Німеччина щойно отримала рахунок за здійснення нею 20-річної політики моралізаторства
02.05.2022 р. «Focus», Німеччина
Роль найбільшої економічної потуги Євросоюзу та донедавна – провідної країни-локомотива ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки Німеччини, залишається значною. Тим більше привертають увагу дивна непевність дій її вищого політичного керівництва з питань ставлення до агресії Росії в Україну та позиція Німеччини щодо надання важкого озброєння Україні для захисту від агресора. Погоджена політика країн Заходу на чолі зі США та Великобританією, створення потужних механізмів військового стримування агресії Росії проти України та зупинення глобальних загроз, що виходять від керівника Кремля та загалом зазомбованого пропагандою російського суспільства, свідчать, що народи світу визначилися з питання надання військової допомоги Україні та здійснення консолідованого тиску на її лідера, Владіміра Путіна.
Федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц (Olaf Scholz) під тиском міжнародної спільноти, після довгих коливань та затягувань з прийняттям відповідних рішень, вимушений був проголосити про «Переломний момент» (Zeitwende) у зовнішній політиці Німеччини стосовно відносин з Росією, значного збільшення фінансування власних збройних сил Бундесверу та надання важкої зброї Україні. Щоправда, дотепер уряд Німеччини віднаходить приводи для продовження затягування з наданням сучасної зброї або вступає до колабораційної змови з країнами, від яких залежить ефективність та доцільність передання Німеччиною систем озброєння Україні. Зокрема, передавання німецьких зенітних артилерійських систем «Гепард» були поставлені під питання внаслідок незгоди Швейцарії постачання 35-мм артилерійських снарядів, що застосовуються цими зенітними танками.
Німці ніколи не відчували свого канцлера таким:
Олаф Шольц говорив, ні, кричав 15 хвилин на тлі свисту, улюлюкання та кричалки («Створи світ без зброї»).
Канцлер Олаф Шольц виступає під час профспілкового мітингу
Конфедерації профспілок Німеччини (DGB) на День праці (Дюсельдорф).
Джерело: «Focus Online», фото Panama Pictures
Ставлення Німеччини до постачання важких систем озброєння до України було розглянуто та підтримано німецьким парламентом Бундестагом, що створило юридичні підґрунтя для здійснення таких оборудок у принципі. Та реалізація намірів і проголошених планів поки що, як і раніше, стикається з прихованим саботажем воєнно-політичного керівництва Німеччини. Процес зламу у ставленні Німеччини до існуючих реалій та до відносин з багаторічним партнером і фінансовим донором Росією відбувається болюче і неохоче. Звичні блага від дешевих енергоносіїв та фінансові статки від участі у спільних німецько-російських проектах, благополуччя німецьких еліт, розраховане на багато років наперед, наразі мають піти у забуття. І це викликає прогнозований спротив політичних та фінансових еліт Німеччини, які протягом десятиліть інкорпоровані у сферу інтересів російсько-німецьких бізнесових та політичних проектів.
Що буде надалі із зовнішньою політикою Німеччини, покаже час. Але перед тим вона має сплатити ціну за багаторічне потурання путінській Росії в економічному закабаленні Європи та за створення штучних залежностей від імпорту російських енергоносіїв, за підігравання експансіоністській зовнішній політиці Москви та навмисне приглушення власної зовнішньополітичної позиції в межах ЄС і НАТО.
Німецьке видання «Focus» 1 травня ц.р. надрукувало аналітичну статтю власного онлайн-експерта, військового історика, професора в Університеті Потсдам Зьонке Найтцеля (Sönke Neitzel), в якій експерт визначає, що Німеччина саме зараз отримує рахунок для сплати боргів, накопичених роками за здійснення нею так званої «політики моралізаторства».
Владімір Путін та Ангела Меркель на одній із зустрічей у Кремлі, Москва.
Джерело: imago images/ITAR-TASS
Хоча Німеччина офіційно пообіцяла значні поставки зброї Україні, вона продовжує перебувати в центрі міжнародної критики. Експерт Зьонке Найтцель зазначає, що «ми саме зараз отримуємо рахунок на сплату боргів за 20 років моралізаторської зовнішньої політики. І помилка Німеччини щодо Росії полягала в тому, що вона ніколи не була готовою до випадку «а що, якби» (what if)».
Експерт зазначає, що для власної промови 27 лютого ц. р. у Бундестазі Федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц обрав важливі слова. Він говорив про переломний момент для Німеччини і можна було сподіватися, що за словами будуть слідувати справи, а саме Німеччина намагатиметься звільнитися від залежності від російського вугілля, нафти і газу. Німеччина постачатиме Україні зброю, в тому числі важку. І Бундесвер, який був доведений практично до знищення внаслідок здійснення державної політики економії на ньому, має бути знову готовий до ведення війни.
Порівняно з часом до 24 лютого, коли бундесвер нікого не цікавив, а Соціал-демократична партія Німеччини СДП все ще розмірковувала про приватний економічний проект, коли мова йшла про «Північний потік-2», ці кроки можуть бути значущими, відзначає видання. Але Зьонке Найтцель ставить запитання, чи насправді промова канцлера є переломним моментом для Німеччини, тобто фундаментальна переорієнтація німецької зовнішньої політики та політики безпеки?
Канцлер Шольц проголосив поворотний момент, але є обґрунтовані сумніви
Сумніви виникли, бо, якщо уважно придивитися до реалій, поки що не спостерігається нічого із щойно анонсованого нового. Власне, Федеративна Республіка Німеччини ніколи не була пацифістською державою. У 1999 році вона взяла участь у бойових операціях сил НАТО, а саме у повітряній війні проти Сербії. Тоді у Німеччини була готовність перетинати політичні лінії, щоправда лише після сильного тиску з боку Сполучених Штатів Америки. Оцінюючи обсяги власної військової присутності та залученості у війну, Німеччина орієнтувалася тоді також на те, що робили її інші європейські партнери.
Подібна ситуація була і в Афганістані: Берлін приєднався до спільної операції, але стримано ставився до бойового застосування власних підрозділів і, водночас, намагався не відставати від своїх союзників.
Затягування з прийняттям рішень, зволікання та значна відмова від так званої економічно обґрунтованої realpolitik були зразком німецької політики безпеки з моменту Возз’єднання Німеччини у жовтні 1990 року. Але не можна говорити, що Німеччина нічого не робила. Крім гасла «ніколи знову», як друга засаднича лінія німецької зовнішньої політики виникло також поняття «ніколи знову наодинці». Іноді обидва гасла були майже взаємовиключні, і тому, з точки зору провадження політики безпеки, німецькі посадовці зазвичай стояли позаду або принаймні десь посередині, щоб не брати на себе лідерську роль, яка тоді вимагала би більше відповідальності та дій.
Хто має довіряти канцлеру, який публічно маневрує?
З цієї точки зору провадження безпекової політики, у ставленні німців мало що змінилося. Виходячи з того, що сприймається громадськістю, Федеральний уряд Німеччини не діє активно в цій міжнародній кризі та у війні в Україні, він лише реагує на масований тиск ззовні та зсередини. Спочатку уряд Шольца не постачав зброю, потім все-таке дозволив поставки, потім їх заборонив, потім щось знайшли у власних запасах, потім вирішили, що буде постачати лише не важку зброю, потім проголосили обмін озброєннями між країнами в рамках проекту Ringtausch і, нарешті, прийняте рішення щодо постачання безпосередньо важкої зброї. Але також не відразу, а лише через кілька місяців. Таким чином, на даний момент не поставляється нічого.
Федеральний уряд Німеччини не міг би діяти більш непереконливо, зазначає автор дослідження, і хто наразі має вірити, що все робиться за лаштунками влади задля того, щоб допомогти Україні? Безумовно, правильно і доцільно зараз поставити 50 зенітних танків Gepard, для яких на власних складах Німеччині доцільно ще було би знайти кілька десятків тисяч боєприпасів. Але чому ми думаємо про це лише зараз, а не два місяці тому, як правильно зазначив колишній депутат Бундестагу, представник СДП, експерт в галузі політики безпеки в Європі Ганс-Петер Бартельс (Hans-Peter Bartels). Хто може довіряти канцлеру, який прилюдно маневрує і вважає, що відмова від спілкування із суспільством є нормальним порядком денним.
Зараз Берлін отримує рахунок до сплати за 20 років моралізаторської політики
Хоча Німеччина здійснила або пообіцяла здійснити досить значні поставки зброї, вона продовжує перебувати в центрі міжнародної критики. Це пов’язано не тільки з невдалою роботою зі зв’язків з громадськістю Відомства Федерального канцлера. Зараз Берлін отримує рахунки до сплати за всю 20-річну німецьку зовнішню політику та політику безпеки, в якій країна втратила велику довіру і в ключових галузях відзначилася більшою мірою моралізаторством у галузі зовнішньої політики, ніж реальними справами.
Експерт нагадує нерішучість уряду Німеччини в Афганістані, невдалі дії в Лівії в 2011 році і «криваве стримування» під час громадянської війни в Сирії, які змусили найближчих союзників Німеччини з осудом спостерігати за її діями. Зокрема, не можна забути неоднозначну політику Німеччини щодо Росії. Які б пояснення зараз не намагалися знайти діям відповідних політиків, вони завдали серйозної шкоди цій країні та загалом всій Європі, зазначає німецьке видання.
Проблема в тому, зазначає «Focus», що чинний Федеральний президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier) неодноразово виступав за м’який курс щодо Росії, зокрема не лише як Федеральний міністр закордонних справ, а й у своїй нинішній посаді. В його промові 6 лютого 2021 року він описав енергетичні відносини як чи не останній міст між Німеччиною та Росією, який не слід руйнувати через зобов’язання, що випливають ще від нападу Німеччини на Радянський Союз у 1941 році.
Автор дослідження іронічно зазначає, що, безсумнівно, це добре, що федеральний президент несе історичну відповідальність за дії Німеччини.
Регіон Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) включає Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Болгарію, Румунію, Сербію, Чорногорію, Македонію, Хорватію, Словенію, Боснію та Герцеговину, Албанію, країни Балтії – Литву, Латвію, Естонію.
Джерело: «Trojden», https://trojden.com/
Але історія є досить складною, особливо щодо Центрально-Східної Європи. Очевидно, що уважний погляд на епоху світових воєн свідчить, що зовнішня політика була не найбільш сильною стороною Відомства Федерального Президента. І хоча Франк-Вальтер Штайнмаєр сміливо визнав свою помилку і чітко змінив свою оцінку Путіна ще до війни в Україні, в його оцінці і діях щодо Москви все ще є помилковий підхід, що розставив неправильні акценти. У цій сфері авторитет Федерального президента Німеччини постраждав.
Німецька помилка полягала в тому, що вона ніколи не готувалася до ситуації «а що, якби».
Залишається побачити, як розвиватиметься політика Німеччини щодо Росії в середньостроковій та довгостроковій перспективі. «Поворотний момент», зазначає видання, був би досягнутий, якби Берлін дійсно зрозумів, що дипломатія і сила поєднуються не тільки в недільних промовах, але й у реальній політиці. Протягнути руку Путіну для чесного партнерства свого часу не було неправильним кроком. Помилка полягала в тому, що в Німеччині ніколи не готувалися до ситуації «а що, якби», тобто забули про такі критерії як протидія та стримування.
Для того, щоб мати можливість це робити в майбутньому, потрібен дієздатний Бундесвер, зазначає видання. Спеціальний фонд у 100 мільярдів євро є потужним сигналом у цьому напрямку. Олаф Шольц знає, що шкода країні на зовнішньополітичні арені була би значною, якби за його заявою не послідували конкретні дії. Спеціальний фонд — це знахідка, яку можна використати з великою користю, зокрема, щоб пом’якшити вимоги стосовно ще більш пришвидшеного виходу з поставок російського газу.
«Ми залишимося вразливою країною на довгі роки завдяки Меркель та Шредеру».
Канцлер Олаф Шольц хоче виділити Бундесверу 100 мільярдів євро на виконання його основної місії.
Військовий звіт показує, що гроші дуже потрібні.
Цей звіт, поданий соціал-демократом Євою Хёгль, є або сатирою, або, через Володимира Путіна, справжньою страшилкою.
Джерело: «Focus Online», фото images/photothek
Вирішальне питання, однак, полягає в тому, чи вдасться Німеччині не лише витратити гроші, а й чогось досягти за допомогою цієї величезної суми. Та чи стане Бундесвер суттєво більш боєготовим до національної оборони та оборони Альянсу протягом цього законодавчого періоду у Бундестазі? Керівництво Збройних сил налаштоване оптимістично, розраховуючи, що обіцяні гроші дозволять створити до 2025 року нову боєздатну танкову дивізію у складі трьох німецьких і однієї голландської бригад.
Сам лише боєздатний Бундесвер ще не є «Поворотним моментом»
Але, зазначає автор дослідження, лунають також багато скептичних голосів. Багато хто каже, що для успіху неможливо уникнути структурних реформ у військовому відомстві, які чіткіше розподілять відповідальність. Але пані Федеральний міністр оборони Крістіне Ламбрехт (Christine Lambrecht), схоже, не хоче займатися цими питаннями. Таким чином, завдання зробити великий крок вперед, незважаючи на існуючі наразі неефективні структури у Бундесвері, покладається на 20-30 вищих посадових осіб, а саме на керівників департаментів, установ, інспекторів та держсекретарів.
Канцлер Олаф Шольц під час візиту до Бундесверу.
Джерело: «Focus Online», фото Michael Kappeler/dpa
Однак сам по собі дієздатний Бундесвер ще не є «Поворотним моментом», зазначає аналітик. Він настане лише в тому випадку, якщо щось принципово зміниться в політичному мисленні. Німеччині доведеться сформувати бажання не бути більше гальмом у європейській політиці безпеки, а формувати її, навіть коли йдеться про використання військових засобів. Чи дійсно німецька політична культура допускає такі зміни в довгостроковій перспективі, видається сумнівним, зазначає автор дослідження Зьонке Найтцель.
Зьонке Найтцель народився у червні 1968 року в Гамбурзі. Німецький історик, який спеціалізується на військовій історії. Був професором сучасної історії в Університеті Глазго з 2011 до 2012 року і професором міжнародної історії в Лондонській школі економіки з 2012 до 2015 року.
Від 2015 року обіймає кафедру військової історії / історії насильства над культурою в Історичному інституті Потсдамського університету і на даний момент є єдиним професором військової історії в Німеччині.
Найтцель є автором і редактором численних наукових статей з історії Німеччини , зокрема з військової історії першої половини 20 століття.
Його дослідження зосереджені на історії розвиненого імперіалізму та епосі світових воєн.
