Російська хімічна зброя — не страхопуд, а реальна загроза

Російська хімічна зброя — не страхопуд, а реальна загроза

«Defence 24.pl», Польща

Чи наважиться Росія використати хімічну зброю у війні з Україною? Відповідь на таке запитання намагається дати польський військовий аналітик Максиміліан Дуро у своєму матеріалі, розміщеному нещодавно на популярному польському сайті /defence24.pl/.

Вже у першому абзаці статті автор стверджує, що так, Росія піде на це, якщо вважатиме за доцільне. Бо зважаючи на відомі події у Сирії, росіяни переконалися, що навіть після застосування зброї масового ураження ніхто їм нічого не зможе ні довести, ні за це покарати. Тож якщо вони вважатимуть, що це буде їм вигідно, то вони скористаються нею так само, як використовували раніше касетні, термо- та фосфорні бомби. Вони лише зважатимуть на дві умови: нічого не визнавати і діяти в районі, який через мить буде підконтрольний російським військам. Тоді немає можливості провести належне розслідування і знайти винних.

Автор нагадує, що типовий приклад такого підходу — збиття малайзійського пасажирського літака 17 липня 2014 р. російською зенітною системою «Бук-1М». Стріляли з підконтрольної Росії частини Донецька. Сліди вдалося замести, зловмисників — приховати. І донині не були покарані винні у цьому злочині. Очевидно, що зараз в Україні ситуація інша, ніж в Сирії, оскільки хімічна зброя, найімовірніше, буде використана на території, яку захоплюють. Тому є велика ймовірність, вважає автор статті, що в перший момент інформація про застосування зброї масового знищення стане відомою світової громадськості. Але якщо росіяни швидко захоплять певну територію, їхній пропагандистський апарат зможе подати все по-своєму: або взагалі заперечувати, або, якщо це неможливо, звинувачуючи у цьому українців чи західні країни.

Галерея «Rosyjska broń chemiczna — nie straszak ale realne zagrożenie» з сайту https://defence24.pl/ Фото: mil.ru

Підготовка до цього, вважає автор статті, вже розпочалася. Так, в Росії поширюються чутки, що американці створюють в Україні лабораторії для досліджень біологічної зброї. І неважливо, що це малоймовірно. Достатньо, щоб у це повірили громадяни Росії та влада таких країн, як Китай, Венесуела та Іран. Однак росіяни вважають найкраще — нічого не визнавати. Так було, наприклад, у Сирії, де хімічну зброю багато разів застосовувала армія Асада, яку з кінця вересня 2015 року підтримував російський військовий контингент. Незважаючи на факти, що свідчать про використання там зброї масового знищення, ніхто ніколи в цьому не зізнався і ніхто офіційно не поніс за це відповідальності. Але ж винні в цьому росіяни, бо з моменту інтервенції в 2015 році все, що згодом відбувалося в сирійських містах з хімічною зброєю, вже відбувалося за їх згодою або навіть за їх участю.

Хімічна зброя в Сирії

У своїй статті автор пише, що перші звинувачення режиму Асада у застосуванні хімічної зброї з’явилися 23 грудня 2012 року, коли в Хомсі нібито загинуло семеро людей від «отруйного газу». Сирійці це заперечували. Застосування хімічної зброї мало місце 19 березня 2013 року в районі Алеппо Хан-ель-Ассель і передмісті Дамаска аль-Атебех, коли загинули близько 25 осіб і ще кілька десятків отримали поранення. Наступний напад стався 24 березня 2013 року в м. Адра із застосуванням фосфорних бомб, внаслідок чого загинули щонайменше дві людини і дістали поранення кілька десятків городян.

Але жодних конкретних звинувачень проти Асада ніколи не висувалося, нагадує автор статті. Наприклад, 26 квітня 2013 року президент Обама пообіцяв, що Сполучені Штати та міжнародне співтовариство працюватимуть разом, щоб отримати «переконливі докази» застосування хімічної зброї режимом Асада. Однак у районах, контрольованих урядовими силами, зробити це було неможливо, як і назбирати відповідних доказів. Самовпевнений Асаді навіть погодився 14 серпня 2013 року, щоб група інспекторів ООН у Сирії розслідувала три випадки з підозрою застосування хімічної зброї. Зрештою, конвой із слідчою групою ООН зазнав нападу, і іноземна комісія не змогла відвідати всі постраждалі місця. Більшість інформації про застосування режимом Асада хімічної зброї надала Сирійська обсерваторія з прав людини (SOHR). З 2013 по 2018 рік організація зафіксувала 85 таких нападів. Тільки в 2013 році, наприклад, було зазначено:

  • 13 квітня 2013 року, коли на Алеппо було скинуто дві «газові бомби», внаслідок чого загинули 12 осіб;
  • 29 квітня 2013 року невідомий гелікоптер скинув на місто Саракеб ємності з нібито хімічною зброєю. 1 людина загинула;
  • 21 серпня 2013 року в передмісті Дамаска стався масований напад із застосуванням хімічної зброї (ймовірно, застосовувався зарин). Постраждало понад тисяча осіб.

Лише трагедія в Дамаску викликала бурхливу реакцію західних країн. Щоб пом’якшити ситуацію до справи потім підключилися росіяни. 9 вересня 2013 року міністр закордонних справ Росії С. Лавров запропонував Сирії поставити свою хімічну зброю під міжнародний контроль і знищити її. Пропозиція Лаврова була «незаперечною», але і не випадковою. Росіяни не дозволили використати проти Асада звіт інспекторів ООН від 16 вересня 2013 року, яким підтверджувалося використання зарину у «відносно великих масштабах». Однак винних осіб не було визначено, оскільки це виходило за рамки звіту. Ініціатива Лаврова не дозволила остаточно вирішити це питання, оскільки всі були зосереджені на знищенні сирійських запасів. Це почалося 1 жовтня 2013 року, коли до Сирії прибула спільна команда чиновників Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ Організація із заборони хімічної зброї) та ООН. За планом було знищити сирійську хімічну зброю не пізніше 30 червня 2014 року. Остаточний термін не було дотримано головним чином через те, що сирійські запаси хімічної зброї виявилися значно більшими, ніж очікувалося. Крім того, влада Сирії приховала частину свого озброєння «С» і постійно використовувала його в бойових діях.

Група по боротьбі з наслідками хімічної зброї. Джерело «Wyborcza.pl», Фото / EAST NEWS

Російські війська з’явилися на території Сирії у вересні 2015 року. Атаки періодично повторювалися, наприклад, 7 вересня 2016 року в Алеппо був використаний хлорний газ, а 13 грудня 2016 року в контрольованих ісламістами районах провінції Хама — невідомі бойові гази. За згоди росіян хімічна зброя була використана під час нападу на провінцію Ідліб — 4 квітня 2017 року. І Рада Безпеки зібралася знову, американці опублікували свою доповідь, в якій вказували на режим Асада як відповідального за цей злочин. Але все знову закінчилося нічим. Рада Безпеки ООН навіть не ухвалила резолюції про продовження мандату слідчої комісії ООН-OPWC-UN через вето Росії (Китай і Казахстан утрималися, Болівія і Росія проголосували проти). Це була помста за звіт комісії від 26 жовтня 2017 року, в якому режим Асада визнавався винним у використанні зарину під час нападу на Хан-Шейхун 4 квітня 2017 року та «Ісламської держави» за використання іприту в Умм-Хауші у вересні 2016 року. При цьому хімічна зброя постійно застосовувалася з дозволу росіян, в тому числі, наприклад: 24, 25 і 30 березня 2017 р. на південь від Аль-Латаміни (зарин); 13 і 22 січня, 1 лютого та 7 квітня 2018 року в м. Дума, Дамаск (газоподібний хлор); 4 лютого 2018 року в районі Аль-Таліл міста Саракіб.

Автор статті запитує: чому росіяни можуть застосувати хімічну зброю в Україні? І відповідає, що напад на Україну і спроба силового захоплення чужої території свідчать, що російська влада повністю ігнорує міжнародні угоди та закони. Таким чином, росіяни також можуть порушити Конвенцію про заборону хімічної зброї (CWC), яку вони підписали раніше. Ця конвенція забороняє не тільки використання цього виду зброї масового знищення, а й дослідження, виробництво та її зберігання. Але ж, звертає увагу автор статті, достеменно відомо, що росіяни постійно випробовують «бойову хімію». Про це свідчать, наприклад, отруєння російських опозиціонерів Сергія Скрипаля в Солсбері у Великобританії в 2018 році та Олексія Навального в Росії отруйними бойовими речовинами паралітичної та судомної дії. Хімічна зброя, ймовірно, також застосовувалася 26 жовтня 2002 року в операції з відбиття театру на Дубровці в Москві, захопленого чеченськими терористами. Росіяни згодом повідомили, що перед атакою спецназу в театр був випущений снодійний газ, щоб знешкодити чеченців без втрати заручників. Однак операція пройшла невдало. Російським бійцям із підрозділів «Альфа» та «Вимпел» фактично вдалося розстріляти всіх 40 терористів, але при цьому було отруєно 129 заручників. Про те, що тоді застосовувалася хімічна зброя, може свідчити той факт, що лікарям, які надавали допомогу пораненим, не повідомили, який засіб використовували, щоб приспати людей у ​​театрі. Таким чином потерпілим не вдалося вчасно дати відповідну протиотруту.

Отож рішення російської влади застосувати в Україні зброю масового знищення не буде чимось винятковим. За логікою кремлівської влади, виправданням такого злочину може бути, наприклад, необхідність отримати військову перевагу виведенням з ладу живої сили противника; поширення страху серед антиросійського мирного населення; збільшення навантаження на українську систему порятунку — через локальне та кумулятивне збільшення кількості постраждалих; отримання політичної вигоди — звинувативши іншу сторону та показавши, що напад на «українських нацистів» був цілком виправданий.

Але основним фактором, який може вплинути на рішення застосувати хімічну зброю, впевнений автор допису Максиміліан Дуро, — відсутність успіху військової операції, особливо у випадку початку операцій із захоплення великих міст, таких як Київ та Харків. Росіяни вже усвідомлюють, що з агресором воюватимуть усі, хто зможе взяти до рук зброю.

Через те, що у росіян не вистачає війська для дій в таких умовах, вони можуть спробувати ліквідувати сили (як солдатів, так і цивільних) у певному секторі за допомогою зброї «С» і увійти в нього, якщо в містах населення не забезпечене належними засобами безпеки (наприклад, протигазами), як і більшість українських військових, які там воюють. Цю тактику, ймовірно, застосував режим Асада в Сирії 21 серпня 2013 року в передмісті Дамаска, де масована атака із застосуванням хімічної зброї призвела до загибелі понад тисячі осіб, у тому числі багатьох мирних жителів. Територію захопила сирійська армія, і жодна комісія не змогла довести, що такий випадок, безперечно, мав місце, і визначити кількість загиблих і знайти винних. Було навіть спеціальне засідання Ради Безпеки ООН з цього приводу, але воно закінчилося оголошенням 23 серпня 2013 р. речника Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна, що ООН має намір провести «ретельне, неупереджене та швидке розслідування» ймовірної атаки з використанням хімічної зброї в Сирії 21 серпня.

Знаючи про таку інертність і безпорадність міжнародних організацій, подібну тактику опрацьовують у Російській Федерації вже давно. Зброя масового ураження мала бути засобом отримання тимчасової переваги в польових умовах, щоб потім дуже швидко досягти її без втрати людей та техніки… Таким чином, хімічна зброя може стати свого роду і поршнем, який виштовхує цивільних осіб за межі зони проведення операції. Поки що секретаріат ОЗХЗ лише заявив, що «відстежує ситуацію в Україні згідно з Конвенцією про хімічну зброю». Зокрема, контролює стан відповідних хімічних промислових об’єктів та будь-які загрози використання токсичних хімічних речовин як зброї.

Та навряд чи цього буде достатньо, щоб зупинити Путіна, робить висновок автор статті.

Підготував Олег Махно

https://defence24.pl/polityka-obronna/rosyjska-bron-chemiczna-nie-straszak-ale-realne-zagrozenie

 

Схожі публікації