Більш смілива політика щодо Китаю є можливою і необхідною

Необхідно навчитися використовувати успіхи у боротьбі з автократіями і результати перемог в інтересах демократії

 

Die Zeit, Німеччина

Серед найбільш впливових гравців-суб’єктів міжнародної політики, що мають вплив зокрема на політику та перспективи успішного позиціонування України, увагу провідних експертів в галузі міжнародних відносин незмінно привертає Китай. Висловлені на саміті G20 в Індонезії лідером КНР Сі Цзіньпіном принципові позиції Китаю щодо неможливості застосування або навіть погрози застосування ядерної зброї у вирішенні сучасних збройних конфліктів, зокрема й у війні росії проти України, є конструктивними та свідчать про готовність Пекіну до пошуку компромісів та зближення позицій із Заходом. Водночас Китай не має наміру остаточно поділяти погляди та підтримувати Захід на чолі зі США, як і не буде відстоювати та підтримувати інтереси агресора росії, яка все більше перетворюється на об’єкт міжнародних і геополітичних впливів. Така поміркована позицію Китаю наразі вважається вимушеною, зважаючи на економічні проблеми, що охопили країну внаслідок пандемії коронавірусу, яку ще й досі не подолано. Економіка є основою успішного керівництва та перебування при владі лідера країни Сі Цзіньпіна, який нещодавно переміг на виборах Комуністичної партії та став практично пожиттєвим керівником і лідером Китаю. Саме успішний поступ розвитку економіки країни з населенням понад 1,4 мільярди людей є запорукою стабільного перебування у владі її керівника та авторитарного правителя Сі Цзіньпіна.

Водночас аналітичні центри світу відзначають тенденцію до зростання всередині Китаю критичного ставлення до політики президента Сі, що викликано частково об’єктивними обставинами, внутрішніми та зовнішніми чинниками.

Видання Die Zeit Німеччини надрукувало аналітичний допис власного кореспондента, редактора з міжнародної політики Йорга Лау (Jörg Lau), в якому розглядаються стан та перспективи правління Сі Цзіньпіна на чолі Китаю, а також доцільні пріоритети у зовнішній політиці Німеччини.

…Авторитарні режими відчувають тиск зсередини. Але політики повинні критикувати не лише такий режим-вигнанець, як Іран, а й наддержаву Китай…

Авторитарні режими відчувають тиск зсередини, зазначає видання. Але політики повинні критикувати не лише такий режим-вигнанець, як Іран, а й наддержаву Китай. Попри складні обставини протистояння демократичних сил та авторитарних режимів у світі, відзначає видання, чи то у війні в Україні, чи в Ісламській Республіці Іран, чи останні протестні виступи китайських активістів проти власного уряду, — ніде немає свідчень того, що майбутнє має належати тиранії.

Приклади успішного протистояння колективів людей тиранії та її пропаганді існують в історії. Але саме тут виникає принциповий момент, який дотепер ще не всіма демократіями усвідомлений. І справа тут не в традиційних західних цінностях. Історія змінилася безповоротно від часів холодної війни. Необхідно навчитися використовувати успіхи у боротьбі з автократіями і результати перемог в інтересах демократії. І навпаки, державним диктатурам стан протистояння з представниками народу вигідний і вони все більш охоче стверджують, що вони не придушують власні народи, а ведуть захисні війни з іноземними силами.

Сьогоднішнє потрясіння авторитарних систем має причини не зовнішні, а внутрішні та має причиною недалекоглядність і сліпоту абсолютної влади, яка приймає помилкові рішення та унеможливлює корегування поточного політичного курсу. Мова може йти про беззмістовну війну, ненависний народам обов’язок носіння чорної хустки жінками чи провальну державну політику щодо подолання пандемії коронавірусу. Тотальний контроль населення, зокрема й технічно високооснащених китайців, неодноразово мав наслідком загрозу абсолютно неправильної оцінки власного населення.

Тотальний контроль є важливішим для держави, ніж життя окремих людей

…Вперше китайські громадяни відчули себе жертвами одного й того ж самого надмірного обмеження прав і свобод з боку держави…

Поки що Сі Цзіньпіну на маоїстськи означеному ХХ з’їзді КПК вдалося цементувати свою й до того необмежену владу. До сторіччя від заснування Комуністичної партії Китаю лідер нації Сі висловив погрозу на адресу до всього світу, заявивши, що той, хто вирішить конфліктувати з Китаєм, втратить голову внаслідок зустрічі «зі сталевою стіною 1,4 мільярдів китайців». Проте, зазначає Die Zeit, саме китайці наразі ризикують своїми головами у протистоянні з власною державою, не зважаючи на всі зусилля надзвичайно ефективного апарату контролю з використанням мільйонів камер спостереження та цензурою в Інтернеті.

Багато що свідчить про те, відзначає німецьке видання, що придушенням останніх протестних виступів, що були наймасовішими за останні десятиліття, державі вдалося досягти мети. Від 1989 року Комуністична партія Китаю застосовувала всі зусилля для того, щоб з використанням комбінованого тиску новітніх технологій цифрового стеження за населенням та старомодними методами брутальних дій поліції не дозволити виникнення демократичного руху. Пандемія коронавірусу дуже допомогла Сі Цзіньпіну. Драконівські заходи з подолання пандемії були використані не лише для подолання інфекції, але й задля встановлення абсолютного контролю над людьми.

Стратегія «нульової толерантності» до пандемії (Zero-COVID) з її незчисленними локдаунами дало змогу КПК імплементувати її владу в ті суспільні ніші, в яких дотепер ще існували залишки свободи. Таким чином у суспільстві Китаю виник стан, який фахівець в галузі економіки зі США Хуан Яшен (Huang Yasheng) називає «автократією буденності». Непередбачуваним наслідком такої політики стало те, що вперше китайські громадяни різних класів та соціальних прошарків, регіонів та етносів відчули себе жертвами одного й того ж самого надмірного обмеження прав і свобод з боку держави.

Заходи з подолання пандемії коронавірусу створили бунтівну, можливо, революційну обстановку в Китаї. Багато китайців народу хань тепер впізнають себе в уйгурах, які загинули під час пожежі в Урумчі (Ürümqi), оскільки не могли вийти з дому, зважаючи на обмеження через пандемію. Усі вони стали жертвами державного свавілля, для якого контроль над суспільством є важливішим за життя окремої особи.

Німецька політика повинна наполегливо сприяти зменшенню ризиків

…Масові протести продемонстрували крихкість китайського суспільного договору…

Китайське керівництво опинилося перед дилемою. У короткостроковій перспективі воно навряд чи зможе змінити свою стратегію щодо подолання коронавірусної інфекції. Для цього наразі вакциновано занадто мало людей похилого віку, а єдині схвалені вітчизняні вакцини недостатньо ефективні. Тож очевидно доведеться зіштовхнутися зі зростаючою кількістю заражень людей та вимушеними продовженнями термінів локдауну. Такий стан, у свою чергу, спричинить подальші протести серед населення, які державі доведеться придушувати більш жорсткими методами. Очевидно, що процеси будуть відбуватися на тлі економічних проблем у Китаї, які вже зараз спричиняє політика нульової толерантності до пандемії. Ситуація виглядає похмурою та непевною, зважаючи на оголошене очікування після ХХ з’їзду КПК оздоровлення економіки Китаю.

Навіть якщо Сі Цзіньпіну вдасться досягти в державі стану короткострокового спокою, масові протести вже продемонстрували крихкість китайського суспільного договору. А саме, система вимагає від своїх громадян відмовитися від автономії, пожертвувати своєю особистою цілісністю заради беззастережної відданості партії та державі, відданості так званому мисленню Сі Цзіньпіна. Довгий час для такого підходу у держави було достатньо аргументів, зазначає Die Zeit, — кар’єрні можливості, гроші, безпека та певна особиста гідність. Серед потенційних загроз для Китаю німецьке видання визначає можливий стан у майбутньому, коли критична маса населення вирішить, що чинна суспільна угода є неправильною.

Навіть якщо це звучить безсердечно, зазначає автор дослідження, першим наслідком суспільних заворушень у Китаї для німецької політики може стати зменшення ризиків для Німеччини. Економічна залежність від Китаю не повинна надалі зростати, її потрібно якомога швидше зменшити. А в технологічній сфері такої залежності навіть не можна допускати. Потрібна диверсифікація за рахунок інших ринків, як це передбачено новою стратегією щодо Китаю, та яка зараз розробляється федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Такі компанії, як BASF, Volkswagen і Siemens, які все ще розширюють свій бізнес у Китаї, повинні зрозуміти, що держава не нестиме відповідальності за їх стратегію ризиків.

…Навіть якщо ми бачимо лише спалах, проблиск надії від людей, які вимагають свободи, тоді ми повинні звернути на це увагу, ми повинні висловити нашу солідарність…

Коли люди ризикують усім проти своїх гнобителів, це також вимагає моральної відповіді. Вона не суперечить принциповим інтересам, про що цими днями заявив Барак Обама. У 2009 році він здебільшого мовчки спостерігав за придушенням «Зеленого руху» в Ірані, остерігаючись підживлення звинувачень з боку режиму щодо змови Заходу. Тепер він називає це «помилкою в ретроспективі» та заявляє, що «навіть якщо ми бачимо лише спалах, проблиск надії від людей, які вимагають свободи, тоді ми повинні звернути на це увагу, ми повинні висловити нашу солідарність».

І це правильно, зазначає німецьке видання. Можлива і необхідна більш смілива зовнішня політика Німеччини, яку необхідно застосовувати не лише щодо такого режиму-ізгоя, як Іран, критика якого не коштує багато та не має бажаних наслідків, а й щодо великої держави — Китаю.

* * * * *

Протиріччя, що виникають між намаганням необмеженої влади здійснювати тотальний контроль над населенням заради убезпечення власного володарювання, та масовими протестними рухами, що почали виявлятися навіть у такій монолітній комуністичній ідеології, як Китай, призводять до усвідомлення європейськими державами небезпек від попереднього безтурботного співробітництва і ставлення до співробітництва з Китаєм. Формування двополярного світу, що наразі відбувається, та в якому будуть домінувати США і Китай, призводить до усвідомлення європейськими державами необхідності приділяти більше уваги національній стратегії розвитку, їх вибірковому ставленню до раніше привабливих економічних перспектив від економічного співробітництва з Китаєм та формування реального порядку денного власної зовнішньої політики заради майбутнього.

Місце України у новому світоустрої та біполярному світі, що формується, зі збереженням центрів впливів в Індії, Європейському Союзі, у відносинах зі США та з іншими геополітичними гравцями визначатиметься успіхами Збройних Сил України на полях війни та згуртованістю українського народу.

 

Схожі публікації