Втручайтеся, поки не пізно
10.03.2022 р. «Die Zeit», Німеччина
У статті кореспондента видання «Die Zeit» Ріхарда Херцінгера (Richard Herzinger), що оприлюднена ввечері 09 березня ц. р., висвітлюються прийнятні ризики і зобов’язання країн Заходу щодо втручання у війну Росії проти України, доки не стало запізно для всіх.
Санкції та поставки зброї не зупиняють винищувальну війну Владіміра Путіна. Водночас, незважаючи на всі його погрози, ризик втручання НАТО міг би бути керованим.
У лікарні в українському місті Миколаїв, що у 100 км від Одеси, де очікується подальший наступ Росії.
Джерело: © Bulent Kilic/AFP/Getty Images
Росія Владіміра Путіна веде знищувальну війну проти України. За аналогією своїх дій у Чечні та в Сирії агресори систематично атакують цивільне населення та цивільну інфраструктуру країни. Вони використовують заборонену в усьому світі зброю, зокрема касетні та вакуумні бомби, і націлюють їх на житлові райони, лікарні та дитячі садки.
Навіть більше того, злочинна загарбницька війна Кремля має на меті не лише стерти суверенну державність України, а й українську національну ідентичність як таку. Після завоювання України Росія планує розчленувати країну та провести масовану «чистку» її еліти та населення. Російські спецслужби вже склали списки політиків, інтелектуалів, науковців, громадських активістів і журналістів, які підлягають арешту або вбивству. Таким чином, українці мають бути перетворені на народ рабів під контролем Росії. Путінський режим впроваджує в Україні ніщо інше і не менше, ніж геноцид.
З огляду на такі масштаби агресії, стає все більш актуальним питання: чи може і чи має право НАТО допустити, щоб такі жахливі військові злочини та злочини проти людства відбувалися в центрі Європи без активного втручання Альянсу? Атлантичний альянс застиг у власному наполяганні на тому, що його характер дій, як оборонного союзу, забороняє відкриту військову допомогу Україні, яка не є членом НАТО. Тим часом стало зрозуміло, що санкції Заходу, запроваджені проти Росії, хоча серйозно впливають на російську економіку, але не можуть припинити вбивчу кампанію Путіна в короткостроковій перспективі. Заборона на імпорт російської нафти, введена США та Великою Британією, до якої незабаром можуть доєднатися інші західні країни, нічого не змінить.
А поставки зброї зі США та ЄС, якщо вони навіть надходять до своїх адресатів, недостатні для того, щоб змінити співвідношення сил на театрі війни на користь України. Незважаючи на героїчну оборонну боротьбу Української армії та мужність, з якою громадяни вільної України протистоять натиску загарбників, вони навряд чи зможуть довго протистояти переважній більшості, а якщо й зможуть, то лише ціною неосяжних жертв. Глава ЦРУ США Вільям Бернс (William Burns) прогнозує, що Путін, розчарований повільним процесом вторгнення, «спробує розгромити українських військових, не зважаючи на кількість жертв серед цивільного населення». Найближчі тижні будуть «жахливими», а бої в містах ще запеклішими, ніж дотепер.
Тільки не провокуйте
Перед обличчям цього жаху, однак, палкі західні заяви про солідарність з Україною, яка бореться за цінності всієї вільної Європи, звучать дедалі більш цинічно. По суті, позиція Альянсу зводиться до того, щоб залишити країну напризволяще і обмежитися захистом власної території від ескалації війни. Крім того, виправдання щодо відмови Україні у захисті з боку НАТО виявляються при більш детальному вивченні слабкими, якщо не сказати брехливими. У Боснії і Герцеговині, в Косово, навіть без мандату ООН, та в Афганістані західний Альянс втрутився, хоча ці країни розташовані за межами його власної зони оборони.
А те, що Україна сьогодні не є членом НАТО, пов’язано виключно з тим, що ключові країни-члени НАТО, перш за все Німеччина, заблокували її вступ, щоб «не провокувати Росію». Для обґрунтування цього було висунуто нібито суворе правило НАТО, згідно з яким країна не може приєднатися до альянсу, поки вона втягнута у збройний конфлікт. Однак це фактично означало передати рішення про можливе членство України в НАТО до рук Путіна. Який зміг перешкоджати її вступу, просто продовжуючи свою гібридну війну проти України на Донбасі, водночас маскуючи свої наміри фіктивними переговорами в Мінську та в рамках в Нормандського формату щодо нібито мирного врегулювання для сходу України.
Тепер українцям доводиться платити за те, що Захід проігнорував усі попередження про справжні наміри Путіна і наполягав на тому, щоб розглядати його як серйозного партнера по «діалогу» та потенційного «партнера з безпеки». Заходу не вдалося завчасно приборкати давно очевидний потяг російського режиму до агресії та експансії та вчасно озброїти проти цієї загрози себе та власне Україну.
Найпотужніша зброя Путіна — це наш страх
Тепер, однак, неминуче наблизилося пряме зіткнення зі збройними силами Путіна. Це також сталося б, якщо на українську землю не ступив би жоден солдат НАТО, а Альянс запровадив заборонену для польотів зону над Україною, створення якої український уряд наполегливо вимагає.
Безсумнівно, Путін розглядав би це як вступ Заходу у війну і відповідав би діями непередбачуваного масштабу і характеру. Малоймовірно, що він розпочне ядерну війну, хоча це також не можна виключати з абсолютною впевненістю. Однак слід розраховувати з великою вірогідністю, що правитель Кремля відреагує на пряме втручання НАТО розширенням агресії проти держав західного альянсу.
Тому західні уряди бояться прямого втручання у військові дії Путіна. Майже як мантру політики та коментатори в цих країнах повторюють, що будь-яке пряме втручання Заходу відкриє двері до Третьої світової війни. Але яким би великим не був ризик втручання НАТО, чи є гарантія, що Путін незабаром не використає підтримку Заходу України в її оборонній війні як привід для оголошення Заходу учасником війни та нападу на нього? Про це Путін уже заявив стосовно можливої поставки в Україну західних винищувачів. Захід, категорично виключаючи будь-яке втручання, все ще дозволяє агресору здійснення тотальної ескалації домінування і прирікає себе на очікування його наступного потужного удару.
Але найпотужнішою зброєю Путіна проти Заходу є страх перед ним особисто. Його жорстокі погрози мають на меті залякати нас і не дати навіть задуматися, чи насправді його військова міць є такою грізною, як зображає російська пропаганда. Однак величезні труднощі, які створює для сил вторгнення Росії така номінально значно менша армія, як українська, свідчать про те, що це зовсім не так. Поки Путін тріумфував лише над противниками, які або значно поступалися у військовому плані, або були абсолютно беззахисними.
Чим довше ви даєте йому часу…
Але питання простягається ще далі: чи задовольниться він знищенням України, щоби потім великодушно позбавити Захід від подальшої агресії? Покладатися на це було б самогубством. Бо за безмежною агресією Путіна стоїть безумна ідеологія, яка бачить історичний момент вирішальної битви між «євразійським» і «трансатлантичним» світом за панування над Європою і ґрунтується на переконанні, що «декадентський» Захід не здатний протистояти йому у випадку вирішальної битви.
Цілеспрямовані військові удари по військовому матеріально-технічному забезпеченню Росії в Україні, болісно нагадують йому, що в особі західного Альянсу перед ним все ще є набагато переважаючий супротивник, безперечно готовий воювати, могли б із часом вирвати його з цих фантазій про всемогутність.
Однак, якщо припустити, що агресивна енергія Путіна аж ніяк не вичерпана і що рано чи пізно він викличе пряму конфронтацію з НАТО — чи не краще зіткнутися з цією конфронтацією зараз, оскільки її ще можна якоюсь мірою стримати? Чим довше чекати і дати Путіну час побудувати свою військову машину, тим дорожче буде коштувати відплата, якщо він вирішить атакувати НАТО.
Однак у деяких уявних експертів у цих країнах створюються враження, що вони мають право зараз вихваляти військову могутність Росії, а потім ухвалять угоду з Путіним про «нейтралітет» України як умову її виходу із війни. Але Путін не хоче ніякої нейтральної України, він хоче її беззастережно підпорядкувати. Якщо український уряд коли-небудь буде змушений погодитися на «нейтральність» з ласки Путіна, то це буде лише під примусом та загрозою насильства і щоб уникнути повного знищення своєї країни. Проте, якщо Захід погодиться на такий отруйний «компроміс», відмовившись від суверенітету та демократичного ладу України, він політично та морально зламає собі хребет.
