Ситуація на фронті у березні-квітні 2024 року

У Росії обмежені можливості щодо проведення масштабного наступу на фронті в Україні

Іван Січень

Після захоплення Росією в лютому 2024 року м. Авдіївка ситуація на фронті дещо стабілізувалася. Звичайно, це не означає затишшя у боях. Ворог продовжує атакувати на певних напрямках, і подекуди просувається вперед, зокрема, в районі Часового Яру. Однак супротивник не здатен прорвати оборону наших військ і досягти стратегічних успіхів. Навіть за наявності переваг в особовому складі, бронетехніці, авіації та артилерії. На жаль, західні партнери України досі зволікають з наданням нам достатньої кількості озброєнь та боєприпасів, що впливає на здатність ЗС України протистояти агресору. Але ці проблеми так чи інакше вирішуються на користь нашої держави. З одного боку, Росія повільно, але невпинно втрачає можливість підтримувати та нарощувати свій військовий потенціал, а з іншого — західні країни продовжують надавати військово-технічну допомогу Україні і навіть почали нарощувати її обсяги. Поки що ініціатива на полі бою належить російським військам, однак ЗС України щоразу впевненіше відбивають російські атаки. Розглянемо ситуації більш детально.

Маючи перевагу в повітрі, ракетах та артилерійських боєприпасах, російські війська намагаються вийти на адміністративний кордон Донецької області. Для цього вони ведуть постійні штурмові дії силами від взводу і роти до батальйону. Особливо складна ситуація виникла на Бахмутському напрямку в районі східніше Часового Яру та Кліщіївки; на Авдіївському — в районах Бердичів, Орлівки, Водяного і Первомайського; на Новопавлівському — в районі Новомихайлівки. Досить напружена обстановка на Лиманському, Оріхівському та Херсонському напрямках. Так, на Лиманському напрямку супротивник веде локальні наступальні дії в районах Білогорівки і Веселого; на Оріхівському — в районах Роботине і Вербового; на Херсонському — намагається витіснити наші війська з плацдарму на лівому березі Дніпра в районі Кринок.

Успіхи у ворога незначні, але він продовжує спроби прорвати лінію оборони українських військ. При цьому головні зусилля супротивника зосереджені на захопленні міста Часів Яр у Донецькій області, як вихідного району для подальшого розвитку наступу в напрямку Слов’янська та Краматорська. Для досягнення такої мети Росія не шкодує ні особового складу, ні техніки. Під час кожного штурму разом із танками та бойовими машинами піхоти знищується до 70–80 % особового складу загарбників, однак наявність у російської армії потужних фронтових резервів поки що дає їй змогу швидко поповнювати свої підрозділи.

Атаки сухопутних військ ЗС РФ активно підтримує тактична авіація. Втім, через вправність української ППО російські літаки змушені застосувати керовані авіаційні бомби (КАБ) з великої відстані. Це знижує ефективність їх застосування, хоча КАБ є потужною зброєю, що постійно вдосконалюється і створює суттєву загрозу для наших військ, які знаходяться на передових позиціях. Саме там Росія застосовує і більшість своїх БПЛА: від тактичних ударних дронів «Скальпель» до оперативно-тактичних БПЛА «Герань» («Шахед»).

У своїх зусиллях з окупації України Росія максимально використовує так зване вікно можливостей, яке розглядається воєнно-політичним керівництвом у Кремлі в якості передумови для ймовірного проведення масштабної наступальної операції наприкінці весни – влітку поточного року. На погляд очільників Кремля, такі передумови включають як мінімум два ключових моменти.

Так, завдяки впровадженню різних форм мобілізації, переведенню економіки на військові рейки та отриманню військово-технічної допомоги від Китаю, Ірану і Північної Кореї, збройні сили Росії змогли значно наростити свій наступальний потенціал. Як стверджує військове командування РФ, на сьогодні на фронті в Україні зосереджено близько 620 тис. російських військовослужбовців, понад 2 тис. танків та 300–350 літаків тактичної авіації. Крім того, Росія заявляє про здатність виробляти до 3 млн снарядів на рік, що втричі перевищує відповідні можливості США і Європи.

Інші тенденції мали місце в Україні. Під час невдалого тогорічного контрнаступу українські війська зазнали втрат особового складу та техніки, що досить важко компенсувати, навіть за сприяння західних партнерів. Тим паче, коли Верховна Рада України так довго зволікала з прийняттям нового закону про мобілізацію, а окремі представники Республіканської партії США досі блокують виділення нам необхідної допомоги.

Таке «вікно можливостей» Росія дійсно може використати для спроб захоплення Харкова, Запоріжжя, Дніпра, Херсона, Миколаєва, Одеси і, навіть, самого Києва. Наразі достатніх угруповань російських військ для проведення масштабної наступальної операції поки що не розгорнуто, а погрози Росії щодо окупації згаданих адміністративних та промислових центрів України здебільшого є складовими інформаційно-пропагандистської війни. Разом з тим, у випадку ухвалення відповідного рішення, для проведення масштабної наступальної операції росіяни можуть досить швидко перекинути у достатній кількості додаткові з’єднання до Брянської, Курської і Бєлгородської областей РФ, а також до Білорусі.

У березні-квітні поточного року, окрім бойових зіткнень безпосередньо на лінії фронту, Росія посилила удари по ключових містах України та її енергетичних об’єктах із застосовуванням накопленого запасу ракет і БПЛА. При цьому особлива «увага» під час терористичних ракетних обстрілів надається Одесі та Харкову, які росіянам не вдалося окупувати у 2022 році. Наразі російські загарбники намагаються зробити Харків повністю непридатним для життя. А обстріли портової інфраструктури Одеси здійснюються ще і в інтересах блокування роботи «зернового коридору» з України. На початку повномасштабної війни це намагався зробити Чорноморський флот РФ, але українські війська його частково знищили, а залишки відігнали до Новоросійська. Після певної паузи кораблі Чорноморського флоту знову почали обстрілювати Україну ракетами «Калибр», але винятково епізодично і з терористичними цілями. Такий же характер має і застосування росіянами протикорабельних ракет «Оникс».

Водночас Росія продовжує нарощувати свій військовий потенціал як для посилення угруповання російських військ на фронті в Україні, так і для можливої протидії НАТО (особливо після вступу до нього Фінляндії та Швеції). На сьогодні такі плани включають: збільшення чисельності особового складу ЗС РФ до 1,3 млн осіб, відновлення Московського та Ленінградського військових округів (у 2010 році вони були об’єднані в один — Західний військовий округ), розгортання двох нових армій та армійського корпусу, 14 дивізії та 16 бригад, а також Дніпровської річної флотилії.

Наведені тенденції створюють враження, що військова перевага Росії над Україною та НАТО тотальна і нездоланна. Особливо в умовах зупинки допомоги з боку Вашингтону та ризиків її повного припинення у разі обрання Д. Трампа президентом Сполучених Штатів. Подібні думки активно нав’язуються Кремлем у рамках дезінформаційних компаній проти України та наших західних партнерів. На жаль, у поширенні дезінформації наших супротивників беруть участь і деякі українські та західні мас-медіа. Частина з таких матеріалів скоріш за все проплачена російськими спецслужбами, інші — намагаються зацікавити читачів гучними заголовками та різноманітними гострими матеріалами, або просто не усвідомлюють, що відбувається насправді. Тому пропоную більш детально розглянути реальні можливості Росії щодо проведення нового масштабного наступу проти України.

Так, Російська Федерація дійсно акумулювала значно більший військовий потенціал, ніж у неї був до початку великої війни. Але це в основному стосується лише набору особового складу — «гарматного м’яса», яке є розхідним матеріалом для Росії на полі бою. Точна кількість призваних до російських збройних сил та інших збройних формувань з числа мобілізованих, контрактників та в’язнів невідома. Можна зробити лише деякі опосередковані оцінки.

Як відомо, на початку повномасштабної війни загальна чисельність російських військ, які вдерлися до України, становила 150–200 тис. осіб. З того часу загинули (або отримали важкі поранення) близько 450 тис. росіян. Зараз їх кількість на фронті становить до 620 тисяч. Тобто, на війну було забрано близько мільйона росіян. Для Росії це начебто і небагато. Але відтік такої кількості людей з економіки країни, разом з близько двома мільйонами росіян, які втекли за кордон після оголошення часткової мобілізації, спричинив вкрай негативні наслідки для російської економіки. Тільки за офіційними даними, дефіцит робочої сили в Російській Федерації зріс до 5 млн працівників, яких наразі просто немає де взяти.

В’язнів для набору в російську армію також вже не вистачає. До 2023 року у російських виправних колоніях перебувало близько 420 тис. ув’язнених. З того часу на війну в Україну різні приватні військові компанії (як-то «Вагнер»), а потім і збройні сили РФ набрали із колоній понад 150 тис. осіб. Згодом такий набір розпочався безпосередньо із СІЗО та в’язниць. Невідомо скільки із них загинуло, однак отримали поранення, як мінімум, 50 тис. осіб, яких згодом було амністовано. Тому кількість в’язнів у російських виправних колоніях різко зменшилась, внаслідок чого їх почали закривати. Тобто, таке джерело мобілізації вже вичерпане.

Тому Російська Федерація намагається мобілізовувати мешканців окупованих територій Запорізької та Херсонської областей України (в Криму та на Донбасі така мобілізація давно вже стала тотальною), а також вихідців із країн Центральної Азії, які набули російського громадянства. Однак ні в першому, ні в другому випадках російська влада особливих успіхів не досягла. Як українці, так і таджики, киргизи, узбеки та казахи, не бажають служити в російській армії, тим більше — брати участь у війні проти України.

Не менш складні проблеми з оснащенням російських військ зброєю та військовою технікою. Так, ще з 2022 року Росія почала переводити свою економіку на військові рейки. Однак і досі військово-промисловий комплекс РФ не здатен компенсувати втрат на полі бою та забезпечити потреби російських військ у бронетанковій техніці, артилерії та авіації, не кажучи вже про бойові кораблі. Всім відомо, що російський ВПК може виробляти нові танки у вкрай обмежених кількостях, фактично — поштучно. Тому потреби військ забезпечуються винятково за рахунок відновлення та модернізації старих танків із баз довготривалого зберігання. За різними оцінками, потужності російської оборонної промисловості дозволяють відправляти у війська не більше 300 відновлених танків на рік. Трохи краща ситуація з бойовими броньованими машинами. Росія заявляє про здатність виробляти до 200 бронемашин на рік та модернізувати — до 1,5 тисяч.

Але насправді це лише мала частка з того, що дійсно необхідно російським військам. Досить лише порівняти: за два роки повномасштабної війни Росія втратила 2,9 тис. танків та 5,5 тис. бронемашин. До 2022 року на російських складах зберігались понад 10 тис. одиниць бронетанкової техніки. Після розпаду СРСР та скорочення Радянської армії їх кількість становила близько 16 тисяч, однак значна частина була продана або вкрадена. Тому на сьогодні на базах зберігання залишається лише близько 20 % бронетанкової техніки, яка ще може бути відновлена чи модернізована. Деякі експерти вважають, що згаданий показник становить 40 %, однак це було минулого року. Тому бронетанкової техніки у Росії вистачить, максимум, на рік бойових дій середньої інтенсивності. Згадаймо, як танкові роти та батальйони росіян знищуються артилерією та БПЛА буквально за кілька хвилин бою. Тому військове командування РФ змушене заощаджувати танки і бронемашини, вдаючись здебільшого до «м’ясних штурмів».

Все, що залишається Російській Федерації, так це тероризувати українське населення та намагатися знищити економіку України ракетними обстрілами. Втім, і для цього їй бракує зусиль. Зараз російський ВПК може виготовляти до 230 ракет протягом місяця. З них — лише 150 з дальністю дії понад 350 км. Це стосується і оперативно-тактичних БПЛА типу «Шахед». За рік РФ планувала виробляти їх у кількості понад 10 тисяч. Вийшло — не більше трьох тисяч. Більшість з них збивають засоби української ППО, хоча вони і створюють відчутні проблеми економіці України, насамперед нашій енергетичній сфері.

Літаки в Росії практично не виробляються. З початку повномасштабної війни на фронт були направлені лише кілька винищувачів-бомбардувальників. Покрити втрати росіяни не здатні. В Україні вже знищено російських бойових літаків у кількості, що можна укомплектувати десять авіаційних полків. На аеродромах знищені чи пошкоджені більше десятка літаків дальньої стратегічної авіації Ту-22М3 та Ту-95М. Здавалося б, в ЗС РФ їх досить багато: перших — близько 90 одиниць, других — 60 одиниць. Втім, у робочому стані ще до великої війни у росіян залишалось не більше 30 літаків обох типів. А піднятись у повітря вони можуть, максимум, один-два рази на місяць.

Знищені також два літаки дальнього радіолокаційного виявлення А-50 та повітряний командний пункт «Ил-22». Ще один А-50 був пошкоджений на аеродромі в Білорусі, а «Ил-22» — збитий «вагнерівцями» під час їх бунту в червні 2023 року. На авіабазі під Псковом спалені до чотирьох військово-транспортних літаків «Ил-76». Ще один був збитий у повітряному просторі над Бєлгородською областю. Заміни їм також немає.

Під час Другої світової війни СРСР, за допомогою західних союзників, зміг налагодити виробництво озброєнь та військової техніки, що забезпечувало необхідні потреби Радянської армії. До нападу Росії на Україну у 2014 році США та Європа також забезпечували роботу російського ВПК матеріалами і комплектуючими, які він не міг виробляти самотужки. Після запровадження США і ЄС санкцій проти Росії, їм на зміну прийшли Китай, Туреччина та ряд інших країн, які допомагали Росії обходити західні обмеження.

Зараз США перекривають такі можливості введенням вторинних санкцій проти тих іноземних компаній, які співпрацюють з Росією. Як і слід було сподіватися, це призвело до цілком прогнозованих наслідків. Спочатку Вірменія і Казахстан відмовились виконувати посередницькі функції у постачанні західної продукції до РФ в обхід санкцій. Потім китайські та турецькі банки почали обмежувати фінансування торговельних операцій з Росією, пов’язаних з підсанкційними товарами. Так, з початку 2024 року обсяги експорту з Туреччини до Росії впали на 25 %, а по деяких позиціях — на 50 відсотків.

Нестача комплектуючих, тепер уже із Китаю і Туреччини, призводить до зупинки підприємств російського ВПК, які втрачають спроможність виробляти хоча б мінімально необхідну для військ кількість військової техніки. До того ж їх атакують українські БПЛА. Найбільш чутливі удари для військово-промислового комплексу Росії були завдані по заводах з виробництва БПЛА і комплектуючих до них у Татарстані, Підмосков’ї та в Брянську, авіаремонтному заводу в Таганрозі та судноремонтному заводу в Севастополі.

Наведені факти суттєво обмежують можливості Росії щодо проведення масштабного наступу на фронті в Україні, не кажучи вже про захоплення Харкова, Києва чи форсування Дніпра. Тим паче, що у нас нарешті почали будувати лінії інженерних укріплень. Крім того, Росія вимушена формувати нові військові з’єднання на Північно-Західному та Північному напрямках для можливої протидії НАТО. Тому війна Росії проти України, скоріш за все, залишатиметься позиційною за характером з незначними просуваннями військ сторін на деяких ділянках фронту. При цьому Росія намагатиметься виснажити Україну ударами по її економічній, енергетичній і транспортній інфраструктурі.

Щоправда, у нас є всі можливості для адекватної відповіді. З однієї лише Бєлгородської області РФ вже виїхало чи були евакуйовані понад 50 тис. осіб, що дестабілізує обстановку в інших регіонах Росії, куди прибувають ці біженці. Така ж доля чекає на Брянську та Курську області РФ, звідки також здійснюються терористичні обстріли прикордонних територій України.