Дипломатія і розвідка. Взаємозв’язок зовнішньополітичної діяльності держави і діяльності її розвідувальних служб

К. Воротнікова, студентка 2 групи ФПвН

 

Вступ

Упродовж багатьох віків еволюції міжнародного права і міжнародних зносин загалом інститути дипломатії та розвідки вважалися майже неподільними поняттями. Можна почути й таку думку, що розвідка виконує справжні завдання зовнішньої політики, тоді як основна мета дипломатії — завірити інші держави в тому, що всі ці дії є мирними і безальтернативно правильними.

Справа Едварда Сноудена ще раз наголосила на багатоаспектності зв’язку дипломатії і розвідки між собою як двох найважливіших інструментів здійснення зовнішньої політики будь-якої держави. Розкриття таємниць дипломатичних завдає престижу держави не менший збиток, ніж розкриття таємниць розвідки, а відповідно і малопомітні для пересічного громадянина успіхи розвідки підкріплюють позиції держави на міжнародній арені, в той час як її провали позначаються на престижі держави, завдаючи болісної шкоди її дипломатичним зв’язкам. Відповідно, надзвичайно важливою вбачається скоординована діяльність дипломатичних служб і органів розвідки будь-якої держави.

Метою цієї роботи є узагальнений розгляд історії розвитку дипломатії, характеристика дипломатії та розвідки як інститутів, їх співвідношення та співставлення, характеристика інституту воєнної дипломатії, виокремлення особливостей здійснення дипломатичної розвідки, значення діяльності та взаємодії цих інститутів між собою.

 

Формування, поняття, основні задавання і функції інституту дипломатії

Про становлення інституту дипломатії у тій формі, якій ми спостерігаємо його сьогодні, можна вести мову лише з моменту встановленням Вестфальским миром від 24 жовтня 1648 року епохи універсального міжнародного права. Відмінно від попередньої епохи локального міжнародного права, для універсального міжнародного права характерне сприйняття світу як суцільного організму, що існує за загальнообов’язковими правилами, і для членів якого характерні власні права і обов’язки. Життєво важливим для такого організму є забезпечення зв’язків між його органами — державами, і досягається таке забезпечення саме завдяки дипломатії.

Поняття «дипломатія» визначається Кембриджським словником англійської мови у двох значеннях, а саме як «управління міждержавними зносинами» і «здібність поводження з людьми, не ображаючи чи засмучуючи їх»^[1], що, на мою думку, є досить іронічним. Законом України «Про дипломатичну службу» власне дипломатичну службу визначено як державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності посадових осіб дипломатичної служби, пов’язаній з реалізацією зовнішньої політики України, захистом національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном [1, Ст. 1]. Звідси можна узагальнити, що дипломатія — це офіційна діяльність зі здійснення зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, її установ та громадян за кордоном.

Цим Законом встановлено також найосновніші завдання дипломатичної служби України, які можна спроектувати на будь-яку державу, серед яких: забезпечення захисту національних інтересів держави; реалізація зовнішньополітичного курсу держави, спрямованого на розвиток політичних, економічних, культурних, гуманітарних, наукових, інших зв’язків з іноземними державами та міжнародними організаціями; захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб держави за кордоном; забезпечення державних органів інформацією, необхідною для здійснення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики держави, тощо [1, Ст. 6].

Отже, відповідно до основних завдань дипломатії можна виокремити такі її функції:

1. Представництво — ця функція означає, що дипломатична місія не представляє ані главу держави, ані уряд, але державу як суб’єкт міжнародного права;
2. Переговори — функція, що гарантує розгляд проблеми зіткнення спільних інтересів держав задля вирішення цієї проблеми;
3. Інформація — функція інформаційного спостереження, забезпечує відправлення отриманих законним шляхом даних щодо внутрішнього життя та настроїв населення щодо міжнародної політики країни проживання;
4. Дипломатичний захист — функція, що дозволяє дипломатичній місії пропонувати дипломатичний захист громадянам, які тимчасово перебувають або проживають у країні перебування цієї місії від можливих порушень їхніх прав або інтересів;
5. Міжнародне співробітництво — центральна функція, що сприяє дружнім відносинам та співпраці між державою, що направляє дипломатичну місію та державою, що її приймає;
6. Консульські функції [2].

^[1] Meaning of diplomacy in English. Cambridge Dictionary [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https:/7dictionary.cambridge.org/dictionary/english/diplomacy.

 

Дипломатія і воєнна дипломатія, воєнна дипломатія і розвідка: співвідношення

Воєнна дипломатія є видом дипломатичної діяльності, головними функціями якої, згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, є представництво збройних сил держави направлення дипломатичної місії в державі перебування та збір легальної інформації про наявне становище справ у державі перебування та її направлення до своєї держави [3]. Проще кажучи, воєнна дипломатія є дипломатичною діяльністю у воєнній сфері, суб’єктам якої (тобто, органом, уповноваженим на здійснення такої діяльності) є воєнний аташат. Зважаючи на те, що статус військових аташе якось не виокремлений Віденською конвенцією про дипломатичні зносини, вони користуються такими ж привілеями та імунітетами, як і інші дипломатичні службовці. Підсумовуючи, воєнна дипломатія і дипломатія співвідносяться як частина загального і загального.

З іншого боку, навіть сьогодні існує думка про те, що воєнна дипломатія і розвідка — поняття тотожні. Відповідаючи на це питання, слід знову звернутися до основних функцій та завдань дипломатії і підкреслити те, що дипломатія — це офіційна діяльність, спрямована на комунікацію між державами, представництво держави закордоном і легальний збір інформації в державі перебування. Розвідка ж визначається у першу чергу як таємна, інколи напівлегальна чи навіть нелегальна діяльність, пов’язана із забезпеченням безпеки держави, як власне інформація, отримана цим шляхом та як організація, що здійснює розвідувальну діяльність. Поняття розвідувальної діяльності та розвідувальної інформації розкрито Законом України «Про розвідувальні органи України» [4, Ст. 1].

Звідси випливає, що воєнна дипломатія та розвідка мають ряд суттєвих відмінностей, серед яких основними є відмінності у функціях та основних формах діяльності, що, тим не менш, не заважає їм мати і ряд досить схожих рис.

 

Таємна дипломатія як вид таємної дипломатії і розвідка

Проте, дипломатія може здійснюватися не лише як публічна діяльність, але як й діяльність таємного чи напівтаємного, змішаного характеру. Власне до такої таємної діяльності і належить підпільна дипломатія, яка визначається як діяльність, яку здійснюють секретні спецслужби, коли може бути корисним таємний зв’язок із супротивником, особливо коли супротивник є воєнізованою групою, з якою відкритий політичний діалог може бути анафемою для однієї або обох сторін [5].

Існує велика кількість випадків, коли використання підпільної дипломатії приводило до позитивних результатів у міжнародній політиці, зокрема роль спецслужб СІТІ А та СРСР під час Кубинської кризи, роль Британської розвідки у мирному процесі в Північній Ірландії, роль ізраїльських спецслужб, в тому числі Моссаду, у вирішенні конфліктів на Близькому Сході, тощо [6, с. 51]. Суб’єктами такої діяльності, очевидно, є розвідувальні служби однієї з держав- сторон конфлікту, що співпрацюють із розвідувальними службами іншої такої держави-сторони.

Звідси випливає, що підпільна дипломатія — це певний синтез розвідки і власне дипломатії, головною функцією якої є сприяння початку внутрішньодержавного чи міждержавного діалогу, поштовх офіційних сторін конфлікту до переговорів.

 

Висновок

Підсумовуючи все вищенаведене, хочу зазначити, що на сьогодні можна із впевненістю стверджувати, що розвідка і дипломатія є явищами, що мають як спільні, так і відмінні риси. І дипломатія, і розвідка пов’язані із діяльністю, спрямованою на забезпечення інтересів держави, цілей її зовнішньої політики, але за суттю своєю є полярно різними формами такого забезпечення.

Натомість, можна говорити про певний вид діяльності, що об’єднує в собі риси дипломатії та розвідки, а саме про підпільну дипломатію як різновид таємної дипломатії. Якісна координованість діяльності дипломатичної і розвідувальної — ось запорука хорошої здатності держави до реагування на будь- які зовнішні загрози, а отже і до успішного втілення цілей і завдань зовнішньої політики і захисту інтересів держави.

 

Список використаних джерел

[1] Про дипломатичну службу. Law of Ukraine on June 7, 2018 № 2449-VIII [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2449-19?lang=en.

[2] Oana lucu. Diplomacy and diplomatic functions [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://ideas.repec.Org/a/but/nianage/vl 1 у201 Оі 1р129- 134.html.

[3] Віденська конвенція про дипломатичні зносини. OOH; Convention, International document on April 18, 1961 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995 048?lang=en.

[4] Про розвідувальні органи України. Law of Ukraine on March 22, 2001 № 2331-ПІ [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/233 l-14?lang=en.

[5] Len Scott. Secret Intelligence, Covert Action and Clandestine Diplomacy [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/02684520420003020292iournalCode=fmt20.

[6] Пик С. М., Костюк Д. А. Види таємної дипломатії та особливості їхнього функціонування у міжнародних відносинах [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ivestnik- politology.donnu.edu.ua/article/viewFile/3935/3968