Міфи і реальність

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

В червні ц. р. президент США Д. Трамп виступив з черговою заявою про намір скоротити американську військову присутність у ФРН. Він підтвердив свої, оголошені ще на початку свого президентського терміну в 2017 році такі плани, що відразу викликали широкий резонанс у США, Європі і Росії, і, ясна річ, в Україні. І це є досить зрозумілим з огляду і на геополітичні інтереси, і на суперечності сторін. Вони добре відомі і не потребують нагадування. Зауважу лише, що саме такі інтереси та суперечності і обумовлюють різні оцінки заяв Д. Трампа з приводу питань євроатлантичної безпеки. Причому, думки з цього приводу принципово відмінні за характером навіть у самих США, не кажучи вже про інші країни.

Так, частина американського суспільства підтримує точку зору Д. Трампа про надмірні видатки США на забезпечення європейської безпеки та необхідність збільшення внеску у свою безпеку самих європейських країн. По суті, саме на цю частину американського електорату і розраховані заяви Д. Трампа про доцільність зменшення чисельності збройних сил США у ФРН та спрямування вивільнених коштів на вирішення соціально-економічних проблем Сполучених Штатів Америки. В зв’язку з цим подібні виступи Д. Трампа за характером винятково політичні і повинні підвищити його рейтинг напередодні президентських виборів в США. Аналогічним чином слід сприймати і «загравання» Д. Трампа з Росією, мета яких — обґрунтувати чи, принаймні, створити враження об’єктивності його рішень зі скорочення американських військ у ФРН та загалом в Європі.

Крім того, Д. Трамп намагається тиснути на керівництво ФРН та інших європейських країн з окремих питань, що не співпадають з американськими і його особистими інтересами. Зокрема, маються на увазі підтримка Німеччиною російського проекту побудови газогону «Північний потік-2» та зволікання європейських членів НАТО зі збільшенням своїх військових видатків. Отож Д. Трамп фактично лякає їх російською військовою загрозою, навіть незважаючи, що це суперечить його «заграванням» з Москвою. Тим же можна пояснити і особисте негативне ставлення один до одного президента США Д. Трампа і канцлера Німеччини А. Меркель, яка фактично є лідером Європи та займає найбільш тверді позиції з відстоювання європейських інтересів.

В той же час у США одностайно не підтримують політику Д. Трампа стосовно Європи. Так, вона жорстко критикується Демократичною партією США і засуджується багатьма американськими політиками та громадянами, які вважають, що Вашингтону слід неухильно виконувати свої зобов’язання стосовно європейських партнерів. Можливе порушення США таких зобов’язань суттєво непокоїть і Європу. При цьому реакція європейської спільноти зі згаданого питання також включає широкий спектр оцінок і думок, в т. ч. протилежних та спекулятивних за характером.

Так, частина європейських політиків стверджує, що Сполучені Штати Америки фактично зраджують Європу. З цього знову ж таки робляться різні висновки, в залежності від інтересів тих, чи інших політичних сил та їх бачення ситуації. Зокрема, на погляд представників керівництва ФРН та низки інших країн, ставлення Д. Трампа до Європи вимагає активізувати власні зусилля з метою зміцнити європейську безпеку. В цьому плані пропонується поглибити взаємодію країн-членів ЄС у військовій сфері, включно зі створенням власної європейської армії як частини НАТО, або окремої незалежної структури. Втім, демонструючи такі наміри, європейські політики здебільшого намагаються підвищити свої рейтинги в очах електорату, або тиснути на США демонстрацією загрози критичного послаблення американських позицій в Європі. Насправді всі розуміють, що Європа не спроможна самостійно протистояти російській збройній агресії.

Даний факт використовують інші політики, зокрема, президент Франції Е. Макрон, який прагне обґрунтувати необхідність відновлення повноцінного співробітництва з Росією. Він неодноразово заявляв, що США фактично залишили Європу один на один з Росією, і європейським країнам нічого не залишається, як піти їй назустріч. Посилаючись на ті ж причини, у європейських країнах з аналогічними закликами виступають євроскептичні, проросійські, націоналістичні та ліві партії. Причому, вони ще й підтримують наміри Д. Трампа скоротити американську військову присутність у ФРН, нерідко вимагаючи повного виведення збройних сил США з Європи.

Інші позиції у Польщі та країн Балтії, яким випало опинитися на вістрі військових загроз з боку Росії. Звичайно, вони занепокоєні обіцянками США зменшити чисельність своїх військ в Європі. В той же час погоджуються з планами передислокації американських військових підрозділів на їх територію, що постає додатковим чинником стримування Російської Федерації. Подібні погляди у Румунії, решти країн Центрально-Східної Європи, які також можуть стати об’єктами російської агресії.

Досить показовою є реакція Росії, яка вважає військову присутність США в Європі однією з основних загроз своїй безпеці. Тому на політичному рівні російське керівництво схвалює наміри Д. Трампа скоротити чисельність американських військ у ФРН. Разом з тим, влада в Кремлі чудово усвідомлює, що такі плани Д. Трампа жодним чином не послаблять НАТО, а, відтак і не дозволять активізувати російську експансію на європейському напрямку. Тим паче, за умов розгортання Сполученими Штатами нових частин та з’єднань своїх військ в країнах ЦСЄ і Балтії.

Тому Росія звинувачує США у тому, що ті підривають європейську безпеку, а відтак погрожує вжити заходів у відповідь. В тому числі — посилити угруповання російських військ на Західному напрямку та розпочати розгортання проти країн НАТО нових модернізованих ракетних комплексів «Искандер-М», у яких збільшена дальність дії, і які здатні «накрити» всю Європу.

Водночас наміри Д. Трампа використовуються Росією в якості приводу для проведення чергової інформаційної кампанії з підриву євроатлантичної єдності. Зокрема, стверджується, що США нехтують інтересами безпеки Європи, а також що Д. Трамп дотримується егоїстичної національної політики.

Певним чином подібні твердження Москви, що співпадають з аналогічними інсинуаціями вищезгаданих сил в Європі, спрямовані і на дискредитацію ідей євроатлантичної інтеграції України. На жаль, такі інсинуації підтримують навіть деякі українські експерти, які не орієнтуються в ситуації чи відверто виконують політичні замовлення. З огляду на таке, хотілося б змалювати, що насправді відбувається у сфері євроатлантичної безпеки, в т. ч. у контексті переміщень американських військ та намагання країн-членів ЄС посилити протидію військовим загрозам Європі. У минулому році я вже порушував цю тему, однак стан поточних справ та їх актуальність потребують зробити це ще раз. Отже, що слід сказати в зв’язку із зазначеним?

По-перше, як зазначалося вище, рішення Д. Трампа скоротити чисельність американських військ в Європі поки що за характером суто політичне (передвиборче), і не може бути виконане саме зараз. Таке рішення повинен ухвалити Конгрес США, а для його реалізації потрібно ще розгорнути необхідну інфраструктуру для розміщення військових підрозділів, які прибуватимуть з Європи. Це є досить складною процедурою і вона потребує і часу, і додаткових фінансових коштів. Крім того, досить ймовірно, що Д. Трамп програє в листопаді ц. р. президентські вибори у США. Тому його рішення може переглянути новий президент, особливо, якщо ним стане Дж. Байден.

Військова присутність США в Німеччині

По-друге, передислокація частини американських військ з Німеччини до Польщі та країн Балтії повністю виправдана з оперативно-стратегічної точки зору. За часів минулої «холодної» війни американські війська, дислоковані у тодішній ФРН, знаходились на передовій лінії протистояння зі збройними силами СРСР та його союзників по Організації Варшавського Договору.

Сьогодні така лінія пролягає вздовж кордону між Польщею і країнами Балтії та Росією. Внаслідок цього ФРН фактично перетворилася з першого на другий ешелон НАТО на Східному напрямку. Тому цілком логічним є розміщення основного угруповання ЗС США в Європі саме в Польщі та країнах Балтії, а не у тій же Німеччині. При цьому, у ФРН залишатиметься штаб Європейського командування збройних сил США (м. Штутгарт), а в Польщі та країнах Балтії розгорнуться штаби нижчих рівнів та бойові підрозділи. Зокрема, за окремими даними, у Польщі планується розмістити штаб 5-го армійського корпусу ЗС США, який знаходився у ФРН з часів закінчення Другої світової війни. Пізніше, у червні 2013 року, корпус був розформований, але офіційно відновлений у лютому 2020 року.

Крім того, в Польщі вже знаходяться: передова штабна (командна) група дивізії Сухопутних військ США (м. Познань; в 2017 році переведена з м. Баумхольдер у ФРН); бронетанкова і вертолітна бригади ЗС США (знаходяться на ротаційній основі в районі м. Повідз); спільний Центр бойової підготовки (полігон Дравсько-Поморське); ескадрилья розвідувально-ударних безпілотних літальних апаратів MQ-9 Reaper (авіабази Ласк і Мирославець); деякі інші американські підрозділи. Водночас в Литві на військовому полігоні поблизу м. Пабраде (10 км від кордону з Білоруссю) розташований танковий батальйон ЗС США.

Разом з тим в Польщі планується збудувати, або вже будуються інші військові об’єкти ЗС США, в т. ч.: необхідної інфраструктури для повномасштабного розгортання з’єднання дивізійного рівня; склади з озброєнням (зокрема, склади бойової техніки в районі м. Повідз для бронетанкової бригади); нова злітна смуга, ангари та технічні будівлі у міжнародному аеропорту ім. Коперніка у Вроцлаві для прийому важких військово-транспортних літаків. За рахунок американських та польських військ в районі міста Ожищ у Вармінсько-Мазурському воєводстві створюється група посиленої передової присутності, що захищатиме стратегічно важливий Сувалкський коридор.

Військова присутність США/НАТО в Польщі

Показово, що рішення з наведених питань ухвалювалися під час зустрічі президентів США Д. Трампа та Польщі А. Дуди 24 червня ц. р. — в день проведення Росією масштабних військових парадів, які мали на меті демонструвати російську військову потугу.

По-третє, зменшення кількості американських військовослужбовців у ФРН (якщо воно дійсно відбудеться) компенсується створенням об’єднаних армійських корпусів швидкого розгортання (ОАКШР), а також відновленням системи оперативного перекидання американських військ з континентальної частини США до Європи.

На сьогодні у складі Субрегіонального командування ОЗС НАТО «Північ-Схід» (Балтійський регіон) вже створено ОАКШР «Північ-Схід» зі штабом у Польщі (м. Щецин). З’єднання та частини корпусу знаходяться на території Польщі та країн Балтії і можуть бути швидко посилені відповідними контингентами військ ЗС ФРН та Данії. Не виключається можливість створення аналогічного корпусу у складі Субрегіонального командування ОЗС НАТО «Південь-Схід» в Чорноморському регіоні.

Водночас в рамках заходів з підвищення можливостей оперативного посилення ОСЗ НАТО на Європейському театрі військових дій створено дві нові командні структури у м. Норфолк (США) та м. Ульм (ФРН), що призначені для управління діями з переміщення американських військ до Європи. А в 2018 році офіційно відновлено Другий флот ВМС США в Атлантичному океані із завданнями стримувати Росію у Північній Атлантиці та Балтійському регіоні, а також забезпечити швидке нарощування американського військового угруповання в Європі у випадку виникнення загрози військового конфлікту на Європейському ТВД.

Також модернізується низка європейських аеродромів, морські порти та залізниці з метою розширити їх можливості з приймання і переміщення американських військ до районів оперативного призначення.

Всі ці питання систематично опрацьовуються під час військових навчань ЗС США та ОЗС НАТО на кшталт Atlantic Resolve та Defender Europe.

По-четверте, на фоні заяв Д. Трампа про можливе скорочення американських військ у ФРН, США послідовно нарощують свою військову активність на основних напрямках зіткнення з Росією. Зокрема, мається на увазі направлення США своїх військових кораблів і корабельних з’єднань до Балтійського і Чорного морів. Там вони знаходяться фактично на постійній основі. Крім того, у Балтійському і Чорноморському регіонах започатковані систематичні польоти стратегічної та розвідувальної авіації США.

Військові кораблі США і Великої Британії на патрулюванні у Баренцовому морі

А в травні ц. р. військово-морське з’єднання у складі есмінців ВМС США USS Roosevelt, USS Porter, USS Donald Cook та британського фрегату HMS Kent вперше за останні 30 років увійшли до Баренцового моря з офіційною метою провести операцію з забезпечення безпечного судноплавства. Це створює пряму загрозу для Росії, оскільки саме в цьому регіоні розташовані основні бази Північного флоту РФ, в т. ч. місця дислокації та бойового чергування атомних підводних човнів з ядерними ракетами на борту.

Поряд з цим, за повідомленнями німецьких ЗМІ, за підсумками онлайн-конференції міністрів оборони країн-членів НАТО 18 червня ц. р. була узгоджена нова концепція протидії Росії у ядерній сфері. Так, передбачається розмістити в Європі американські ракети середньої дальності, які у випадку загострення обстановки можуть оснащатися ядерними боєголовками.

По-п’яте, країни-члени ЄС дійсно реалізують низку своїх військових програм у рамках Спільної політики ЄС у сфері безпеки і оборони (CSDP). В основному це збільшення внеску Європейського Союзу у міжнародний мир та стабільність, а також поглиблення взаємодії країн-членів організації у питаннях реагування на кризи та конфлікти. Разом з тим, вони жодним чином не передбачають створення якихось альтернатив НАТО, а лише доповнюють його діяльність за низкою напрямів.

Одним із них є створення спільних з’єднань (в т. ч. бригадних тактичних груп, військово-морських загонів тощо), призначених для:

• участі у проведенні миротворчих, стабілізаційних, контртерористичних та антипіратських операцій;
• ліквідації наслідків стихійних лих, екологічних і техногенних катастроф;
• вжиття екстрених заходів з протидії провокаціям Росії, які вона може використати як привід для початку збройної агресії проти країн ЦСЄ та Балтії.

Поточні місії та операції Євросоюзу

Прикладами таких з’єднань є бригадна тактична група країн Вишеградської групи, спільна миротворча бригада Польщі, Литви та України, а також європейські військово-морські сили, які проводять антипіратську операцію ATALANTA у західній частині Індійського океану.

Разом з тим, як зазначалося вище, всупереч заявам окремих європейських політиків не існує жодних реальних планів зі створення окремої від НАТО власної європейської армії.

Все це не тільки не послаблює, але і, навпаки, посилює можливості ОЗС НАТО зі стримування Росії та відбиття її можливої збройної агресії. Фактично на сьогоднішній день військовий потенціал НАТО вже переважає військовий потенціал Росії. Даний факт відкрито визнає Москва. Тому, поряд із демонстраціями військової сили, Росія звертається з пропозиціями до США/НАТО щодо двостороннього зниження військової активності в Європі. Причина очевидна: поточні економічні проблеми Росії, що змушує її скорочувати військові видатки.

На цьому фоні політика Д. Трампа, яка ускладнює відносини між США і Європою, дійсно створює певні виклики єдності Західного світу. Разом з тим, вона фактично не перешкоджає реалізації планів США/НАТО щодо посилення безпеки Європи на Східному напрямку.

Зважаючи на наведені обставини, можна стверджувати, що проблеми, пов’язані з діями Д. Трампа, не впливають на процес та перспективи євроатлантичної інтеграції України. Адже всі запроваджені програми згаданої сфери не зазнають жодних змін.

В той же час взаємне нарощування Росією та США/НАТО угруповань своїх військ на основних напрямках дотику сторін в Балтійському і Чорноморському регіонах збільшує напруженість воєнно-політичної обстановки в Європі та безпосередньо довкола України, що підвищує ризики виникнення збройних конфліктів з непередбачуваними наслідками.