Так званий «зрадник» Путіна в Середній Азії у скрутній ситуації
23.08.2022 р. «Focus», Німеччина
Серед інших бурхливих подій та важливих тенденцій у політичному житті країн Євразійського континенту особливе місце посідає Казахстан.
Німецьке видання «Focus» надрукувало 22 серпня ц. р. аналітичний матеріал відомого в Європі експерта, професора політології, який спеціалізується на проблематиці міжнародних відносин та проблемах політики безпеки у пострадянському просторі Герхарда Манготта (Gerhard Mangott). У дослідженні здійснюється аналіз поточного стану відносин лідера сучасного Казахстану президента Касим-Жомарт Токаєва з Владіміром Путіним. Експерт робить, зокрема тривожний висновок щодо свідомого перетворення напружених стосунків між лідерами на кризову ситуацію у регіоні рівня війні Росії в Україні. Ситуація загострюється ще й тому, що Казахстан, як і Росія, намагається підтримувати дружні відносини з Китаєм, проте, на відміну від Росії, не перебуває у стані війни з країнами-сусідами.
Окремим важливим напрямом геополітичного позиціонування Казахстану та визначення пріоритетів національної зовнішньої політики країни є його відносини з Туреччиною.
Розвиток війни Росії проти України, міжнародна санкційна політика Заходу на країну-агресорку та зміна дотепер нейтральної позиції Казахстану можуть докорінно змінити ситуацію у регіоні та призвести до зрушень в архітектурі міжнародних відносин та політики глобальної безпеки.
Президент Росії Владімір Путін.
Джерело: Alexei Nikolsky/Pool Sputnik
Президента Казахстану Токаєва у Москві нещодавно назвали зрадником, зазначає видання, оскільки його країна відмовляється визнавати квазідержавні утворення Росії на сході України. Проте, вважає «Focus», це не означає, що Казахстан тепер відвертається від Росії та наважиться на якісь більш конкретні форми протесту. Він просто не може собі цього дозволити.
Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв у червні ц.р. на економічному форумі в Санкт-Петербурзі в Росії чітко заявив, що його країна не визнає квазідержави у формі «Донецька» та «Луганська» народні республіки, а також псевдодержавні новоутворення в Абхазії та в Південній Осетії.
Така заява була відвертою образою на адресу Путіна, яка неочікувано отримала публічний розголос. Адже своєю владою Токаєв завдячує насамперед російському військовому втручанню в Казахстан, що мало місце протягом громадянських заворушень у січні ц.р. Без цієї військової підтримки Росії він, ймовірно, втратив би свою позицію президента внаслідок хвилювань, що спалахнули в країні.
Однак цей факт не заважає Токаєву продовжувати традиційну для Казахстану зовнішньополітичну лінію, спрямовану на балансування у відносинах з Росією, реалізовувати тісну співпрацю з Китаєм, Туреччиною та Заходом. В зовнішній політиці Казахстану нічого не змінюється, хоча п’ята частина казахстанського експорту йде в Росію.
Казахстан усвідомлює небезпеку стати другою Україною
У Казахстані добре розуміють, що не тільки колишній президент Росії Медведєв, а й сам Путін постійно ставлять під сумнів легітимність державної незалежності та існування цієї середньоазіатської країни.
У російських націоналістичних колах постійно вимагають захоплення силою північних прикордонних з Росією районів Казахстану. Наразі 22% громадян Казахстану є етнічними росіянами, більшість із них постійно проживає на кордоні Казахстану поруч з Росією.
У казахстанському керівництві постійно присутня потенційна небезпека стати жертвою великоросійського експансіонізму, на зразок України. Така небезпека зберігатиметься постійно, навіть якщо цей сценарій залишиться нереалістичним в осяжному майбутньому, зазначає видання.
Касим-Жомарт Токаєв і Владімір Путін.
Джерело: https://www.svoboda.org/
Незважаючи на ці ризики, Казахстан та інші країни Центральної Азії навряд чи послаблять свої зв’язки з Росією. За винятком Туркменістану, усі ці держави Центральної Азії є членами добровільного військового альянсу з Росією, Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ).
Росія ретельно підготувала грунт для взаємовідносин із своїми географічними сусідами, створивши для них економічні та безпекові залежності від позиції Росії. Наміри до проведення самостійної, незалежної від Москви політики блокуються і надалі блокуватимуться керівництвом путінської Росії. Приклад з агресією в Україну є показовим та служить стримуючим чинником для країн регіону, нагадуванням їм, що вони будуть наступними за Україною. За розрахунками Кремля, такої долі вони можуть уникнути лише виконуючи забаганки Путіна та перетворивши свої країни на васальну територію Росії.
Росія є військовою захисною потугою регіону
Президент Росії Владімір Путін та президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв.
Джерело: IMAGO/ZUMA Wire
к стало зрозуміло на початку цього року в Казахстані, безпека державного режиму в цьому регіоні сильно залежить від захисту з боку Росії. Багато держав регіону також є членами Євразійського економічного союзу. Цей російський інтеграційний проект, який просувається від 2010 року і спрямований на створення ефективного внутрішнього ринку, залишається незамінним для регіону.
Євразійський економічний союз, ЄАЕС — економічний союз, створений 29 травня 2014 року.
З 1 січня 2015 року договір набрав чинності; до нього увійшли Білорусь, Казахстан і Росія, 2 січня — Вірменія, а 14 травня до нього приєднався Киргизстан.
Експерти, які говорять про те, що країни Центральної Азії тепер відвертаються від Росії через її втручання в Україну, неправильно оцінюють важливість Росії як військової захисної потуги цього регіону та як фактора захисту цих держав від їх надмірної економічної та фінансової залежності від Китаю.
Проте довірливих відносин між Росією та цим регіоном немає. Реваншизм російської зовнішньої політики, який проявився в Грузії та Україні, тримає ці держави в перманентному неспокої. Також і російське керівництво знає, що не може повністю покладатися на країни Центральної Азії.
Уряди країн регіону усвідомлюють, що залежать від Росії
Очікується, що, як і інші країни Центральної Азії, Казахстан зазнає певного спаду економічного зростання, оскільки західні санкції сильно вдарили по російській економіці, і ця слабкість також відображається на двосторонній торгівлі Росії з цими країнами регіону.
Це також відображається, зокрема у зменшенні грошових переказів з Росії від середньоазіатських трудових мігрантів. Для багатьох із цих держав, особливо для Таджикистану, ці платежі мають важливе значення для формування державного бюджету.
Тому уряди регіону усвідомлюють, що залежать від підтримки Росії не лише у військовому, а й в економічному плані. Єдиною альтернативою такому стану справ могла би бути сильна залежність від Китаю.
З огляду на такий стан справ, відзначає видання, ці держави, незважаючи на їх стурбованість російським імперіалістичним експансіонізмом, не відвернуться від Росії, оскільки вони просто не можуть собі цього дозволити.
Герхард Манготт — професор політології, спеціалізується на міжнародних відносинах і політиці безпеки на пострадянському просторі.
Викладає в Інституті політичних наук в Інсбруку, Австрія, та є викладачем у Дипломатичній академії у Відні.
