Україна довела, що стала дійсно незалежною державою

Іван Січень

В серпні 2023 року Україна святкувала тридцять другу річницю своєї Незалежності. На жаль, цей рік став і другим роком повномасштабної війни Росії проти нашої держави. Втім, не зважаючи на всі втрати, ми не капітулювали, ба більше, переломили хід бойових дій на свою користь. Всі бачать, як Україна змусила Росію перейти від стратегічного наступу до оборони на більшості ділянок лінії фронту.

При цьому Україні надається міжнародна підтримка загальносвітового рівня у буквальному сенсі таких слів, а Росія — стала країною-ізгоєм. По суті, від неї відмовляється навіть її «стратегічний партнер» — Китай. Тому поразка Росії у такій війні невідворотна. І наступний День Незалежності нашої держави ми святкуватимемо на руїнах Москви. Тим паче, що українські безпілотні літальні апарати туди вже дістаються майже щодня. Чужі території нам зовсім не потрібні, але звільняти росіян від режиму Путіна все ж необхідно.

Розпочнемо з оцінки ситуації на фронті. З початку червня 2023 року українські війська виконують контрнаступальні операції на Сході в районі міста Бахмут та на Півдні України — у напрямках міст Маріуполь, Мелітополь та Бердянськ. Вони виконуються неквапно, але впевнено й результативно. Ми, на відміну від росіян, не вдаємося до відчайдушних «м’ясних» штурмів. Для нас людські життя є найвищою ціною. Тим не менш — досягаємо відчутних успіхів.

Російські загарбники так і не змогли повністю захопити Бахмут, у що вони вклали всі свої ресурси, накопичені під час минулорічної осінньої мобілізації. Ба більше, під час нашого контрнаступу ми почали оточувати загарбників. Зрозуміло, навіть до напівоточення міста ще далеко. Однак воно вже практично повністю під нашим вогневим контролем. А з північно-західних вулиць окупанти були змушені відступити. Відступлять загалом від усього міста та заберуться з Донбасу.

На Півдні українські війська проривають багатоешелонну систему оборони супротивника. На деяких ділянках подолана перша лінія, або як її ще називають — передпілля перед головною смугою захисних споруд. Там розташовані суцільні мінні поля, опорні позиції російських військ та розрахунки пересувних протитанкових ракетних комплексів. А ще вона прикривається артилерією з других ешелонів, вертольотами та тактичною авіацією.

Ще більш складна — головна смуга, де облаштовані протитанкові рови та залізобетонні перешкоди, так звані зуби дракона. Крім того, є ще й нові мінні поля, опорні пункти та гармати. Вони потужні та вважаються неприступними. Але, певний досвід їх прориву українські війська мають. Біля села Роботине їх прорвали. А в червні 2023 року наші друзі — російські повстанці зі складу Російського добровольчого корпусу та Легіону «Свобода Росії» досить легко подолали таку ж лінію загороджень на кордоні між Бєлгородською областю Росії та Україною.

Ми не приписуємо собі їхні здобутки, але вважаємо, що діяльність російських повстанців і партизан стала ще одним наслідком Незалежності України. Росіяни побачили, що слов’янська країна на території колишнього СРСР може бути вільною, демократичною і європейською, на відміну від нинішніх Росії та Білорусі з їх тоталітарними режимами. Колись українці та поляки виступали проти Російської імперії під єдиним гаслом «за нашу і вашу свободу». Тепер під таким же гаслом українці воюють разом із росіянами за свободу України та Росії проти путінського режиму.

Росія планувала знищити Україну за два тижні. Однак війна триває вже півтора року та впевнено переміщається на російську територію. Суміжні з Україною райони Росії вже давно стали ареною бойових дій. З Бєлгорода та Бєлгородської області РФ вже виїхало близько половини місцевого населення. Чого ж ще можна було сподіватися, коли прикордонні села та міста РФ насичені російськими військами, що обстрілюють Україну! Звичайно, отримують удари у відповідь. Тому ті села та міста частково, чи повністю понищені. До того ж не тільки українськими, а в першу чергу — самими російськими військами. Пригадаємо, як під час Першої та Другої чеченських війн у 1990–2000-х роках збройні сили Росії вщент зруйнували Чечню, а разом з нею розташовані поруч райони Дагестану, Краснодарського та Ставропольського країв. Там загинуло близько 280 тис. мирних жителів. Це дані закритого розслідування Федеральних зборів РФ, проведеного у часи, коли російський парламент ще мав хоч якусь легітимність.

Наведу лише два приклади знищення Москвою власних громадян на російських територіях. В 1996 році чеченські патріоти звільнили місто Кізляр у Дагестані. Після нападу на місто російських військ його покинули 250 жителів. Але їх росіяни наздогнали і знищили артилерією та «градами» у селищі Первомайське. У червні 2023 року такого ж удару було завдано російськими військами по місту Шебекіно у Бєлгородській області, куди зайшли російські повстанці. Місто повністю знищене разом із мирними жителями. Разом з тим подібні злочинні діяння Москви не зупиняють справжніх російських патріотів. Вони організовують диверсії проти військових частин і підприємств, будівель військкоматів і органів окупаційної влади, а також транспортної інфраструктури. І це також є внеском у нашу спільну перемогу над тоталітарною Росією.

Ще кілька слів про дії наших БПЛА на території Російської Федерації. Їх атаки позицій російських військ поблизу українського кордону згадувати вже й зайве. Як було сказано вище, там багато що вже понищене, а те, що залишилося, знищується зараз. Наші безпілотні літальні апарати долітають до центрів ухвалення злочинних рішень у Москві. Всі добре знають про влучення дронів по будівлях «Москва-Сіті», де знаходяться міністерства економічного розвитку, промисловості та торгівлі, а також цифрового розвитку, зв’язку і масових комунікацій. Кремлівські пропагандисти називають їх «цивільними об’єктами». Але всі вони насправді працюють на війну.

На російських летовищах нашими дронами нищиться також стратегічна авіація. Вона вже здіймається у небо відчутно рідше, ніж раніше, про що свідчить кількість ударів по нашій державі. Українські БПЛА долітають до всіх летовищ російських стратегічних літаків у європейській частині Росії. Хоча і без того цих літаків не так вже й багато. Офіційно — їх дві дивізії та один окремий полк. Загалом, це близько 90 Ту-22, 60 — Ту-95 та 20 — Ту-160. З них можуть піднятися у небо: щодня — не більше дев’яти-десяти Ту-22 та кілька разів за місяць — два-три Ту-95. Ту-160 росіяни можуть підняти не більш ніж один-два рази протягом року.

Наші БПЛА їх нищать. Та справжньою причиною такого стану російських стратегічних літаків є технічні проблеми експлуатації. «Наймолодшому» з них, мінімум, тридцять п’ять років, а «найстаршому» — вже за сімдесят. Ту-95 почали виготовлятися ще за сталінських часів. Але наразі їх не тільки не можуть виготовляти, але й технічно обслуговувати. Бо відповідні авіапідприємства вже не існують з початку 1990-х років. І це також є нашою перемогою, оскільки до 60 % комплектуючих для російських стратегічних літаків виготовлялися саме в Україні.

А де російська ППО, яка повинна захистити Росію та її війська на окупованих територіях України? Можемо просто порівняти із ефективністю дій української ППО. ЗРК американського та європейського виробництва вже повністю «закрили» Київ. Жодна з російських ракет чи БПЛА не досягають нашої столиці. Хіба що їх уламки, що теж мають десь падати. Зараз ми «закриваємо» також Одесу. Уламки російського залізяччя на неї ще падають. Та завдати критичної шкоди нашим чорноморським портам та запасам зерна вони вже не зможуть.

У серпні 2023 року Москва вийшла із зернової угоди. І що цим домоглася? Залишки Чорноморського флоту Росії разом із всією авіацією Південного військового округу ЗС РФ не можуть блокувати українські порти. Вантажні судна з нашим зерном проходять повз російські кораблі, а вони з цим нічого вдіяти не можуть. Це і зрозуміло. Куди ж Росії «тягатися» з такими дійсно потужними державами як, наприклад, Туреччина, яка стала одним із гарантів експорту українського зерна на світовий ринок.

Допомога Україні і далі надаватиметься. Всі провідні держави світу на нашому боці, що показали засідання і саміти Генеральної асамблеї ООН, Групи семи, НАТО та Європейського Союзу протягом останніх років. А в серпні 2023 року у Саудівській Аравії відбувся саміт щодо принципів відновлення сталого та справедливого миру для України. На жаль, умов для миру такі заходи поки що не створили, однак ще раз показали дійсний розклад сил у сучасному світі.

Головними в ньому є США та Китай. А для Росії місця немає. Вона не тільки не змогла стати «великою світовою державою», але не може увійти навіть до складу країн «третього світу». Москва взялася будувати новий, «четвертий світ» у складі таких же, як і вона, міжнародних ізгоїв. Ось до чого у сучасному нормальному світі призводять спроби реалізації неоімперських амбіцій.

Нам дуже непросто. І ми ще мусимо витратити дуже багато сил для нашої перемоги. Але, тридцять два роки тому — після розпаду СРСР, навіть США сумнівалися у спроможності України стати справжньою незалежною державою та дотримувалися ідеї включення її до сфери впливу Росії. Наразі Україна довела, що вона стала дійсно незалежною державою, яка знаходиться в центрі світової уваги.

Все це було досягнуто надзвичайно дорогою ціною та жертвами нашого народу. Але Герої не вмирають. Вони лише йдуть до Небесної Сотні і залишаються у нашій пам’яті та душах.

Слава Україні!