Повітряна війна між Росією та Україною

Хто і внаслідок чого переможе

Іван Січень

Всім відомо, як українські БПЛА ефективно нищать російські військові об’єкти на окупованих землях нашої держави, поблизу її кордонів та в глибині території країни-агресора. Тому цілком слушно пересічні росіяни цікавляться: де ж їхня, російська система протиповітряної оборони?

Практично її вже немає. Вона сповзає у минуле, як і більша частина російської армії після нападу на Україну. А ще не так недавно московська пропаганда запевнювала, що з системою ППО Росії неможливо впоратись. Там, начебто, є і такі ЗРК, що можуть вражати цілі на відстані до п’ятисот кілометрів. На відміну від пропаганди, насправді російська протиповітряна оборона виявилася неспроможною ефективно виконувати свої завдання. У нас немає стратегічної авіації. Тактичної нам теж бракує. Але ж російську ППО ми прориваємо. А наші Повітряні сили знищують більшість з того, що нападає на нас.

До початку війни в України були лише застарілі радянські ЗРК С-200, С-300 та «Бук», а також переносні зенітні ракетні комплекси (ПЗРК) «Стріла». Крім того, на озброєнні ППО знаходились винищувачі МіГ-29 та Су-27. А радіотехнічні війська мали не такі вже й нові радіолокаційні станції. Певну кількість з цих сил та засобів знищив супротивник ще за першої доби війни. Винні у цьому обов’язково будуть покарані. Але, наразі втрати нашої системи ППО не тільки поповнені, але й вся вона виведена на якісно новий рівень. Навесні минулого року російські літаки досить вільно літали поблизу Києва, а ракети долітали до нього, як і до всіх інших українських міст. Тоді ми звернулися до партнерів по допомогу, щоб закрити наше небо. На жаль, ми повністю його ще не закрили. Однак чимало з того вже зроблено.

Спочатку Україна отримала ПЗРК Stinger, згодом ЗРК Patriot та IRIS-T. Ворожі літаки, ракети і БПЛА до Києва вже практично не долітають. Хіба що падають їх уламки. Українська ППО майже закрила небо над Одесою та її портами і зерносховищами. Хоча по них все ще б’ють. Закриємо також і Харків, Запоріжжя та Дніпро, які підпадають під ворожі удари.

Загалом наші сили та засоби ППО вже знищили понад 300 російських літаків та 300 вертольотів (по десять полків, відповідно), 4,5 тис. БПЛА оперативно-тактичного рівня та 1,5 тис. крилатих і балістичних ракет. Все це відчутно підірвало сили російських загарбників, які, по суті, втратили можливість застосовувати тактичну авіацію безпосередньо на полі бою. Замість того удари завдаються з великої відстані керованими авіаційними бомбами.

Але, коли з’являться у нас літаки F-16, ми впораємося і цими негараздами. Тим паче, що F-16 дозволяють ефективно боротися з російськими винищувачами Су-30СМ та фронтовими бомбардувальниками Су-35. Хоча їх і без того збивають. А наші дрони нищать російські стратегічні бомбардувальники Ту-22М3 та Ту-95М безпосередньо на аеродромах. А ще українські БПЛА дістаються до всіх із наближених до нас областей та міст Росії, і навіть до самої Москви. У Російській Федерації вибухають центри ухвалення злочинних рішень, військові бази, нафтосховища, об’єкти стратегічної транспортної інфраструктури на зразок Кримського мосту.

Тому саме і виникає запитання: де ж та російська система ППО, яка нібито є «найкращою у світі»? І де всі ці розхвалені ЗРК, включно з С-300, С-400, С-500, «Бук-М3» та зенітними ракетно-гарматними комплексами «Панцирь-С1», а також засобами виявлення повітряних цілей і радіоелектронної боротьби? Спробуємо розібратися у всьому цьому.

На перший погляд, російська система протиповітряної оборони є однією з найбільш потужних у світі. Так, у складі повітряно-космічних сил ЗС РФ є п’ять армій ВПС та ППО. Кожна із них включає одну-дві змішані авіаційні дивізії та таку ж кількість дивізій ППО.

Найбільш потужною з них є 4-а армія ВПС та ППО, яка оперативно підпорядковується Південному військовому округу ЗС Росії. Там три авіаційні дивізії та дві дивізії протиповітряної оборони. Загалом, це до шести винищувальних авіаційних полків, п’ять зенітних ракетних полків та чотири радіотехнічні полки. На їх озброєнні є літаки Су-30СМ та ЗРК С-400. Приблизно такий же склад 6-ї армії ВПС та ППО у Західному військовому окрузі.

Втім, наразі обидві з них підсилені за рахунок сил та засобів інших армій ВПС та ППО із Центрального та Східного військових округів ЗС РФ. Їх основне завдання — прикриття прикордонних та внутрішніх регіонів Росії. В той же час винищувальна авіація діє або намагається діяти на фронтах проти України. Крім того, на окуповані території нашої держави переміщені зенітні ракетні комплекси С-300 та С-400. Як правило, ближня оборона позицій згаданих ЗРК, аеродромів та інших військових об’єктів здійснюється за допомогою зенітних ракетно-гарматних комплексів «Панцирь-С1».

Ще однією складовою системи протиповітряної оборони Росії (як і більшості інших країн) є військова ППО. Вона призначена для захисту військ безпосередньо на полі бою. Її основу складають зенітні ракетні бригади (зрбр), які входять до кожної із загальновійськових та танкових армій.

Наразі російські зрбр армійського підпорядкування мають на озброєнні ЗРК сімейства «Бук». Саме таким ЗРК зі складу 53 зрбр (м. Курськ; на той час входила до 1-ї танкової армії) в липні 2014 року в небі над Донбасом був збитий малайзійський пасажирський літак Boeing 777… У низці зрбр сухопутних військ та полках ППО ще залишаються зенітні ракетні комплекси С-300.

До складу кожної з мотострілецьких та танкових дивізій, як правило, входять зенітні ракетні полки. Вони мають ЗРК «Тор-М2У», «Стрела-10» та самохідні зенітні установки «Тунгуска». Розрахунки переносних зенітних ракетних комплексів є також у складі батальйонів, рот та взводів. Тобто, з формальної точки зору російська система ППО є набагато потужнішою, ніж українська. Однак, як було згадано вище, загальна ефективність першої менша, аніж другої. Здавалося б, це є «незрозумілим парадоксом». Але причини такої ситуації досить прості.

По-перше, у рекламних та пропагандистських цілях Москва в багатьох випадках свідомо викривлює інформацію щодо тактико-технічних показників своєї військової техніки, завищуючи їх. Це ж стосується і засобів ППО, що демонструє досвід їх залучення до військових навчань та застосування у війнах та збройних конфліктах. Російські РЛС не бачать повітряних цілей, а зенітні ракети не влучають у них навіть в разі виявлення їх точних координат. Ба більше, іноді ракети сходять з траєкторії польоту і падають на російські міста та села або ж, взагалі, розвертаються у зворотному напрямку і б’ють по своїх позиціях.

По-друге, у Росії спостерігається гостра нестача сил та засобів ППО для того, щоб прикрити її війська на фронті та тилові райони країни на українському напрямку. Під час бойових дій вже знищено понад 500 одиниць російської техніки протиповітряної оборони. А через західні санкції відновити такі втрати досить важко. Насамперед через неспроможність РФ самостійно випускати сучасні радіоелектронні елементи (головним чином — мікросхеми), без яких виробництво такої техніки просто неможливе. Москва намагається обійти санкції і їй це часом вдається. Однак серійний виробничий процес не забезпечується.

По-третє, Росія завжди відставала від Заходу у технічній та технологічній сферах, що стосується і озброєння. Саме тому надана нам західна техніка допомагає проривати російську ППО та знищувати засоби повітряного нападу супротивника. У цьому зв’язку найбільш показовою є робота в Україні американського ЗРК Patriot, який за всіма показниками набагато кращий за російський С-400. Наводять на певні думки також і дії російського військового командування, яке посилює захист своїх стратегічних літаків від ударів БПЛА шляхом обкладання їх… автомобільними шинами, а не зміцнює систему протиповітряної оборони авіаційних баз.

По-четверте, система ППО України поступово інтегрується у систему протиповітряної оборони НАТО, що робить її ще міцнішою. Окрім передачі нам відповідної техніки, з нею фактично взаємодіють американські та натовські літаки системи дальнього радіолокаційного виявлення AWACS. Вони передають нам оперативну інформацію про зльоти та маршрути руху російських повітряних об’єктів, що надає можливість наводити на них ударні засоби ППО та своєчасно оголошувати тривоги. Після отримання Україною винищувачів. F-16 така інтеграція стане ще більш глибокою.

По-п’яте, Україна відчутно більша за Сирію і здатна відповідати повітряним ударам з боку Росії. Тому досвід знищення цивільного населення Сирії ударами російських літаків, який Москва намагається застосувати в Україні, тут не доречний. Тим паче, що сил для цього у Росії стає все менше, а Україна, навпаки, нарощує свій протиповітряний потенціал.

Загалом всі такі обставини дозволяють зробити наступні висновки:

• аби як Москва не прагнула, але своїми терористичними ударами не зможе знищити Україну та навіть змусити її піти на поступки;
• повітряна війна, розв’язана Росією проти України, перемістилася на російську територію і стає все більш масштабною з усіма негативними наслідками для країни-агресора.

А тому режим Путіна вже програє цю війну, як і всю свою «спеціальну військову операцію в Україні».