Загальна мобілізація в Росії може завершитися крахом для самого режиму Путіна

Іван Січень

Як показує аналіз ситуації на лінії фронту, Росія все ще не може досягти жодних реальних успіхів у так званій битві за Донбас. За понад два тижні російські війська не змогли просунутися більш ніж на три-п’ять кілометрів. І те – лише за окремими напрямками. Тобто, Москва виявилася нездатною досягти не тільки стратегічних, але й тактичних успіхів. А відтак – Росія дійсно програє війну в Україні. Однак це зовсім не означає, що Росія зупинить агресію проти нашої держави. Режим Путіна продовжуватиме війну до останньої можливості, навіть ціною знищення самої Росії. Наразі, єдиними з таких можливостей для Кремля залишаються введення воєнного стану в Росії та проведення загальної мобілізації. Давайте розглянемо можливі наслідки таких дій для самої Російської Федерації.

Агонія. Лише так можна охарактеризувати стан режиму Путіна. В якому ж треба бути психологічному стані, щоб свідомо демонструвати свою агресивну та нелюдську сутність перед всією Організацією об’єднаних націй. Як по-іншому можна пояснити ракетний удар по Києву наприкінці квітня поточного року – в той же час, коли у столиці України перебував генеральний секретар ООН А. Гутерреш.

Звичайно, віддати наказ про нанесення такого удару міг лише очільник Кремля В. Путін, що є черговим підтвердженням повної неадекватності цієї людини (якщо його ще можна так називати). Такими діями він лише підтверджує стратегічну поразку Росії не тільки у війні проти всієї України, але й навіть на Донбасі. Так, за словами глави Донецької обласної адміністрації П. Кириленко, військові плани російських окупантів в регіоні на травень поточного року фактично зламані.

Дійсно, які важелі залишилися у Росії, коли їй протистоїть увесь світ? Так, на зустрічі міністрів оборони близько 40 країн-партнерів України на авіабазі Рамштайн у Німеччині обговорювалось питання надання зброї Україні для посилення її можливостей у війні з Росією. І західна зброя вже надходить до нашої держави, що підтверджує й розвиток обстановки на лінії фронту.

Звичайно, українським захисникам дуже важко протистояти переважаючому ворогові. Однак Україна впевнено йде до перемоги. Як зазначалося вище, Росія не досягла реальних успіхів на жодному з напрямків її наступальних дій на сході та півдні України. До того ж, втрата Москвою значної частини своїх військових ресурсів у виснажливих боях неминуче змусить її перейти до оборони вже у найближчому майбутньому.

Разом з тим, виходячи зі стратегічних цілей Кремля, він не відмовиться від своїх планів у відношенні України. А тому – продовжуватиме війну до останньої можливості. Свідченням таких перспектив є фактичний початок прихованої мобілізації в Росії, яка здійснюється під виглядом комплектування різного роду воєнізованих формувань.

Так, з кінця квітня поточного року у Ростовській та Білгородській областях Росії проводиться набір до так званих козачих батальйонів, які планується направити до України. Зокрема, вони мають поповнити втрати 8-ї та 20-ї загальновійськових армій ЗС РФ, які були частково розгромлені під Харковом та Маріуполем.

Наразі козачі підрозділи завершують підготовку на полігонах та готуються до відправки на фронт. Втім, це навряд чи дозволить Росії відновити бойовий потенціал її збройних сил на необхідному рівні. Декілька батальйонів, так чи інакше, «не зроблять погоди».

За таких умов Москва нарощує зусилля з підвищення рівня мотивацій для служби російських громадян у збройних силах країни. Спектр подібних мотивацій має досить широкий характер, починаючи від обіцянок високої зарплати для учасників бойових дій (грошового утримання для військовослужбовців) та можливостей грабувати Україну, і закінчуючи проведенням агресивної антиукраїнської кампанії. Найбільш показовим є те, через за два місяці війни головним змістом такої кампанії постають не стільки ідеї «визволення України від українських націоналістів» (як це було раніше), скільки інсинуації щодо «агресії України проти Росії».

Саме з метою збору й поширення серед пересічних російських громадян «доказової бази про українську агресію» російські спецслужби організовують збройні провокації у суміжних з Україною районах Росії, які набувають все більш активного та масштабного характеру. Ще наприкінці березня – на початку квітня поточного року вони обмежувалися «обстрілами російських прикордонних населених пунктів», потім були доповнені пожежами на нафтобазах, а тепер вже перейшли до підривів залізничних колій та мостів.

Тут може й дійсно не обійшлось без «українських націоналістів», а скоріш за все – російських противників режиму Путіна. Що, однак, не змінює справу. Тим паче, що засоби ППО ЗС РФ у Брянській, Курській та Білгородській областях регулярно рапортують про «відбиття повітряних нападів з боку України», у тому числі з метою «недопущення прориву українських літаків в глибину російської території». Тут смішно й згадувати – скільки ж разів Росія стверджувала про «знищення» Повітряних сил України?

В цілому розглянуті провокації російських спецслужб вже призводять до поширення панічних настроїв серед жителів західних регіонів Росії щодо «проривів» українських військ, повітряних нападів і нових диверсій. В результаті значна кількість росіян починає схвально ставитися до можливості введення надзвичайного стану в країні та проведення загальної мобілізації.

За очікуваннями російських громадян, рішення з даних питань можуть бути оголошені В. Путіним 9 травня ц. р. За оцінками експертів, йому може передувати здійснення спецслужбами РФ резонансних диверсій на російських об’єктах критичної інфраструктури (зокрема, ядерних електростанціях, хімічних заводах тощо). В 1999–2000 роках саме такими диверсіями (підрив житлових будинків у Москві, Волгограді тощо) Кремль виправдовував початок другої війни проти Чечні.

Проведення загальної мобілізації дійсно дозволить Кремлю поповнити втрати особового складу ЗС РФ, сформувати додаткові з’єднання та частини, а також активізувати бойові дії на різних напрямках в Україні. Тим самим Росія розпочне третій – вирішальний етап війни проти України, який потребуватиме значних фінансових і матеріально-технічних ресурсів та стане вкрай важким тягарем для російської економіки.

Важливо пам’ятати, що мобілізовані на військову службу росіяни навряд чи матимуть вищу моральну мотивацію, ніж вкрай деморалізовані російські вояки, хто вже пройшов через виснажливі бої проти українських захисників і намагаються уникнути подальшої сумної долі у війні проти України. Тут все зрозуміло. Одна справа – виступати із шовіністичними гаслами та підтримувати мобілізацію, сидячи в тилу, і зовсім інша – самому знаходитись на лінії фронту.

А тому, ніхто не дасть гарантій, що загальна мобілізація в Росії не завершиться крахом для самого режиму Путіна. Згадаймо сумну долю російського царя Миколи II (і всієї Російської імперії), коли в 1917 році такі ж мобілізовані залишили фронт та повернулися до дому із гвинтівками в руках.