській економіці, що і стало основною причиною подальшої дезінтеграції СРСР;

…Послаблення економічних зв’язків між Україною та Росією було викликано  кризою радянської/російської економіки…

По-друге, послаблення економічних зв’язків між Україною та Росією було знову ж таки викликано зовсім не тим, що наша держава вийшла зі складу СРСР, а кризою радянської/російської економіки через вищезгадані причини. Внаслідок кризи у всіх суб’єктах Радянського Союзу, в тому числі в Росії та Україні, була закрита значна частина підприємств, що і призвело до припинення кооперації між ними.

З початку 2000-х років додатковим чинником, що вивів згадану проблему на якісно новий рівень, стало проведення Росією агресивної неоімперської політики. В рамках такого курсу, з 2005 року (після Помаранчевої революції в Україні) Москва розпочала систематичні торговельно-економічні війни проти нашої держави. Зокрема, вони включали припинення реалізації важливих для України спільних економічних проектів, а також закриття російського ринку для українських товарів.

Прикладами цього стала відмова Росії від участі у спільній програмі з виробництва військово-транспортного літака Ан-70, а також введення заборони на імпорт з України металевих труб великого діаметру, соняшникової олії, м’ясо-молочної та іншої продукції. І це вже не кажучи про «газові війни» Росії проти України взимку 2005–2006 та 2008–2009 рр.

…«Деіндустріалізація» України стала наслідком вад радянської/російської економічної системи…

По-третє, так звана деіндустріалізація України також стала наслідком вад радянської/російської економічної системи, насамперед, технологічного відставання від Заходу, а також «перекосу» на виробництво військової техніки. В результаті, після рішення керівництва СРСР, а фактично — Росії, відкрити радянський ринок для західних товарів, продукція українських підприємств втратила свою конкурентоздатність. Це ж стосувалося і підприємств інших радянських республік того часу, включно самої Росії.

Крім того, близько 60 % української промисловості відносилося до військово-промислового комплексу колишнього СРСР. Тому, після різкого скорочення виробництва військової техніки у Радянському Союзі, а потім і в Росії, промисловість практично залишилася без замовлень, а заводи і фабрики припинили свою роботу. Тим паче, що в умовах економічної кризи в СРСР та його технологічного відставання від Заходу, їх неможливо було переорієнтувати на випуск цивільної продукції, яка б користувалася попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках.

…Росія свідомо «заганяла» Україну у борги та змушувала її розраховуватись своїми економічними активами…

По-четверте, Росія жодним чином не надавала безкорисної допомоги Україні у виході з кризи в 1990-х роках. Москва свідомо підвищила вартість газу для України до вищесвітового рівня, а за його транзит через українську територію платила майже втричі менше світових стандартів.

За рахунок цього Росія свідомо «заганяла» Україну у борги та змушувала її розраховуватись своїми економічними активами. Саме так російські олігархи, а через них і Росія, встановили контроль над значною частиною української промисловості. Передусім, найбільш прибутковими галузями, а саме — енергетикою, нафтопереробкою та металургією, а також підприємствами з випуску високотехнологічної продукції. Саме це і було метою нібито допомоги Україні з боку Росії.

…Саме напад Росії на Україну в 2014 році і поклав початок процесу остаточного розриву торговельно-економічного співробітництва між двома країнами…

По-п’яте, саме напад Росії на Україну в 2014 році і поклав початок процесу остаточного розриву торговельно-економічного співробітництва між двома країнами. А як же могло бути інакше? Хто б, наприклад, міг уявити собі подібну співпрацю між СРСР та Німеччиною в період війни між ними 1941–1945 років!

Тим паче, що як і гітлерівські загарбники, путінські окупанти знищили або пограбували основні промислові підприємства на окупованих територіях Криму і Донбасу. При цьому, якщо німецькі нацисти все ж таки це приховували, то російські ЗМІ відверто вихвалялися, як обладнання донецьких і луганських підприємств вивозилося до Росії. І хто після цього винен у «деіндустріалізації» України?

На жаль, Україна поки що не може повністю відмовитись від співпраці з Росією через збереження зв’язків із нею, які залишилися ще з часів СРСР. Однак Україна робить все можливе для цього в плані створення можливостей отримання газу з Європи та переорієнтації торгівлі з Росії на інші країни.

В. Путін вказує, що Росія зберігає третє місце серед торговельних партнерів України. Однак до нападу на Україну вона посідала перше місце. А потім поступилася Європейському Союзу і Китаю. І хто б у здоровому глузді міг би назвати це «досягненням» В. Путіна?

До речі, на сьогоднішній день Україна входить до п’ятірки основних постачальників продовольчих товарів до країн ЄС, що демонструє повну безпідставність заяв В. Путіна про нібито «крах» її економіки. Те ж можна казати і про нібито «деіндустріалізацію» України. В Україні продовжують працювати такі всесвітньовідомі концерни, як державне підприємство «Антонов», акціонерне товариство «Мотор Січ», Південний машинобудівний завод «Південмаш» та багато інших високотехнологічних виробництв.

…Ніякий союз між Україною та Росією жодним чином не покращить стан української економіки…

По-шосте, як вже згадувалося вище, економічна ситуація в Росії зовсім не краща, ніж та, що в Україні. Тому ніякий союз між Україною та Росією жодним чином не покращить стан української економіки. Ось на цьому і зупинимось більш детально.

Так, за офіційними даними уряду РФ, у 2020 році падіння російської економіки склало 3,1 %, що стало наслідком продовження західних санкцій, пандемії COVID-19 та рекордного зниження цін на нафту. В той же час, згідно з альтернативними оцінками, в тому числі фахівців Інституту економічного розвитку та Інституту народногосподарського планування Російської академії наук, зазначений показник становив 12–20 %.

…Лише внаслідок дестабілізації світового енергетичного ринку у 2020 році російський бюджет втратив близько 40 % валютних надходжень…

Зокрема, лише внаслідок дестабілізації світового енергетичного ринку у 2020 році російський бюджет втратив близько 40 % валютних надходжень. В цілому ж, з урахуванням збитків від пандемії, надходження до державного бюджету РФ знизились на близько 50 %. Все це призвело до різкого падіння курсу російського рубля, який подешевшав на понад 20 % стосовно долара США.

Виникнення значного дефіциту державного бюджету змусило уряд Росії розпочати використання коштів з Фонду національного добробуту (ФНД), а також брати зовнішні запозичення. В результаті, у 2020 році державний борг Росії зріс до найвищого за останні 15 років рівня — близько 19 трлн рублів. Причому, згідно зі звітом Розрахункової палати РФ, ресурсів для поповнення ФНД у 2021 році практично не існує. З огляду на це, в 2021 році Міністерство фінансів РФ планує запозичити ще 3,7 трлн рублів.

…У 2020 році державний борг Росії зріс до найвищого за останні 15 років рівня — близько 19 трлн рублів…

За прогнозом міжнародної рейтингової агенції S&P, внаслідок зростання цін на нафту та поліпшення ситуації з пандемією, у 2021 році російська економіка може певним чином зміцнити свої позиції, однак потім знову розпочнеться її погіршення.

Причинами наведених проблем Росії називаються: низька ефективність економічної системи Росії, яка була побудована В. Путіним на архаїчних методах державно-олігархічного управління найбільш прибутковими сегментами російської економіки (насамперед, видобувними галузями, зорієнтованими на експорт природних ресурсів); низький рівень конкуренції та інновацій; масова корупція; нерівноправність різних суб’єктів економічної діяльності.

…Економічна система Росії побудована В. Путіним на архаїчних методах державно-олігархічного управління найбільш прибутковими сегментами російської економіки…

Зокрема, більшу частину державної фінансової підтримки та найвигідніші замовлення отримують підприємства, які належать російським олігархам, наближеним до В. Путіна. При цьому середній та малий бізнес практично покинуті напризволяще. Внаслідок цього лише за шість місяців поточного року в Росії зачинилося понад 545 тис. індивідуальних підприємств, що майже вдвічі більше, ніж у попередньому кризовому році. Так що не тільки «українські олігархи грабують свій народ», як це констатує В. Путін, але і російські чинять те ж саме щодо російського населення.

Об’єктивним наслідком розглянутих тенденцій є збереження складної соціальної ситуації в Росії, яка нічим не ліпша, ніж в Україні. Так, за даними Росстату, у 2020 році: реальні доходи росіян знизилися на близько 10 %; кількість осіб з доходами нижче прожиткового рівня збільшилась на 3 млн осіб; чисельність безробітних зросла до 4 млн осіб (за іншими даними — до 10 млн осіб). Згадані тенденції продовжуються і у 2021 році. В липні поточному року Росстат визнав збільшення кількості бідних в країні ще на 20 %.

…За рівнем ВВП на душу населення Росія відстає не тільки від провідних країн ЄС, але і від Греції, Хорватії та Словаччини…

Як вже зазначалося вище, у статті В. Путіна стверджується, що Україна є «найбіднішою країною Європи» з рівнем ВВП на душу населення нижче, ніж в Албанії, Молдові та Косово. В той же час він так і не згадав, що за згаданим показником Росія відстає не тільки від провідних країн ЄС, але і від Греції, Хорватії та Словаччини. При цьому темпи росту їх ВВП у поточному році очікуються на рівні майже вдвічі більшому, ніж у Росії. І це за умов, коли вони не мають ні власної нафти, ні газу, ні інших природних ресурсів, якими хизується Росія.

Чому це так — знову ж таки зрозуміло. У сучасному світі доходи країни визначаються не стільки наявністю у неї природних ресурсів, скільки її технологічним розвитком. А за цим показником Росія вже давно відстає не тільки від США та Європи, але й від Китаю. Про це можна багато розповідати, однак, не в рамках однієї статті. Наприклад, про які «нанотехнології», що є предметом гордості В. Путіна, може йтися, коли Росія самотужки не може виготовляти ані комп’ютерів, ані мобільних телефонів…

 

Так що висновки досить очевидні.

…В. Путін, як завжди, намагається ввести в оману як росіян, так і українців, а також перекласти на Україну власну вину Росії за проблеми двосторонніх відносин…

В. Путін, як завжди, намагається ввести в оману як росіян, так і українців, а також перекласти на Україну власну вину Росії за проблеми двосторонніх відносин.

Росія продовжує спроби повернути Україну до сфери свого впливу будь-якими методами, включно з запевненнями українців у необхідності поглиблення інтеграції двох країн в економічній сфері.

Навіть у випадку згоди України на відновлення такої інтеграції це нічого не дасть їй у практичному сенсі, що демонструють власні економічні проблеми Росії. Хіба що російські олігархи матимуть більшу можливість доступитися до економіки України, а з цим — і обкрадати український народ.

 

Схожі публікації