Росія в Чорноморському регіоні: Домінування чи втрата позицій?

Твердження Росії про своє «домінуюче» положення в Чорноморському регіоні є звичайним блефом в рамках манії її «імперської величі»

Іван Січень

За оцінками багатьох експертів, однією з цілей виходу Росії з так званої зернової угоди є демонстрація нею свого «домінування» в Чорноморському регіоні. Тобто, Москва намагається продемонструвати, що саме вона контролює Чорне море та визначає все, що відбувається в його межах. Дійсно, Росія бажає саме цього. Однак політика з реалізації кремлівських планів більш широка за характером і включає комплекс послідовних кроків зі зміцнення російських позицій в регіоні та витіснення звідти США, НАТО і ЄС.

Після розпаду СРСР найбільш показовими з таких кроків стали напади Росії на Грузію та Україну в 2008 і 2014 роках, а також розпочата Кремлем повномасштабна війна проти нашої держави у 2022 році. Втім, незважаючи на те, що Росія захопила частину причорноморської території Грузії, азовське узбережжя України та український Крим, вона так і не змогла досягти своєї стратегічної мети. Ба більше, розв’язана війна проти України вже вартувала Росії близько третини її Чорноморського флоту та маси інших жертв, але їй таки не вдалось відстояти перед Заходом свої регіональні інтереси. Розглянемо всі ці питання через призму наших українських інтересів.

Чорноморський регіон завжди мав стратегічно важливе значення для Росії як вихід до Середземного моря та Світового океану, а також як плацдарм для російської експансії в напрямках Південної Європи і Середнього Сходу. Саме тому вона завжди і намагалася взяти його під контроль у всі часи своєї історії, що й зробило його об’єктом боротьби за вплив між нею та Туреччиною і Європою. Все це спостерігається і сьогодні та безпосередньо стосується України, яка опинилася в епіцентрі такої боротьби. Так, Україна після розпаду СРСР зайняла ключове положення в Чорноморському регіоні, що обумовлено належністю до неї Криму, а також наявністю потужної української транспортно-портової і військової інфраструктури та розвинутого економічного потенціалу. Через це Україна стала одним із основних чинників впливу на баланс сил в Чорноморському регіоні та контролю над ним.

Як відомо, наша держава обрала курс європейської та євроатлантичної інтеграції, що позбавило Росію шансів реалізувати свої гегемоністські плани шляхом укладення якихось союзів з нею. Втім, РФ жодним чином не відмовилась від своїх цілей та обрала звичний для себе військовий шлях. Так, з середини першого десятиріччя 2000-х років розпочалися активні дії з посилення російської військової присутності в Чорноморському регіоні. При цьому на Північному Кавказі та в Криму відновлювалися скорочені у попередній період військові частини, а також формувалися нові військові з’єднання та об’єднання. Крім того, збільшувався корабельний склад Чорноморського флоту. Використовуючи накоплений військовий потенціал, в серпні 2008 року Росія напала на Грузію, захопила Абхазію і Південну Осетію та розгорнула там свої військові бази. По суті, це стало першим кроком з відновлення Москвою своїх позицій та встановлення домінування в Чорноморському регіоні.

Захід фактично проігнорував такі дії Росії, що розв’язало їй руки для нападу на Україну. В 2014 році Росія захопила Крим, а у 2022 році, з початком повномасштабної війни проти України, окупувала також і південну частину Запорізької і Херсонської областей. Як наслідок, Росія практично вийшла на ті позиції в Чорноморському регіоні, які у неї були за часів СРСР. Винятком залишилися лише частина Грузії, правобережжя Херсонської області, Миколаївська та Одеська області України, а також Румунія та Болгарія, які вийшли з-під впливу Москви. Тим не менш, досягнуті «успіхи» Кремль розцінив як фактичне досягнення російського домінування в регіоні. Особливо за тих умов, коли Чорноморський флот та війська Південного військового округу ЗС РФ дійсно мали вигляд потужної сили. Саме тому Москва і вирішила, що спроможна диктувати свою волю іншим країнам. Зокрема, зважаючи на зазначене, Росія ще на початку війни в односторонньому порядку оголосила про блокаду морських портів України, а влітку 2023 року вийшла із «зернової угоди».

Втім, як завжди, Кремль бажане видає за дійсне. Ніякого домінування в Чорноморському регіоні у нього немає, аби як він цього не прагнув. Свідченням цього є наступні факти:

– в зв’язку з війною Туреччина закрила Чорноморські протоки для російських військових кораблів. І Росія не може з цим нічого вдіяти, аби якою «великою» вона себе не вважала і аби як не «домінувала» в Чорноморському регіоні. А тому вона втратила можливість компенсації втрат корабельного складу ЧФ та нарощування його сил і засобів за рахунок їх перекиду з інших флотів. А ті шість великих десантних кораблів зі складу Північного флоту Росії, які були передані у тимчасове підпорядкування командуванню ЧФ напередодні війни для його посилення, так і залишаються зачиненими у Чорному морі;

– США/НАТО продовжують демонстративні військово-морські навчання у безпосередній близькості до зони дій Чорноморського флоту проти України. Найбільші з них — щорічні навчання серії «Сі Бриз» («Бриз»). В 2022 та 2023 роках вони відбувались в акваторії Чорного моря поблизу Румунії та Болгарії і в дельті ріки Дунай за участю семи-десяти країн-членів Північноатлантичного союзу, в тому числі США, Великобританії, Франції, Туреччини, Греції, Італії, Литви, Польщі, Бельгії, Румунії, Болгарії, Албанії, а також Командування ВМС НАТО. В 2023 році у навчанні знову брала участь Україна. До навчально-бойових заходів залучались щонайменше 20 кораблів і катерів;

– Росія так і не змогла блокувати українські порти. Вона погрожує застосуванням зброї іноземним кораблям, які йдуть до них, та навіть погрожує брати їх на абордаж з метою проведення перевірок. Однак насправді нічого з ними зробити не може. Та й як їй це зробити? Бо якщо вона спробує застосувати силу стосовно іноземних суден та ще й у міжнародних або чужих територіальних водах, то обов’язково потрапить у розряд країн-піратів. Безперечно, це не тільки остаточно підірве у світі залишки репутації Росії, але й може викликати аналогічні дії щодо російських кораблів в інших регіонах світу. Тому вона і намагається знищити нашу портову інфраструктуру та запаси зерна ударами ракет і дронів, аби не допустити повноцінного повернення України на світовий ринок зернових;

– Сили оборони України методично знищують російський Чорноморський флот. Наразі вже потоплені або зазнали суттєвих пошкоджень близько 20 бойових кораблів та катерів ЧФ і допоміжних суден, включно з флагманом флоту — крейсером «Москва», ракетним кораблем, трьома великими десантними кораблями, підводним човном та розвідувальним кораблем.

Під постійними ударами перебуває берегова інфраструктура Чорноморського флоту у м. Севастополь та його кораблі і допоміжні судна в севастопольських бухтах. Не зважаючи на нібито потужну систему оборони головної бази ЧФ РФ, туди дістаються українські крилаті ракети, безпілотні літальні та морські апарати. А тому вибухають склади з боєприпасами, палають судноремонтні заводи і сховища з пальним, а кораблі підриваються безпосередньо у місцях їх базових стоянок та у сухих доках.

Наразі це вже змусило командування Чорноморського флоту перемістити більшу частину корабельного складу із Севастополя до Новоросійська, як це було під час Другої світової війни. А ще минулого року до Краснодарського краю перебралася і вся морська авіація та літаки 4-ї армії ВПС та ППО, які базувалися на півострові. Інакше кажучи, ЧФ РФ просто утік із Криму на Кавказ, подалі від України.

Але і в Новоросійську Чорноморському флоту спокою немає. Влітку 2023 року українські морські дрони завдали кілька ударів по його Новоросійській базі та порту, внаслідок чого було пошкоджено великий десантний корабель. До речі, один із тих, які були придані ЧФ РФ зі складу Північного флоту.

В липні 2023 року морські дрони підірвали два прольоти стратегічно важливого мосту через Керченську протоку. А на початку серпня поблизу протоки морський БПЛА атакував великий нафтовий російський танкер, що транспортував пальне для російських військ.

Так, кораблі ЧФ РФ все ще завдають ракетних ударів по території України. Але вже намагаються триматися на досить великій відстані аби самим не потрапити під удар у відповідь. Своєю чергою, це збільшує час підльоту російських ракет до цілей в Україні, що полегшує їх виявлення та знищення силами ППО.

Хотілося б сказати ще й кілька слів про берегові війська Чорноморського флоту РФ. На теперішній час їх вже, по суті, не існує. Внаслідок втрат на фронті 810-та окрема бригада морської піхоти ЧФ РФ кілька разів змінювала свій склад і згодом «розчинилася» десь на півдні України. Те ж сталося і з 126-ю окремою бригадою берегової оборони;

– в той час, коли кораблі ЧФ РФ переховуються в Новоросійську, а його берегові війська гинуть на фронтах в Україні, домінуюче положення в Чорноморському регіоні впевнено займають США та НАТО. Про їх військово-морські навчання ми вже згадували. Але ж це ще не все. Збройні сили США та НАТО прибувають в регіон на постійній основі.

Так, у Румунії вже знаходиться 2-га ротаційна дивізія ЗС США. Крім того, за деякими даними, розглядається питання щодо створення в Румунії, Болгарії та Угорщині багатонаціонального корпусу швидкого розгортання НАТО (на зразок багатонаціонального корпусу швидкого розгортання «Північний Схід» у Балтійському регіоні).

А саме Чорне море вже давно стало операційною зоною дій 6-го флоту ВМС США. Крейсери та есмінці американського флоту з системами керованої ракетної зброї Aegis систематично заходять у чорноморську акваторію для проведення навчань та патрулювань. Причому за своїм ракетним потенціалом кожен із таких кораблів чи не переважає весь Чорноморський флот…

Тобто, всі твердження Росії про своє «домінуюче» положення в Чорноморському регіоні є не більш, ніж звичайним блефом в рамках манії її «імперської величі». Після серії територіальних захоплень в період 2008–2022 років Росія послідовно втрачає свої регіональні позиції і вже не має достатньої сили для їх відновлення. Саме з такої точки зору і слід вести переговори з Москвою, в тому числі і з питань відновлення «зернової угоди».

І на завершення звертаю увагу на формат військово-морського параду у Новоросійську 30 липня ц. р. з приводу відзначення росіянами дня свого ВМФ. Парад був вкрай обмеженим за своїми масштабами та фактично без участі кораблів. Дійсно, що може святкувати флот, який, по суті, вже програв війну.