Центр дослідження Росії провів круглий стіл на тему «Ізоляція Росії у міжнародних організаціях: актуальні завдання»

Круглий стіл, що відбувся вчора у медіацентрі Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв, цілком заслуговує прикметника не просто «актуальний», а «надзвичайно актуальний». Зрозуміло, звіт про такий захід підготують самі його ініціатори з Центру дослідження Росії. Але вважаю, що будуть доречними кілька схвальних слів, як присутнього на такому заході, який також може порівняти його з тими, що час від часу відбуваються в тому числі і у згаданому медіацентрі.

По-перше, очільники Центру дослідження Росії запропонували тези для обговорення, що не поступаються своєю актуальністю будь-яким іншим, які у центрі нашої, українців, уваги.

По-друге, обговорювали такі тези професійні дипломати і правознавці з числа найкращих наших таких фахівців.

По-третє, навряд чи знайдеться у нас той, хто зможе виступити опонентом учасникам круглого столу, аби які він мав на те підстави. Бо крім, наприклад, такого бажання потрібен ще й досвід, без якого не можна впоратися з будь-якою проблемою, не кажучи вже про міжнародну дипломатичну.

Про це в основному і йшлося у виступах учасників «столу» на тему «Ізоляція Росії у міжнародних організаціях: актуальні завдання».

Керівник Центру Володимир Огризко (міністр закордонних справ України, 2007–2009 рр.) разом з запрошеними колегами обговорювали «підстави» для участі РФ у роботі ООН і реакцію на таку її діяльність інших країн. Адже, наприклад, право на місце у Раді безпеки ООН росіянам дісталося після розпаду СРСР практично автоматично, хоча, як розповідали на круглому столі українські дипломати, були у такому «ділі» нюанси. Ними і скористалася Москва у 1991 році, коли розвалювався Радянський Союз, а керівництво новостворених країн зібралося у Алма-Аті на нараду для обговорення своєї подальшої позиції на світовому політичному полі діяльності. Саме тоді «стартував» процес перебирання на себе Росією цих прав, що стало нині за великим рахунком наслідком її протизаконної міжнародної діяльності, зокрема, що стосується пояснень російсько-української війни.

Якими сьогодні можуть бути, наприклад, наші контраргументи на діяльність РФ у ООН, коли Кремль заперечує злочинні вчинки своїх військових під час нападу на Україну? Як реагувати на позицію деяких країн, коли вони не схильні підтримати пропозицію про виключення РФ з поважних міжнародних організацій, і якими мають бути аргументи для впливу на них? А чим заперечити тезу росіян, коли вони пережовують тезу про «РФ як країну-продовжувачку СРСР»?

Якщо узагальнювати почуте від доповідачів на круглому столі, то від протидії РФ відмовлятися не можна, аби як не намагалися вплинути на нас на найвищому міжнародному політичному рівні як наші союзники, так і решта, хто не бажає зануритися у наші воєнні проблеми чи навіть прагне часом набути політичної вигоди. Для цього у нас має бути розроблена відповідна тактика дій, визначені виважені наші аргументи і контраргументи. Питання про виключення РФ з міжнародних організацій не можна відкладати у «довгу шухляду», а добирати для цього інші підстави, доручивши таку справу досвідченим українським дипломатам і правникам.

Олег Махно