Європа не зможе зайнятися кризою Ізраїлю та ХАМАС, доки не подолає власні розбіжності

ЄС міг би допомогти розрядити цей конфлікт, але спочатку він повинен впоратися з боротьбою симпатій та війнами за сфери впливу в Брюсселі

The Guardian, Велика Британія

«Якщо Європейський Союз не бажає бути глобальним геополітичним гравцем, то його реакція цього тижня на жахливі вбивства бойовиками ХАМАС ізраїльських цивільних осіб на півдні Ізраїлю є правильним шляхом», — так розпочинає свою, розміщену у газеті The Guardian, статтю Пол Тейлор, старший науковий співробітник аналітичного центру Friends of Europe («Друзі Європи»). І далі розглядає вже відомі факти, зокрема те, як сприймають у Європі події у Секторі Газа. На його погляд, Європі загалом вдалося продемонструвати більшу згуртованість та ефективність у підтримці України проти російської агресії, «…але негаразди навколо останньої ізраїльсько-палестинської кризи більш типові для міждержавних, політичних і територіальних суперечок, які сковують спроби створити узгоджену європейську зовнішню політику та мати вплив у світі чи навіть в межах Європи».

Автор вважає, що засуджуючи тотальне вбивство чоловіків, жінок і дітей, включно з немовлятами та людьми похилого віку, здійснене палестинським ісламістським угрупованням, офіційні особи Євросоюзу щодня публічно суперечать один одному. Бо сперечалися щодо того, чи призупинити виплату допомоги палестинцям у розмірі 691 млн євро, і чи порушує міжнародне право відключення Ізраїлем електроенергії, води та палива в Секторі Газа в рамках військової відповіді. Адже у понеділок, 9 жовтня, єврокомісар з питань сусідства та розширення Олівер Варгеї оголосив про негайне призупинення допомоги, вочевидь, без консультацій зі своїми колегами чи державами-членами. І вже у вівторок Верховний представник ЄС із зовнішньої політики Жозеп Боррель заявив, що відключення Ізраїлем води, електроенергії та палива в Секторі Газа може порушити міжнародне гуманітарне право. Крім того, він сказав, що Євросоюз повинен буде надати більше, а не менше підтримки палестинцям. «Ізраїль має право захищатися [сам], але це потрібно робити відповідно до міжнародного права, гуманітарного права, і деякі рішення суперечать міжнародному праву», — сказав Боррель після зустрічі міністрів закордонних справ ЄС у Маскаті в Омані.

Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн спробувала покласти край ганебному дисонансу, опублікувавши беззастережно проізраїльську заяву, обіцяючи, що гуманітарна допомога палестинцям буде продовжена, але певна фінансова допомога переглядатиметься, щоб гарантувати, що вона ніколи не надаватиметься ХАМАС. Вона не згадала про порушення міжнародного права. «На це може бути лише одна відповідь», — сказала фон дер Ляєн у заяві про напад ХАМАС на ізраїльські міста та села поблизу кордону з Сектором Газа. — «Європа підтримує Ізраїль і його право на захист». У прихованій згадці про плутанину в її власному керівництві вона додала: «Найближчими днями ми повинні бути об’єднаними та скоординованими».

Щодо розбіжностей, які спостерігаються на найвищих рівнях Євросоюзу, то вони відображають такі ж розбіжності серед європейських країн та всередині них через ізраїльсько-палестинський конфлікт, які ледве вдалося придушити для разової демонстрації єдності після варварського нападу ХАМАС. Крайні ліві партії у Франції та Іспанії відмовилися назвати дії ХАМАС «терористичними» і здебільшого розкритикували відповідь Ізраїлю. Як сказав французький міністр внутрішніх справ, криза, яка, розпочинаючи з суботи, спровокувала 100 актів антисемітизму у Франції, може спровокувати розпад нестійкого лівого французького опозиційного альянсу.

Олівер Варгеї, єврокомісар із питань сусідства та розширення, правий націоналістичний союзник прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, демонстрував свою беззастережну підтримку Ізраїлю, поширену в більшій частині Центральної Європи та, з історичних причин, у Німеччині, на батьківщині фон дер Ляєн. Боррель, іспанський соціаліст, втілює давні пропалестинські симпатії в Південній Європі та лівих.

Ці різні симпатії посилюються щоденними війнами за сфери впливу, які ведуть інституції Євросоюзу. Очолюваний Варгеї комісаріат відповідає за так зване південне сусідство, а отже, надає допомогу палестинцям. Боррель має бути «міністром закордонних справ» Євросоюзу і, отже, керувати дипломатією на Близькому Сході. Але в кінцевому підсумку ніхто не керує.

З приходом на посаду фон дер Ляєн оголосила, що очолить «геополітичну Єврокомісію», і встала на чолі рішучої відповіді ЄС на повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Вона також пообіцяла більш жорстку політику щодо Китаю. Але фон дер Ляєн та президент Європейської ради Шарль Мішель продовжували чотирирічну боротьбу за першість у зовнішній політиці, яка час від часу переростала в незручні публічні суперечки, як-от у 2021 році, коли колишній прем’єр-міністр Бельгії розмістився на єдиному кріслі, наданому турецьким президентом Реджепом Таїпом Ердоганом для високопоставлених європейських гостей, залишивши колишнього міністра оборони Німеччини незграбно сидіти поруч на сусідній канапі…

Автор нагадує, що Європейський Союз — найбільший торговельний партнер Ізраїлю та найбільший донор допомоги палестинцям — неодноразово намагався долучитися до миротворчого процесу на Близькому Сході з 1980 року, коли лідери дев’яти держав Європейського економічного співтовариства ухвалили Венеціанську декларацію, яка вперше закликала до самовизначення палестинців, а також для того, щоб Організація визволення Палестини була залучена до мирних переговорів з Ізраїлем. Це було задовго до того, як Сполучені Штати підтвердили свою відданість принципу «двох держав». Але Ізраїль завжди відкидав роль Євросоюзу, натомість покладаючись на свою наддержаву-охоронця, США, в укладанні угод з арабськими державами, і вважаючи, що ЄС, і особливо Франція, мають пропалестинські упередження. Щоправда, Євросоюз забезпечив собі місце поряд зі США, Росією та ООН у так званій четвірці близькосхідних переговорників, яка протягом останніх 20 років намагалася відродити ізраїльсько-палестинський миротворчий процес. Але ці зусилля ні до чого не привели, в той час як Ізраїль невпинно розширяв поселення на Західному березі річки Йордан на тлі спорадичних спалахів палестинського насильства.

Автор статті вважає, що розрив довіри до зовнішньої політики Євросоюзу аж ніяк не обмежується Близьким Сходом. Він нагадує, як минулого місяця Азербайджан відвоював етнічний вірменський анклав Нагірний Карабах всупереч миротворчим зусиллям ЄС. Потім його президент відмовився відвідати саміт Європейської політичної спільноти в Іспанії, на якому Євросоюз сподівався відновити переговори про примирення з Вірменією. Навіть на Західних Балканах, де перспектива членства країн регіону в Євросоюзі повинна дати Брюсселю більший вплив, ЄС не мав успіху в неодноразових спробах стати посередником у нормалізації відносин між Сербією та Косово.

Проте існує, пише автор, гостра потреба в більш ефективній європейській дипломатії у світі, де багатосторонність все більше відкидається на другий план конкуренцією великих держав, що призводить до більшої кількості збройних конфліктів і торговельних війн, а не до пошуку рішень шляхом переговорів і поваги до спільних правил. Як мінімум, це означало б ухвалювати рішення щодо зовнішньої політики та санкцій більшістю голосів замість одностайності на кожному етапі та покласти на одну особу — «міністра закордонних справ» — загальну відповідальність за зовнішню політику, гуманітарну і фінансову допомогу, а також сприяння розвитку, включно із питаннями «політики сусідства» Євросоюзу.

Це було б політично важко, але не неможливо за чинного договору ЄС. Необхідність покращення здатності Євросоюзу ухвалювати рішення та діяти швидко, коли він готується прийняти нових кандидатів, включно з Україною, Молдовою та шістьма країнами Західних Балкан, має спонукати до таких реформ. Якби Євросоюз зміг подолати свої різні симпатії та інституційні чвари, то у нього було б більше шансів переконати Ізраїль, щойно він знищить військові сили ХАМАС, відновити переговори щодо «створення двох держав» із новим поколінням палестинських лідерів, які зараз перебувають у його в’язницях. І тут, на погляд автора статті, Європа могла б відігравати таку роль, але разом зі США, а не самостійно чи проти докладених Сполученими Штатами зусиль.

Європейці могли б запропонувати фінансові стимули, торгові пільги та миротворців для таких спільних зусиль. Це може здатися віддаленою перспективою, враховуючи какофонію Євросоюзу, різко праву позицію нинішнього ізраїльського уряду та неефективність відмираючої Палестинської адміністрації. Але після місяця, або більше, війни всі сторони можуть переконатися в необхідності мирної ініціативи, в якій більш узгоджена Європа, попри всі її слабкості, могла б відіграти корисну допоміжну роль.

Підготував Олег Махно