Feci quod potui, або Як війна може змінити сучасний світ

17 квітня 2022 р., «Лівий берег»

Матеріал публікується за ініціативою віце-президента Незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» Олександра Бєлова.

Війна Росії проти України, що почалася на початку 2014 року як намір очільника Кремля підняти свій особистий рейтинг та зробити спробу увійти в історію у якості «собирателя земель», в 2022 році перетворилася на екзистенційний виклик сучасному світу. До 50-го дня протистояння України масштабному вторгненню РФ з’явилася низка публікацій із головною тезою: наближається такий момент війни, що буде вирішальним для майбутнього всієї Європи.

Довідково. «Feci quod potu,..»

«Feci quod potui, faciant meliora potentes» — парафраза формули, якою римські консули закінчували свою звітну промову, передаючи повноваження наступникові.

У перекладі означає: «Я зробив все, що міг, хто може, нехай зробить краще» або: «Я зробив [все], що зміг, нехай ті, хто зможуть, зроблять краще».

Так підписували свої картини художники епохи Відродження.

Сьогодні вираз вживають, підбиваючи підсумок своїх досягнень у галузі або представляючи на чийсь суд свою роботу.

[свернуть]

Наразі ми переконані, що ті, хто вважають за можливе подальше співіснування демократичного світу з диктатурою Путіна, фундаментально помиляються. Бо подальше спілкування із кремлівським режимом, який вчинив (не виключено, за особистим наказом Путіна) нечувані злочини проти людства, стає смертним вироком самій демократії. Те, що Путін перейшов межу дозволеного в людському суспільстві, добре розуміють і ті, хто продовжують йому телефонувати, і ті, хто ще купують російські енергоносії. Між іншим, дуже добре висловився на цю тему колишній командувач європейської армії США, генерал Бен Ходжес. «Наступні три тижні Україна зможе наступити переламати ситуацію і перемогти Росію, якщо Захід терміново надасть все, що просить Київ… Прямо зараз ми знаходимося на гострому етапі цієї кампанії. Тому ми маємо скористатись можливістю зараз, поки вони зазнали невдачі, щоб їх зламати. Інакше ми матимемо справу з цим знову за 2-3 роки», — сказав генерал сказав на початку квітня.

Генерал Бен Годжес. Feci quod potui, або Як війна може змінити сучасний світ.
Джерело: сайт «LB.ua», фото Посольство США при ОБСЄ

Є й більш радикальні думки: довести війну до тотального, зокрема, ядерного роззброєння Росії, тобто до її «денуклеаризації» — щоб ніколи Москва не могла погрожувати ядерною зброєю. І хоч багатьом це здається фантазією — на тлі абсолютно реальної можливості застосування кремлівським режимом ядерної зброї вона виглядає зовсім не сюрреалізмом.

Отже, завершенням цієї війни може або «зламати шию» режиму (за визначенням Ходжеса), або надати Путіну можливість краще підготуватися до нової великої, ще більш руйнівної та більш кривавої війни. Та дозволити захопити половину Європи — бо саме такий порядок денний у диктатора.

Показово, що під час візиту до Києва у воєнному квітні прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон визнав, що широкомасштабна війна Росії проти України з ракетними та авіаційними атаками стала можливою внаслідок занадто млявої та в цілому неадекватної реакції Заходу на вторгнення Росії в Україну в 2014 році та захоплення нею Криму. Але й досі до кінця немає впевненості, що звірства російських фашистів в Бучі на Київщині (та й в багатьох інших містах України та зокрема, у Маріуполі, де загиблих цивільних від 10 до 22 тисяч) стали справжнім водорозділом у цій війні. Хоча саме після ознайомлення із «результатами діяльності» путінських злодіїв західні партнери почали вимовляти у побажаннях Україні слово «перемогти» замість «вистояти».

Так чи інакше, на тлі продовження кривавої війни готується її новий етап, вже охрещений «Битвою за Донбас». Ворожі угруповання, що називається, на низькому старті…

Джерело: сайт «LB.ua», фото facebook.com/mod.mil.rus

Розгорнути - Читати далі

Згорнути

«Битва за Донбас»: визначальний етап війни

Відновлення наступу російською стороною є «неминучим». Такі прогнози видав Північноатлантичний альянс 12 квітня. Зокрема, заступник генсека НАТО Мірча Джоане від імені військово-політичного блоку зазначив, що є ознаки «неминучого вступу у другий етап цієї війни, вже дуже кривавої. Ми входимо в другий етап, складніший, відмінний за характером від першого етапу, на значно ширшій території, як на сході, на Донбасі, так і на півдні, в бік Криму і Маріуполь».

При цьому він додав, що відновлення бойових дій матиме військову складову, набагато ближчу до класичної війни, «а не до того, що ми бачили в перші шість тижнів війни». У зв’язку з цим чиновник запевнив, що країни НАТО продовжуватимуть підтримувати Україну в протистоянні з російським загарбникам, нададуть більше броні, більше обладнання, більше можливостей.

«Якщо в першій частині війни ми всі бачили Javelin і протитанкову зброю, то ця друга частина війни буде відрізнятися за якістю, інтенсивністю та послідовністю, тому природно, що ми допомагаємо Україні підготуватися до цього етапу війни», – зазначив представник керівництва НАТО.

Тобто, в НАТО визнали: битому угрупованню Путіна фактично надали можливість оговтатися – занадто повільним прийняттям та втіленням рішень щодо посилення України зброєю.

Чому таке визначення фахівців Альянсу? Напевно, через впевненість, що раніше побудована ешелонована оборона унеможливіть «активну, мобільну оборону» із використанням компактних високоточних озброєнь, як під час першого етапу війни. Водночас, українські вояки добре розуміють небезпеку втягування у лінійні протистояння, коли малі контактні бої та застосування «москітних стратегій» ведення війни будуть неможливими. Тому готують свою відповідь, яка, скоріш за усе, буде мікс-тактикою, що поєднуватиме й те, й інше. У такому випадку українській армії вкрай необхідно мати так звані «важкі» озброєння, які дозволять наносити противнику ураження на різних рубежах: на відстані 100 і більше км; на відстані 20–40 км; та безпосередньо під час бойового зіткнення, тобто, 0–5 км. То ж, актуальність отримання західної військово-технічної допомоги зростає на кілька порядків.

Якщо відверто, то рахунок вже йде на години — що та коли партнери з НАТО зможуть оперативно передати Україні. Нині не найкращий час надавати оцінки діям українських сил оборони, але обмеженість уражень колон російських ЗС, угруповань та скупчень техніки ворога (включно з бойовими кораблями) на великих відстанях, на упередження, скоріш за усе, свідчить, що керівництво ЗСУ просто береже таку ударну зброю. Бо її не так багато. Але факт вдалого ураження 13 квітня береговим ракетним комплексом РК-360МЦ «Нептун» розробки ДККБ «Луч» флагмана Чорноморського флоту РФ ракетного крейсера «Москва» мав вражаючі наслідки. По-перше, підтвердив високі спроможності вітчизняної армії та вітчизняного ОПК: 186-метровий крейсер з повною водотоннажністю у 11 280 тонн де-факто був «збитий» двома високоточними ракетними пусками. По-друге, це надзвичайно важливий «ракетний маркер» на майбутнє — фактичне підтвердження вагомості ракетного «щита-меча» стримування агресії. Нарешті, натяк Заходу, що Україна здатна стати потужним партнером та справжнім форпостом західного світу.

Мобільний комплекс крилатих ракет «Нептун» у дії.
Джерело: сайт «LB.ua», фото rnbo.gov.u

Розгорнути - Читати далі

Згорнути

До речі, не тільки ураження крейсера викликало переляк в РФ. Нагадаємо, з 11 квітня Міністерство транспорту РФ узялося за забезпечення взаємодію з МВС та ФСБ через побоювання «партизанської війни» на власній території, зокрема, руйнацій російської залізниці. Такі епізоди стрімко перекинулися із території Білорусі (там було зафіксовано аж до 80 випадків) та вже фіксують на території РФ. Так само, як і велика пожежа у прикордонних регіонах поблизу Бєлгорода – на місцевій нафтобазі і складах боєприпасів.

Українська розвідка каже й про наявність паніки в сусідніх російських регіонах РФ. Звісно, це не масовий масштаб. Але в Силах спеціальних операцій (ССО) ЗСУ без коливань заявляють про готовність та доцільність до перенесення військових дій на територію ворога. Серед іншого, варто згадати, що у Мелітополі «невідомі» почали знищувати окупантів та вже ліквідували близько 70 осіб. Насправді, це «рух опору в дії». І практичне підтвердження того, що затверджена рік тому Стратегія воєнної безпеки (тобто, нова воєнна доктрина), де прописано всеосяжний принцип організації оборони, діє. Не армія, не сили оборони, а увесь народ України рішуче встав на захист держави – це справжня вітчизняна війна проти російських загарбників.

Пошкоджений залізничний міст у Бєлгородській області Росії.
Джерело: сайт «LB.ua», колаж ЛБ

В той же час ситуація в Маріуполі наразі справді критична. Об’єднання підрозділів 36-ї окремої бригади морської піхоти з полком «Азов», попри втрати та полон частини вояків, дещо посилило оборону Маріуполя. Однак відсутність вільного людського ресурсу, необхідного для цієї ж «битви за Донбас», унеможливлює ефективну деблокаду Маріуполя. Та й сама ділянка фронту навколо Ізюму та Слов’янська, де російський ворог намагається створити передумови для оточення угруповання українських ЗС, залишається небезпечною. Однак позиційну війну українські захисники впевнено виграють — практично щодня знищують колони ворога, підривають техніку та інфраструктуру, скорочують чисельність особового складу, захоплюють знакові трофеї.

Варто наголосити, що саме чисельні прояви героїзму українських армійців значно підштовхнули західних партнерів діяти у бік підтримки України, та не нехтувати побажаннями української влади.

Розгорнути - Читати далі

Згорнути

Однак, спочатку про позиції ворога.

Вже не таємниця, що путінський режим сам має вже відчутні проблеми, передусім із людським ресурсом. Генштабу РФ непросто здійснити поповнення своїх відчутно пошарпаних угруповань. Хоча 13 квітня західні джерела вже поширили повідомленням про намір Путіна зібрати для «битви за Донбас» вп’ятеро більше вояків, ніж в силах оборони України, цей намір вкрай складно виконати.

Так, точно відомо про значні проблеми із оперативним резервом, який має забезпечити масований наступ на позицій сил оборони України. З обіцяних Башаром Асадом 40 тисяч сирійських найманців навряд чи прийшло більше однієї тисячі — The New York Times повідомляла про прибуття першого контингенту з приблизно 300 сирійських найманців. Не стало переломним відтягування військ з окупованих територій Грузії та зі 102-ї військової бази у Вірменії. Навіть, тригодинна зустріч з васальним Лукашенком, здається, нічого не дала — самопроголошений президент Білорусі побоюється, що стане мішенню для своїх же силовиків. Та й 15-20 тисяч необстріляних білорусів навряд чи велике посилення для російського Генштабу.

То ж, єдині реальні розрахунки Кремля на приховану мобілізацію. Наприклад, 12 квітня з’явилася інформація про перекидання до України так званих «добровольців» — зокрема, у Ленінградській області сформовано батальйон чисельністю приблизно 400 осіб. Складається він винятково із військовослужбовців, які мають бойовий досвід. Близько 7 тис. вояків Кремль набрав на раніше окупованих територіях Донбасу. Скільки буде всього, сказати важко… Але от щодо мотивації, то тут проблем в Росії ще більше.

Наприклад, 11 квiтня СБУ оприлюднила перехоплені розмови ворога, які свідчать про доволі глибоку демотивацію російських військових. Зокрема, російські окупанти в Україні відмовляються йти у наступ та саботують накази керівництва, а у деяких підрозділах окупантів нерви взагалі здають — вони на межі бунту.

Російські військові, які обкрадали квартири українців,
відправляють награбоване з поштового відділення кур’єрської служби СДЕК у білоруському Мозирі.
Джерело: сайт «LB.ua», фото Белорусский Гаюн

Здається, не в останню чергу, зростанню розчарування російських загарбників сприяють й прискіпливі розслідування раніше скоєних злочинів та неочікуване зіткнення із наслідками глобалізації світу, коли сучасні технології надають можливості ідентифікувати військових злочинців. Тепер багато хто з них побоюється як помсти від українських захисників, так і готовності російської влади «відправити їх на утилізацію» на полі битви.

Дещо дивною виявилася й поява командувача воєнною кампанією — генерала Олександра Дворнікова, якого називають «сирійським різником», зокрема, за звірства та використання хімічної зброї. Військові фахівці не впевнені, що це рішення Кремля здатне кардинально змінити ситуацію із управлінням військами — воно, як продемонстрували півтора десятки філігранних розгромів під Чорнобаївкою, вийшло з ладу.

З технікою також далеко не все добре. Розгорнуті в Білорусі рембази РФ була вимушена передислокувати на власну територію. Однак, вони не явно встигають забезпечити війська технікою у повному обсязі. Російський танкопром «Уралвагонзавод» повністю зупинився через відсутність комплектуючих. Державне оборонне замовлення в РФ не виконується — про це ГУР Міноборони оприлюднив відповідні документи. Відомо, що РФ переходить до більш застарілих озброєнь. Наприклад, «розпаковує» вже застарілі крилаті ракети Х-35 та Х-59 (що мають дальність ураження 280 та 250 км). 13 квітня українські зенітники збили ворожий штурмовик Су-25, що належить до радянського парку літаків. До речі, він став 300-ю ювілейною повітряною ціллю зенітних ракетних військ, що були збиті з початку широкомасштабного вторгнення в Україну.

13 квітня українські зенітники збили ворожий штурмовик Су-25 із радянського парку літаків.
До речі, він став 300-ю, ювілейною повітряною ціллю зенітних ракетних військ,
яку збили від початку широкомасштабного вторгнення в Україну.
Джерело: сайт «LB.ua», фото пресцентр Військово-морських сил ЗСУ

Ба більше, фахівці зафіксували, що технологічна деградація вимушує війська РФ переходити на китайські дрони — оскільки «орлани» не вирішують наявних проблем, в РФ почали використовувати китайські квадрокоптери. Крім того, нещодавно виявилося, що російські окупанти почали використовувати на наявних «Орланах» фотокамери Canon — цей факт викликав у українських вояків велике здивування.

Розгорнути - Читати далі

Згорнути

Впливовий The Atlantic Council 14 квітня позначив три головні проблеми РЗС РФ: логістика, управління та морально-бойовий дух військ. І якщо логістику РФ може суттєво покращити за рахунок підтягування необхідного із території окупованого Криму, то вважати вирішення питання управління призначенням генерала Дворнікова керувати кампанією навряд чи можна. Що ж до морально-бойового духу, то травма першого етапу цієї війни невиліковна — так вважає більшість аналітиків.

Нарешті, вже є й результати санкцій. Наприклад, керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко переконаний, що Росія більше не може продовжувати свої програми з виробництва гіперзвукових авіаційних ракетних комплексів «Кинжал». «Росія фактично позбавлена доступу до ключових елементів, які необхідні для модернізації та виробництва сучасного озброєння», — переконаний Мусієнко. Що ж, в разі підтвердження цих розрахунків ситуація стане на крок ближче до перемоги України.

Отже, підготовка до визначального етапу війни свідчить про певну виснаженість російської армії та намір компенсувати проблеми морально-бойового духу масованими атаками й ракетним домінуванням. Однак оперативність дій західних держав може відчутно сплутати карти Кремлю — це саме та історія, коли мотивований багаторазовою безкарністю за скоєні злочини Путін може «витягнути» пікову даму.