Чи збережуть США своє лідерство у світі?

Від наслідків нинішньої конфронтації між демократією і автократією залежатиме, як розвиватиметься людство у наступні десятиліття і століття

Олексій Волович
кандидат історичних наук

Донедавна вважав, що американська демократія і державний устрій США можуть слугувати певним еталоном для багатьох країн світу, особливо для пострадянських країн. Після читання багатьох публікацій на цю тему у мене склалося враження, що завдяки потужним і стабільним державним інституціям американський «державний корабель» завжди йтиме своїм демократичним курсом, незалежно від того, хто буде президентом і яка із двох партій матиме більшість в Конгресі США. Але, як з’ясувалося, це не зовсім так. Зважаючи на те, що відбувається в американському Конгресі протягом останніх чотирьох місяців навколо запиту президента США щодо надання Україні фінансової та військової підтримки у її війні проти Росії, замислюєшся над деякими особливостями американської демократії — не надто привабливими сьогодні не тільки для українців, а й для переважної більшості європейців. Різні прояви у зовнішній політиці США мають свій початок, свої витоки і традиції, тому для того, щоб усвідомити, що зараз відбувається у Сполучених Штатах, нам слід зробити короткий екскурс в історію формування зовнішньополітичної доктрини США.

Особливості зовнішньо політики США

Як відомо, 13 колишніх американських колоній в Північній Америці оголосили про свою незалежність від Великої Британії та створення своєї держави — Сполучених Штатів Америки — 4 липня 1776 року, коли практично в усіх державах в Європі та в усьому світі панували монархи. У вересні 1787 року у Філадельфії була ухвалена і ратифікована в усіх 13 тодішніх американських штатах й досі чинна Конституція, якою закладені основи демократичного федеративного устрою в США. За два з половиною століття свого існування ця Конституція зазнала незначних змін. З 1787 року до неї були ухвалені всього 27 поправок.

Новим етапом демократизації США стала перемога демократичної Півночі над рабовласницьким Півднем в Громадянській війні 1861–1865 років, після якої Америка стала оплотом демократії і до неї вирушили мільйони емігрантів із багатьох країн світу. Напевно можна казати, що США — це та країна, яка створювалася і розвивалася за участі представників багатьох народів, для яких вона стала другою батьківщиною.

У 1823 році в період правління 5-го президента США Джеймса Монро була ухвалена доктрина зовнішньої політики США, де він використав погляди президентів Джорджа Вашингтона і Томаса Джефферсона. Основним постулатом доктрини Монро був принцип невтручання США в європейські конфлікти та уникнення участі у військово-політичних блоках і альянсах, що згодом дістало назву ізоляціонізм. Але по мірі того, як американці ставали інтернаціональною нацією, а американська економіка почала бурхливо розвиватися, доктрина ізоляціонізму почала слабнути Вже наприкінці ХІХ  століття Сполучені Штати перевершили Велику Британію, як провідного світового виробника промислових товарів, і стали наймогутнішою у світі країною.

Зі вступом у Першу світову війну у 1917 році США остаточно набули статусу світової держави, перед якою відкрилися перспективи участі в європейських і світових процесах. Тоді ж розпочалася ревізія доктрини Монро. Послаблення ізоляціонізму США тривало й у міжвоєнний період. З приходом до влади в Німеччині Адольфа Гітлера у США загострилася боротьба між ізоляціоністами та інтернаціоналістами (Франклін Делано Рузвельт і його уряд), які вважали, що пасивне спостерігання подій у Європі призведе до підриву міжнародних позицій США.

14 серпня 1941 року Франклін Рузвельт і Вінстон Черчилль підписали Атлантичну хартію, як основоположний документ майбутніх Об’єднаних Націй. Згодом, 1 січня 1942 року у Вашингтоні цей документ в доопрацьованому вигляді підписали 26 країн, що стало передумовою створення ООН у 1945 році, і це остаточно сформувало статус США як світового лідера. В роки Другої світової війни США і Велика Британія надали Радянському Союзу за ленд-лізом військову і економічну допомогу на суму 11,3 млрд доларів в цінах 1941–1945 рр., що становить 192,1 млрд доларів в цінах 2023 року. Зокрема, протягом війни СРСР отримав від союзників за ленд-лізом 22,2 тис. літаків; 12,2 тис. танків і самохідних установок; 344 тис. тонн вибухівки; 1860 потягів; 70 електродизельних локомотивів; близько 1 тис. вагонів; 480 тис. вантажівок (студебекерів) тощо. Навряд чи СРСР міг перемогти Німеччину, якби не ці поставки ОВТ з боку ситуативних союзників — США і Великої Британії. Хотілося б, щоб нинішня адміністрація президента Джо Байдена брала приклад з адміністрації президента Франкліна Рузвельта, а нинішній склад Конгресу брав приклад з Конгресу США часів Другої світової війни.

Після тієї війни, у відповідь на поширення комунізму в Європі з боку СРСР, США відреагували «планом Маршалла», що ще більше зміцнило їх позиції в Європі як світового лідера. Програма допомоги західноєвропейським країнам у відновленні їх економік реалізовувалася протягом чотирьох років, з квітня 1948-го по червень 1952 року. В цей час США передали близько 13 млрд доларів 16-ти західноєвропейським країнам, які приєдналися до Організації європейського економічного співробітництва. СРСР і його східноєвропейські сателіти відмовилися від «плану Маршалла». Певною мірою такий план також передбачав захист Західної Європи від совєтизації сталінським режимом.

У 1948 році Конгрес США ухвалив резолюцію, за якою уряд отримав право створювати військово-політичні об’єднання й розташовувати військові бази за межами Америки з метою стримування комунізму. Наприкінці 40-х років минулого століття остаточно сформувалися провідні принципи зовнішньої політики США: ідея унікальності американської демократичної системи та особливої місіонерської ролі США у світі; глобальне лідерство та домінування у світі; принцип «свободи рук», тобто прихильність до односторонніх дій на міжнародній арені, не завжди узгоджених зі своїми партнерами і союзниками. Підписаний 4 квітня 1949 року у Вашингтоні Північноатлантичний договір (про створення НАТО) між США, Канадою та 12-ма західноєвропейськими країнами означав кінець ізоляціонізму США. Вільна Європа прийняла американську модель безпеки, яка сьогодні, на початку 2024 року, на жаль, у досить невизначеному і навіть загрозливому стані через неадекватну поведінку республіканських еліт у США.

Боротьба в Конгресі США

Ще 20 жовтня минулого року президент Сполучених Штатів Джо Байден подав до Конгресу запит на понад 105 млрд доларів оборонної допомоги, більша частина — 61,4 млрд доларів з яких передбачалася для України; 14 млрд доларів для Ізраїлю; 10 млрд доларів на гуманітарну допомогу у глобальних кризах; 7 млрд доларів для Тайваню та 14 млрд доларів на охорону кордону США з Мексикою. Все це подавалося одним пакетом, щоб мінімізувати протидію частини республіканської фракції в Палаті представників Конгресу. Але розгляд запиту президента Джо Байдена триває вже більше чотирьох місяців і на разі не відомо, коли буде досягнуто якесь конкретне рішення.

Сенат США представив 4 лютого двопартійний законопроєкт, яким передбачається безпека кордонів, а також надання допомоги Україні та Ізраїлю. Загальний обсяг коштів за цим законопроєктом становив 118,2 млрд доларів (20,2 млрд доларів на безпеку кордону з Мексикою, 60 млрд доларів на підтримку України у війні з Росією, 14,1 млрд доларів на допомогу Ізраїлю, 2,4 млрд доларів для Центрального командування ЗС США у Червоному морі, а також 4,8 млрд доларів на підтримку партнерів США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні). Для України передбачалися 20 млрд доларів на поповнення складів озброєнь і боєприпасів у США, 15 млрд доларів на вишкіл українських військових, обмін розвідданими та на інші заходи підтримки, 14 млрд доларів для закупівлі нової зброї на підприємствах американського ВПК, 8 млрд доларів для бюджету України і 2 млрд доларів на підтримку пріоритетних галузей української економіки. Практично всі видатки цього пакету, крім 10 млрд доларів для бюджету і економіки України, тією чи іншою мірою передбачалися для інвестування ВПК США. Як зазначав президент Джо Байден 19 жовтня у своєму зверненні до нації, США отримують чималу вигоду, надаючи допомогу Україні. За словами президента Єльського інституту лідерства (CELI) Джеффрі Зонненфельда, 90 % всіх коштів, виділених на підтримку, не йдуть до Києва, а залишаються всередині країни. Це дало б змогу провідним виробникам озброєнь інвестувати мільярди доларів у нові підприємства і створити тисячі робочих місць у 38 штатах.

Однак, незважаючи на такі очевидні вигоди для американців, законопроєкт Сенату не був проголосований в Палаті представників, оскільки її спікер Майк Джонсон відмовився поставити на голосування, назвавши його «непрохідним». Як він сказав, «цей законопроєкт навіть не наближається до завершення прикордонної катастрофи, яку створив президент Байден». Спікер фактично повторив заяви екс-президента Д. Трампа, який виступив категорично проти ухвалення цього законопроєкту, оскільки намагається використати міграційну проблему у своїй передвиборній програмі. Взагалі, Д. Трамп, використовуючи свій вплив на республіканську фракцію Палати представників і особисто на спікера М. Джонсона, намагається заблокувати будь-які ініціативи адміністрації Байдена, щоб у такий спосіб показати його неспроможним зробити щось корисне для країни і тим самим поліпшити свої шанси на переобрання на другий термін президентства. 3 лютого М. Джонсон запропонував окремий законопроєкт про прискорення виділення Ізраїлю 17,6 млрд доларів, без коштів для України. Він зауважив, що «зараз немає часу розглядати пакет, який поєднує допомогу Україні та Ізраїлю». В адміністрації Байдена цю ініціативу М. Джонсона назвали «цинічним політичним маневром» республіканців. Палата представників відхилила цей законопроект 6 лютого. Голосування відбулося 250 голосами проти 180 голосів, оскільки воно подавалося за прискореною процедурою, що для ухвалення вимагала більшості у дві третини голосів.

Сенат США подав 13 лютого законопроєкт про міжнародну допомогу на суму 95,3 млрд доларів, який передбачає фінансування для України, Ізраїлю та Тайваню. Сенатори подолали поріг у 60 голосів для направлення закону до Палати представників. Законопроєктом передбачається понад 60 млрд доларів допомоги Україні, 14 млрд доларів — Ізраїлю, 9,15 млрд доларів — на гуманітарні потреби палестинцям Сектора Газа, Західного берега річки Йордан та Україні. 4,83 млрд доларів виділяється на підтримку партнерів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, включно з Тайванем. Сенат був змушений вилучити із законопроекту питання зміцнення кордону з Мексикою, оскільки стало зрозуміло, що Д. Трамп не дозволить республіканцям у Палаті представників за нього проголосувати, намагаючись використати цю проблему у своїй передвиборчій боротьбі проти «слабких демократів». Обидві палати Конгресу мають ухвалити законопроєкт, після чого президент США зможе його підписати.

Проте 14 лютого М. Джонсон заявив, що наразі республіканці не збираються голосувати за законопроєкт щодо допомоги Україні, Ізраїлю й Тайваню, адже «США мають передусім подбати про свої проблеми, перш ніж розв’язувати їх у всьому світі». Всі розуміють, що М. Джонсон, який став спікером Палати представників завдяки підтримці Д. Трампа, намагатиметься залишатись на цій посаді, звісно, за умови, якщо в листопаді Д. Трампа вдруге оберуть на пост президента, а республіканці стануть більшістю у нижній палаті.

До 28 лютого Палата представників США пішла на канікули, хоча нещодавно була на різдвяних двотижневих канікулах. В той час, коли в центрі Європи, в Україні, вже два роки триває повномасштабна війна, гинуть тисячі людей, руйнуються міста і села, конгресмени-республіканці вирішили відпочити від важкої роботи, пов’язаної з обслуговуванням інтересів свого патрона Д. Трампа, але аж ніяк не з захистом національних інтересів США і посиленням їх провідної ролі у світі. Конгресмени-трампісти мали б сьогодні дослухатися не тільки до заяв свого шефа Д. Трампа, а й до свого власного народу. За підсумками останнього опитування американського дослідницького центру Pew Research Center, опублікованого 16 лютого, 74 % американців вважають війну Росії проти України важливою для національних інтересів США, а 43 % опитаних вважають її надзвичайно важливою. При цьому американці, які більш прихильні до демократів, частіше, аніж прихильники республіканців, вважають російсько-українську війну важливою для національних інтересів США (81 % проти 69 %). Звісно, всі опитані американці підтримують Україну, а не агресора.

Перспективи ухвалення законопроєкту Сенату видаються не надто оптимістичними. Оскільки 1-го березня закінчується тимчасове фінансування роботи американського уряду і має бути ухвалене або його нове тимчасове асигнування, або постійне на увесь 2024 фінансовий рік. Очікується, що узгодження питання щодо голосування по законопроєкту Сенату і ухвалення рішення по ньому потребуватиме чимало часу. До того ж можна не сумніватися в тому, що М. Джонсон зволікатиме з цим процесом. Скоріш за все трампісти Палати представників внесуть в цей законопроект настільки радикальні доповнення і поправки, що вони стануть неприйнятними ані для Сенату, ані для президента Джо Байдена.

Реакція Білого дому

Президент Джо Байден подякував сенаторам від обох партій і закликав Палату представників «негайно братися за голосування». За його словами, «ціна бездіяльності зростає з кожним днем, особливо в Україні, де в українських військах закінчуються озброєння і боєприпаси, оскільки росіяни продовжують атакувати». При цьому Джо Байден підкреслив, що у разі, «якщо цивілізований світ не буде протистояти тиранам, які прагнуть завоювати або розділити території своїх сусідів, наслідки для національної безпеки США будуть значними». «Нездатність підтримати Україну в цей критичний момент ніколи не буде забута», — написав Джо Байден в соцмрежі Х. Представник Білого дому Ендрю Бейтс розкритикував М. Джонсона за небажання швидко розглянути і проголосувати законопроєкт щодо допомоги Україні. За його словами, «втеча у відпустку лише погіршує обидві проблеми, тим самим Джонсон продовжує зміцнювати криваві військові зусилля Росії та іранського режиму на шкоду американській національній безпеці та нашим найближчим союзникам». У своєму виступі 16 лютого на Мюнхенській конференції з безпеки віцепрезидентка США Камала Гарріс заявила, що відмова нижньої палати Конгресу США надати допомогу Україні «буде подарунком президенту Росії». За словами К. Гарріс, «ми з президентом Джо Байденом стоїмо на боці України». Україна, зазначила віцепрезидентка, «відчайдушно потребує критично важливого озброєння та ресурсів».

Прикметно, що попередній віцепрезидент США Майк Пенс закликав 15 лютого на своїй сторінці у соцмережі республіканців проголосувати за допомогу Україні, «щоб росіяни не перемогли на полі бою». При цьому підкреслив, що «Путін — військовий злочинець, який поважає тільки силу». Кількома днями раніше у своїй статті на порталі National Review М. Пенс наголосив на надзвичайній важливості надання допомоги Україні, що відповідає національним інтересам самої Америки. М. Пенс нагадав американцям, що «США досі були лідерами вільного світу».

Після того, як лідери країн НАТО закликали США розблокувати надання військової підтримки Україні, внутрішня проблема непорозуміння між Конгресом і адміністрацією Байдена набула міжнародного звучання, що ще раз підкреслює необхідність посилення лідерської ролі США в Європі та у світі. 30 січня генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг зустрівся зі спікером Палати представників та іншими лідерами Конгресу США у Вашингтоні, під час якої йшлося про необхідність підтримки України. Того ж дня видання Financial Times опублікувало лист лідерів п’яти країн НАТО і ЄС — ФРН, Данії, Чехії, Естонії та Нідерландів, з яким вони звернулися до союзників із закликом подвоїти зусилля для довгострокового озброєння України.

Альтернативні варіанти

На думку багатьох конгресменів, як демократів, так і республіканців, якби спікер М. Джонсон поставив законопроєкт Сенату на голосування ще 14 лютого, то його підтримало б щонайменше 300 конгресменів, у тому числі близько 100 адекватних республіканців. Передбачаючи спротив спікера М. Джонсона і його патрона Д. Трампа ухваленню останнього варіанту законопроєкту, конгресмени-демократи намагаються реалізувати «план Б», щоб ухвалити допомогу Україні. На думку деяких конгресменів, альтернативним варіантом ухвалення законопроєкту може бути так звана петиція про тимчасове відсторонення (Discharge petition) в даному випадку спікера Палати представників, що дозволяє 218 законодавцям оминути його блокування і проголосувати за внесення законопроєкту на голосування усієї Палати. Оскільки в Палаті представників демократична фракція налічує 213 представників, то необхідно, щоб хоча б п’ятеро представників від 222 конгресменів республіканської фракції брали участь у підписанні згаданої петиції.

За даними американського видання Politico, під час канікул конгресмени Палати представників від обох партій розробляють компромісний законопроєкт зі скороченням невійськової допомоги Україні, Тайваню та Ізраїлю з включенням питання захисту кордону з Мексикою, що є найголовнішим питанням для конгресменів-республіканців. Співголова «Української групи» Конгресу (Congressional Ukraine Caucus), республіканець Браян Фіцпатрік, заявив, що планує незабаром обговорити альтернативний законопроєкт зі спікером Палати представників. На думку демократа Майка Квіглі, який разом з Фіцпатріком очолює Українську групу Конгресу, будь-який законопроєкт про іноземну допомогу має бути двопартійним, щоб мати шанси бути ухваленим в Палаті представників. Законопроєкт «Про захист кордонів та захист демократій» (H.R.7372) передбачає виділення 66,3 млрд доларів міністерству оборони США на підтримку країн, що перебувають у стані бойових дій. Йдеться про виділення близько 47 млрд доларів Україні (на 14 млрд доларів менше від попередніх законопроєктів), 10 млрд доларів Ізраїлю, 5 млрд доларів для Азійсько-Тихоокеанського регіону та 2 млрд доларів на операції Центрального командування ЗС США. Проте, на мій погляд, скоріше всього сенатори наполягатимуть спочатку, що голосували за їхній законопроєкт, представлений 13-го лютого.

Поки затяті трампісти (так звані MAGA-республіканці; скорочено від слогану Трампа — Make America Great Again — «Зробимо Америку знову великою») блокують всі законопроєкти про надання допомоги Україні, президент США Джо Байден має право і можливість надати Україні озброєння і боєприпаси, зокрема мільйони артилерійських снарядів, чого він досі чомусь не робить. За даними журналу Forbes, закон про контроль за експортом зброї (The Arms Export Control Act), який був ухвалений 30 червня 1976 року, надає президенту США повноваження з контролю імпорту і експорту оборонних виробів й оборонних послуг. Зокрема, згаданий закон передбачає передачу так званих надлишкових оборонних товарів (excess defense articles) загальною вартістю 500 млн доларів на рік. Згідно з цим законом, адміністрація Байдена може продавати Україні зі знижкою або навіть дарувати будь-яке наявне озброєння, яке Пентагон визнає надлишковим для своїх потреб.

На жаль, президент Джо Байден практично не використовував ці свої повноваження щодо України. Так, на військових складах в США зберігаються чотири мільйони 155-міліметрових касетних боєприпасів подвійного призначення — M483A1 і M864 DPICM, а також 402 мільйони (!!!) боєприпасів DPICM які можуть вважатися надлишковими, оскільки мають 14-відсоткову ймовірність не спрацювати. Цих снарядів вистачило б для ЗСУ на роки інтенсивних бойових дій. Було б добре, аби президент України В. Зеленський порушив це питання на наступному онлайн саміті лідерів «Групи семи» (G7) 24 лютого.

Мюнхенська безпекова конференція 16–17 лютого

На думку багатьох оглядачів основним трендом і основним підсумком ювілейної 60-ї Мюнхенської конференції був поворотний момент у поглядах більшості провідних європейських її учасників, який полягає в тому, що з режимом Путіна не можна і не треба ні про що домовлятися, його необхідно лише знищити, оскільки він є загрозою не тільки для України, а й для всієї Європи і для всього світу. Оптимістичний слоган конференції «Мир через діалог» мав певний дисонанс з реальною ситуацією в Україні і на самій конференції. Більшість її учасників погоджувалися, що допомагаючи Україні, європейські країни тим самим допомагають і собі. Цей тренд був значно посилений звісткою в переддень проведення конференції про вбивство путінським режимом відомого російського опозиціонера Олексія Навального. Значною мірою у виступах учасників конференції звучала тема переосмислення і переоцінки їхніх уявлень про природу і характер російсько-української війни і відповідно формат реагування на неї. Зокрема, глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель визнав, що попри допомогу Україні у війні, «Євросоюз можна критикувати за зволікання у підтримці Києва». За його словами, «якби ми менше коливалися у наших рішеннях, ймовірно, ця війна була б іншою».

Значною мірою робота української делегації у Мюнхені на чолі з президентом В. Зеленським була пов’язана з тією прикрою ситуацією, яка виникла внаслідок блокування трампістами Палати представників невідкладної та вкрай потрібної військової допомоги Україні з боку Сполучених Штатів. У своєму надзвичайно важливому і потужному виступі на Мюнхенській конференції президент В. Зеленський вчергове закликав світ зупинити Путіна, наголошуючи, що довше триватиме війна в Україні, то більші злочини путінський режим вчинятиме у світі. Президент України закликав наших союзників і партнерів замислитися чому Путін досі спроможний продовжувати війну в Україні? На думку президента, якщо Путіна не зупинити сьогодні, то можливо завтра люди житимуть у світі, де локальні війни трансформуватимуться в глобальні катастрофи. Відвертим докором на адресу наших нерішучих партнерів були слова президента про те, що «тримання України у штучних дефіцитах зброї, зокрема в дефіциті артилерії й далекобійності, дозволяє Путіну адаптуватись до наявної інтенсивності війни». Глава держави також натякнув на роботу Палати представників США, яка оголосила перерву до 28 лютого, зазначивши, що «диктатори на канікули не йдуть і ненависть не знає пауз, а ворожа артилерія не замовкає через процедурні негаразди». Проте, на мою думку, коли ми сьогодні дорікаємо нашим партнерам про зволікання з постачанням нам ОВТ і боєприпасів, то не будемо забувати, що протягом останніх 10 років ми самі не змогли навіть побудувати два заводи для виготовлення артснарядів і патронів…

Під час зустрічі з президентом В. Зеленським в кулуарах конференції віцепрезидентка США Камала Гарріс запевнила в подальшій підтримці України і наголосила, що агресору треба продемонструвати, що чужу землю не можна захоплювати безкарно. Вона зазначила, що команда президента Джо Байдена й надалі працюватиме над забезпеченням України тими ресурсами, які їй потрібні для успіху.

У своїй промові на конференції К. Гарріс сказала, що «в Європі та світі загалом є питання щодо майбутньої ролі Америки як глобального лідера». На її думку, «ці питання також має собі поставити американський народ, апелюючи до прихильників Дональда Трампа, які підтримують ізоляціонізм Америки і вважають, що в інтересах американського народу слід ізолювати себе від світу і відмовитися від зобов’язань перед нашими союзниками». К. Гарріс вважає, що «така точка зору послабить Америку і підірве глобальну стабільність, тому президент Байден і я відкидаємо таку точку зору». У Мюнхені В. Зеленський також зустрівся з делегацією американських сенаторів і конгресменів від двох партій.

Перебуваючи в Німеччині, В. Зеленський мав телефонну розмову з президентом США Джо Байденом, під час якої поінформував про поточну ситуацію на фронтах в Україні і проблеми, які виникли через велику нестачу артилерійських боєприпасів. Джо Байден запевнив, що робитиме все залежне від нього для якнайшвидшого ухвалення Конгресом США законопроєкту про надання військової допомоги Україні. Президенти домовилися поспілкуватися під час онлайн саміту G7 24 лютого у другу річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну і 10-ту річницю Революції гідності в Україні.

У тому ж Мюнхені В. Зеленський мав зустріч з президентом Чехії Петром Павелом. Обговорювалися питанням оборонної підтримки України, а також посилення співпраці ОПК двох країн з метою спільного виробництва озброєнь. Петр Павел поінформував про наявність в деяких країнах Європи близько 800 тисяч артилерійських снарядів, які можна було б передати Україні «за лічені тижні, якщо з фінансуванням допоможуть партнери — США, Німеччина і Швеція». Виникає запитання: 800 тисяч артилерійських снарядів не можна десь заховати і, крім П. Павела, про них знає багато європейських урядовців і військових. Тож чому ці снаряди досі не в Україні? Хотілося б, щоб це питання президент В. Зеленський задав публічно і відкрито нашим партнерам підчас онлайн саміту G7 24 лютого.

Під час конференції лідери багатьох європейських країн наголошували на необхідності посилити підтримку України в її конфронтації з агресором. Хотілося б, щоб їхні слова не розходилися з їх вчинками, як це, на жаль, неодноразово траплялося протягом минулих двох років. Значною мірою, прямо чи опосередковано, деякі учасники конференції апелювали до Палати представників Конгресу, закликаючи конгресменів-трампістів розблокувати допомогу Україні.

Позитивним фоном для проведення Мюнхенської конференції було підписання президентом В. Зеленським 16 лютого в Берліні і Парижі угод про безпекові гарантії з боку ФРН і Франції. США, Канада, Данія і Нідерланди оголосили про підготовку до підписання подібних угод ближчим часом. На мою думку, якщо хоча б 10 провідних країн НАТО підпишуть подібні угоди з Києвом, це буде своєрідним «план Маршалла» для України.

Чого нам сподіватися від Дональда Трампа?

2024 рік — рік президентських виборів у США, і це найголовніша політична подія, навіть якщо хочете, — політичне шоу для американців, яке впливає на їхню повсякденність.

Природно, що пересічні американці пов’язують президентські вибори зі сподіваннями на зміни на краще в їхньому житті. Для нас, українців, найважливішим є питання — чи будуть США нам допомагати, коли американці оберуть нового/старого президента? Звісно, у кожного із нас вже є певні уявлення про основних претендентів на повторне обрання на пост президента США — Джо Байдена і Дональда Трампа. Хоча ми й не надто задоволені тим, як адміністрація Байдена надто повільно налаштовується на серйозну допомогу Україні, все ж 46-й президент більш передбачуваний і послідовний у своїх вчинках, ніж його попередник 45-й президент. Це нещодавно визнав навіть Путін, що Д. Трамп оцінив як «комплімент».

Напевно, найкраще Д. Трампа знають ті американські високопосадовці, які працювали з ним під час його першої каденції з січня 2017 року по січень 2021 року. Так, екс-віцепрезидент Майк Пенс в інтерв’ю СNN 8 жовтня 2023 року зазначив, що обрання Д. Трампа на другий термін може призвести до посилення ізоляціонізму і відходу США від лідерських позицій у демократичному світі. Екс-радник Д. Трампа з національної безпеки Джон Болтон сприймає безапеляційні заяви колишнього шефа досить скептично: «Яку сферу не візьми, у неї майже немає програми, є лише сам Дональд Трамп. А його заяви, ніби він здатний вирішити конфлікт між Україною та Росією за 24 години, настільки безглузді, що руйнуються під власною вагою».

Під час дискусії 17 лютого у Мюнхені щодо України, організованій фондом В. Пінчука, колишній держсекретар США Майк Помпео заявив, що «Трампа варто оцінювати за його реальними діями, а не за його резонансними заявами, які не обов’язково здійсняться». Як приклад, він згадав про заяви Д. Трампа стосовно виведення американської армії з Афганістану, коли «він 57 разів твітив про це, але, зрештою, це зробив не він, а Байден». Ми розуміємо, що Д. Трамп ніколи не був і ніколи вже не буде класичним політиком, про що свідчить епатажність, контраверсійність та ексцентричність його поведінки і його висловлювань, розрахованих переважно на не надто освічену частину його електорату, незадоволеного, на думку соціологині Емілі Екінс, своїм фінансовим та соціальним становищем.

Наведемо дуже коротко деякі висловлювання Д. Трампа щодо України. Так, 22 лютого 2022 року Д. Трамп назвав «геніальною» заяву Путіна визнати «незалежність» ОРДЛО та його наказ направити «миротворчі сили» на Донбас. А вже через три дні Д. Трамп назвав напад Росії на Україну жахливим: «ми молимося за гордий народ України. Боже, благослови їх усіх». 1 серпня 2022 року Д. Трамп заявив, що «Україна уникнула б повномасштабного вторгнення Росії, якби визнала Крим російським і відмовилася вступати до НАТО». 8 березня 2023 року в радіоінтерв’ю ведучому Fox News Д. Трамп сказав, що він міг би домовитися віддати Путіну «деякі українські території, які є російськомовними». (Напевно, Д. Трамп не знає, що майже 100 % українських громадян володіють російською мовою і щонайменше третина бійців ЗСУ — російськомовні, а головнокомандувач генерал О. Сирський є етнічним росіянином). 10 травня 2023 року під час зустрічі з виборцями у Нью-Гемпширі, Д. Трамп заявив, що не буде зобов’язаний надавати допомогу Україні, якщо виграє вибори. 16 липня 2023 року в інтерв’ю Fox News Д. Трамп оприлюднив свій план із забезпечення миру в Україні протягом 24 годин у разі повернення на пост глави Білого дому. До речі, перебуваючи в Мюнхені, В. Зеленський висловив готовність поїхати з Д. Трампом на фронт в Україні, аби «він побачив реальність війни, яку він хоче зупинити за 24 години».

Слід зазначити, що Д. Трамп єдиний в історії США президент, який двічі підпадав під імпічмент в Конгресі. Йому загрожує понад 500 років ув’язнення за 34 кримінальні злочини, пов’язані із фальсифікацією ділової документації, а також у зв’язку з його спробами скасувати підсумки виборів 2020 року. 16 лютого суд у Нью-Йорку зобов’язав Д. Трампа виплатити 354,9 млн доларів штрафу у справі про шахрайство з оцінкою вартості його статків. (До речі, за деякими даними, статки Д. Трампа становлять від 2,5 до 3 млрд доларів. У жовтні 2021 року вперше за 25 років Д. Трамп не потрапив до списку 400 найбагатших американців за версією Forbes). Нещодавно суд у Нью-Йорку постановив, що перший процес у кримінальній справі Д. Трампа розпочнеться 25 березня. Після того, як Верховний суд штату Колорадо у грудні минулого року ухвалив виключити Д. Трампа зі списку кандидатів на посаду президента США у 2024 році, більш ніж 20 штатів можуть заборонити йому брати участь в президентських виборах. Верховний суд США розпочав розгляд справи про право Д. Трампа знову обіймати посаду глави держави, але коли суд зможе ухвалити якесь рішення, на разі не відомо. На мій погляд, буде дуже дивно, якщо, незважаючи на всі звинувачення на адресу Д. Трампа, йому буде дозволено брати участь в президентських виборах. Це очевидно свідчить про те, що американська судова система є небездоганною і вибірковою.

Чи не найбільший резонанс у світі викликала цілком неадекватна заява Д. Трампа, яку він зробив 10 лютого під час виступу перед своїми прихильниками в Південній Кароліні, де розповів про одну зі своїх зустрічей з високопоставленими представниками НАТО. Він пригадав, що керівник «однієї великої країни» нібито запитав його, чи захищатимуть США цю державу у разі нападу на неї Росії? За словам Д. Трампа, він відповів, що у разі несплати країною внесків до бюджету НАТО, він «не тільки не став би на захист цієї країни, що зазнала нападу, а навіть заохочував би агресора, робити все з цією країною, що він захоче»… Заява Д. Трампа викликала осуд в багатьох країнах, особливо в країнах НАТО. Адміністрація Байдена різко осудила наміри Д. Трампа відмовити союзникам по НАТО у разі нападу на них Росії. Білий дім назвав ці заяви «жахливими та божевільними».

Офіційний представник Білого дому Ендрю Бейтс висловився, що «заохочення вторгнень кривавих режимів на територію найближчих союзників Вашингтону жахає і занепокоює, а також ставить під загрозу національну безпеку Сполучених Штатів». Отже, на мій погляд, нічого доброго очікувати українцям і європейцям від Д. Трампа у разі його повторного обрання на пост президента США, на жаль, не випадає. Втім, міністр закордонних справ Д. Кулеба не вважає, що потенційне обрання Д. Трампа президентом США у 2024 році може негативно вплинути на підтримку України з боку США. На його думку, Д. Трамп — «це людина, з якою можна працювати, потрібно просто вміти з ним працювати». Д. Кулеба вважає, «якщо Трамп переможе на виборах, він буде абсолютно іншим». Звісно, шановному Дмитру Івановичу видніше, ніж авторові цих рядків…

* * *

В історії людства було чимало переломних або поворотних моментів, після яких ситуація у світі кардинально змінювалася. Не виключено, що внаслідок широкомасштабної агресії путінського режиму проти України, російська комуно-ординська імперія може розпастися наприкінці першої чверті ХХІ століття, що стане новим переломним моментом в історії не лише Європи, а й всього світу. Основною складовою такого переломного моменту може стати остаточна перемога демократії над тоталітаризмом, який зародився в 30-х роках ХХ століття в Німеччині і СРСР і реанімувався в першій чверті ХХІ століття в путінській Росії. Кульмінацією цієї реанімації стала широкомасштабна, нічим не спровокована агресія азійської Росії проти миролюбної європейської України. Практично в даний час на українській території триває Третя світова війна між демократичними країнами ЄС і НАТО та їх партнерами — з одного боку, і авторитарними режимами в РФ, КНР, КНДР та ІРІ — з боку іншого. І від наслідків нинішньої конфронтації між демократією і автократією залежатиме, як розвиватиметься людство у наступні десятиліття і століття. Вважаю, початок згаданого переломного моменту зафіксувала Мюнхенська безпекова конференція 16–17 лютого цього року.

Значною мірою протягом наступних десятиліть ситуація у світі визначатиметься тим, чи вдасться Сполученим Штатам Америки зберегти і посилити свою роль глобального лідера. Багато хто із експертів і політологів допускає, що Д. Трамп в глобальній політиці поводиться як бізнесмен та ізоляціоніст — America First («Америка понад усе»). На мій погляд, в епоху взаємозалежності країн світу і тотальної глобалізації, яка посилилася з появою Інтернету, політика ізоляціонізму є неприйнятною для будь-якої держави, великої чи малої. Оскільки США є наймогутнішою економічною, технологічною і науковою наддержавою, то вони просто приречені бути лідером демократичного світу, якому ще й досі протистоять сили автократії і тоталітаризму. Сьогодні, коли у світі накопичено близько 12 тисяч ядерних боєголовок, якими кілька разів можна знищити все живе на нашій маленькій беззахисній планеті, всі країни і їх населення можуть врятуватися і вижити лише за умови співпраці і взаємодії між собою в боротьбі проти зла, тоталітаризму і різних загроз подальшому існуванню людства. В умовах тотальної глобалізації сьогодні жодна нація не може убезпечитися і прожити, дотримуючись ідеї хуторянської ізоляції — «моя хата скраю, я нічого не знаю і не хочу знати».

У США вже сотні років функціонують майже ідеальні державні інституції — Конгрес, президент і його адміністрація, судова система. Проте в цих інституціях працюють люди з різною освітою, різними політичними уподобаннями і різними матеріальними статками, різного етнічного походження, з різним рівнем культури, з особистими інтересами і амбіціями, що значною мірою визначає характер функціонування згаданих державних інституцій, яке не завжди може бути ідеальним, що ми і спостерігаємо останніми місяцями в процесі взаємодії Конгресу і адміністрації президента США. Не можна виключати, що процес «перетягування канату» між демократами і республіканцями в Конгресі, та між Конгресом і адміністрацією президента може затягнутися на кілька місяців, а то й до самих президентських виборів в листопаді. За таких умов ми можемо сподіватися лише на допомогу Європи, Канади, Японії, Республіки Кореї, Австралії та інших дружніх нам країн. Звісно, ми маємо нарощувати власне виробництво озброєнь і боєприпасів на підприємствах нашого ОПК в співпраці з нашими європейськими партнерами. Але на це потрібні роки, тому без масштабної допомоги США скоріше всього ми зможемо лише оборонятися, але не надто довго.

Схоже, що не тільки в США, а й в інших цивілізованих країнах сьогодні демократія дедалі більше зазнає нападів з боку агресивних та егоїстичних популістів, які до того ж ще заграють з авторитарними і тоталітарними режимами, ба більше — багато в чому, особливо у сфері міжнародних відносин, наслідують їх агресивну поведінку. Заблокований в Палаті представників під тиском Д. Трампа пакет допомоги Україні у розмірі 60 млрд доларів став символом послаблення зобов’язань США перед Україною і перед країнами НАТО. І це має спонукати провідні демократичні країни переглянути остаточно свої відносини з авторитарними режими з метою зайняти більш радикальну консолідовану і безкомпромісну позицію відносно цих режимів, оскільки поступки і сподівання на їх «демократизацію» ведуть лише до посилення і створення екзистенційної небезпеки для демократичного світу. Між силами добра і зла не може бути жодного діалогу, лише боротьба, як між Богом і дияволом…