Кремль шукає «гарматне м’ясо» не лише в Росії, а й за її межами

Іноземний легіон Путіна. Іноземці воюють з Україною

Центр східних досліджень (OSW), Польща

На тему компенсації Росією своїх втрат на фронті російсько-української війни можна прочитати багато статей і досліджень. Їх автори так чи інакше дотримуються сьогодні однієї думки: Кремль використовує для цього все, що тільки можна, не заморочуючись якимись принципами, навіть якщо вони озвучувалися на найвищому рівні. В черговій публікації польських науковців на сторінках поважного польського Центру східних досліджень ім. Марека Карпа (Ośrodek Studiów Wschodnich im. Marka Karpia, OSW) про таке саме і йдеться. Стаття достатньо об’єктивна, з добором певних фактів, за допомогою яких можна робити відповідні висновки.

Автори статті, експерти Центру східних досліджень (OSW) Мілош Бартосевич і Пьотр Жоховський, зауважують, що російська влада з початком агресії проти України зіткнулася з проблемою відновлення збройними силами та «добровольчими» формуваннями людських втрат на фронті. Вишукуючи додатковий мобілізаційний потенціал для участі в кровопролитних боях в Україні, Кремль і найвищі військові чиновники звернули увагу, серед іншого, на можливість призову до армії іноземців. Зокрема, тих мігрантів-заробітчан з республік колишнього СРСР, які знаходяться у Російській Федерації, а також громадян інших країн, готових приїхати з метою повоювати на боці росіян. Щодо набору іноземців на військову службу, то він виявився настільки необхідним, що протягом останніх двох років було ухвалено чимало законодавчих актів, за якими регулюється призов такої категорії осіб. Крім порівняно високої зарплатні, їх стимулює в тому числі спрощена процедура набуття російського громадянства. Оцінити кількість прибулих за такою схемою бійців непросто, але відкриття такої опції свідчить, що Кремль і надалі шукатиме «гарматне м’ясо» не лише всередині своєї країни, а й за її межами.

Щодо умов вербування іноземців, то слід мати на увазі певні юридичні аспекти. Будучи дуже зацікавленою стороною у справі залучення іноземців до своїх збройних сил, російська влада активно змінює чинне законодавство РФ. Так, по мірі продовження воєнних дій в Україні поступово скасовувалися обмеження на службу в армії громадян інших країн, запроваджувалися (і запроваджуються) стимули для потенційних призовників.

Дозвіл іноземцям служити у російських збройних силах з’явився в законі від 28 березня 1998 року «Про військовий обов’язок і військову службу» і в положенні про порядок проходження військової служби, затвердженому указом президента РФ від 16 вересня 1999 року. Зокрема, іноземцям віком від 18 до 30 років дозволялося у званні рядового, сержанта і прапорщика проходити п’ятирічну контрактну службу в армії і на флоті. Обов’язкова умова підписання контракту — знання російської мови. З розв’язанням агресії проти України російське чинне законодавство було «лібералізоване» з метою охопити якомога більше вікових груп. Одночасно в якості бонусу було скорочено термін дії контракту і запропоновано спрощену процедуру оформлення російського паспорта.

А вже під час повномасштабної війни, наприкінці травня 2022 року, Путін був змушений скасувати верхній віковий ценз для військовослужбовців-контрактників (раніше контракт могли укладати лише придатні до військової служби росіяни віком до 40 років та іноземці віком до 30 років). Далися взнаки чималі втрати росіян на полі бою, які вимагали поповнення в живій силі. Тому вже 30 вересня 2022 року набрав чинності закон про спрощений порядок набуття громадянства іноземцями та особами без громадянства, які уклали контракт з міністерством оборони РФ (а також іншими військовими структурами і формуваннями) на строк не менше одного року та протягом шести місяців брали участь у бойових діях (раніше для отримання паспорта потрібно було прослужити не менше трьох років), а також членами їхніх сімей.

Іноземці, які проходили службу в російській армії, могли претендувати на російське громадянство без наявності посвідки на проживання та без дотримання умови перебування в країні протягом останніх п’яти років. 14 листопада 2022 року Путін підписав наступний указ, яким дозволяється призов росіян з іншим громадянством (раніше таких не призивали на строкову військову службу). З 27 лютого 2023 року скорочується термін одноразового контракту про проходження військової служби для іноземців до одного року (раніше було п’ять років). Про підписання наступного контракту не може бути й мови, що мало стати заохоченням для осіб, які прагнуть швидкого заробітку. У травні 2023 року для тих, хто претендує на отримання російського громадянства, скасували вимогу шестимісячної участі в бойових діях. Вже 4 січня 2024 року набув чинності указ, яким ще більше спрощуються умови отримання паспортів іноземцями, які воюють на боці Росії, та членами їхніх сімей. У середині січня 2024 року в Держдумі РФ був представлений проєкт законодавчих змін, що дозволяють іноземцям, які перебувають у місцях позбавлення волі, укладати контракт на проходження військової служби (щоб офіційно закріпити існуючу практику).

Водночас російська влада спростила процедуру отримання громадянства РФ для жителів деяких країн. Після початку повномасштабного вторгнення були введені преференції для громадян України (які мали право проживати на території РФ, а також ті, хто народився в Криму та Севастополі, які вони покинули до анексії півострова у 2014 році, та їхні діти), Білорусі (скасували вимогу підтверджувати знання російської мови та основ історії і законодавства Росії; їх також звільнили від вимоги п’ятирічного перебування в Росії), Казахстану і Молдови (обов’язок попереднього проживання скасовано), Іраку, Сирії, Афганістану і Ємену (народжені на території РСФСР і які раніше мали громадянство СРСР, та їхні діти), а також для осіб без громадянства. (наприклад, ті, хто сам або їхні родичі були незаконно депортовані з Кримської АРСР).

Це стосується законодавчого обґрунтування залучення іноземців до війни проти України. Що ж до безпосереднього такого процесу, то практика вербування іноземних найманців має свої особливості. Що конкретно?

Автори статті наводять оцінки російської служби BBC: станом на кінець грудня 2023 року в лавах російських окупантів загинули щонайменше 254 іноземці (див. «Год мясорубок»: что нам известно о потерях России в Украине за 2023 год»). Водночас неможливо визначити навіть приблизну кількість іноземців, які воюють на боці Кремля. Такі служать як у формуваннях найманців (раніше переважно у ПВК «Вагнера»), так і в регулярних військових частинах ЗС РФ. В основному це заробітчани з Центральної Азії (переважно з Узбекистану, Таджикистану та Киргизстану). У 2023 році з них щонайменше 3,5 мільйона прибули на роботу до Росії (у 2022 році — понад 3 мільйони, а роком раніше — понад 2 мільйони). Вербування серед такого середовища розпочалося незадовго до повномасштабного вторгнення в Україну. У 2023 році процес посилився — правоохоронні органи розпочали масштабні рейди на підприємствах, ринках, мечетях, хостелах тощо. Щонайменше кільком сотням затриманих з російським громадянством видали повістки про взяття на військовий облік, інших затриманих відвезли безпосередньо до військкоматів. Були й непоодинокі випадки фактичного примусового вербування новоприбулих мігрантів без російського паспорта та тих, хто очікував депортації. Для них військова служба стала порятунком від ув’язнення чи депортації з Росії.

Крім того, сьогодні Росія посилає на роботу на окуповані території українських мігрантів, яких змушують працювати на передовій і в тилу російських військ, а також забирають на військову службу. Уряди Узбекистану, Таджикистану та Киргизстану не протестували проти вербування Москвою своїх громадян, обмежившись нагадуванням про кримінальну відповідальність за участь у бойових діях за кордоном. За даними незалежних ЗМІ, з початку вторгнення в Україну щонайменше 100 громадян країн Центральної Азії вже загинуло. Від самого початку агресії Кремль, вербуючи людей з-поза меж колишнього СРСР, пропонував їм місячне грошове утримання у 2–3 тис. доларів, а також спрощене отримання російського громадянства. Автори пишуть, що нерідко застосовуються незаконні дії, які нагадують торгівлю людьми. Це вже спричинило (поки що незначні) дипломатичні інциденти.

Відомо, що на російському боці воюють громадяни Куби, Непалу, Сирії, Сербії, Афганістану, Сомалі та Малайзії. Їхнє загальне число, ймовірно, не перевищує кілька тисяч. Таких вояків російська сторона залучає по-різному. Так, із Куби та Непалу декілька вже ліквідованих вербувальних структур переправили до РФ (нерідко шляхом обману) кілька сотень осіб. Позиція кубинської влади щодо цього була неоднозначною. Мається на увазі можлива мовчазна згода на таку практику — кубинське МЗС відмежувалося від участі в ній і засудило найманців, а посол Куби в Москві заявив, що Гавана не проти участі кубинських громадян у війні в Україні, допоки це буде «законно». Своєю чергою, уряд Непалу заборонив своїм громадянам їздити на роботу до Росії та України і звернувся до Москви повернути завербованих непальців і тіла загиблих.

У Сирії, попри інформацію про кілька десятків тисяч добровольців, ймовірно, було завербовано лише кілька сотень. Набір на війну, швидше за все, здійснювався за допомогою дружнього Кремлю режиму Башара Асада. Бійці походили переважно з урядових сил, зокрема: елітної 25-ї дивізії сил спеціального призначення або бригади «Аль-Кудс», що складається з сирійських палестинців, попередньо навчених росіянами для боротьби з внутрішньою опозицією та ІДІЛ.

Також на боці Росії воює близько сотні сербів, принаймні частина з них робить це з ідеологічних мотивів (дехто брав участь у війні в Україні ще у 2014 році). Незважаючи на проросійські симпатії та стримане ставлення Белграда до російського вторгнення в Україну, президент Александар Вучич обіцяв, що сербські найманці понесуть правову відповідальність, і відверто розкритикував Москву.

Кремль також намагався завербувати колишніх солдатів афганських сил безпеки, які покинули країну після приходу до влади руху Талібан.

Примусово призвані до російської армії сомалійці (таких щонайменше з десяток) є частиною більшої групи, яку заарештували за порушення паспортних правил (вони намагалися потрапити до ЄС з Білорусі та Росії, які інспірують міграційний тиск на кордонах ЄС). Москва також вербувала іноземців, які відбували покарання у російських тюрмах. Так окремі громадяни Танзанії, Кот-д’Івуару та Замбії опинилися у ПВК «Вагнера».

Ось так «друга армія світу» намагається послуговуватися іноземцями, оскільки своїх громадян не тільки забракло, але й їх важко навчити вправно воювати на полі бою.

Якщо намагатися передбачити подальші дії росіян, пов’язані з вербуванням до війська іноземців, то автори статті вважають, що такий процес матиме для Кремля свої наслідки, в тому числі політичні. Дружні чи нейтральні до Кремля країн, громадяни яких завербовані для війни в Україні, поки що стримано реагують на такі дії, та не можна виключити, що згодом таке питання стане джерелом напруги у двосторонніх відносинах. Практика Москви також може позначитися на її іміджі у суспільствах «Глобального Півдня».

Законодавчі рішення, що регулюють вербування «добровольців» серед громадян країн світу, дозволяють збройним силам РФ одноразово поповнювати підрозділи, які зазнають відчутних втрат на фронті. Та якщо зважати на оприлюднену кількість таких призовників, то вона демонструє, що наразі їхня участь у війні лише незначною мірою забезпечує укомплектування особовим складом російських військ. Тим не менш, росіяни вперто вербують найманців за кордоном, особливо в країнах з високим рівнем бідності.

Підготував Олег Махно