Мюнхенська конференція з питань безпеки: Висновки для України

Європа усвідомлює, що з нею станеться у разі поразки України

Іван Січень

З початку 1960-х років однією з головних політичних подій у світі стала щорічна Мюнхенська конференція з безпеки, у якій беруть участь лідери, політичні діячі та міжнародні експерти з різних країн. На конференції обговорюються насущні питання зовнішньої політики безпеки та оборони.

З 2014 року основні із таких питань стосуються війни Росії проти України та її наслідків, які повністю змінюють світ. Наразі він фактично повернувся до стану минулої холодної війни між СРСР та Заходом. І навіть більше, якщо та війна обмежувалась демонстраційними кроками сторін, а збройні конфлікти між ними відбувались у периферійних зонах — на Близькому і Далекому Сході, в Афганістані чи Африці, то нині бойові дії тривають у Європі. А Москва вже заявляє про готовність поширити зону бойових дій на країни-члени НАТО, у тому числі із застосуванням ядерної зброї.

Все це було вкотре підтверджено під час Мюнхенської конференції, яка відбулася 16–18 лютого 2024 року. При цьому визнано цілу низку додаткових негативних тенденцій щодо послаблення підтримки України з боку США і Європи. Саме це і дає змогу Росії домагатися певних успіхів. Зважаючи саме на це, зроблено наголос на необхідності консолідації зусиль Західного світу для вирішення даної проблеми, оскільки перемога РФ над Україною означатиме також поразку Заходу.

Конференція широко подавалася у ЗМІ та обіймала центральне місце в інформаційному просторі України. Отож, вдамося до вже виправданої практики і, не переповідаючи відомих подій, перейдемо до висновків. Хоча для початку зробимо певний вступ.

…Сімнадцять років тому, під час Мюнхенської конференції у 2007 році, В. Путін — тоді прем’єр-міністр на Російської Федерації (після номінальної ротації посадами з Д. Медвєдєвим) — кинув виклик Заходу, оголошуючи про перехід від співробітництва до конфронтації з ним. А вже у наступному, 2008 році Росія напала на Грузію під приводом «захисту» її населення від грузинської ж влади!

США і Європа проігнорували такий вчинок Москви, що, зрештою, створило передумови для нападу Росії на Україну у 2014 році. На жаль, на цей напад Захід знову належно не зреагував, а лише імітував свій тиск на Російську Федерацію у вигляді запровадження санкцій. Деякі із них дійсно застосовувалися, однак фактично не мали якогось відчутного впливу на Росію. Європа далі купувала російські нафту та газ, а західні компанії — працювали в Росії та постачали все необхідне для функціонування її економіки. Агресію Москви так і не було офіційно визнано.

Така поведінка Заходу розв’язала росіянам руки стосовно повномасштабної війни проти України в лютому 2022 року. Цього разу США та країни ЄС нарешті усвідомили, що таке путінський режим, почали запроваджувати конкретні санкції проти Росії, надавати Україні фінансово-економічну та військово-технічну допомогу. Це стримало Росію, не допустило окупації нею України, за винятком південно-східних українських територій, що фактично не оборонялись через чиюсь злочинну недбалість, а в деяких випадках і внаслідок зради.

Але, наприкінці 2023 року дії колективного Заходу набули дещо іншого характеру. Проросійські політики у США та окремих європейських країнах намагаються заблокувати підтримку Україні як у власних політичних цілях, так і на догоду Росії за хабарі або під тиском з її боку із використанням компромату.

Водночас об’єднана Європа, яка опинилася під прямою загрозою агресії Москви, усвідомлює, що з нею станеться у разі поразки України. А тому Європейський Союз ухвалив рішення щодо виділення Україні чергової допомоги на суму 50 млрд євро всупереч опору прем’єр-міністра Угорщини. Чехія пообіцяла знайти можливість надати Україні 800 тис. снарядів, а Данія — передати нам всю свою артилерію.

Гірша для нас ситуація склалася у США, де наближаються президентські вибори, і загострюється протистояння між основними політичними силами — Демократичною та Республіканською партіями. Як відомо, їх лідерами та головними претендентами на посаду президента США є Джо Байден та Дональд Трамп. А Україна стала заручницею інтересів двох виборчих таборів. При цьому Дж. Байден скоріш за все щиро бажає Україні перемоги та спирається на такі ж настрої переважної частини американської громадськості. Тому він виступає за подальшу фінансову та військово-технічну допомогу нашій державі, що є ключовою ідеєю його виборчої кампанії. Цілком зрозуміло, що Д. Трамп протиставляє їй власні принципи фактичної самоізоляції США, як це він чинив під час свого президентства у 2017–2021 роках.

До речі, подібна політика Вашингтону спостерігалася напередодні Другої світової та навіть після її початку, що дало Японії змогу знищити частину Тихоокеанського флоту США у Перл-Харборі у грудні 1941 року та відчутно послабити американські позиції в регіоні. Наразі США ризикують повторити таку помилку, але тепер вже у Європі, де уникнути російської агресії, на що сподівається Д. Трамп, Сполученим Штатам не вдасться.

Відображенням таких обставин стали зміст та назва звіту організаторів Мюнхенської конференції — Lose-Lose?, тобто «Програють всі?». Таке бачення сучасної ситуації у світі обумовлено триваючою війною Росії проти України та виникненням реальної загрози нападу РФ на країни НАТО і ЄС, а також політичними проблемами у США, які фактично припинили надавати допомогу Україні і можуть відмовитись від виконання своїх безпекових зобов’язань перед Європою у випадку повернення у Білий дім Д. Трампа.

Однак ситуація не така вже й погана чи песимістична, як покажеться з першого погляду. По суті, Європа дійшла згоди у питаннях підтримки України та забезпечення власної безпеки і без Сполучених Штатів. Звичайно, буде набагато складніше, однак не є тим завданням, яке не може бути вирішеним. Що і підтверджують дії ЄС та окремих європейських країн, які були згадані вище.

Все це і є ключовими висновками з того, що було сказано та зроблено на Мюнхенській конференції. Однак хотілося б розглянути їх більш детально у геополітичному сенсі. Тим паче, що вони безпосередньо стосуються нашої держави. Отже.

Заяви та дії Д. Трампа і окремих політиків Республіканської партії підривають позиції США як провідної держави світу. Вони зрадницькі щодо інтересів Америки та, по суті, є капітуляцією перед Росією. Цим обов’язково скористається Китай, який прагне домінуючого положення у світі. Тобто, якщо Д. Трамп і виграє на президентських виборах 2024 року, то все одно програє на міжнародній арені, що матиме невиправні наслідки для США. Навіть коли після виборів та можливої своєї перемоги Д. Трамп мінятиме свої позиції. Сполученим Штатам Америки просто вже ніхто не буде довіряти.

Європа дійсно розчарувалася у США, але не здається. Вона не здатна повністю компенсувати свої втрати в галузі безпеки, що можуть виникнути через дії Д. Трампа, але із проблемою впорається. Демократичним країнам складніше перебудувати свою економіку на військовий лад аніж тоталітарним режимам, як у Росі, Китаї чи Північній Кореї. Але після того, як вони все ж таки зроблять це, їх оборонно-промислові комплекси вийдуть на більш високі та якісні рівні. На жаль, повільно, однак такий процес триває та поступово прискорюється. Європейські оборонні компанії збільшують обсяги виробництва озброєння і військової техніки та мають достатній потенціал, щоб переважити в цьому Росію.

Більшість із країн-членів НАТО підтримують перспективу євроатлантичної інтеграції України, однак погодяться на її членство в Альянсі лише після закінчення війни. Це цілком зрозуміло, оскільки вони не мають бажання вступати у пряму військову конфронтацію з Росією. Разом з тим важливими кроками на шляху вступу України до НАТО є підписання безпекових угод з членами цієї організації. Перша угода була укладена між Україною та Великобританією ще в січні 2024 року. А на фоні Мюнхенської конференції ще дві таких угоди Україна підписала з Німеччиною і Францією. Тривають переговори про безпекові угоди з Нідерландами, Італією, Данією та Канадою. Вони не передбачають безпосередньої військової участі наших партнерів, але включають положення щодо надання Україні всебічної допомоги, в тому числі у військово-технічній сфері. Тим самим буде забезпечуватись подальше зміцнення обороноздатності України як головної гарантії її безпеки.

Китай підтримує Росію у її війні проти України та конфронтації із Заходом, але намагається приховати це через загрозу санкцій з боку США і ЄС. Свідченням зазначеної позиції Пекіну стала зустріч міністра закордонних справ України Д. Кулеби та глави зовнішньополітичного відомства КНР Ван І на полях конференції у Мюнхені. За словами Ван І, Китай не постачає озброєння Росії. Така заява зроблена ним після рішення США про можливість запровадження санкційних обмежень проти китайських компаній, причетних до російського нападу на нашу державу. Реалізація такого рішення стане прецедентом у відновленні масштабного санкційного тиску США і ЄС на Китай. Це матиме особливо негативні наслідки для Китаю, оскільки саме Сполучені Штати Америки та Європа є його головними торговельними партнерами. А Росія за обсягом торгівлі з КНР знаходиться на сьомому-восьмому місці, навіть після В’єтнаму.

Конференція у Мюнхені ще раз підтвердила факт міжнародної ізоляції Росії, яка опинилася в одній компанії з таким ізгоєм як Північна Корея. Ані Росію, ані КНДР на конференцію не запросили. Вони були представлені там лише лідерами опозиційних сил, які перебувають у закордонні. Для Москви це стало черговим ляпасом та демонструє, чого вона насправді варта у сучасному світі. Нагадаємо, що повномасштабна війна проти України була розпочата Росією саме з метою затвердження її ролі як провідної держави на рівні зі США і Китаєм. Замість цього вона фактично опинилася на периферії міжнародних відносин.

Ба більше, Росія, зрештою, перетворилася не тільки на сировинний придаток Китаю, але й на його провінцію. Економіка та військово-промисловий комплекс РФ повністю залежать від китайських постачань. До того ж вона змушена була забрати більшу частину своїх військ, які прикривали кордон із КНР, на війну проти України. А тому відбити можливий наступ Китаю у будь-якій формі (в тому числі у формі «гібридної війни» на зразок тієї, яку розпочала Москва проти України у 2014 році) Росія не спроможна.

Подібні перспективи вже починають усвідомлювати багато хто з російських громадян. Вони майже впевнені, що КНР візьме під свій повний контроль Російську Федерацію. Тому у російських навчальних закладах вже розпочали викладати китайську мову замість англійської…

В той час, коли Росія за великим рахунком стає частиною КНР, Україна наполегливо інтегрується у Західний світ. Виступ президента України В. Зеленського став однією з центральних подій Мюнхенської конференції. Там було викладено всю правду про війну Росії проти України та про негативні наслідки від зволікань Заходу з надання допомоги нашій державі. Зміст його доповіді може бути охарактеризований лише однією фразою: «Не питайте Україну, коли закінчиться війна. Спитайте самі себе, чому Путін ще здатний досі продовжувати війну». Дане питання В. Зеленський обговорював з віцепрезиденткою США К. Гарріс. А з керівництвом німецької компанії Rheinmetall було підписано меморандум щодо відкриття в Україні заводу з виробництва артилерійських боєприпасів.

Ще одним підтвердженням збереження високого рівня уваги світової спільноти до нашої держави став «Український ланч», організований фондом В. Пінчука. Серед учасників заходу — президент Чехії, прем’єр-міністри Естонії, Бельгії, Болгарії та Данії, міністр закордонних справ Польщі, а також інші політики, колишні високопосадовці, військові та експерти світового рівня.

Під час заходу зазначалося, що надання допомоги Україні має особливе значення для нашої держави у нестабільному глобальному середовищі, коли багато українських партнерів охоплені внутрішніми політичними проблемами. Як було сказано, результати війни будуть залежати від тих рішень, які союзники України ухвалять найближчими місяцями. Саме це і стане дійсним показником позицій всіх країн, які декларують прихильність до свободи та демократії.

У протистоянні між Заходом та Росією і Китаєм новим об’єктом боротьби за вплив все більше постає так званий Глобальний південь, до якого входять країни Латинської Америки, Південної Африки та Азійсько-Тихоокеанського регіону. Наразі саме там формуються нові економічні, а отже і політичні центри світового рівня. Їх лідери та представники були запрошені на Мюнхенську конференцію і мали там найбільшу присутність з часу її проведення. Таким чином вони продемонстрували своє справжнє ставлення до Росії та КНР, які намагаються перетягнути їх на свій бік.

Країни «Глобального півдня» входять і до сфери інтересів України. Скоріш за все, вони не матимуть змоги відчутно вплинути на позицію Росії, але не допомагатимуть їй у компенсації зовнішніх санкцій шляхом переорієнтації своїх торговельно-економічних зв’язків.

Можна зробити ще багато висновків, однак обмежимось тим, про що вже йшлося. На закінчення лише зазначу, що нам зараз дійсно важко через перебої у постачанні партнерами зброї. Через це ми втрачаємо наші території. Але таку проблему обов’язково усунемо. У зв’язку із зазначеним, звертаюся до всіх журналістів українських ЗМІ із закликом не поширювати паніку задля підвищення своєї популярності, вкидаючи в інформаційний простір різноманітні сенсаційні матеріали негативного для нас характеру. Це лише зашкодить Україні. Тим паче, коли серед них поширюються російські фейки.