Україна і колапс путінського режиму
ІІ частина
Іван Підкова
Звичайний рашизм
Пам’ятаю, як у 1965 році дивився документальний фільм М. Ромма «Обыкновенный фашизм», що мене дуже вразив і запам’ятався на все життя. Тоді не міг подумати, що на старості бачитиму злодіяння російського фашизму в моїй Україні.
Про рашизм написано дуже багато. Варварська агресія путінського режиму проти України дуже рельєфно проявила його фашистську сутність. Сьогодні в усьому світі Путіна порівнюють з Гітлером, називаючи його Путлером ХХІ-го століття. Літера Z стала символом рашистських військ, аналогічно тому, як у роки Другої світової війни ця літера стала емблемою німецьких каральних військ «die Waffen-ZZ». Як так сталося, що Росія, яка 80 років назад разом з іншими республіками колишнього СРСР боролася проти німецького фашизму, зараз сама стала його осередком? І сьогодні рашисти прийшли на нашу землю, щоб «спасти малороссов» від міфічних «украинских нациков». На мій погляд, ґенеза нинішнього путінського рашизму має своє коріння і причинно-наслідкове підґрунтя. Воно сягає ще в епоху царської Росії на початку ХХ-го століття з появою контрреволюційного і антисемітського чорносотенного руху. Фашистським за своєю суттю був сталінізм, який знищив багато мільйонів людей — радянських рабів. Нова хвиля російського фашизму піднялася на початку 90-х років минулого століття після розпаду СРСР. Якщо причиною зародження німецького нацизму був «Версальський синдром» Німеччини, яка зазнала поразки у Першій світовій війні, то причиною виникнення путінського рашизму став «Біловезький синдром», що призвів до розпаду «великого СРСР», втрати територій, зародження олігархату і появи ностальгії за «великим минулим» серед зубожілого населення Росії.
Фашизація «наддержави» посилилася після анексії Криму і окупації частини Донбасу. Нині в Росії налічується від 60 до 100 легальних фашистських організацій, які всіляко підтримують війну Путіна проти України[1]. Жертвами диктаторської путінської пропаганди стали щонайменше 70% населення Московії, яка рано чи пізно не уникне і своєї «денацифікації». Прозріння частини зомбованих московитів буде для них жахливим.
Сьогодні, ведучи асиметричну війну проти рашистських загарбників, українці намагаються врятувати не лише Україну, а й всю Європу. Здатність українців так несамовито опиратися сильному ворогові викликає захоплення всього світу. Кремлівські стратеги вже усвідомили, що якщо вони й надалі вестимуть класичні бойові дії, уникаючи знищення мирного населення, то вони цю війну програють. Тому Путін наказав застосувати в Україні стратегію «випаленої землі» ціною життів сотень тисяч українців і десятків тисяч російських солдат, так як знає, що його програш у цій «военной операции» означатиме кінець його режиму і його особистий крах. Він вирішив зруйнувати всю Україну і знищити українців. Не приведи Боже, у разі окупації України вся інтелігенція і всі патріоти будуть винищені. Більша частина населення, яке залишиться, вірогідно буде переселена до Східного Сибіру, а решта — перетворена на рабів. Більш-менш легальний статус матимуть лише проросійські малороси, колаборанти і зрадники, які складуть клятву вірності рашистському «руzzкаму міру», щоб зберегти своє підле існування.
Те, що Путіну не вдався «бліцкриг», означає, що він вже програв війну проти України, навіть якщо й перетворить всю її територію на згарища і руїни та знищить десятки тисяч українців. Здійснивши цей варварський напад на мирну Україну, проводячи свою дикунську стратегію «випаленої землі», Московія вже вилучила себе із глобальної цивілізації, поставила поза рамками загальнолюдської моралі, і саме в цьому її основна поразка, а не в кількості втрачених літаків, танків, БМП і убитих російських солдат. Зважаючи на те, що протягом останніх 20 років відбувалося масове зомбування населення РФ засобами путінської пропаганди (Гебельс відпочиває!), росіянам доведеться ще не одне десятиліття вичавлювати із себе її наслідки, як це робили німці після 1945 року. Але це може відбутися лише за умови повалення путінського злочинного режиму. Втім, не виключено, що до влади може прийти ще більш навіжена і несамовита особа, ніж нинішній Путін.
Зараз дуже часто лунає запитання: коли закінчиться російсько-українська війна? Звісно, всім нам хотілося б, щоб це сталося якомога швидше, але відповідь залежить від багатьох факторів. Передусім, війна з Росією буде продовжуватися доти, доки Путін залишатиметься при владі. Її тривалість залежатиме від обсягу військової, фінансової і гуманітарної допомоги Заходу для України і вчасного її надання, а також від швидкості нарощування «пекельних санкцій» проти кремлівської влади і всієї Росії. Не в останню чергу тривалість війни залежатиме від швидкості отямлення росіян від путінської пропаганди і їх можливих масових антивоєнних і антипутінських акцій.
Позиція Китаю
Єдина країна у світі, з якою Путін змушений рахуватися і якій підкорятися — це КНР, оскільки відносини Московії і Китаю — це відносини васала і сюзерена. Отже, тривалість останньої російсько-української війни залежатиме також і від позиції Піднебесної. За деякими даними, під час одноденного візиту Путіна до Пекіну 4 лютого цього року лідер КНР Сі Цзіньпін не публічно дозволив йому провести «блискавичну спецоперацію» в Україні і цим самим «приголомшити» Захід і створити йому проблеми. Але оскільки ця операція не лише провалилася, а й перетворилася на очах у всього світу на методичний і варварський геноцид мирного українського населення, в Пекіні очевидно усвідомили, в яку міжнародну халепу може потрапити країна, якщо в той чи інший спосіб підтримає кремлівського очільника, чий крах вже не за горами.
13 березня в інтерв’ю телеканалу CNN радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван заявив, що Вашингтон уважно стежить за тим, як Пекін надає матеріальну та економічну підтримку Москві. За його словами, Китай чекають дуже серйозні наслідки, якщо він допомагатиме Росії компенсувати її втрати через санкції Заходу. Цю позицію також підтримала міністр торгівлі США Джина Раймондо, наголосивши, що США готові запровадити «руйнівні» обмеження проти китайських компаній, які будуть продовжувати співпрацювати з Росією.
Офіційний представник МЗС КНР Чжао Ліцзянь заявив, що повідомлення, які розповсюджують США про можливу військову допомогу КНР Росії в її військовій операції в Україні, не відповідають дійсності. За даними посольства КНР в Україні, 11 березня Китай передав нам першу партію екстреної гуманітарної допомоги через Румунію та Угорщину. 14 березня третю партію гуманітарної допомоги Україні від Червоного Хреста Китаю було відвантажено з Польщі, а 15 березня вже доставлено до Львова. 11 березня прем’єр Держради КНР Лі Кецян сказав, що необхідно докласти максимум зусиль, щоб надати підтримку Росії та Україні у проведенні переговорів, і що Китай підтримує та заохочує всі намагання, які сприяють мирному врегулюванню «української кризи». За його словами, Китай закликає сторони конфлікту виявляти максимальну стриманість щоб запобігти масштабній українській гуманітарній кризі та готовий співпрацювати з міжнародною спільнотою у якнайшвидшому відновленні миру в Україні. Таким чином, навряд чи кремлівські недолугі стратеги можуть розраховувати на військову допомогу Китаю у їхній злочинній війні в Україні.
Україна змінить ЄС, НАТО, ООН і весь Світ
Сьогодні практично увесь світ солідаризується з Україною і засуджує варварську агресію Путіна. США, Канада, європейські та інші країни світу допомагають нам, надаючи озброєння, військову техніку і гуманітарну допомогу, за що ми їм дуже вдячні. 16 березня президент США Джо Байден анонсував новий пакет збройової допомоги Україні. У ньому: 800 переносних ЗРК «Стінгер», 2000 ПЗРК «Джавелін», 1000 одиниць легкого протитанкового озброєння та 6 тисяч протиброньових систем АТ-4; 100 тактичних БПЛА, 100 гранатометів, 5 тисяч гвинтівок, 1 тисяча пістолетів, 400 кулеметів та 400 дробовиків; понад 20 мільйонів боєприпасів для стрілецької зброї, гранатометів та мінометів; 25 тисяч бронежилетів та 25 тисяч шоломів.
Втім, є певні моменти в ставленні країн ЄС і НАТО до України, яка сьогодні практично наодинці захищає себе і Європу від російської навали. Євросоюз ухвалив принципове рішення про прийняття України до цієї організації за «прискореною процедурою», проте, як виявляється, вона є не такою швидкою, як би нам хотілося. Євробюрократія навіть під час війни не може, чи не хоче прискорити свої процедури, незважаючи на те, що Україна сьогодні захищає і європейські цінності, щодня втрачаючи сотні своїх синів і дочок як на фронтах, так і в тилу.
Більше того, очільники Франції, Нідерландів, Німеччини вважають, що «Україна не може бути прийнята до ЄС за «прискореною процедурою», оскільки вона перебуває у стані війни» (???). 5 березня в Берліні пройшов мітинг «проти русофобії Заходу та зусиль РФ щодо денацифікації та демілітаризації України», і його ніхто не розігнав. Отака вона викривлена німецька демократія.
Схоже, що деякі наївні або не дуже розумні й далекоглядні європейські лідери сподіваються домовитися про якісь компромісні рішення щодо зупинення агресії Путлера, як це зробили у вересні 1938 року Невілл Чемберлен і Едуард Даладьє, погодившись на анексію Гітлером Судетської області Чехословаччини. Але ми знаємо, чим тоді закінчилися поступки фюреру третього рейху. Хотілося б, щоб європейські лідери не забували про такі уроки історії.
Президент України В. Зеленський, прем’єр-міністр Д. Шмигаль, голова ВРУ Р. Стефанчук та багато інших українських чиновників і політиків вже неодноразово зверталися до країн НАТО з вимогою ввести режим «no—fly zone» над Україною. Про створення гуманітарної безпольотної зони В. Зеленський просив депутатів Європарламенту, Палати громад Великої Британії, Конгресу США та Бундестагу ФРН. Але, на превеликий жаль, поки що безрезультатно. Керівництво Альянсу відмовляється це робити, вважаючи, за словами Єнса Столтенберга, що запровадження країнами НАТО безпольотної зони над Україною, «означатиме пряме залучення НАТО до конфлікту та несе ризик повномасштабної війни для всієї Європи».[2] Свого часу НАТО вже запроваджувало режим «no—fly zone» над Іраком, Боснією і Герцеговиною та Лівією, але над Україною, яка знаходиться в географічному центрі європейського континенту, Альянс остерігається це зробити. І це при тому, що ворог завдає ракетних ударів по українським об’єктам за кілька кілометрів від кордонів країн НАТО, а його БПЛА залітають в повітряний простір цих країн. Так, 15 березня російський 6-тонний БПЛА з вибухівкою впав поблизу Загреба в Хорватії, але ППО країн Альянсу чомусь не спрацювали. В той же день я слухав заяву генсека НАТО Єнса Столтенберга на прес-конференції і жодного слова не почув про «no—fly zone» над Україною. Він стверджує, що мало не щодня контактує з українським керівництвом. Але постійних прохань закрити небо над Україною він чомусь не чує і ніяк на них не реагує. Є. Столтенберг називає «кризою» варварську широкомасштабну війну РФ в Україні, в якій вже вбито і покалічено десятки тисяч українців, в тому числі сотні дітей. В цій ситуації гопник Путлер і надалі підніматиме ставки, залякуючи європейських лідерів і бюргерів. І це лише початок.
Чому б країнам НАТО не почати закривати небо над кордонами своїх країн і України і поступово, у міру ослаблення путлерівської орди, поширювати режим «no—fly zone» спочатку на Західну та Правобережну Україну, а згодом і на Лівобережну? Якщо НАТО не зробить цього, то це буде ще одна не надто пристойна сторінка в історії Альянсу, як це було в Сербії, Іраку, Лівії та в інших країнах. Але це не означає, що Україна має відмовитись від євроатлантичного курсу, зафіксованого в нашій Конституції. Після перемоги над російським фашизмом, незважаючи на наші розчарування в Альянсі, ми все ж вступимо в це кволе НАТО, але лише для того, щоб його посилити і реформувати.
Російсько-українська війна ще більш рельєфно проявила безпорадність і аморфність багатьох міжнародних організацій, зокрема НАТО, Євросоюзу і особливо ООН. За даними видання Irish Times, остання заборонила своїм співробітникам використовувати слова «агресія» або «вторгнення» РФ в Україну, щоб «не ображати Росію» (???). Генсек ООН Антоніу Гутерріш без згадки про РФ закликав до переговорів, не називаючи війну в Україні війною. Кому потрібна така ООН, яка не називає речі своїми іменами і практично потурає агресору? Я вже не кажу про те, що цей же агресор, який відкинув усі принципи ООН, все ще займає місце постійного члена РБ ООН із правом вето. Якщо це не ганьба для ООН, то що це?
Після невідворотного колапсу путлерівського режиму світ вже не буде таким, який він є сьогодні. Як зазначає американський історик Тімоті Снайдер, якби Україна не воювала, світ був би набагато темнішим[3]. За його словами, на сьогодні Україна стала моральним лідером у світі, і вона його змінить на краще. Ми бачимо, що навіть такі «проросійські» європейські держави, як Італія, Франція, Нідерланди, Угорщина та Сербія сьогодні долучаються до запровадження санкцій проти Москви. Швеція і Фінляндія відмовляються від нейтралітету і готуються до вступу в НАТО. Навіть Німеччина дедалі більше відходить від її традиційного пацифізму і надає Україні свою летальну зброю, хоча й не такої якості і не в таких обсягах, які нам потрібні. Зменшується в цій країні і кількість таких політиків, для яких більш прийнятна капітуляція України, ніж розпад Росії на 15-20 незалежних держав з ядерною зброєю. 30 років тому західноєвропейські країни і їх лідери так само не були у захваті від розпаду СРСР, з яким у них була вже певна практика співіснування і співпраці в умовах холодної війни.
Переговори з воєнним злочинцем?
Перший раунд українсько-російських переговорів відбувся 28 лютого на території Білорусі в розпал ворожої навали на Україну. Зазвичай у світовій практиці на час проведення перегорів сторони домовляються про припинення бойових дій. Але ж рашисти, зазнаючи невдач на всіх фронтах, вирішили натиснути на керівництво України, здійснивши варварські бомбардування жилих кварталів, шкіл, лікарень та інших соціальних об’єктів, не припиняючи обстріли ні вдень ні вночі і до сьогодні. Я був буквально шокований, коли побачив у відеозвіті, як українські переговірники потискали руки представникам заклятого ворога. Невже не можна було обійтися без зайвого в даній ситуації цього дипломатичного протоколу?!
За даними лондонської Financial Times від 16 березня, Україна і Росія «досягли прогресу» в підготовці проекту мирного плану з 15 пунктів, який за своїм змістом нагадує акт капітуляції України. Зокрема цей план включає такі пропозиції російської сторони: «Київ має відмовитися від амбіцій щодо вступу в НАТО, погодитися з нинішнім статусом Криму і Донбасу, скоротити свої Збройні сили та зобов’язатися не розміщувати на території України військові бази чи озброєння країн НАТО взамін на гарантії з боку США, Великої Британії та Туреччини». Але ж ми вже мали, як виявилося, фейкові гарантії від США і Великої Британії у 1994 році і знаємо що з цього вийшло. Знову будемо наступати на ті самі граблі? За словами глави МЗС РФ С. Лаврова, зараз на переговорах «всерйоз обговорюється нейтральний статус України», і вже нібито «є конкретні формулювання, які близькі до погодження». Financial Times також процитувала коментарі радника ОП О. Арестовича, який ніби то сказав, що Україна і Росія продовжили «конструктивний діалог», при цьому похваливши РФ за те, що «вона робить багато для того, щоб домовитися» (???). Заступник голови ОП М. Подоляк прокоментував публікацію видання Financial Times і заявив, що «матеріал, опублікований в цій газеті містить лише вимоги Москви». 17 березня в інтерв’ю польському «WP Wiadomosci». М. Подоляк заявив, що найближчими тижнями, після того, як робота над мирним договором між країнами буде завершена, може відбутися зустріч президентів України і Росії. Відповідаючи на запитання журналістки про те, чи не буде помилкою зустріч Зеленського з Путіним, який зараз є ізгоєм у світі, М. Подоляк зазначив, що він не знає «як можна закінчити війну, не поговоривши з Росією». На мій погляд, це вкрай хибна позиція, яку М. Подоляк і його керівник А. Єрмак пропонують В. Зеленському. Закінчити війну можна лише одним шляхом — розгромивши ворога і викинувши його за межі України. Іншого шляху у нас немає. Інакше — це зрада і капітуляція.
На мою думку, вести переговори з Путіним про його капітуляцію, яка неодмінно настане через кілька місяців, можна лише з позиції сили, але не зараз, коли ми ще не маємо достатньої переваги над ворогом. Я маю на увазі те, що на додаток до успішних дій ЗСУ через кілька місяців, завдяки «пекельним санкціям» Заходу, настане невідворотній колапс «путіноміки», що вже ізольована від усього світу. І сьогодні керманич Росії показушно і формально веде переговори с представниками українського керівництва для того, щоб мати уявлення про наміри української сторони, нащупати слабину в її позиціях і схилити до компромісу, вигідного Москві, тобто практично до капітуляції України. З іншого боку, Путін веде переговори, щоб продемонструвати світові його псевдомирні наміри, водночас знищуючи українські міста і села та здійснюючи геноцид українського мирного населення. Крім цього, таким чином він намагається виграти час для перегрупування розбитих військ і підтягування свіжих резервів з глибини території Росії, залучаючи вагнерівців, сирійських та лівійських найманців. Він також звернувся про допомогу до Китаю і КНДР, що свідчить про те, наскільки «могучей и непобедимой» є російська армія. Водночас, Путін продовжує тиснути на Лукашенка, примушуючи його віддати наказ про повномасштабне вторгнення білоруських військ на територію України. Але той вагається, побоюючись, що ЗС Білорусі повстануть проти нього. Вірменія і центральноазійські члени ОДКБ також не виявляють бажання брати участь в цій злочинній і нічим не виправданній авантюрі Путлера.
Припинення бойових дій на умовах Росії ні українське керівництво, ні десятки мільйонів українців ніколи не сприймуть. Тому вести сьогодні переговори з окупантами можна лише про припинення вогню, про виведення російських військ з території України, про гуманітарні коридори для рятування мирного населення в зоні бойових дій, якому загрожує геноцид від військ путлерівської орди. Найбільшим територіальним компромісом може бути лише тимчасове відтермінування звільнення Донбасу і Криму від російської окупації. І це лише в тому разі, якщо на той час у нас не вистачить сил звільнити ці території. Всі ці питання Офіс Президента має обов’язково швидко узгоджувати з Верховною Радою, Урядом і Конституційним судом України, а також з достойними представниками українського громадянського суспільства. Адже питання територіальної цілісності України не можуть регулюватися указами Президента України чи постановами РНБОУ.
Вести зараз переговори з ворогом про якісь політичні і територіальні компроміси абсолютно неприпустимо! По-перше, це спричинить розкол у нашому суспільстві, по-друге, призведе до певної легітимізації путлерівського кривавого режиму. Інколи ще можна почути розмови і пропозиції про можливу зустріч В. Зеленського з В. Путіним. Це те ж саме, якби Сталін зустрівся з Гітлером у 1944 році і обговорював з ним питання про перемир’я між СРСР і Третім Рейхом напередодні його падіння. На мій погляд, на тлі того, що сталося в Україні і продовжує відбуватися в результаті варварської агресії рашистів, як наша армія почала завдавати по військам путінської орди дедалі більш нищівних ударів і на деяких напрямках вже переходить в контрнаступи, проводити зустрічі керівників України і Росії ніяк не можна, оскільки це одразу послабить допомогу нам з боку країн Заходу, а їх лідери можуть сказати: ну якщо Зеленський і Путін здатні про щось домовитись, то хай домовляються, ми не будемо їм заважати.
16-го березня президент США Джо Байден на прес-конференції у Білому домі назвав Путіна «воєнним злочинцем», а наступного дня у своєму виступі в Капітолії він назвав його «кривавим диктатором і головорізом». Віднині для всього світу це є соціальним статусом Путіна, тому його слід затримати, заарештувати і посадити на лаву підсудних в Міжнародному Суді ООН в Гаазі або радше в спеціальному суді «Нюрнберг — 2», оскільки тисячі судових справ про його злочини значно швидше будуть розглянуті в Міжнародному військовому трибуналі, як це відбувалося в Нюрнберзі-1 з листопада 1945 року по 1 жовтня 1946 року. Для нас і всього світу Путін більше не президент РФ, він просто воєнний злочинець і державний терорист.
Сьогодні ми всі є свідками того, яку величезну і надзвичайно тяжку роботу проводить Президент і Верховний Головнокомандувач В. Зеленський зі своєю командою заради врятування України від страшної катастрофи. Це в нашій країні визнають всі — як його прихильники, так і опоненти, яких дедалі стає все менше. На наших очах В. Зеленський перетворився на лідера української нації, політичного і державного діяча світового масштабу, яким сьогодні захоплюються в усьому світі. Думаю, що це сталося в першу чергу тому, що В. Зеленський усвідомив яка велика честь випала на його долю — бути Президентом такого героїчного і волелюбного народу. І він все робив і робить для того, щоб бути його достойним. Втім остаточну оцінку діяльності Президента України ми зробимо після нашої Перемоги. Будемо, сподіватися що він не схибить. А щоб він залишався на вірному шляху, йому слід контактувати не лише з обмеженим колом співробітників його Офісу і активістами партії «Слуга народу», а й з усіма найбільш достойними людьми різних політичних поглядів — науковцями та експертами нашої країни. Для цього він має бути більш доступним до людей за межами ОП, акумулювати досвід і знання видатних українців і щодня невпинно вчитися, бо він ще молодий, при цьому слухати всіх, але діяти так, як вважає за потрібне, бо він особисто відповідає за долю України, яка сьогодні намагається остаточно вирватися із пазурів комуно-ординського ханства.
* * *
СРСР не закінчився у 1991 році. Совєцька імперія конає сьогодні від рук українців, які зазнали від цієї людожерливої махині багато лиха і горя. Її жертвами в 20-ті, 30-ті і 40-ві роки минулого століття стало багато мільйонів наших співвітчизників і сьогодні вона перебуває в агонії під ударами їх правнуків і праправнуків. Маніакальна ідея відродження будь-якою ціною російсько-радянської наддержави, через 30 років після її розпаду, жива й досі в головах її апологетів. І війна путлерівської орди проти України — це не що інше як остання спроба реанімувати цю бюрократичну машину. Путін вже програв свою війну і його злочинне володарювання добігає кінця. Його намагання повернути світ в 30-ті роки минулого віку провалилися. Світ ніколи не змириться з путлерівським фашизмом у ХХІ столітті. Росія буде ізольована від цивілізованого світу як Північна Корея.
Військовий потенціал Росії більший за український приблизно в 10 разів. Але й за такої асиметрії людський фактор є вирішальним. І в цьому Україна має величезну перевагу, тому що нинішнє покоління українців захищає свою рідну землю, на якій його пращури жили 1000 років, а потомки житимуть ще багато тисячоліть, в той час як російські солдати є дикими загарбниками, мародерами, катами і вбивцями наших дітей. Путін не раз стверджував, що українці і росіяни є одним народом, але нинішня Вітчизняна війна українців проти рашистів ще раз підтвердила, що між українцями різного етнічного походження і путінськими ватниками нічого спільного світоглядного немає і ніколи вже не буде. Протягом останніх 30 років вже сформувалася українська політична нація, для якої найвищими цінностями є свобода, незалежність і демократія, те, чого в Московії ніколи не було і найближчим часом не буде, бо процес перетворення росіян із нації рабів у націю вільних людей надто тривалий. Путін вирішив нас покарати за те, що ми хочемо бути вільною, демократичною європейською країною, а не південно-західним федеральним округом його рашистського ханства. Перемога над цим ханством — це єдина можливість врятувати Українську Державу і українську націю з її тисячолітньою історією. Перемога над рашизмом буде не лише перемогою України, це буде перемога Європи і всього людства. Але найбільшу ціну заплатити за цю перемогу змушені українці, оскільки на їх долю випало жити на межі двох цивілізацій — європейської і комуно-ординської.
Зомбовані путінські ватники забули, або може й не знали, що таке загальнолюдські цінності — гідність, демократія любов до свободи і Батьківщини та самопожертва заради неї. І українці сьогодні нагадують їм про ці споконвічні ідеали, зазнаючи страшних втрат в людських життях і інфраструктурі міст, містечок і сіл. Просовєцькі та проросійські симпатики спокійно спостерігають битву українців проти фашизму ХХІ століття і запитують самих себе — чому Україна досі не капітулювала, скільки вона може триматися під безперервними обстрілами ракетами і бомбардуванням авіації, бо в їх рабських мізках не вкладається таке поняття — вільна Батьківщина або смерть. Вони чомусь забувають те, що українці не могли і не можуть існувати у рабстві фашистів — Сталіна, Гітлера і їх послідовника Путлера.
За словами путінського прислужника С. Лаврова, «США підім’яли під себе всю Європу, тому нинішня криза — це доленосний, епохальний момент у сучасній історії, бо він відображає битву за те, як виглядатиме світопорядок». Дійсно, сьогодні йде битва за те, яким буде світ сьогодні і завтра. Таким, яким його хочуть зробити біснуватий і божевільний кремлівський фюрер і його камарилья, чи таким, яким його мають спільними зусиллями побудувати народи Європи і всього Світу. І перший наріжний камінь у будівництво нового Світу випала честь покласти Україні, яка сьогодні творить революцію світового масштабу. Українці сьогодні не тільки самі згуртувалися в потужну політичну націю, а й згуртували навколо себе увесь Світ. Але все це може здійснитися лише за умови, якщо В. Зеленський не підпише принизливої і капітулянтської «мирної» угоди з Путіним.
[1] В России насчитали 53 фашистских организации. //http://by24.org/2016/02/01/russian_nazi_are_counted/
[2] NATO not going to introduce «no-fly zone» over Ukraine – Stoltenberg //https://ua.interfax.com.ua/news/general/804066.html
[3] Тімоті Снайдер: Якби українці не воювали, світ був би набагато темніший https://texty.org.ua/articles/105926/timoti-snajder-yakby-ukrayinci-ne-voyuvaly-svit-buv-nabahato-temnishyj/
У заголовку матеріалу колаж: https://www.economics-prorok.com/
