Feci quod potui, або Як війна може змінити сучасний світ
17 квітня 2022 р., «Лівий берег»
Матеріал публікується за ініціативою віце-президента Незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» Олександра Бєлова.


Війна Росії проти України, що почалася на початку 2014 року як намір очільника Кремля підняти свій особистий рейтинг та зробити спробу увійти в історію у якості «собирателя земель», в 2022 році перетворилася на екзистенційний виклик сучасному світу. До 50-го дня протистояння України масштабному вторгненню РФ з’явилася низка публікацій із головною тезою: наближається такий момент війни, що буде вирішальним для майбутнього всієї Європи.
«Feci quod potui, faciant meliora potentes» — парафраза формули, якою римські консули закінчували свою звітну промову, передаючи повноваження наступникові.
У перекладі означає: «Я зробив все, що міг, хто може, нехай зробить краще» або: «Я зробив [все], що зміг, нехай ті, хто зможуть, зроблять краще».
Так підписували свої картини художники епохи Відродження.
Сьогодні вираз вживають, підбиваючи підсумок своїх досягнень у галузі або представляючи на чийсь суд свою роботу.
Наразі ми переконані, що ті, хто вважають за можливе подальше співіснування демократичного світу з диктатурою Путіна, фундаментально помиляються. Бо подальше спілкування із кремлівським режимом, який вчинив (не виключено, за особистим наказом Путіна) нечувані злочини проти людства, стає смертним вироком самій демократії. Те, що Путін перейшов межу дозволеного в людському суспільстві, добре розуміють і ті, хто продовжують йому телефонувати, і ті, хто ще купують російські енергоносії. Між іншим, дуже добре висловився на цю тему колишній командувач європейської армії США, генерал Бен Ходжес. «Наступні три тижні Україна зможе наступити переламати ситуацію і перемогти Росію, якщо Захід терміново надасть все, що просить Київ… Прямо зараз ми знаходимося на гострому етапі цієї кампанії. Тому ми маємо скористатись можливістю зараз, поки вони зазнали невдачі, щоб їх зламати. Інакше ми матимемо справу з цим знову за 2-3 роки», — сказав генерал сказав на початку квітня.
Генерал Бен Годжес. Feci quod potui, або Як війна може змінити сучасний світ.
Джерело: сайт «LB.ua», фото Посольство США при ОБСЄ
Є й більш радикальні думки: довести війну до тотального, зокрема, ядерного роззброєння Росії, тобто до її «денуклеаризації» — щоб ніколи Москва не могла погрожувати ядерною зброєю. І хоч багатьом це здається фантазією — на тлі абсолютно реальної можливості застосування кремлівським режимом ядерної зброї вона виглядає зовсім не сюрреалізмом.
Отже, завершенням цієї війни може або «зламати шию» режиму (за визначенням Ходжеса), або надати Путіну можливість краще підготуватися до нової великої, ще більш руйнівної та більш кривавої війни. Та дозволити захопити половину Європи — бо саме такий порядок денний у диктатора.
«Битва за Донбас»: визначальний етап війни
Відновлення наступу російською стороною є «неминучим». Такі прогнози видав Північноатлантичний альянс 12 квітня. Зокрема, заступник генсека НАТО Мірча Джоане від імені військово-політичного блоку зазначив, що є ознаки «неминучого вступу у другий етап цієї війни, вже дуже кривавої. Ми входимо в другий етап, складніший, відмінний за характером від першого етапу, на значно ширшій території, як на сході, на Донбасі, так і на півдні, в бік Криму і Маріуполь».
При цьому він додав, що відновлення бойових дій матиме військову складову, набагато ближчу до класичної війни, «а не до того, що ми бачили в перші шість тижнів війни». У зв’язку з цим чиновник запевнив, що країни НАТО продовжуватимуть підтримувати Україну в протистоянні з російським загарбникам, нададуть більше броні, більше обладнання, більше можливостей.
«Якщо в першій частині війни ми всі бачили Javelin і протитанкову зброю, то ця друга частина війни буде відрізнятися за якістю, інтенсивністю та послідовністю, тому природно, що ми допомагаємо Україні підготуватися до цього етапу війни», – зазначив представник керівництва НАТО.
Тобто, в НАТО визнали: битому угрупованню Путіна фактично надали можливість оговтатися – занадто повільним прийняттям та втіленням рішень щодо посилення України зброєю.
До речі, не тільки ураження крейсера викликало переляк в РФ. Нагадаємо, з 11 квітня Міністерство транспорту РФ узялося за забезпечення взаємодію з МВС та ФСБ через побоювання «партизанської війни» на власній території, зокрема, руйнацій російської залізниці. Такі епізоди стрімко перекинулися із території Білорусі (там було зафіксовано аж до 80 випадків) та вже фіксують на території РФ. Так само, як і велика пожежа у прикордонних регіонах поблизу Бєлгорода – на місцевій нафтобазі і складах боєприпасів.
Однак, спочатку про позиції ворога.
Вже не таємниця, що путінський режим сам має вже відчутні проблеми, передусім із людським ресурсом. Генштабу РФ непросто здійснити поповнення своїх відчутно пошарпаних угруповань. Хоча 13 квітня західні джерела вже поширили повідомленням про намір Путіна зібрати для «битви за Донбас» вп’ятеро більше вояків, ніж в силах оборони України, цей намір вкрай складно виконати.
Так, точно відомо про значні проблеми із оперативним резервом, який має забезпечити масований наступ на позицій сил оборони України. З обіцяних Башаром Асадом 40 тисяч сирійських найманців навряд чи прийшло більше однієї тисячі — The New York Times повідомляла про прибуття першого контингенту з приблизно 300 сирійських найманців. Не стало переломним відтягування військ з окупованих територій Грузії та зі 102-ї військової бази у Вірменії. Навіть, тригодинна зустріч з васальним Лукашенком, здається, нічого не дала — самопроголошений президент Білорусі побоюється, що стане мішенню для своїх же силовиків. Та й 15-20 тисяч необстріляних білорусів навряд чи велике посилення для російського Генштабу.
Впливовий The Atlantic Council 14 квітня позначив три головні проблеми РЗС РФ: логістика, управління та морально-бойовий дух військ. І якщо логістику РФ може суттєво покращити за рахунок підтягування необхідного із території окупованого Криму, то вважати вирішення питання управління призначенням генерала Дворнікова керувати кампанією навряд чи можна. Що ж до морально-бойового духу, то травма першого етапу цієї війни невиліковна — так вважає більшість аналітиків.
Нарешті, вже є й результати санкцій. Наприклад, керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко переконаний, що Росія більше не може продовжувати свої програми з виробництва гіперзвукових авіаційних ракетних комплексів «Кинжал». «Росія фактично позбавлена доступу до ключових елементів, які необхідні для модернізації та виробництва сучасного озброєння», — переконаний Мусієнко. Що ж, в разі підтвердження цих розрахунків ситуація стане на крок ближче до перемоги України.
Отже, підготовка до визначального етапу війни свідчить про певну виснаженість російської армії та намір компенсувати проблеми морально-бойового духу масованими атаками й ракетним домінуванням. Однак оперативність дій західних держав може відчутно сплутати карти Кремлю — це саме та історія, коли мотивований багаторазовою безкарністю за скоєні злочини Путін може «витягнути» пікову даму.
Як війна може змінити сучасний світ. Частина 2
Володимир Горбулін,
Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
https://lb.ua/society/2022/04/17/513694_feci_quod_potui_abo_yak_viyna_mozhe.html








