Загроза Третьої світової війни

Чи наважиться Росія її розпочати?

Іван Січень

У 2007 році, після того, як В. Путін перейшов до політики конфронтації з Заходом, світ знову занурився у холодну війну. Тепер вже між Російською Федерацією та США і Європою. А у 2014 році, з початком російської агресії проти України, протистояння сторін вийшло на якісно новий рівень. Згодом, після повномасштабного нападу Росії на Україну у 2022 році, воно набуло особливої гостроти. Восени наступного, 2023 року, дії Кремля переросли у прямі провокації конфліктів в інших регіонах світу з метою відвернути увагу США, НАТО і ЄС від подій в Україні. Приблизно в той же час Китай спровокував черговий спалах напруженості довкола Тайваню. Тим самим Москва і її головний партнер Пекін намагаються відвернути увагу Заходу від України та розпорошити його зусилля і ресурси. Для Росії це стало тоді вкрай злободенним через розгортання Україною контрнаступу на своєму сході та півдні.

У 2024 році Росія перехопила ініціативу на фронті, але не змогла досягти якихось стратегічних успіхів. Сьогодні вона погрожує новим наступом на Київ, Харків та інші українські міста, але сил для цього їй знову бракуватиме. Попри можливу ескалацію бойових дій Росія наближається до своєї поразки, що призведе до кончини режиму Путіна. Він особисто не може допустити такого розвитку подій, тому погрожує новою світовою війною, навіть із застосуванням ядерної зброї. Як колись заявляв В. Путін: «Навіщо такий світ, в якому не буде Росії?»

Отож, чи спровокує Росія Третю світову війну? Багато хто все ще не готовий у це повірити, як не вірили, наприклад, у те, що Росія нападе на Грузію у 2008 році та на Україну у 2014-му. А розв’язану у 2022 році повномасштабну війну Росії проти нашої держави дехто й досі називає «конфліктом в Україні». Воно і зрозуміло, бо ані Сполучені Штати, ані Європа не прагнуть безпосереднього військового протистояння, а тим паче — війни з Російською Федерацією. Цілком зрозумілу тривогу через таку загрозу підсилює і запроданство деяких американських та європейських політиків, які або підкуплені Росією або переслідують власні політичні цілі. Тут можна згадати колишнього президента США Д. Трампа, прем’єр-міністрів Угорщини В. Орбана і Словаччини Р. Фіцо, деяких лідерів європейських політичних сил націоналістичної та проросійської спрямованості.

Щось подібне спостерігалося у 1930–1940 роках напередодні Другої світової війни. Тоді СРСР робив все можливе для її розв’язання з метою взяти під контроль Європу, як одного з етапів реалізації планів світового панування Москви. Саме тому Москва фактично підтримала режим Гітлера в Німеччині, коли він анексував Австрію, окупував Чехословаччину, а згодом — і Польщу. Своєю чергою, у рамках радянсько-німецького розподілу Європи, тодішній Берлін погодився із радянською окупацією країн Балтії, Фінляндії та частини Румунії.

США, Великобританія та Франція фактично дистанціювались від таких процесів, обравши позицію самоізоляції. У випадках з Австрією та Чехословаччиною взагалі нічого не було зроблено. Після окупації Польщі, яка мала гарантії безпеки від Лондона і Парижу, Великобританія і Франція оголосили війну Німеччині, але не відкривали проти неї активних бойових дій. Напад на Польщу, окупацію країн Балтії та частини Румунії Москві взагалі пробачили. За напад на Фінляндію СРСР виключили з Ліги націй та оголосили «моральне ембарго»… При цьому тогочасний колективний Захід примусив Фінляндію припинити опір і поступитися нападнику деякими територіями. Так провідні західні країни намагалися уникнути великої війни в Європі та світі.

Всі пам’ятають, що політика умиротворення не дала бажаних результатів і велика війна таки розпочалася. Спочатку Німеччина розгромила Францію, потім захопила Бельгію, Нідерланди, Данію і Норвегію, розпочала підготовку до вторгнення у Великобританію. В 1941 році Німеччина напала на Радянський Союз. А за пів року союзниця Німеччини Японія завдала удару по базі ВМС США у Перл-Харборі. США були змушені вступити у війну, яка тепер набула світових масштабів.

Щоправда, деякі уроки історії таки були вивчені. Сьогодні західні країни та міжнародні організації надають фінансову і військово-технічну допомогу Україні. При цьому вони не вимагають, щоб наша країна капітулювала перед Росією. Втім, таку допомогу не можна вважати достатньою, бо вона не дозволяє українським військам провести дієвий контрнаступ та ефективно протидіяти російським ракетам і БПЛА. І знову деякі лідери західних країн обґрунтовують обмеження у постачаннях зброї Україні прагненням не допустити розв’язання європейської та світової війни. Вони знову забувають, що у разі поразки України, їм не вдасться запобігти розв’язанню нової світової війни.

Російська Федерація не приховує своїх цілей і відверто висловлює наміри взяти під свій контроль всю сферу впливу колишнього Радянського Союзу в Європі. При цьому В. Путін навіть погрожує застосувати ядерну зброю. Аби як хто не сприймав такі суїцидальні заяви російського диктатора, але його руки вже повністю у крові, і він не планує зупинятися.

Як може Росія досягти своїх цілей? Передусім їй необхідно вийти на кордони з країнами Балтії та Центрально-Східної Європи. Тим самим будуть створені вихідні позиції (райони) для подальшого військового вторгнення до Європи. На півночі Російська Федерація має спільні кордони з Норвегією і Фінляндією. Далі Росія межує з Естонією і Латвією, а через Калінінградську область — із Литвою і Польщею. Крім того, з північною Польщею межує Білорусь, яка перебуває під повним контролем Москви та може надати свою територію для розгортання наступальних угруповань російських військ. Україна вже мала такий сумний досвід у 2022 році.

Інша ситуація із південною Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією. Між ними та Російською Федерацією розташована Україна. Саме тому режим Путіна намагається захопити всю територію України, чи принаймні східну та південну частини нашої держави. А те, що від неї залишиться, — зробити своїм сателітом на кшталт Білорусі. Такі наміри оприлюднювали російські політики ще у 2014 році, зокрема, лідер Ліберально-демократичної (по суті, націонал-шовіністичної) партії В. Жириновський. Як відомо, він був «гучномовцем» путінського режиму і неодноразово оприлюднював його плани. Так, В. Жириновський пропонував Польщі, Словаччині, Угорщині та Румунії анексувати західні та південно-західні регіони України. Це дало б Росії змогу впритул наблизитись до кордонів країн Центрально-Східної Європи.

Втім, згадані наміри Кремля є лише однією зі складових масштабніших російських планів. У випадку знищення України як незалежної держави Росія отримає контроль над її демографічними, військовими та економічними ресурсами, що значно підвищить її можливості зі здійснення агресії проти Європи. Практика використання ресурсів загарбаних територій вже широко застосовується Росією на окупованих територіях України. У так званих ДНР/ЛНР та в Криму мобілізація чоловіків розпочалася ще у 2014 році, а у 2022 році набула тотального характеру. Зараз готується мобілізація на захоплених Росією територіях Запорізької та Херсонської областей. Підприємства на окупованих територіях переводяться на випуск військової продукції для російської армії. На війну проти України також відправляють мігрантів з Центральної Азії, яких Росія спочатку запросила на роботу та видала російські паспорти, а згодом — забрала до армії.

Так само Москва чинила в 1930–1940 роках, після захоплення та анексії східної Польщі та країн Балтії. Місцевих мешканців відразу ж почали мобілізовувати до Червоної армії, а потім кинули в бій проти Німеччини у першому ешелоні радянських військ. До Червоної армії в масовому порядку доправлялися і чоловіки з центральноазійських країн, окупованих Москвою ще у 1920-х роках. Більшість із них взагалі не усвідомлювала, де знаходяться та проти кого і за що воює. Така практика не є новітнім винаходом Москви. Мешканців окупованих територій примусово забирала до свого війська ще одна історична попередниця сучасної Російської Федерації — монголо-татарська орда…

Завдяки українським ресурсам Росія зможе сформувати у складі своїх збройних сил 10–15 повноцінних армій чи армійських корпусів, що демонструє досвід «ДНР/ЛНР». Ще у 2014–2015 роках там були розгорнуті 1-й та 2-й армійські корпуси, що спочатку входили до складу командування територіальних військ Південного військового округу ЗС РФ, а потім були підпорядковані 8-й загальновійськовій армії. Саме згадані корпуси Росія спрямовує до найбільш гарячих ділянок лінії фронту, не шкодуючи його особового складу.

Інший приклад — 810-та бригада морської піхоти та 126-та бригада берегової оборони Чорноморського флоту РФ. В основному вони комплектуються жителями окупованого Криму, насамперед діючими та колишніми українськими військовослужбовцями, які перейшли на російський бік чи отримали російські паспорти після окупації півострова. Через величезні втрати особового складу ці бригади вже неодноразово повністю поновлювалися.

Російська Федерація так і не досягла своїх цілей щодо захоплення всієї території України, але вже почала розгортати додаткові угруповання військ проти країн НАТО. Так, у складі ЗС РФ відновлено Ленінградський і Московський військовий округи, що свого часу були об’єднані в єдиний Західний військовий округ. Ленінградський військовий округ разом із Північним флотом (у 2014 році отримав статус Об’єднаного стратегічного командування, а зараз підпорядкований Ленінградському округу) спрямовані проти країн Балтії, Фінляндії, Норвегії та Швеції. Московський військовий округ — проти Польщі.

У Ленінградському військовому окрузі передбачається розгорнути армійський корпус зі штабом у Карелії. За деякими даними, 11-й армійський корпус Північного флоту переформовується в армію. У 6-й загальновійськовій армії (штаб армії у м. Санкт-Петербург) колишнього Західного, а тепер Ленінградського військового округу на базі двох мотострілецьких бригад планується створити дві дивізії. Як мінімум, ще одну загальновійськову армію заплановано створити у Московському військовому окрузі. Дві додаткові дивізії сформують у повітряно-десантних військах.

Звичайно, сили та засоби всіх військових округів ЗС РФ, як і раніше, залучені до війни з Україною. Однак функції військових округів вже розділені між тим, що необхідно для фронту, і підготовкою до військового протистояння із США і НАТО. Зокрема, безпосередньо проти нашої держави задіяні п’ять угруповань російських військ у складі з’єднань та частин з різних округів, які підпорядковуються командуванню так званої спеціальної військової операції. Військові округи лише готують підрозділи, які вирушають на війну, та водночас забезпечують стратегічні інтереси Росії у її протистоянні із Заходом.

З 2022 року через відправку значних сил та засобів на фронт в Україні стратегічні командно-штабні навчання (СКШН) антизахідної спрямованості у ЗС РФ не проводяться. Винятком стали лише заходи оперативної та бойової підготовки тих корабельних з’єднань Північного та Балтійського флотів, які не беруть участь у війні Росії проти України. Тому характер їх оперативної та бойової підготовки фактично залишився без змін. Втім, після посилення угруповань військ у Ленінградському і Московському військових округах СКШН типу «Захід» можуть бути відновлені, але в менших масштабах. Під час таких стратегічних навчань зазвичай опрацьовувались сценарії збройного конфлікту/війни між Росією та США і НАТО, у тому числі із застосуванням тактичної і стратегічної ядерної зброї. Одним з елементів СКШН було завдання з прориву російських військ з території Білорусі до Калінінградської області РФ з подальшою окупацією країн Балтії та північної частини Польщі.

Втім, без повного підкорення України Росія навряд чи наважиться напасти на Європу навіть в обмеженій формі. Після розгортання додаткових частин у Ленінградському і Московському військових округах Росії все одно не вистачатиме сил для нападу на Польщу і країни Балтії. До того ж ці країни є членами НАТО і підпадають під дію ст. 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону. А військових ресурсів у США і НАТО в рази більше, ніж у Російської Федерації. І вони розташовані не лише у Західній Європі та у Сполучених Штатах Америки. З 2014 року США разом з іншими країнами НАТО послідовно нарощують свої війська у країнах Балтії та Центрально-Східної Європи. Так само активно посилюють свої збройні сили Польща, Фінляндія, Литва, Латвія та Естонія на національних рівнях.

Разом з тим і за нинішньої ситуації не виключений ризик військового зіткнення між Росією та США і НАТО. Російські ракети і БПЛА, а також їх уламки вже неодноразово падали на території Польщі та Румунії. Наразі польські винищувачі підіймають по тривозі за будь-якого випадку наближення російських ракет до кордонів Польщі. Між Києвом і Варшавою тривають переговори щодо можливого застосування Польщею своїх систем ППО для знищення російських ракет і БПЛА над Західною Україною. Крім того, розвідувальні літаки США, Великобританії та Франції систематично виконують польоти вздовж східного флангу НАТО (у тому числі над Чорним морем), і цілком ймовірно можуть стати об’єктами російських ударів.

На додачу Російська Федерація свідомо провокує збройні конфлікти у різних регіонах світу з метою розпорошити зусилля Заходу та відвернути його увагу від України. Так, найбільш показовим та масштабним за характером був напад ісламського екстремістського руху ХАМАС на Ізраїль в жовтні 2023 року та обстріл Іраном ізраїльської території із застосуванням ракет і БПЛА у квітні 2024 року. Сили оборони Ізраїлю знищували їх у небі над Йорданією, Іраком та Сирією за допомогою США, Великобританії та Франції, що створило загрозу їх втягування до військового протистояння із союзником Росії — Іраном.

Загалом, чимало військових і політичних експертів вже розглядають наведені обставини як загрозу чи передвісника Третьої світової війни. Причому Росія може зважитися на її розв’язання аби помститися як своїм супротивникам, так і всьому світові.

На сьогодні у центрі цих процесів залишається Україна, яка є основним стримуючим чинником від загрози військового вторгнення Росії до Європи. В цьому плані принципово важливе значення має нещодавнє схвалення у Конгресі США чергового пакету допомоги нашій державі. Можливо, виділених 61 млрд доларів і недостатньо для перелому у війні, але така підтримка значно підвищить нашу здатність протистояти агресорові. Тому Росія не зможе атакувати Європу, принаймні у найближчій перспективі, що дасть їй змогу краще підготуватись до майбутнього нападу. Отже, допомогу Україні з боку США та Європи слід вважати серйозною інвестицією у загальну безпеку Західного світу.